Загальна характеристика шкільних систем

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Основні навчальні потоки. Протягом 50 —90-х років XX ст. у провідних країнах світу було проведено низку реформ, унаслідок чого змінилися системи загальної освіти. Збільшилися терміни обов'язкової безоплатної освіти, діє проміжний ступінь між початковою і повною середньою школою.

Після здобуття початкової і неповної середньої освіти учнів розподіляють за трьома основними навчальними потоками:

• повна загальноосвітня школа — орієнтує на теоретичну підготовку і подальше навчання в університеті;

• середня школа — готує до навчання у вищому технічному навчальному закладі;

Приватні навчальні заклади. Загальна частка приватних шкіл у більшості розвинених країн світу залишається стабільною протягом століття і коливається від 5 до 20 % (Велика Британія — 10 %, США — 12 %, Франція, Австралія — 20 %). У країнах, що розвиваються, частка приватного сектору в загальній освіті значно більша, особливо в середніх школах. Наприклад, в Індії, Танзанії, Того вона становить 60 — 80 % усієї кількості навчальних закладів. Приватні навчальні заклади зазвичай платні, деякі з них привілейовані (англійські «публічні школи», американські незалежні школи, російська школа «Прем'єр» тощо).

Державна політика щодо приватних шкіл у різних країнах ґрунтується на таких принципах:

• у Великій Британії, Росії, Україні, Японії влада приділяє їм менше уваги, ніж державним навчальним закладам, щовиражається у перевагах, які при

державним; • у США і Франції при субсидуванні гриватні й державні

Кількість учнів у приватних середніх школах у першій половині 90-х років становила: у США - 11 %, Великій Британії — 6, Німеччині — 10, Франції — 15, Японії — 28 % загальної кількості школярів.

В Україні та Росії система приватних шкіл почала відроджуватися на початку 90-х років, після відходу від політики викорінювання приватної ініціативи в усіх сферах громадського життя.

Центральне мсце в приватному секторі посідає мережа загальноосвітніх закладіз. Вони функціонують у вигляді шкіл І, І —II, І —III ступенів, гімназій, ліцеїв, структурних підрозділів приватних вищих навчальних закладів І —IV рівнів акредитації. Характерними для України є школа співтворчості, особистісно зорієнтована школа, демократична школа, школа доброго настрою та ін.

Співіснування приватних і державний навчальних закладні тісно пов'язане зі світськістю навчання, відокремленням школи від церкви. Значна кількість приватних шкіл за історичною традицією належить релігійним конфесіям (

Школа і церква. У багатьох провідних країнах світу державні навчальні заклади відокремлені від церкви і релігії (США, Франція, Японія, Росія, Україна). У цих країнах релігійне навчання — приватна справа громадян.

Сполучених Штатах Америки управління освітою та її фінансування вирізняються високим ступенем централізації. Система освіти ґрунтується на принципах самоуправління, самофінансування, самовизначення, ефективної взаємодії федеральної і місцевої влади.

Кожен штат має свою систему освіти, якою керують департаменти освіти штату і комітети освіти в шкідьних округах. У компетенції шкільних округів: а) стягування податків на потреби освіти; б) розроблення й прийняття програм навчання; в) набір учителів; г) добір підручників.

У Великій Британії склалася стійка децентралізована система управління освітою.

Керує системою Міністерство освіти, обов'язками якого є: вироблення загальнонаціональних стандартів, рекомендацій; б) інспектування навчальних закладів; в) субсидіювання до 60 % шкільного бюджету. Міністерські субсидії розподіляються залежно від того, чи керується навчальний заклад рекомендаціями центру, а також від успішності роботи закладу.

Кожна школа сама визначає свій навчальний план, керуючись рекомендаціями міністерства.

Фактично організацію роботи бюджетних шкіл здійснюють

Приватні школи не отримують субсидій від держави.

У Франції централізована система освіти. Міністерство національної освіти управляє всіма навчальними закладами країни. Франція поділена на навчальні округи — академії. Кожну академію очолює ректор, який є повноважним представником міністра освіти і контролює від його імені діяльність усіх шкіл довіреного йому навчального округу.

В Україні для управління освітою створюються система Мржавних органів управління і органи громадського самовря-іміліція, які діють у межах повноважень, визначених законо-і.іиспюм. До державних органів управління освітою належать:. Міністерство освіти і науки, міністерства і відомства, ним підпорядковані заклади освіти, Вища атестаційна комісія, місцсві органи державної виконавчої влади (АР Крим, обласні, районні, міські) та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою..