Провідна роль суспільного навчання і виховання у психічному та особистісному розвитку дитини

Процес учіння розпочинається у грудному віці. Дитина вчиться вступати в контакти з дорослими, які доглядають за нею, задовольняють її потреби. Вона вчиться наслідувати їх дії, маніпулюючи предметами, граючись, виконуючи їх доручення. Спочатку ЇЇ учіння є складовим аспектом спілкування з дорослими, гри та інших видів діяльності, згодом воно виділяється в самостійну діяльність, спрямовану на оволодіння теоретичними знаннями, вміннями і навичками.

Зароджуючись у дошкільників, навчальна діяльність стає провідною у молодшому шкільному віці їй підпорядковується гра, праця. Учіннявиступає в житті дитини як форма прояву її розвитку і як основний його чинник. Поза учінням нема психічного розвитку. В умовах школи учіння скеровується навчанням як складовою системою здійснюваного в сім’ї дитячих (садках, школах та інших закладах керування навчальною діяльністю молодшого покоління. Добре організоване навчання веде за собою розвиток дітей (Л. С.Виготський та ін.) Так, наприклад, у навчанні розвивається довільна пам'ять, яка з часом стає вирішальним фактором розвитку мислення і мовлення.

В умовах навчання відбувається формування наукового світогляду школярів їх свідомості та самосвідомості, переконань, моральних якостей розвиток духовності, здібностей. Від змісту, форми і методів навчання залежать теми переходу дитини від нижчих до вищих ступенів розумового розвитку. Якщо вводити в навчання спеціальні засоби, то логічні операції формуються у дітей вже 11-12 років. Таким чином, розширюються можливості засвоєння знань.

Розвиток не вичерпується тими змінами індивіда, які є прямими результатами його учіння. Він включає переробку, систематизацію, узагальнення тощо, що ним засвоюється в ході інших видів діяльності, і знаменує собою якісні зміни особистості Останні проявляються в розширенні її можливостей в саморегулюванні діяльностей, самостійному засвоєнні знань.

Ефективність навчальної діяльності зумовлюється також індивідуальними відмінностями учнів, їх готовністю вчитися. Врахування цих відмінностей необхідне для індивідуалізації навчання, для підвищення його ролі у психічному розвитку учнів.

Поява нових психологічних якостей залежить від активності самої дитини. Нове, якщо воно й зумовлюється зовнішнім, обов'язково включає в себе діяльність дитини. Засвоєння одного і того ж матеріалу відбувається по-різному, вимагає різних педагогічних умов.

Нове вноситься в зовнішню діяльність, яка під керівництвом дорослого призводить до змін у внутрішній (ідеальній) психічній діяльності. Тому навчання має бути узгоджене із " сензитивними" періодами розвитку психічних функцій, має враховуватися рівень та особливості досягнутого психічного розвитку.

У навчанні реалізуються виховні функції стосовно особистості, наприклад, світобачення. Навчальна діяльність є фактором збагачення емоційного житлі, формування в учнів стійких інтелектуальних, моральних, естетичних почуттів. Сучасне навчання повинно бути тільки розвиваючим, учень повинен бути його суб'єктом.

Розвиток дитини відбувається в процесі виховання. Виховання успішно досягає своєї мети, якщо воно викликає у вихованців прагнення до самовиховання, поєднуючи зростаючі вимоги з повагою до дитини, Виховання не повинно зводитися до зовнішніх впливів (наказів, заборон тощо), а враховувати внутрішні зміни в думках, почуттях, потребах. Конкретний вплив виховання на розвиток особистості буде розглядатися в окремому розділі.