LХХІ. З відкритого листа до академіка М. Жулинського

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Копія: Директору Інституту української мови НАНУ В.В. Німчуку.

Після Акту про незалежність розробка справді українського Українського Пра-

вопису належить чи не до найголовніших проблем нашого відродження.

Для наукового підходу до проблеми треба простежити самий процес розробки

українського правопису в УССР, який майже без змін функціонує й сьогодні. Про-

цес цей в УССР керовано згори і підпорядковано настанові комуністичної партії на

створення ”єдиного радянського народу”. Ця настанова у своїй українській прак-

тиці нічим не відрізнялася від Валуєвського твердження, що української мови не

було, нема й не може бути. ”Валуєвським” духом просякнуто усі запроваджені за

вказівкою згори правописні ”норми”, чинні і в незалежній Україні.

Візьмім таку ”дрібницю”, як відмінювання прізвищ. Чому ми маємо відміняти

питомі українскі прізвища на російський лад:

Це ж абсолютне повторення Валуєвської доктрини: не може бути самобутнього

Такі ”правила” ведуть до розмивання тональности нашої мови. Це знаходить

свій вияв у творенні прикметників від згаданих прізвищ. Нас змушують казати

Ці всі ”експерименти” з нашою мовою впроваджувано із замаскованою метою:

потвердити правильність Валуєвської догми, а заразом ”розмити” тональність укра-

Відступ від українських норм чергування звуків у прізвищах дезорієнтує мов-

ців, і то навіть досить освічених. Літераттрознавець В. Скуратівський в газеті

А літератор В. Журба у повісті ”Наодинці з осінню” (”Кур’єр Кривбасу”, ч. 107)

Сучасна правописна норма не закріплює, а розмиває тональність нашої мови.

Читаю у творі письменника-лавреата премії ”Золотий Бабай”:

”...за те, що зробив мертвим грабарОм мову бранців картоплі”.

ГрабарОм замість грабарЕм тут вжито за аналогією з ГончарОм. Форму Гонча -

рОм утворено не за українською, а за російською моделлю відмінювання, узаконе-

ною чинним правописом. Бачите, як розмиває нашу тональність експеримент, поста-

Чи ж можна толерувати такі ”правила” в українському Українському Правописі?

Іде розробка нового Українського Правопису. Чи ж не треба переглянути від-

Це зайве підтвердження засади, що не було, нема й не може бути українсько-

Таким провалуєвським самодурством нашпіговано увесь чинний правопис:

1...див. Розділ ХХХІ (правопис слів дружній та дружний)

2...див. Розділ LХІХ (правопис слів трикутній, прямокутній)

3. Треба пильнувати написання віч - на - віч, пліч - о - пліч через дефіс та день

удень, разураз, бікубік, плечевплече тощо уже без дефіса. Знову таки

це ускладнює правопис і нічого крім плутанини не приносить. На ділі цього прави-

ла не дотримують навіть непересічні знавці мови. Так, у перекладі поезії Ш. Пе-

тефі (Літературна Україна, ч. 29, 1999) перекладач пише плече - в - плече, а В. Ше-

вчук у повісті ”Двері навстіж” (Кур’єр Кривбасу, ч. 116) пише бік - у - бік. Очеви-

дно, у людській свідомості існує інтуїтивна правописна логіка, яка змушує нас

писати за її велінням. Чи ж доцільно і далі практикувати правила, які без по-

4. Треба пильнувати написання родового відмінку від міста і від держави

Рим: якщо держава, то Риму, а якщо місто, то Рима. А наші ж класики писали

5. Треба пильнувати, щоб, не-дай-Господи, не сплутати гончарЯ з ГончарОм:

шедеври не одного українського гончарЯ, треба шукати у музеї ГончарА;

6...див. Розділ ХХХІ (правопис слова запорозький)

Додаймо до цього безпідставні вимоги деяких філологів вживати вирази хліб

ІЗмаслом, замість хлібЗмаслом, а також вимоги звертатися такими довжелезни-

ми пасажами, як панОВІзавідувачЕВІГригоріЄВІГригоровичЕВІГригоренкОВІ, і

стане зрозумілим, чому від вивчення ”задирективленого” правопису відмагаються

не лише антидержавники-урядовці, а й рядові смертні, хто зберіг бодай краплину

Чи ж не це ставило собі за мету мовознавство колоніяльної школи? Створити

такий правопис, щоб від його вивчення відмовлялися самі українці?

Усі ”мудрощі”, якими нашпіговано сучасний правопис, ведуть лише до одного:

до знеохочення мовців послуговуватися неоковирним мовним інструментом, а отже й

до знеохочення послуговуватися і самою мовою.

Батьки української ортографії намагалися зробити її якнайпростішою, якнай-

доступнішою для широких верств користувачів. Саме цього і вимагає від нас суча-

сний момент, коли йде змагання культур за володіння душами мільйонів мовців.

Якщо нова редакція українського правопису не відповідатиме вимогам нашого

відродження, прийдешні покоління віднесуть цю хибу на карб сучасної наукової

еліти, і передусім на карб Правописної комісії НАНУ.