Ситуація з

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Ситуація з

Знову ми знайомимося з досвідом Є. М. Ільїна.

Можна тисячу разів вимагати: «Читай! Читай уважно!» — і не одержати ні того, ні іншого. Треба створити умови, за яких не читати або тим більше читати неуважно неможливо, тобто так поставити запитай -

ня, щоб пошуки відповіді на нього вимагали напруження думки, вдумливого ставлення до прочитання тексту.

«У якій сім'ї я хотів би жити і виховуватися: у Волконських чи Ростових?» По суті, це перший, але в перспективі і заключний урок з «Війни і миру». Тема відразу потягнула весь роман, та так, що до нього потягнулися всі діти. Кожний, зрозуміло, дорожить своєю сім'єю: хоч якою б була, головне є. І все-таки... Обрати сім'ю — це обрати себе: не тільки сьогоднішнього, а й завтрашнього.

Ті, хто віддав симпатії Волконським, розмістилися праворуч у класі, зліва — прихильники Ростових, їх більше. На партах — томи «Війни і миру» з трикутними, круглими, овальними печатками шкільних, районних, заводських бібліотек. І — закладки, закладки. Думки без аргументів (знання тексту) — порожній звук! І ось вони — аргументи...

Хоч який би був підсумок диспуту, мети досягнуто: сперечалися вдумливі читачі.

(Ільїн Є. М. Мистецтво спілкування // Педагогічний пошук / У поряд. І. М. Баженова. - К.: Рад. шк., 1988. - С. 227-228.)

________________ Дидактич н і завданн я ________________________

/. Дослідник майстерності Є. М. Ільїна В. В. Іванихін назвав свою книжку «Чому в Ільїна читають всі?». Чи є відповіддю на запитання заголовка наведений урок учителя-майстра? Як ви розгадали цю загадку?

2. Чи можна вважати досвід Є. М. Ільїна новаторським? Для аргументованої відповіді варто звернутися до творів педагога.

Учитель історії Тетяна Іванівна Гончарова порушує важливу проблему сучасного уроку, про яку йдеться впродовж усього третього модуля нашого курсу. Чи згодні ви, що вона й на сьогодні актуальна?

Соратники мої — учні! У цьому дуже багато хто сумнівається. Більше того, дехто скаже: «Даруйте! Які там соратники! Нетями не можуть бути соратниками! В мені, і тільки в мені, людині з вищою педагогічною освітою, зосереджені знання, розуміння, мудрість!»...

Але де корінь того, що для багатьох учнів навчання, зокрема й прилучення до історії, не виступає у своїй справжній людській суті? Можна припустити, що суть питання в неправильному становищі учня в школі: він одержує з підручників і розповідей вчителя, завчає, повторює, відтворює готове, чуже знання. А таке знання, як відомо, мало може допомогти людині в самозведенні власного духовного світу. Перевіримо це припущення.

Відвідуючи щороку десятки й сотні уроків, незмінно запитую дітей: «Чи доводиться вам бути співавтором уроку історії, тобто разом з учи-

телем визначати тему уроку та його задум, планувати зміст та організацію, а також запитаннями, репліками, розповідями змусити вчителя перебудовуватися в ході уроку?» Найчастіше чую відповідь: «Ні, не доводиться»...

Ізабелла Василівна Гіттіс — методист з історії — була присутньою в мене на уроці в 4-му класі. Моя улюблена тема — «Повстання декабристів». Готувалась із запалом. Моя розповідь захопила дітей: слухали, затамувавши подих. Після уроків Ізабелла Василівна запитала мене: «Ну як, Тетяно Іванівно, на вашу думку, урок удався?» Я відповіла: «Удався. Я все встигла розповісти, показати».

— А що робили діти? — запитала мене далі Ізабелла Василівна.

— Запитання ваші мали репродуктивний характер.

І потім Ізабелла Василівна протягом двох годин аналізувала мій урок. Вона говорила про мої невдачі й удачі і тут же показувала, як треба запитувати, де зробити паузу в розповіді. Бачачи, що я зовсім знітилася, Ізабелла Василівна раптом молодо посміхнулася і сказала: «А взагалі, Тетяно Іванівно, ви розумниця і молодець. Ви любите свій предмет, багато знаєте. У вас все вийде. Вам треба по-справжньому зрозуміти і полюбити дітей, і, знаєте що, дозвольте наступний урок я проведу сама у вашому класі». І наступного уроку в моєму класі була вчителькою І. В. Гіттіс. Тихий голос, надзвичайно теплі очі, чарівна усмішка відразу привабили дітей. Вона вела з учнями неквапливу розмову, весь час звертаючись до них. І вони заговорили — всі, навіть найсором'язливіші, а наприкінці уроку зовсім довірилися новій своїй учительці. Не соромилися ставити багато запитань, нехай не завжди чітко сформульованих, глибоких. І тепер бачу цей урок, бачу «ліс» рук у класі, бачу талановитого педагога І. В. Гіттіс, яка вчила мене поважати і розуміти своїх учнів. А потім були часті консультації у Ізабелли Василівни, її відвідування моїх уроків (а їй нелегко було їздити до мене на уроки: основна робота в інституті, тяжка хвороба). І ось повторно узагальнювальний урок з курсу історії у 4-му класі. Цей урок Ізабелла Василівна довірила цілковито підготувати мені, хоча на нього запросила студентів. Урок удався. Ізабелла Василівна в кінці уроку подякувала мені, учням і сказала:

— Протягом року, діти, я бувала у вас на уроках, я переконалася тепер, що ви добре знаєте історію. А чому? Хто відповість?

Ізабелла Василівна запитувала дітей, а вони захоплено відповідали на її «чому?», «хто?», «коли?», «як?» тощо. Давно пішла з життя Ізабелла Василівна. Коли я в 1965 р. стала вчителем історії в 431-й

школі, мені так бракувало спілкування з нею! Ізабелла Василівна Гіттіс вчила мене залучати дітей до справжньої творчої праці, доводила на ділі, що учень такий самий творець навчально-виховного процесу, як і вчитель. Вона бачила в учнях соратників вчителя і співтворців уроку. Спілкуючись з Ізабеллою Василівною і навчаючись у неї, я зрозуміла, що ефективність уроку багато в чому визначається тим, якою мірою самі учні залучаються до самостійного пошуку істини.

(Гончарова Т. І. Уроки історії — уроки життя // Педагогічний пошук / У поряд. І. М. Баженова. — К.: Рад. шк., 1988. — С. 258 — 259, 263-264.)

________________ Дидактичн і завда ння _________________________

Яка головна педагогічна проблема турбує вчителя?

2. Досвідчений методист допомагає становленню майстерності молодого вчителя. Які способи використала Ізабелла Василівна для навчання студентки? Проаналізуйте, чого саме вона навчила Тетяну Іванівну.

3. На яких принципах освоєння передового досвіду базувалася взаємодія педагогів?

/. А. Зязюн МОЄМУ КОЛЕЗІ — МОЛОДОМУ ВЧИТЕЛЕВІ

...Яким хочеться бачити тебе, юний учителю, сьогодні, коли ти з особливим почуттям відповідальності, врочистості, душевної захопленості сходиш на педагогічну трибуну? Яким ти повинен бути, щоб перший самостійний урок запам'ятався на все життя, щоб став неповторним і зворушливим для твоїх учнів? Якими скарбами маєш володіти, щоб твоє педагогічне життя завжди було першим уроком?

Певно, давати рецепти не варто, бо з творчістю вони несумісні. Я висловлю лише деякі міркування, реалізація яких допомагає мені особисто відчувати постійну радість від педагогічної праці... Хотілося б, щоб і до тебе на першому уроці прийшла радість педагогічної творчості. За яких обставин це можливо? На мою думку, за таких:

— Коли любиш свою професію. Любиш пристрасно, незгасно, по-життєво. В тебе й гадки немає, що є професія цікавіша і необхідніша народові, суспільству. Відома всім істина: після хліба найважливішою для народу є школа...

— Коли шануєш і розвиваєш особистість в учневі. Не той учитель, хто навчає. Не той учитель, хто виховує «на загал». Учитель той, хто у навчально-виховному процесі розвиває особистість кожного школяра, робить його самим собою.

— Коли усвідомлюєш, що основним виховним засобом була, є і залишається праця, в якій кожен вихованець послідовно й систематично набуває розумового, естетичного, практичного досвіду...

— Коли глибоко збагнув, що найголовнішим виховним засобом у школі була, є і залишається особистість учителя, його талант, його неповторність, самобутність.

Аналізуючи свій духовний розвиток, ти, певно, помітив, що приклад твого учителя допоміг тобі змужніти, соціально визріти. Якого ж учителя ти наслідував, коли обрав педагогічну професію? Передусім працьовитого, роботящого. Таким хочуть бачити тебе і твої учні — як у справі предметній, фаховій, так і виховній. Кожна хвилина твого вільного часу — для пізнання, для самовдосконалення. Весь інший час — для

твоїх вихованців. Пам'ятай заповідь В. О. Сухомлинського: «серце віддаю дітям». Віддаю щиро, душевно, радісно. І виховую цим щирість, душевність, радість. Одне слово — красу. Красу пізнання, красу творчого самоствердження — праці, красу спілкування людей, зрештою, красу нашого життя.

...Перші хвилини твого спілкування з учнями мають стати вирішальними у формуванні їхнього позитивного ставлення до тебе на рівні почуття прекрасного й піднесеного, з першої хвилини ти мусиш захопити, заполонити школярів розповіддю, щоб вони стали підвладними порухам твоєї душі, силі твоєї впливовості. Тож готуйся до перших уроків особливо старанно. Для цього замало вільно володіти матеріалом. Треба ще розробити мізансцени уроку, добре опанувавши театральну режисуру і педагогіку. Власне кажучи, учительська праця — театр одного актора. Саме тому вчителеві необхідно розвивати акторські властивості. Не дарма А. С. Макаренко брав уроки режисури й акторської майстерності в талановитих митців. Він писав: «Я став справжнім майстром лише тоді, коли навчився говорити «іди сюди» з 15 — 20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів у постановці обличчя, фігури, голосу. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде чи не відчує того, що потрібно».

Труднощі — це переборення життєвих суперечностей. Якщо людина має загартовану волю, бійцівські риси в досягненні поставленої мети, тоді для неї не існує перешкод, яких вона не могла б подолати. Саме таким бійцем повинен стати й ти, молодий учителю. Тебе завжди підтримають, допоможуть... Проте ніколи не забувай, що лише особиста активність і рішучість — запорука твого авторитету і визнання як в організації, так і в здійсненні навчально-виховного процесу, у роботі з батьками, і в побудові особистого життя, і в самовдосконаленні.

— Коли не впадаєш у розпач у критичних ситуаціях, яких буде
немало. Чому? Маєш поки що невеликий життєвий досвід. Бракує
тобі й учительської майстерності. Ти відчуваєш деяку педагогічну не
вправність, невдоволеність рівнем фахової і виховної підготовки. Все
це закономірне, кожен свого часу пережив те саме. Багато залежить не
лише від тебе, а й від навчального закладу, який ти закінчив.

Чим же можна зарадити? Єдине — продовжувати вчитися пізнавати кожного «свого» учня. Бачити в ньому неповторне, незвичайне, а формуючи і розвиваючи його, сприяти цим становленню всебічно і гармонійно розвиненої особистості...

— Коли твої учні щодня, щогодини, щохвилини знатимуть, що вони
завжди в центрі твоєї уваги, вони відкриють тобі свою душу, свої пере
конання. Розроби таку методику, щоб кожен щоденно спілкувався з
тобою, зокрема з предмета, який ти ведеш. Проте не обмежуйся уро
ком. В офіційному спілкуванні учневі значно важче відкритися ду
шею, переконаннями, ніж в обстановці неофіційній. Однак таке одкро-

вення вкрай необхідне, це один із найважливіших законів педагогічного мистецтва.

Знайди такі засоби, методи, такі внутрішні сили, які зблизили б тебе з учнями, поєднали б твої і їхні, тобто ваші, інтереси, ідеали і зробили їх спільними для життя та діяльності.

— Коли переконаний, що як педагог ти потрібен не лише в школі, а
й у сім'ях твоїх вихованців. їхні батьки зайняті суспільно важливими
справами. Відвідувати тебе в школі, відривати від виховного процесу
їм незручно. Знайди час зустрітися з ними. Не шкодуй найтепліших
слів, щоб підкреслити позитивні риси їхньої дитини.

Тобі якнайменше слід думати про особисті позитивні риси та бажання, а намагатися краще пізнати колег, забути лестощі, щиро виявляти доброзичливість. Щоб вплинути на свого колегу, варто говорити з ним про те, що його цікавить, до чого він прагне, допомогти йому. Виявляй до колег щирий інтерес, уважно вислуховуй їх, намагайся зрозуміти кожного. Роби для них усе, чого б ти бажав від них для себе. Дай змогу колезі відчути перевагу над тобою, якщо це справді так. Подивися на оточення його очима й оціни значущість його думок, поведінки.

— Коли завойований серед учнів і колег авторитет постійно підтри
муватиметься твоєю напруженою роботою над собою, яка буде радувати
тебе. Тільки радість — запорука вчительської творчості, твоїх успіхів
у вихованні. Лише радість педагогічного спілкування і творення —
твоє життєве щастя. А. С. Макаренко з цього приводу писав: «...Я
надзвичайно щаслива людина. І моє щастя не залежить від жодних
матеріальних благ..........., тому що неодмінна умова щастя — це переко
наність, що живеш правильно, що за спиною не стоїть ні підлість, ні
шахрайство, ні хитрість».

_____________________ Дидакт ичні зав дання ________________________

/. Що допомагає вчителеві відчувати радість педагогічної праці? Щ 2. Зверніть увагу на думки автора про необхідність саме позитивних почуттів у взаєминах вчителя з учнями. Чи може вчитель формувати в учнів почуття прекрасного, піднесеного в педагогічній взаємодії? Знайдіть думки, які допоможуть вам у цьому.

Тема 1. Вступ до педагогічної
професії.................................................... 7

Тема 2. Витоки педагогічної
майстерності......................................... 27