Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методичні вказівки до вивчення теми






Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” розмежовано поняття “неплатоспроможність” і “банкрутство”:

ð неплатоспроможність – це неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності;

ð банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Незадовільна структура балансу – це такий стан майна та зобов’язань боржника, коли за рахунок власного майна він неспроможний забезпечити своєчасне виконання зобов’язань перед кредиторами у зв’язку з недостатнім рівнем ліквідності такого майна. Для задовільності структури балансу загальна вартість майна повинна як мінімум дорівнювати загальній сумі зобов’язань боржника або перевищувати її.

Завдання, об’єкти й етапи аналізу фінансових передумов неплатоспроможності та банкрутства підприємства наведено на рис. 11.1

Аналіз неплатоспроможності та банкрутства підприємства здійснюється у два етапи:

ð діагностичний – для визначення рівня платоспроможності підприємства;

ð поглиблений – для виявлення причин фінансової кризи підприємства й можливих шляхів її усунення.

 

Рис. 11.1. Загальна модель аналізу фінансових передумов неплатоспроможності та банкрутства підприємства

 

Діагностичний аналіз проводиться:

ð на підготовчому етапі процесу відновлення платоспроможності: 1) для з’ясування дійсного стану підприємства; 2) перед подачею заяви до суду;

ð на етапі розпорядження майном – на дату порушення справи про банкрутство та на дату проведення зборів комітету кредиторів, на яких визначатиметься можливість санації;

ð на етапі санації – на дату початку виконання плану санації і щоквартально на кожну звітну дату аж до закінчення справи про банкрутство (останній раз – на дату складання звіту керуючого санацією).

У межах діагностичного аналізу визначається вид неплатоспроможності. У Методичних рекомендаціях щодо виявлення та розкриття злочину визначено три види неплатоспроможності:

ð поточна неплатоспроможність визначається за формулою:

Пн = ДФІ + ПФІ + ГК – П  

де Пн – коефіцієнт поточної неплатоспроможності; ДФІ – довгострокові фінансові інвестиції; ПФІ – поточні фінансові інвестиції; ГК – грошові кошти та їх еквіваленти; ПЗ –поточні зобов’язання.

Якщо підприємство має позитивне значення коефіцієнт поточної неплатоспроможності, то воно вважається цілком платоспроможним. Негативне значення свідчить про наявність поточної неплатоспроможності.

Якщо стан поточної неплатоспроможності має місце на початок і кінець кварталу, то згідно з чинним законодавством фінансовий стан підприємства відповідає визначенню боржника, який не в змозі розрахуватися за своїми зобов’язаннями протягом трьох місяців з моменту їх виникнення.

Проте, це не є причиною для негайної розробки плану санації. По-перше, результати одного кварталу не є показовими, а по-друге, цей спосіб визначення боржників не враховує ні реального фінансового стану підприємства, ні принципів бухгалтерського обліку. Адже, окрім інвестицій і грошових коштів, у підприємства можуть бути запаси, дебіторська заборгованість, частина з яких є набагато ліквіднішою за інвестиції, тим паче довгострокові інвестиції. Крім того, непогашення заборгованості протягом трьох місяців може бути пов’язане з наявністю відстрочених платежів за договорами, за виданими векселями на строк більше трьох місяців тощо;

ð критична неплатоспроможність спостерігається за умови невідповідності нормативному значенню коефіцієнта покриття і коефіцієнта забезпеченості власними засобами та наявності на початок і кінець кварталу ознак поточної неплатоспроможності. Критична неплатоспроможність передбачає стан потенційного банкрутства;

ð надкритична неплатоспроможність спостерігається за умови наявності збитків у підприємства та ознак критичної неплатоспроможності.

Стану надкритичної неплатоспроможності підприємство, яке бажає працювати і надалі, повинно уникати. Це пов’язано з тим, що наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому стану боржника, коли він відповідно до законодавства зобов’язаний звернутися у місячний термін до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання його грошових зобов’язань у повному обсязі перед іншими кредиторами. У цьому випадку йдеться про банкрутство, що передусім передбачає ліквідаційну процедуру. Отже, необхідно докласти немало зусиль, для уникнення цієї ситуації.

За наявності хоча б одного з видів неплатоспроможності підприємства необхідно здійснювати поглиблений аналіз неплатоспроможності та ймовірності банкрутства підприємств.

В межах поглибленого аналізу для прогнозування банкрутства використовуються різні показники, які включаються до системи формалізованих критеріїв.

Перші спроби проведення аналізу діяльності фірм-банкрутів були зроблені в 30-ті роки А. Винокором і Р. Смітом; у найбільш завершеному вигляді методика і техніка прогнозування банкрутства висвітлені у роботах Е. Альтмана. Представники “школи аналітиків, зайнятих діагностикою банкрутства компаній” (Distress Predictors School) в аналізі особливу увагу звертають на фінансову стійкість підприємства (стратегічний аспект), надаючи перевагу перспективному аналізу у порівнянні з ретроспективним. З їх позиції, цінність бухгалтерської звітності визначається виключно її здатністю забезпечити передбачуваність можливого банкрутства.

Прогнозування банкрутства як самостійна проблема виникла у різних країнах світу (в першу чергу, в Сполучених Штатах Америки) відразу після закінчення другої світової війни. Цьому спряло зростання кількості підприємств, що збанкрутували у зв’язку зі скороченням військових замовлень. У цей період виникло завдання апріорного визначення умов, що призводять підприємство до неплатоспроможності.

На початку це питання вирішувалося методом “спроб та помилок”, що призводило до суттєвих прорахунків. Перші серйозні спроби розробити ефективну методику прогнозування банкрутства відносяться до 1960-х рр. та пов’язані з розвитком комп’ютерної техніки.

Виникнення потреби суб’єктів господарювання України в оцінці свого фінансового стану, необхідність такої діагностики для контрагентів, оцінки кредитоспроможності позичальника, гарантів сприяли появі значної кількості методик, які з більшою чи меншою успішністю оцінюють фінансовий стан підприємств.

Існує багато методик визначення ймовірності банкрутства. Вибір тієї чи іншої методики залежить від особливостей галузі та самого підприємства, окрім цього навіть самі методики можуть коригуватися із врахуванням специфіки діяльності суб’єкта господарювання.

1. Z-рахунок Альтмана. Ця методика запропонована у 1968 р. відомим західним економістом, професором Нью-Йоркського університету Едвардом Альтманом (Edward I. Altman).

Для розрахунку даного показника у результаті дослідження 22 фінансових коефіцієнтів 66 підприємств відібрано 5 найважливіших для прогнозу банкрутства коефіцієнтів, які найбільше характеризують прибутковість капіталу та його структуру з різних позицій.

Розрізняють двох- та п’ятифакторну моделі Z -рахунку Альтмана.

Двохфакторна модель Z- рахунку формується за допомогою коефіцієнтів покриття П) і автономії авт):

Z = – 0, 3877 – 1, 0736 КП + 0, 0579 Кавт  

Для підприємств, у яких Z = 0, імовірність банкрутства становить 50 %. Від’ємні значення Z свідчать про зменшення імовірності банкрутства. Якщо Z > 0, то імовірність банкрутства перевищує 50 % і підвищується зі збільшенням значення Z.

Ця модель не потребує значного обсягу вихідної інформації, але її недоліком є недостатня точність прогнозування імовірності банкрутства (похибка D Z = ± 0, 65).

Для того, щоб прогноз був точнішим, у західній практиці застосовують п’ятифакторну модель Z-рахунку:

Z = 1, 2 К1 + 1, 14 К2 + 3, 3 К3 + 0, 6 К4 + 0, 999 К5,  
,  
,  
,  
,  
,  

де РК – робочий капітал, грн.; А – загальна вартість активів, грн.; ЧП – чистий прибуток, грн.; П до оп. – прибуток до оподаткування, грн.; ВК – власний капітал (ринкова вартість акцій), грн.; ПЗ – поточні зобов’язання, грн.; ЧД – чистий дохід, грн.

У цій моделі перший фактор характеризує платоспроможність підприємства; другий і четвертий – відображають структуру капіталу; третій – рентабельність активів; п’ятий – оборотність засобів.

Коефіцієнти 1, 2; 1, 4; 3, 3; 0, 6; 0, 999 – обрані емпірично на підставі статистичних даних про банкрутство підприємств за 22-річний період.

Залежно від фактичного значення Z-рахунку ступінь можливості банкрутства підприємства можна поділити за декількома групами (табл. 11.1).

Таблиця 11.1. Рівень ймовірності банкрутства

Значення Z-рахунку Ймовірність банкрутства
1, 80 і менше дуже висока
від 1, 81 до 2, 70 висока
від 2, 71 до 2, 90 існує можливість
2, 91 і вище дуже низька

 

Якщо отримане в результаті розрахунків значення Z-рахунку складає менше 1, 80, то це свідчить про нераціональне розміщення капіталу підприємства.

Точність прогнозу в цій моделі протягом одного року становить 95 %, двох років – 83 %. Це досить висока точність, але недолік моделі полягає у тому, що її доцільно використовувати лише щодо великих компаній-емітентів, акції яких котируються на фондових біржах.

Для прогнозування й оцінки потенційного банкрутства економічного суб’єкта, окрім наведених, необхідно використовувати й інші показники (оцінка ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, ділової активності тощо).

Окрім розглянутих формалізованих ознак, які дозволяють віднести підприємство до фінансово неспроможного, існують різноманітні неформалізовані критерії, серед яких виділяють основні та допоміжні.

До основних відносяться показники з несприятливим рівнем або динамікою, які сьогодні або в найближчій перспективі можуть призвести до банкрутства:

ð прострочена кредиторська заборгованість за кредитами банку та позиками;

ð низька якість дебіторської заборгованості;

ð тенденція зниження коефіцієнта автономії і досягнення його критичного рівня;

ð тенденція зниження коефіцієнта ліквідності;

ð дефіцит власного оборотного капіталу;

ð низька якість прибутку або значні збитки тощо.

До допоміжних критеріїв можна віднести показники та неформалізовані ознаки, несприятливий рівень або динаміка яких не є підставою для розгляду поточного фінансового стану як критичного, але вони сигналізують про можливість різкого його погіршення, якщо не будуть прийняті відповідні заходи. До них можна віднести:

ð порушення ритмічності виробництва;

ð тривалі зупинки виробництва;

ð нераціональна інвестиційна політика;

ð участь у судових розглядах сумнівного характеру тощо.

Перераховані основні та неформалізовані допоміжні критерії використовуються при внутрішньому (для своєчасного прийняття відповідних заходів щодо усунення виявлених симптомів) і зовнішньому (для адекватної оцінки укладених або передбачуваних договорів) аналізі.

Як додатковий і досить суттєвий критерій стійкості фінансового стану виступає стан організації бухгалтерського обліку на підприємстві. Досвід показує, що у підприємств, діяльність яких характеризується низькою якістю облікової роботи (неповним і несвоєчасним відображенням господарських операцій; незабезпеченістю облікових даних документальним підтвердженням; недбалістю і заплутаністю обліку тощо), частіше виникають фінансові труднощі, саме через відсутність адекватної інформації у осіб, що приймають управлінські рішення.

Якщо за результатами діагностичного аналізу підприємство є платоспроможним, то розраховується коефіцієнт втрати платоспроможності за встановлений період (3 місяці). За наявності хоча б одного з видів неплатоспроможності розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності за встановлений період (6 місяців).

Коефіцієнт втрати платоспроможності (Квтр) розраховується за формулою:

,  

де – коефіцієнт покриття на кінець звітного періоду; 3 – період втрати платоспроможності підприємства, міс.; Т – тривалість звітного періоду, міс.; – коефіцієнт покриття на початок звітного періоду; КНП – нормативне значення коефіцієнту покриття (2).

 

Коефіцієнт втрати платоспроможності зі значенням більше 1 свідчить про можливість підприємства не втратити платоспроможність. Якщо значення коефіцієнта втрати платоспроможності менше за 1, то це свідчить про те, що підприємство у найближчі три місяці може втратити платоспроможність.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності (Квідн.) розраховується за формулою:

,  

де 6 – період відновлення платоспроможності, міс.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності зі значенням більше 1 свідчить про реальну можливість підприємства відновити свою платоспроможність. Коефіцієнт відновлення платоспроможності зі значенням менше 1 свідчить про те, що у підприємства у найближчі шість місяців немає можливості відновити платоспроможність.

На наступних етапах аналізу детально вивчаються шляхи покращання структури балансу підприємства та його платоспроможності.

Неплатоспроможність підприємства є передумовою до застосування процедури санації. Для того, щоб застосовувати процедуру санації, необхідно, щоб коефіцієнт покриття або коефіцієнт забезпеченості власними засобами на кінець кварталу перевищував нормативне значення або протягом кварталу спостерігалося зростання обох зазначених коефіцієнтів.

Отже, платоспроможність боржника вважається відновленою, якщо:

ð забезпечено позитивну поточну платоспроможність;

ð коефіцієнт покриття перевищує нормативне значення за наявності тенденції до збільшення рентабельності діяльності.

 

План практичного заняття

1. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу фінансових передумов неплатоспроможності та банкрутства підприємства

2. Оцінка ймовірності банкрутства. Діагностичний аналіз платоспроможності підприємства

3. Поглиблений аналіз неплатоспроможності та ймовірності банкрутства підприємств. Методики визначення ймовірності банкрутства

4. Аналіз та оцінка можливості втрати та відновлення платоспроможності






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.