Підходи до розуміння внутріособистісного конфлікту.

Проблема внутріособистісного конфлікту активно розробляється в закордонній психології. Особливість закордонних досліджень полягає в тому. Що внутріособистісний конфлікт розглядається виходячи з розуміння особистості, що склалася в рамках визначеної психологічної школи. У концепції внутріособистісного конфлікту в рамках психоаналітичного напрямку акцент робиться на його биопсихологической трактуванню. У людини в стані внутріособистісного конфлікту відбувається зіткнення бажань, частина особистості відстоює визначені бажання, інша відхиляє їхній (З.Фрейде). У теорії К.Юнга внутріособистісний конфлікт – це регрес на більш низький рівень психіки, тобто він відбувається в сфері несвідомого. У К.Хорни внутріособистісний конфлікт аналізується з двох позицій: як зіткнення прагнень до задоволення бажань і до безпеки і як протиріччя «невротичних потреб», задоволення яких спричиняє фрустрацію інших.

У рамках гуманістичної психології пропонується інша теорія внутріособистісного конфлікту. В основі конфлікту, по К.Роджерсу, лежить протиріччя, що виникає в особистості між усвідомленими, але помилковими самооцінками, що людина здобуває протягом життя, і самооцінкою на неусвідомлюваному рівні. Інший представник даного напрямку – А.Маслоу сутність внутріособистісного конфлікту розглядає як нереалізовану потребу людини в самоактуалізації.

По К.Левину внутріособистісний конфлікт – це ситуація, у якій на суб'єкта одночасно діють протилежно спрямовані сили приблизно однакової величини, і суб'єкт змушений зробити вибір: між позитивною і негативною тенденціями; між позитивною і позитивною тенденціями; між негативною і негативною тенденціями.

Сутність внутріособистісного конфлікту, на думку засновника логотерапии В.Франкла, є втрата сенсу життя.

Когнітивна психологія розглядає внутріособистісний конфлікт через когнітивний дисонанс (Л. Фестингер). Дисонанс являє собою негативний стан, що виникає в результаті невідповідності знання і чи поводження розбіжності двох знань. Суб'єктивно когнітивний дисонанс переживається як дискомфорт. Тому особистість прагне усунути його.

У рамках біхевіоризму внутріособистісний конфлікт трактується як погана звичка, результат помилкового виховання (Д.Скинер). У роботах необихевиористов (Н.Міллер, Дж. Доллард) конфлікт визначається як фрустрація, тобто реакція на перешкоду.

Интеракционизм при аналізі внутріособистісного конфлікту виходить з розуміння його як конфлікту ролей (А.Голднер).

Засновник концепції психосинтеза Р.Ассоджоли бачить сутність внутріособистісного конфлікту в наявності гострих протиріч усередині особистості, що знижують цілісність «Я».

У більшості закордонних теорій внутріособистісного конфлікту, розроблених закордонними психологами, основу складає категорія протиріччя, внутрішньої боротьби і поняття психологічного захисту (подолання конфлікту). Протікання внутріособистісного конфлікту зв'язується з негативними переживаннями.

Серед вітчизняних психологів одним з перших внутрішні конфлікти досліджував А. Лурия. Під внутріособистісним конфліктом він розумів ситуацію, коли в поводженні індивіда зіштовхуються дві сильні, але протилежно спрямовані тенденції.

Значний внесок у розвиток теорії внутріособистісного конфлікту внесли психологи В. Мерлин, В.Мясищев, Н.Левітів, Д.Славина. В. Мерлин розглядав внутріособистісний конфлікт як «результат гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів і відносин особистості». Якщо в процесі діяльності виникає стан тривалої дезинтеграцї особистості, що виражається в загостренні протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості, то такий психічний стан є внутріособистісним конфліктом.

Тривалість і інтенсивність конфлікту залежить від того, яке місце займають порушені антагоністичні відносини у всій системі відносин людини. При зіткненні центральних відносин конфлікт приймає глобальні розміри, захоплює всю особистість. Вона як би внутрішньо розщеплюється, і цей внутрішній конфлікт може перерости в невроз.

По Н. Левитову внутрішній конфлікт представляє боротьбу мотивів, що усвідомлюється, як переживання щиросердечного розладу.

В останні роки внутріособистісний конфлікт активно вивчається Ф. Василюком, Т.Титаренко, Ю.Юрловым. Ф. Василюк розглядає внутрішній конфлікт, як один з видів критичних життєвих ситуацій (поряд зі стресом, фрустрацією і кризою). Конфлікт виникає в результаті зіткнення двох внутрішніх спонукань, відбитих у свідомості у виді самостійних цінностей. Внутрішній конфлікт протікає у формі особливого «ціннісного переживання». Показником внутріособистісного конфлікту є сумнів у щирій цінності мотивів і принципів, якими керувався в житті суб'єкт.

Таким чином, внутріособистісний конфлікт можна визначати як гостре негативне переживання, викликане тривалої боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і затримуюче ухвалення рішення.

У психології виділяють показники внутріособистісного конфлікту.

Когнітивна сфера: суперечливість «образ-я»; зниження самооцінки; усвідомлення свого стану як психологічного тупика, затримка ухвалення рішення; суб'єктивне визнання наявності проблеми ціннісного вибору, сумнів в істинності мотивів і принципів, якими суб'єкт раніше керувався.

Емоційна сфера: психоемоційна напруга; значні негативні переживання.

Поведінкова сфера: зниження якості й інтенсивності діяльності; зниження задоволеності діяльністю; негативне емоційне тло спілкування.

Інтегральні показники: порушення нормального механізму адаптації; посилення психологічного стресу.

Як указувала В. С. Мерлин тривала і стійка дезинтеграця пристосувальної діяльності – характеристика психологічного конфлікту.