Закони і концепція розвитку дитини

Відомий вітчизняний психолог Виготський Л.С. сформулював ряд законів психічного розвитку:

§ Дитячий розвиток має свій ритм і темп, що міняється в різні роки життя (наприклад: рік життя в дитинстві не дорівнює року життя в отроцтві); В основі критеріїв вікової періодизації Виготський Л.С., Ельконін Д.Б. розглядали психічні новоутворення, характерні для кожного етапу розвитку (наприклад, психічним новоутворенням в 6 - 7 років буде готовність дитини до школи, у підлітковому віці – почуття дорослості, тощо). Особливої уваги психологи приділяють нестабільним періодам у житті дитини, підлітка. Нестабільні, або кризи розвитку – це відносно нетривалі за часом (до року) періоди, які характеризуються різкими психологічними змінами, які є нормальними процесами необхідними для поступового розвитку особистості (криза 3, 6 - 7 років, підліткова криза)

§ Розвиток по Виготському – це закономірний процес зміни психіки в часі, який включає кількісні і якісні перетворення. На думку Виготського розвиток дитини відбувається:

1) революційним шляхом – саме через кризові, нестабільні періоди. В цей час відбуваються значні зміни, різкий стрибок у розвитку особистості;

2) еволюційним шляхом - уповільнені якісні й кількісні перетворення в психіці індивіда - фізіологічне дозрівання організму, нервової системи, досягнення рівня інтелектуального й особистісного розвитку;

3) ситуаційним шляхом - зміни в психіці, які виникають під впливом конкретної соціальної ситуації, тобто під впливом навчання й виховання, у результаті формуються знання, уміння й навички.

§ Розвиток дитини йде нерівномірно: кожна сторона в її психіці має свій оптимальний час для розвитку. В психології це сензитивний період – сприятливий для формування тієї або іншої функції, навички, уміння. Наприклад: для розвитку мовлення найбільш сприятливим є вік від 1 року до 8 років. Для навчання дитини прямоходінню - 1 рік.

§ Особливу роль у розумінні законів вікового розвитку грає поняття провідного виду діяльності, що визначає найбільші успіхи в розвитку пізнавальних процесів (пам'яті, мисленні, уваги, уяві). Так, наприклад, для школяра провідним видом діяльності є навчання, для немовля - емоційно-безпосереднє спілкування, для дошкільника - сюжетно-рольова гра.

§ Проблему взаємозв'язку біологічних та соціальних факторів у розвитку дитини ретельно розглядали вітчизняні психологи та педагоги. Біологічне й соціальне в людині настільки міцно пов’язане, що розділяти ці дві лінії можна лише теоретично. Природні передумови – будова організму, його функції, дозрівання – основа для психічного розвитку, без цих передумов розвиток відбуватися не може, але генотип не визначає повністю того, які саме психічні якості виявляться в людині. Розвиток залежить від генотипу, а також від умов життя й виховання, а далі від внутрішньої позиції самої людини. Суспільний досвід є джерелом психічного розвитку, з нього дитина через посередника (дорослого) одержує матеріал для формування психічних якостей і властивостей особистості. Доросла людина сама використає досвід з метою самовдосконалення. Кожне покоління людей виражає свій досвід в знаннях, уміннях, в продуктах своєї праці. До них відносяться як предмети матеріальної культури (навколишні нас речі, будинки, машини), так і здобутки духовної культури (мова, наука, мистецтво). Кожне нове покоління одержує від попередніх усе, що було створено раніше.

На землі збереглися племена, що ведуть первісний спосіб життя, які ще добувають їжу за допомогою примітивних кам'яних знарядь. Вивчення представників таких племен говорить на перший погляд про значну відмінність їхньої психіки від психіки сучасної культурної людини. Але ця відмінність - зовсім не прояв яких-небудь природних особливостей. Якщо виховати дитину такого відсталого племені в сучасній сім'ї, він нічим не буде відрізнятися від кожного з нас.

Французький етнограф Ж.Віллар відправився в експедицію у важкодоступний район Парагваю, де жило плем'я гуайкилів. Про це плем'я було відомо дуже не багато, що воно веде кочовий спосіб життя, постійно переходить з місця на місце в пошуках своєї основної їжі - меду диких бджіл, має примітивну мову, не вступає в контакти з іншими людьми. Ж. Віллару, як і багато іншим дослідникам до нього не пощастило познайомитися з гуайкилами, тому що при наближенні експедиції вони поспішно зникали. Але на одній з покинутих стоянок була знайдена, позабута дворічна дівчинка з цього племені.

Ж. Віллар відвіз її у Францію та доручив виховувати своєї матері. Через двадцять років молода жінка була вченим-етнографом та володіла трьома мовами.

Таким чином, людина є одночасно результатом свого генотипу, але й творцем власного особистісного розвитку протягом всього життя.