Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Аптека.




7. Господарче відділення з харчоблоком.

Крім того розгортаються:

-2 ізолятори на 2 групи інфекцій (повітряно-крапельну і шлунково-кишкову);

-психоізолятор;

- морг.

На догоспітальному етапі медичної евакуації можуть оформлятися і використовуватися наступні медичні документи:

- первинна медична картка ;

- сортувальні марки;

- евакуаційний паспорт;

- історія хвороби.

При виборі місця розгортання госпітального етапу медичноїевакуації необхідно максимально використовувати наявні медичні заклади, громадські будівлі (школи, клуби, гуртожитки тощо).

Зміст лікувально-евакуаційних заходів при наданні медичної допомоги визначають два поняття - вид та обсяг медичної допомоги.

Вид медичної допомоги - це перелік лікувально-профілактичних заходів, що надається при ураженнях і захворюваннях людей шляхом само- та взаємодопомоги або медичними працівниками в осередку ураження і на етапах медичної евакуації. Вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, що її надають, наявністю відповідного оснащення.

У системі лікувального забезпечення за умов НС визначено 5 видів медичної допомоги: перша медична допомога, долікарська медична допомога, перша лікарська допомога, кваліфікована медична допомога та спеціалізована медична допомога.

Перша медична допомога надається у вигляді само-та взаємодопомоги чи особовим складом аварійно - рятувальних формувань та медичним персоналом формувань Державної служби медицини катастроф у осередку НС або поблизу нього.

Долікарська медична допомога – надається середнім медичним персоналом лікувально – профілактичних закладів, що розташовані в осередку НС чи поблизу нього на місці отримання уражень.

Перша лікарська допомога надається лікарями загальної практики, лікарями лікувально-профілактичних закладів, що розташовані у зоні НС, лікарями бригад швидкої медичної допомоги та медичних бригад постійної готовності першої черги , безпосередньо у осередку катастрофи або поблизу нього

Кваліфікована медична допомога надається лікарями хірургічного і терапевтичного профілю загальної кваліфікації у мобільних і стаціонарних медичних закладах за межами району НС.

Спеціалізована медична допомога надається лікарями-спеціалістами вузького профілю у спеціалізованих медичних закладах, спеціалізованих відділеннях багатопрофільних лікарень, перепрофільованих відділеннях і лікарнях. Перепрофілізація і посилення лікувальних закладів, в першу чергу тих, що включені до складу Державної служби медицини катастроф, проводяться за рахунок спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги та спеціалізованих бригад посилення, що створюють з фахівців навчальних закладів і НДІ клінічного профілю.



Кожний вид медичної допомоги характеризується обсягом медичної допомоги.

Обсяг медичної допомоги - це сукупність лікувально-профілактичних заходів, що надають постраждалим та хворим на даному етапі медичної евакуації. Обсяг медичної допомоги в залежності від обстановки, яка виникає на етапах , може бути повним або скороченим.

Повний обсяг медичної допомоги містить невідкладні заходи, та заходи, проведення яких може бути вимушено відкладено.

Скорочений обсяг медичної допомоги передбачає проведення тільки невідкладних заходів, тобто за життєвими показаннями.

Характер надання того чи іншого виду медичної допомоги залежить від медико-санітарної обстановки в осередку надзвичайної ситуації та від фази її ліквідації.

Медичне сортування, його види і основні завдання

Медичне сортування – це розподіл постраждалих на групи за ознаками потреби в однорідних лікувально-профілактичних та евакуаційних заходах у відповідності з медичними показаннями, обсягом наданої медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації та прийнятим порядком евакуації.

Мета медичного сортування- забезпечити постраждалих своєчасним проведенням лікувально-профілактичних та евакуаційних заходів.

Завданнямедичного сортування – визначити характер ураження, встановити черговість, місце надання постраждалим медичної допомоги та лікування, визначити порядок їх евакуації та медичний заклад куди треба евакуювати, а також черговість, вид транспорту для евакуації, положення постраждалого при евакуації (сидячи , лежачи).



В основі сортування на першому етапі медичної евакуації лежать три головні сортувальні ознаки:

- лікувальна;

- небезпечність для оточуючих;

- евакуаційна.

За лікувальною ознакою визначають ступінь потреби в медичній допомозі, черговість та місце її надання. За цією ознакою постраждалі поділяються на три групи:

- постраждалі, що потребують невідкладної медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації;

- постраждалі, що не потребують невідкладної медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації (допомога може бути відкладена);

- постраждалі з термінальними станами та з травмами, несумісними з життям (агонуючі).

За ознакою небезпечності для оточуючих постраждалі поділяються на три групи:

- ті, що потребують тимчасової ізоляції;

- ті, що потребують спеціальної (санітарної) обробки;

- ті, що потребують ізоляції та спеціальної (санітарної) обробки;

Евакуаційна ознака – це необхідність та черговість евакуації, вид транспорту, спосіб евакуації (лежачи, сидячи). За цією ознакою постраждалі також поділяються на три групи:

- ті, що потребують подальшої евакуації з урахуванням евакуаційного призначення, черговості, способу евакуації, виду транспорту;

- ті, що потребують залишення на даному етапі медичної евакуації;

- ті, що потребують повернення до місця розселення ( проживання ).

Для проведення медичного сортування найбільш доцільним є створення сортувальних бригад. Їх кількість та склад визначаються в залежності від величини та структури санітарних втрат та складу медичних сил та засобів.

До складу сортувальної бригади повинні входити: лікар, 2 фельдшери (медичні сестри), два реєстратори, ланка санітарів-носіїв. Спочатку шляхом зовнішнього огляду лікарем проводиться вибіркове сортування для виявлення постраждалих, які є небезпечними для оточуючих, та тих, які потребують медичної допомоги в першу чергу . При цьому на первинний огляд лікар повинен витрачати до 40 сек. на кожного постраждалого.

Після вибіркового сортування лікар переходить до послідовного (конвеєрного) огляду постраждалого за діагностичними алгоритмами:

- локалізація ураження (голова, груди, живіт, таз, кінцівки, хребет);

- характер ураження: механічна травма-локальна, численні травми, сполучена , наявність кровотечі, переломів кісток, довготривалого стиснення тканин, опікова травма, отруєння СДОР, радіаційне ураження тощо;

- основне ураження, що найбільш загрожує в даний час життю постраждалого;

- ступінь тяжкості стану: наявність (відсутність) свідомості, реакція зіниць на світло, пульс, дихання, кровотеча, артеріальний тиск, колір шкіри;

- можливість самостійного пересування.

Медичне сортування поділяється на два види: внутрішньо пунктове та евакуаційно-транспортне.

Внутрішньо пунктове медичне сортування - це розподіл постраждалих на групи для направлення у відповідні підрозділи даного етапу медичної евакуації, де їм буде надана відповідна медична допомога, та встановлено черговість їх направлення у ці підрозділи в залежності від ступеню небезпечності для оточуючих та характеру і тяжкості ураження.

Евакуаційно-транспортне сортування - це розподіл постраждалих на однорідні групи у відповідності з направленням, черговістю, способами та засобами їх подальшої евакуації, а також визначення кінцевого пункту їх евакуації.

Внутрішньо пунктове та евакуаційно-транспортне сортування, як правило, виконуються одночасно, тобто паралельно з виділенням потоку постраждалих, що потребують відповідної медичної допомоги на даному етапі, визначаються евакуаційне призначення, черговість, спосіб та засоби евакуації постраждалих, які не потребують медичної допомоги на даному етапі.

При внутрішньо пунктовому сортуванні визначається:

- характер ураження та необхідний обсяг медичної допомоги;

- потреба і місце надання медичної допомоги на даному етапі;

- черговість (перша чи друга черга);

При проведенні евакуаційно-транспортного сортування визначається:

- евакуаційне призначення (куди направити);

- вид транспорту;

- спосіб евакуації (лежачи, сидячи);

- місце на евакуаційному транспорті (на першому чи другому ярусі);

- черговість евакуації.

Результати сортування фіксуються сортувальними марками, на основі яких санітари-носії реалізують сортувальне рішення лікаря, та відмітками в медичних документах (первинна медична картка, евакуаційний паспорт).

Медична карткапервинного обліку постраждалих має відривні сигнальні смуги. Наявність відривних сигнальних смуг на медичній картці не лише сприяє успішній реалізації результатів сортування на даному етапі, але й забезпечує інформування наступного етапу медичної евакуації, оскільки визначає постраждалих, на яких слід звернути увагу. Цим досягається спадкоємність в сортуванні між етапами.

Сортувальні марки прикріпляють до одягу або до нош постраждалого. Марки вказують куди і в яку чергу повинні бути направлені постраждалі. Цифри на марці (1,2) свідчать про чергу надання медичної допомоги або евакуації, а літери О (операційна) чи Е (евакуаційна) вказують, в який функціональний підрозділ даного етапу медичної евакуації санітари-носії повинні доставити постраждалого. Марки виготовляють з цупкого картону або пластмаси.

Евакуаційний паспортвідбиває відомості про профіль уражень у постраждалих, що знаходяться в транспорті, їх кількість, а також засіб транспортування та час відправлення і прибуття транспорту.

Медичне сортування проводиться як на до госпітальному, так і на госпітальному етапі.

В лікувальних закладах до госпітального етапу медичної евакуації проводиться внутрішньо пунктове та евакуаційно-транспортне сортування. Сортування на госпітальному етапі переважно внутрішньо пунктове.

Медичне сортування в лікувальних закладах на госпітальному етапі носить діагностичний та прогностичний характер. Для проведення сортування залучаються найбільш кваліфіковані лікарі. Так само, як і на догоспітальному етапі, створюються сортувальні бригади в складі лікаря, двох медичних сестер, двох реєстраторів, санітарів-носіїв. Результати сортування відзначають в медичних документах (історії хвороби).. Сортування проводиться на сортувальному майданчику та в приміщені приймально-сортувального відділення (в холодну пору року). На цьому етапі насамперед виділяють постраждалих, небезпечних для оточуючих:

- з зараженням тіла чи одягу СДОР, токсичними та радіоактивними речовинами. Їх направляють для проведення повної санітарної обробки до відділення спеціальної обробки ;

- з психічними розладами та інфекційних хворих. Їх направляють відповідно до психоневрологічного та інфекційного ізолятору.

Всі інші постраждалі розподіляються на 4 групи відповідно до діагнозу, стану, можливості подальших ускладнень та інших показників.

До першої групи належать постраждалі з ураженнями, несумісними з життям (агонуючі).

До другої групи належать постраждалі з тяжкими ураженнями із значними функціональними розладами.

Третя група –складається з постраждалих з тяжкими та середньої тяжкості ураженнями з незначними функціональними розладами або без них.

Четверта група включає постраждалих з легкими ураженнями.

Завершенням евакуаційного сортування є реалізація заходів щодо медичної евакуації.

Медична евакуація - це вивезення постраждалих з осередку ураження до лікувальних закладів, де їм надається необхідна медична допомога та лікування до кінцевого результату.

Шлях, яким здійснюється медична евакуація, має назву шляху медичної евакуації.

Етапи медичної евакуації поєднані шляхами евакуації отримали назву лікувально-евакуаційного напрямку.

Евакуація постраждалих може здійснюватися як санітарним транспортом, так і транспортними засобами Це може бути автомобільний, залізничний, водний та повітряний транспорт. Медична евакуація здійснюється в основному за принципом “на себе”, але не виключається можливість евакуації і за принципом “від себе”.

Великого значення в системі лікувально-евакуаційного забезпечення набуває медична розвідка, яка поводиться в осередках надзвичайний ситуацій.

Вона здійснюється з метою своєчасного визначення об’єктивних даних про медико-санітарну обстановку і має бути активною, здійснюватися безперервно та забезпечувати своєчасне оперативне отримання певної інформації. Як правило, вона здійснюється всіма медичними формуванням, підрозділами., а також оперативними групами органів управління охороною здоров’я.

Медична розвідкаподіляєтьсяна медико-тактичну і санітарно-епідеміологічну

Основним завданням медико-тактичної розвідки є:

а) збір даних щодо кількостей і структури патології серед постраждалих, а також місць їх розміщення, умов пошуку, збору і виносу з осередку катастрофи;

б) з’ясування стану медичних сил та засобів, які опинились в районі стихійного лиха, приміщень, придатних до розгортання етапів медичної евакуації;

в) визначення стану шляхів просування медичних формувань;

г) визначення шляхів евакуації постраждалих до лікувальних закладів;

Санітарно-епідеміологічна розвідка здійснює збір даних щодо санітарно-гігієнічної і протиепідемічної обстановки.

Організація розвідки покладається на органи охорони здоров’я та протиепідемічні заклади відповідні території, а практичне виконання здійснюють територіальні центри екстреної медичної допомоги.

Особливості протікання патологічних процесів та

надання медичної допомоги дітям.

Серед постраждалих при стихійних лихах значну частину складають – діти. Їх відсоток від загальної кількості постраждалих коливається у межах 12,0-23,0 %. Тому при організації медичного забезпечення дітей треба враховувати ряд особливостей протікання у них патологічних процесів, а саме:

- 1. У дітей виключається такий вид медичної допомоги, як само-та взаємодопомога, тому перша медична допомога надається насамперед дітям і при однаковому ступені тяжкості ураження вони мають перевагу перед дорослими як у осередку ураження, так і на етапах медичної евакуації;

- 2. Винесення дітей та їх евакуація у лікувальні заклади здійснюється обов’язково у супроводі батьків або родичів (сусідів, знайомих), затримка їх на першому етапі евакуації вкрай небажана;

3. Необхідно враховувати властивості перебігу уражень у дітей, що пов’язані з їх анатомо-фізіологічними особливостями:

- чутливість до крововтрати та лабільний артеріальний тиск сприяє швидкому розвитку шокового стану;

- схильність слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і легенів до набряків (напруження функціонування нирок підвищує ризик виникнення набряків, гіпергідратації або зневоднення організму дитини);

- еластичність кісткової системи у дітей зменшує частоту переломів, але обумовлює властиві для дитячого віку пошкодження кісток (тріщина, , піднадкістний перелом по типу зеленої гілки тощо);

- зміни в роботі серцево-судинної системи та системи дихання швидко набувають патологічних ознак і в подальшому можуть призвести до розвитку конвульсійного синдрому;

- завжди треба враховувати психоемоційний стан дитини, зокрема у віці 2-4 років, коли її поведінка може набути неконтрольованого характеру.

Виходячи з вищеназваних особливостей, при реалізації лікувально-евакуаційних заходів відносно дитячих контингентів необхідними є:

- завчасна підготовка медичного персоналу щодо надання допомоги дітям;

- при визначенні місця госпіталізації для уражених дітей – виділення ліжок у найближчих до осередку катастрофи лікувальних закладах;

- при проведенні евакуаційних заходів-використання найщадящих видів транспорту з обов’язковим супроводом медичних працівників (бажано лікарів);

- максимально можливе скорочення етапів медичної евакуації;

- максимально можливе залучення до надання медичної допомоги лікарів-педіатрів;

- надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги на базі дитячих лікувально-профілактичних закладів, або на перепрофільованих силами спеціалізованих педіатричних бригад постійної готовності другої черги ліжках інших лікувальних закладів;

- починаючи з першого етапу медичної евакуації , необхідно передбачити виділення 20-25% лікарняних ліжок для дітей, створювати умови для тимчасової їх госпіталізації, використовуючи медичне майно дитячих лікарень.

- виділення у середньому 10% лікарняних ліжок у структурі дитячих відділень для дітей віком до 1 року і по 30% ліжок – для дітей 1-3, 4-6 і 7-10 років;

- передбачати для розгортання дитячих палат 20% загального ліжкофонду у профільних лікувальних закладах.

 

Організація і заходи першої лікарської допомоги.

Перша лікарська допомога - це комплекс лікувально-профілактичних заходів, що виконується лікарями загального профілю на першому етапі медичної евакуації з метою ліквідації загрожуючих життю наслідків ураження та профілактики можливих ускладнень і підготовки постраждалих до подальшої евакуації (при потребі).

Перша лікарська допомога надається лікарями медико-санітарних частин об'єктів, де виникла аварія чи катастрофа, лікувально-профілактичних закладів, що розташовані у зоні НС, лікарями бригад швидкої медичної допомоги та медичних бригад постійної готовності першої черги, що прибули в осередок надзвичайної ситуації, безпосередньо у вогнищі катастрофи або поблизу нього, при евакуації постраждалих - на шляхах евакуації, а також в лікувальних закладах першого етапу медичної евакуації. Якщо перша лікарська допомога не була надана раніше, то вона може надаватись і на другому етапі медичної евакуації.

 

Заходи першої лікарської допомоги поділяються на 2 групи:

1. Невідкладні заходи, відмова від виконання яких загрожує життю постраждалих та хворих;

2. Заходи виконання яких може бути відкладене (вимушено)

Повний обсяг першої лікарської допомоги складається з невідкладних заходів, та заходів, що можуть бути відкладені.

Заходи першої групи включають:

- усунення асфіксії (відсмоктування слизу, блювотних мас та крові з верхніх дихальних шляхів, введення повітроводу, фіксації язика, відсічення чи підшивання звисаючих лоскутів м’якого піднебіння та бокових відділів глотки, трахеостомію (при необхідності), штучну вентиляцію легенів з використанням дихальної апаратури, накладання оклюзивної пов’язки при відкритому пневмотораксі, пункцію плевральної порожнини чи торакоцентез .при напруженому пневмотораксі);

- кінцеву зупинку зовнішньої кровотечі (тампонада рани, прошивання судин в рані, накладання затискувача на судину, контроль за правильністю та доцільністю накладання джгута);

- проведення протишокових заходів (переливання крові та кровозамінників при значній втраті крові, проведення новокаїнових блокад і введення знеболюючих засобів, ін’єкції серцево-судинних засобів при тяжкому шоці);

- катетиризацію або пункцію сечового міхура;

- транспортну іммобілізацію (або її поліпшення) при переломах кісток та поширених пошкодженнях м’яких тканин;

- відсікання кінцівки, що тримається на лоскуті м’яких тканин (“транспортна ампутація”);

- введення антидотів, антибіотиків, протисудомних, бронхорозширюючих, протиблювотних, серцево-судинних препаратів;

- зондове промивання шлунку;

- проведення екстренної неспецифічної профілактики при інфекційних захворюваннях та введення сироваток при загрозі виникнення бактеріологічних уражень.

 

 

Заходи першої лікарської допомоги, які можуть бути відкладені, включають:

- усунення недоліків надання першої медичної допомоги (виправлення пов’язок, покращення транспортної іммобілізації);

- заміну пов’язок при забрудненні рани радіоактивними та хімічними речовинами;

- новокаїнові блокади при пошкодженнях легкої та середньої тяжкості;

- ін’єкції антибіотиків, профілактика правця при відкритих травмах та опіках;

- дегазацію рани при забрудненні її хімічними речовинами;

- призначення симптоматичних засобів при станах, що не виключають безпосередньої загрози для життя постраждалих.

Залежно від медичної обстановки, величини санітарних втрат, можливості її надання, при недостатній кількості медичних сил та засобів обсяг першої лікарської допомоги може скорочуватись.

Скорочення обсягу першої лікарської допомоги здійснюється тільки за рахунок відмови від виконання заходів другої групи.

Термін надання першої лікарської допомоги не повинен перевищувати 4-5 годин.

Організація і заходи кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги та їх обсяги.

Організація і заходи кваліфікованої медичної допомоги.

Кваліфікована і спеціалізована медична допомога це госпітальний вид медичної допомоги, що надаються на другому етапі медичної евакуації. Їх виконанням завершується повний обсяг надання медичної допомоги постраждалим.

Кваліфікована медична допомога - це комплекс хірургічних і терапевтичних заходів, які виконуються лікарями відповідного профілю у лікувальних закладах і направленні на ліквідацію наслідків уражень, в першу чергу, тих, що загрожують життю постраждалих, на попередження виникнення ускладнень та лікування до кінцевих наслідків.

Термін надання кваліфікованої медичної допомоги не повинен перевищувати 8-12 год.

Кваліфікована медична допомога надається лікарями хірургами і терапевтами і тому розрізняють кваліфіковану хірургічну допомогу і кваліфіковану терапевтичну допомогу.

Заходи кваліфікованої хірургічної допомоги діляться на дві групи:

1 група - невідкладні заходи кваліфікованої хірургічної допомоги;

2 група - заходи кваліфікованої хірургічної допомоги, які можуть бути відкладені.

Невідкладні заходи кваліфікованої хірургічної допомоги включають:

- усунення асфіксії і відновлення функції адекватного дихання;

- кінцеву зупинку внутрішньої та зовнішньої кровотечі;

- комплексну терапію гострої крововтрати, шоку, травматичного токсикозу;

- лікування анаеробної інфекції;

- хірургічну обробку та зашивання ран при відкритому пневмотораксі, торакоцентезі, при клапанному пневмотораксі;

- лапаратомію при проникаючих пораненнях та закритій травмі живота з пошкодженням внутрішніх органів, при внутрішньочеревному пошкодженні сечового міхура та прямої кишки;

- ампутацію кінцівок при відкритих та масивних переломах кісток;

- декомпресійну трепанацію черепа при пораненнях та пошкодженнях, що супроводжуються стисненням головного мозку;

- хірургічну обробку переломів довгих трубчастих кісток з масовими пошкодженнями м'яких тканин.

 

Заходи кваліфікованої хірургічної допомоги, які можуть бути відкладені діляться на дві підгрупи.

Підгрупа А - заходи, відкладання виконання яких, як правило,, призводить до виникнення тяжких ускладнень:

- ампутація при відривах та ішемічному некрозі кінцівок;

- хірургічна обробка ран, що забруднені отруйними речовинами, а також ран при переломах довгих трубчастих кісток, що не супроводжуються значними пошкодженнями м’яких тканин, великих судин і нервових стовбурів;

- накладання надлобкового нориці при пошкодженнях уретри.

Підгрупа Б. - заходи, відкладання виконання яких не виключає виникнення ускладнень:

- первинна хірургічна обробка ран (за виключенням тих, які включені до попередньої підгрупи);

- первинна хірургічна обробка опіків;

- лігатурне шинування зубів при переломах нижньої щелепи;

- некротомія при глибоких циркулярних опіках грудей, кінцівок, що не супроводжуються порушенням функції дихання, кровообігу.

 

Повний обсяг кваліфікованої медичної допомоги включає виконання заходів усіх двох груп.При великому потоці постраждалих, недостачі персоналу, медичного майна, обсяг заходів кваліфікованої терапевтичної допомоги скорочується до виконання тільки невідкладних заходів.

Скорочення обсягуздійснюється тільки за рахунок відмови від виконання заходів підгрупи Б другої групи, а в крайньому разі і підгрупи А цієї ж групи.

 

Заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги теж поділяються на дві групи.

Перша група - невідкладні заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги.

Друга група - заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги, які можуть бути відкладені.

Заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги першої групи включають:

- санітарну обробку уражених отруйними речовинами;

- введення антидотів та протибутулінічної сироватки;

- комплексну терапію гострої серцево- судинної недостатності;

- комплексну терапію гострої дихальної недостатності;

- дегідратаційну терапію при набряку головного мозку;

- комплекс заходів при попаданні в шлунок отруйних речовин;

- використання транквілізаторів, нейролептиків при гострих реактивних станах.

До заходів кваліфікованої терапевтичної допомоги другої групи відносяться:

- введення антибіотиків та сульфаніламідних препаратів з профілактичною метою;

- гемотрансфузія при помірній анемізації;

- вітамінотерапія;

- проведення фізіотерапевтичних процедур;

- застосування симптоматичних медикаментозних засобів.

 

Організація спеціалізованої медичної допомоги.

Спеціалізована медична допомога - це найвищий, завершаючий вид медичної допомоги, який включає комплекс лікувально - профілактичних заходів, що виконуються лікарями-спеціалістами в спеціалізованих медичних закладах або спеціалізованих відділеннях багатопрофільних лікарень, перепрофільованих відділеннях і лікарнях з використанням сучасних технологій і обладнання з метою максимального відновлення втрачених функцій органів і систем, лікування постраждалих до кінцевих результатів, включаючи реабілітацію.

Термін надання спеціалізованої медичної допомоги може складати від 1-2 доби до 90 діб.

Спеціалізована медична допомога надається лікарями 12-15 спеціальностей на другому етапі медичної евакуації.

 

Основними завданнями другого етапу медичної евакуації є:

- прийом і реєстрація постраждалих;

- внутрішньо-пунктове медичне сортування;

- повна санітарна обробка уражених;

- надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги

- реабілітація постраждалих.

В спеціалізованих медичних закладах (на другому етапі медичної евакуації) передбачається надання спеціалізованої медичної допомоги таким контингентам постраждалих:

- з травмами хребта, голови, шиї;

- з травмами грудей, живота, таза;

- травмованим з переломами довгих трубчастих кісток і пошкодженням великих суглобів;

- обпеченим;

- ураженим іонізуючим випромінюванням;

- ураженим СДОР;

- неврологічним хворим, контуженим і особам з психічними розладами;

- загально соматичним хворим;

- жінкам з пораненнями і захворюваннями жіночих статевих органів;

- інфекційним хворим.

Для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги на другому етапі медичної евакуації можуть використовуватись спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги центрального і територіального рівня.

Спеціалізовані медичні бригадидругої черги утворюються, як правило вузько профільними:

- хірургічні;

- нейрохірургічні;

- політравматологічні;

- травматологічні;

- комбустіологічні;

- торакальні;

- терапевтичні;

- гематологічні;

- реанімаційні;

- токсико – терапевтичні;

- психоневрологічні,;

- педіатричні;

- акушерсько-гінекологічні.

 

Фази ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

Практично при виникненні будь-якої катастрофи умовно можна виділити три основні фази у рятуванні потерпілих - ізоляції, рятування та відновлення (лікування).

Фаза ізоляції - триває з моменту початку дії уражаючих факторів до початку організованого проведення рятувальних робіт.

Фаза рятування - охоплює проміжок часу від початку рятувальних робіт до завершення евакуації постраждалих за межі осередку катастрофи.

Фаза відновлення - з медичної точки зору визначається з моменту початку планового лікування та реабілітації постраждалих до їх остаточного видуження.

Залежно від обстановки у осередку надзвичайної ситуації тривалість кожної із цих фаз може бути різною.

Фаза ізоляції може тривати від 30 хвилин до 6 годин. В цьому періоді перша медична допомога постраждалим на місці катастрофи надається в порядку само- та взаємодопомоги, а також рятівниками та медичними працівниками, що опинилися на місці катастрофи.

Фаза рятування може тривати від 6 до 12 годин. Вона починається з моменту прибуття до осередку аварійно-рятувальних формувань, особовий склад яких володіє навичками надання першої медичної допомоги, а також медичних формувань (бригад швидкої медичної допомоги, медичних бригад постійної готовності першої черги, лікарсько-сестринських бригад тощо). У цей період продовжуються надання першої медичної допомоги (при потребі) і надається перша лікарська допомога та підготовка потерпілих до подальшої медичної евакуації.

Фаза відновлення (лікування) може тривати від 0,5 – 2 до 90діб. У цей період постраждалим надається кваліфікована та спеціалізована медична допомога, проводиться лікування до кінцевого результату та реабілітація.

 

Особливості надання медичної допомоги при техногенних, транспортних, природних катастроф і при аваріях на шахтах.

Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення при техногенних катастрофах.

При радіаційних аваріях з викидом радіонуклідів у довкілля проводиться комплекс заходів щодо захисту населення від зовнішнього і внутрішнього опромінення. Він включає в себе заходи щодо діагностики, медичного сортування, лікування і реабілітації осіб, що потрапили у зону аварії. Виділяють три основні категорії населення, стосовно потреби у медичному захисті:

перша- населення, яке потребує екстрених контрзаходів для зниження променевих навантажень і попередження радіогенних наслідків;

- друга - населення з проявами реактивних психічних розладів, яке потребує психологічної корекції та психотерапевтичної допомоги;

третя- амбулаторні та стаціонарні хворі серед населення, яке підлягає евакуації та потребує постійного медичного обслуговування як у ході евакуації, так і у місцях розселення.

 

Виділяють три фази протікання аварії

Рання фаза починається з моменту початку неконтрольованого викиду радіоактивних речовин і завершується формуванням радіоактивного сліду.

Тривалість цієї фази може становити від декількох годин до декількох діб.

Під час Чорнобильської катастрофи рання фаза становила 9 діб, повністю радіаційна обстановка стабілізувалась через 15 діб після початку аварії.

Середня (проміжна) фаза охоплює період від моменту формування радіоактивного сліду до виконання усіх заходів щодо захисту населення. Тривалість цієї фази може становити від декількох діб додекількох місяців. В цій фазі на людей діє зовнішнє і внутрішнє опромінення.

Пізня фаза триває від моменту завершення виконання усіх заходів щодо захисту населення до періоду скасування всіх обмежень на життєдіяльність людей. Тривалість цієї фази визначається десятками років.

Перехід із режиму функціонування в повсякденних умовах на режим роботи в надзвичайних ситуаціях на ранній і середній фазах аварії повинний передбачати сили швидкого реагування Державної служби медицини катастроф (сили і засоби посилення загально медичного призначення у тому числі і спеціалізовані).

Для їх завчасної підготовки використовується принцип визначення радіаційної обстановки методом прогнозування з наступним уточненням шляхом проведення радіаційної розвідки. Загальні можливості сил швидкого реагування Державної служби медицини катастроф мають бути орієнтовані на можливий масштаб аварії з розділом терміну їх готовності на першу і другу черги для послідовного, поетапного їх включення в роботу. Перебудова існуючої системи охорони здоров’я та її ефективна робота в аварійній ситуації повинна досягатись поєднанням наявної мережі медичних закладів територіальних органів управління охороною здоров’я з пересувними формуваннями Державної служби медицини катастроф. Це забезпечує злагоджену дію і ефективне функціонування медичних закладів у районах евакуації та розселення евакуйованих.

 

При хімічних катастрофах,переважна більшість яких може статися внаслідок викиду в довкілля СДОР, при проведенні заходів лікувально-евакуаційного забезпечення слід враховувати:

- можливість переносу СДОР за напрямком вітру на великі відстані та пов’язані з цим ураженням серед населення на значній відстані від джерела викиду;

- можливість проникнення СДОР у негерметизовані приміщення і накопичення там їх у концентрації на рівні токсичної дози, що несе небезпеку ураження людей;

- різноманітність СДОР, що ускладнює створення ефективних уніфікованих засобів захисту людей від ураження;

- можливість одночасної появи значної кількості уражених на великій території, що унеможливлює швидке надання екстреної медичної допомоги усім постраждалим.

Аналіз тактики екстреної медичної допомоги при хімічних катастрофах дозволяє виділити три фази в наданні медичної допомоги:

Перша фаза (до 30 хв.) - після контакту з токсикантом людина потребує вивозу (виносу) з зони хімічного ураження, проведення часткової дегазації одягу і шкіри, використання антидотної екстреної симптоматичної терапії.

Друга фаза (до 2-4 год.) - включає проведення медичного сортування постраждалих та надання їм кваліфікованої або спеціалізованої медичної допомоги.

Третя фаза (до кількох тижнів) включає проведення реабілітаційних заходів та визначення рівня втрат працездатності уражених.

 

Особливості надання медичної допомоги при транспортних катастрофах.

При автомобільних катастрофах організація лікувально-евакуаційних заходів забезпечує етапність надання медичної допомоги і евакуацію їх за призначенням. Цей вид травматизму найпоширеніший. За даними ВООЗ, із числа загиблих у транспортних катастрофах 20,0% могли бути врятовані, якщо б перша медична допомога була надана їм у перші 30 хв. після аварії, а вжиття протишокових заходів у перші 6 год. після травмування дозволило б зменшити летальність ще на 25,0-30,0%.

Своєчасність екстреної медичної допомоги залежить від місця катастрофи. Якщо вона сталася в місті або поблизу нього, представники служби безпеки руху (ДАІ) викликають бригаду швидкої медичної допомоги.

При ДТП віддалік від населених пунктів початок надання екстреної медичної допомоги затримується і залежить від відстані до лікувальної установи та готовності бригади ШМД до негайного виїзду на місце події. Перша медична допомога в цих умовах надається шляхом само- та взаємодопомоги. Для подальшого надання необхідної медичної допомоги постраждалих евакуюють у найближчу лікувальну установу.

Оповіщення лікувальної установи про ДТП здійснюється працівниками ДАІ, свідками пригоди. Кількість бригад швидкої медичної допомоги, що виїжджають на місце пригоди, розраховується у співвідношенні: одна бригада на 1-2 потерпілих. Лікар бригади ШМД на місці ДТП визначає місце збору постраждалих, та надає медичну допомогу за алгоритмом АВС.

При кількості потерпілих 10-15 чоловік здійснюється сортування постраждалих. При більшій кількості постраждалих сортування проводять 2 сортувальні бригади. Після надання постраждалим першої лікарської допомоги (невідкладних заходів), вони евакуюються у лікувальний заклад. При надходженні постраждалих до лікувального закладу у приймальному відділені здійснюється їх сортування на наступні групи:

перша група - особи з порушенням життєво важливих функцій організму;

друга група- особи середнього та тяжкого ступеня тяжкості;

третя група- легкопостраждалі;

четверта група – особи, які не потребують стаціонарного, лікування.

Надання невідкладних заходів першої лікарської і кваліфікованої медичної допомоги починають у приймальному відділенні і продовжують в лікувальних відділеннях, а легкопостраждалих - у амбулаторно-поліклінічних закладах.

 

При авіаційних катастрофах на території аеропорту або поблизу нього сигнал тривоги подає диспетчерська служба аеропорту. Черговий по зв’Язку передає сигнал тривоги на станцію ШМД міста та в лікувальний заклад, який обслуговує аеропорт. Бригади ШМД або медичні бригади постійної готовності першої черги прибувають до медичного пункту аеропорту, який стає центром надання медичної допомоги. Постраждалим на місці катастрофи надають першу медичну допомогу. При великій кількості постраждалих розгортаються сили і засоби першого етапу медичної евакуації Державної служби медицини катастроф.

Якщо авіакатастрофа сталася за межами аеропорту чи населеного пункту, обсяг медичної допомоги на першому етапі медичної евакуації може бути розширений до рівня невідкладної кваліфікованої медичної допомоги. Надалі постраждалі евакуюються у лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації, де їм надається кваліфікована чи спеціалізована медична допомога у повному обсязі.

Принципи надання медичної допомоги постраждалим, їх лікувально-евакуаційне забезпечення залишаються такими, як і при авіакатастрофі у зоні аеропорту.

На випадок виникнення авіаційної аварії в аеропорту або за його межами складається план заходів, в якому передбачається:

- попередні заходи (до аварії);

- заходи щодо дій під час аварії.

При аваріях в аеропорту керівництво і координація робіт з ліквідації їх наслідків покладається на адміністрацію аеропорту, при аваріях за межами аеропорту ці функції здійснює представник органу виконавчої влади адміністративної території, на якій виникла аварія.

До участі в ліквідації медико-санітарних наслідків аварії залучаються сили і засоби Державної служби медицини катастроф, завданням якої є проведення медичного сортування постраждалих, надання їм невідкладної медичної допомоги і забезпечення медичного супроводу при евакуації.Для керівництва медичним сортуванням і евакуацією призначається координатор з медичних питань з числа керівництва ДСМК територіального рівня, який відповідає за організацію медичної допомоги постраждалим внаслідок аварії.

При проведенні медичного сортування та наданні медичної допомоги на місці авіаційної катастрофи всі постраждалі переміщуються поступово через 4 зони:

- зону пошуку та збору;

- зону сортування;

- зону надання допомоги;

- зону транспортування.

Зона пошуку та збору -це місце аварії, де здійснюється пошук, збір та евакуація постраждалих до зони сортування. В цій зоні працює персонал аварійно-рятувальної і проти пожежної служби.

Зона сортування. Розташовується на відстані 80-90 м з навітряного боку від місця події з метою уникнення впливу продуктів горіння, диму на постраждалих. В її межах медичними працівниками здійснюється перше сортування постраждалих.

Зона надання допомоги. Поділяється на три підзони відповідно до трьох категорій постраждалих:

- невідкладної медичної допомоги (І черга),

- медичної допомоги, яка може бути тимчасово відкладена (ІІ черга);

- потребують амбулаторної та психотерапевтичної допомоги (ІІІ черга).

У цій зоні розгортаються пересувні медичні формування, при потребі розгортається перший етап медичної евакуації.

Зона транспортування.Призначається для реєстрації і евакуації постраждалих. Розміщується між зоною надання допомоги і під’їзними шляхами.

 

При залізничних катастрофах організація екстреної медичної допомоги постраждалим принципово не відрізняється від надання медичної допомоги при авіакатастрофах та автомобільних катастрофах. Як і при інших видах транспортних катастроф з’ясовуються наслідки катастрофи, місце її виникнення, інформуються розташовані поблизу лікувальні заклади та територіальний центр екстреної медичної допомоги. Негайно в район катастрофи направляються бригади швидкої медичної допомоги та формування Державної служби медицини катастроф територіального рівня; які на місці пригоди організують роботу щодо надання медичної допомоги і евакуацію постраждалих у лікувальні заклади. До прибуття оперативної групи Державної служби медицини катастроф керівництво роботою бригад швидкої медичної допомоги на місці аварії покладається на лікаря бригади, яка прибула першою.

На місці залізничної катастрофи створюються тимчасові пункти збору постраждалих, здійснюється їх медичне сортування, реєстрація, надання екстреної медичної допомоги та подальша евакуація в лікувальні заклади за призначенням.

 

При катастрофах на морському та річковому транспорті у період ізоляції перша медична допомога надається шляхом само- та взаємодопомоги, екіпажем, а також медичним персоналом судна. На судні або березі організовується тимчасовий пункт збору постраждалих, де їм силами ДСМК територіального рівня надається перша лікарська допомога з використанням основних принципів лікувально-евакуаційного забезпечення. Для евакуації постраждалих у лікувальні заклади використовується водний, повітряний, автомобільний та залізничний транспорт.

 

Аварії на шахтах мають свої особливості щодо умов організації лікувально-евакуаційних заходів.

Інформація про аварію на шахті надходить у чергову воєнізовану гірничорятувальну частину, станцію ШМД, оперативним черговим управлінь з надзвичайних ситуації, оповіщається диспетчер Центру екстреної медичної допомоги.

Для оперативного керівництва заходами з організації та надання медичної допомоги постраждалим створюються оперативні групи.

До основних завдань медичної служби в цих умовах належить:

- організація і надання медичної допомоги постраждалим безпосередньо в гірничих виробках шахт, в атмосфері непридатній для дихання;

- надання медичної допомоги постраждалим, що були підняті з шахти на поверхню, та їх лікування в умовах стаціонару;

- збереження і зміцнення здоров’я особового складу аварійно-рятувальних формувань.

Система надання медичної допомоги постраждалим складається з етапів:

перша медична допомога, що надається на місці аварії (до і після звільнення постраждалого з завалу);

транспортування постраждалого по лаві чи зрушеній частині штреку на підземну медичну базу (ПМБ); '

- перша лікарська допомога на підземній медичній базі;

- транспортування постраждалого по шахті на поверхню;

кваліфікована медична допомога в стаціонарі медсанчастини шахти або , у медичному закладі ДСМК;

спеціалізована медична допомогау спеціалізованих медичних центрах або відділеннях багатопрофільних лікарень.

При наданні медичної допомоги постраждалим необхідно враховувати взаємообтяжувальну дію компонентів комбінованого ураження, переважання в клінічній картині опікових уражень з виникненням опікового шоку, наявність отруєння оксидом вуглецю, різкі розлади дихальної функції.

Медичне сортування і підготовка до евакуації постраждалих у лікувальні заклади передбачає їх розподіл на 4 групи:

легкоуражені;

постраждалі середньої тяжкості;

постраждалі у тяжкому стані;

постраждалі у дуже тяжкому стані.

Після проведення лікувальних заходів з шахти виводяться у першу чергу легко постраждалі. У другу чергу евакуюються постраждалі середньої тяжкості, які потребують більш тривалого часу для надання їм першої медичної і невідкладної першої лікарської допомоги. Тяжкі постраждалі затримуються на ПМБ ( для проведення реанімаційних та протишокових заходів, а вже потім евакуюються.

Після прибуття до стаціонарного лікувального закладу постраждалим надається кваліфікована та спеціалізована медична допомога. Лікування у стаціонарі проводиться з урахуванням стану постраждалих і заходів наданої їм першої медичної і першої лікарської допомоги на першому етапі евакуації.

У стаціонарах постраждалі піддаються всебічному глибокому обстеженню, їх лікування строго індивідуалізується. Основні особливості лікування постраждалих при аварії на шахтах з комбінованими ураженнями полягають у тому, що і в стаціонарах лікувальні заходи повинні бути направленні в першу чергу на ліквідацію явищ отруєнь газами, головним чином оксидом вуглецю, профілактику і лікування опікового чи травматичного шоку.

Таким чином, при організації лікувально-евакуаційних заходів при техногенних катастрофах обов’язковою умовою є врахування особливостей формування медико-санітарної обстановки в осередку НС, що визначає тактику організації медичного забезпечення населення і учасників ліквідації її наслідків, підвищує ефективність цих заходів, сприяє зниженню летальності та інвалідності серед постраждалих, скороченню термінів їх лікування.

 

Особливості етапного лікування при надзвичайних ситуаціях природного характеру.

При землетрусах основні завдання медичних формувань і закладів полягають у:

- своєчасному наданні всіх видів невідкладної медичної допомоги постраждалим;

- наданні медичної допомоги особовому складу аварійно-рятувальних формувань, що знаходяться у зоні катастрофи;

- проведенні заходів щодо попередження і купування нервово-психічних розладів та профілактики виникнення загострень хронічних захворювань;

- профілактиці та лікуванні масових інфекційних захворювань.

На значній території виникає необхідність надання екстреної медичної допомоги в умовах завалів, зруйнованих будівель, на вулицях. Перша медична допомога в цих умовах надається у вигляді само- та взаємодопомоги, безпосередньо особовим складом аварійно-рятувальних формувань а також медичними працівниками бригад швидкої медичної допомоги та медичних .бригад постійної готовності першої черги ДСМК. Для надання першої лікарської допомоги в осередку ураження залучаються бригади швидкої медичної допомоги, а також лікарсько-сестринські бригади, які створюються у лікувальних закладах різного відомчого підпорядкування. Вони разом з медичними бригадами постійної готовності першої черги і мобільними медичними закладами ДСМК створюють перший етап лікувально-евакуаційного забезпечення постраждалих.

Залежно від руйнівної сили та масштабів спричиненого лиха кваліфікована і спеціалізована медична допомога може надаватися як у районі стихійного лиха (за умови збереження лікувальних закладів), так і за його межами у призначених для цього і передбачених планом інших закладах охорони здоров’я незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності.

При повенях надання медичної допомоги організується як на затопленій, так і на прилеглій до неї території.

Надання першої медичної допомоги у зоні затоплення здійснюється у вигляді само- та взаємодопомоги, а також силами аварійно-рятувальних формувань. До складу таких формувань необхідно включати медичних працівників. Перша медична допомога надається постраждалим безпосередньо на плавзасобах і передбачає зігрівання, штучну вентиляцію легенів, непрямий масаж серця, тимчасову іммобілізацію переломів кісток, введення знеболюючих засобів.

Для надання першої лікарської допомоги постраждалим поблизу зони затоплення розгортаються разом з тимчасовими пунктами збору та сортування тимчасові медичні пункти. Надання цього виду допомоги, як правило, обмежується невідкладними заходами. Подальша евакуація постраждалих здійснюється в лікувально - профілактичні заклади, де їм надається кваліфікована або спеціалізована медична допомога.

При пожежах організація медичної допомоги має деякі особливості, а саме:

- розшук постраждалих на задимленій території та в палаючих будівлях, який забезпечують спеціальні пожежні рятувальні підрозділи;

- потреба у наближенні та наданні першої лікарської допомоги до осередку пожежі;

- необхідність надання медичної допомоги великій кількості обпечених, постраждалим з отруєнням продуктами горіння, екстреної їх евакуації із задимленої атмосфери.

Першу медичну допомогу постраждалим в цих умовах надає особовий склад підрозділів пожежегасіння, особовий склад аварійно-рятувальних ланок, бригад швидкої медичної допомоги.

Перша лікарська допомога повинна надаватися в максимально скорочений термін неподалік від місця пожежі. Лікувальні заклади, куди направляються постраждалі, посилюються спеціалізованими бригадами постійної готовності другої черги ДСМК (комбустіологічними, токсико-терапевтичними).

Другий етап медичної евакуації (надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги) розгортається на базі обласних опікових та токсикологічних центрів (відділень) або спеціалізованих відділень обласних лікарень.

Вищевикладені елементи процесу лікувально-евакуаційного забезпечення, у тому чи іншому сполучені, реалізуються при будь-якій надзвичайній ситуації незалежно від чинників, що її викликали. Проте, як бачимо, кожний вид стихійного лиха чи техногенної катастрофи має свої притаманні тільки йому особливості, які накладають відбиток і враховуються при організації медичного забезпечення.

Розглянувши навчальні питання, можна дійти висновку, що проведення лікувально-евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій являє собою занадто складний розділ медичного забезпечення населення, що вимагає від керівництва та особового складу Державної служби медицини катастроф чіткого знання і виконання спеціальних медичних і організаційних положень. Щоб у надзвичайно складних умовах надзвичайних ситуацій органи управління і особовий склад формувань і закладів державної служби медицини катастроф могли реалізувати ці заходи, забезпечити відновлення трудових ресурсів держави, необхідно уміло організувати та чітко проводити систему цих заходів.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.051 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал