Загальна характеристика шкільних систем

Основні навчальні потоки. Протягом 50 —90-х років XX ст. у провідних країнах світу було проведено низку реформ, унаслідок чого змінилися системи загальної освіти. Збільшилися терміни обов'язкової безоплатної освіти, діє проміжний ступінь між початковою і повною середньою школою.

Після здобуття початкової і неповної середньої освіти учнів розподіляють за трьома основними навчальними потоками:

• повна загальноосвітня школа — орієнтує на теоретичну підготовку і подальше навчання в університеті;

• середня школа — готує до навчання у вищому технічному навчальному закладі;

• професіоналізовані навчальні заклади.

Приватні навчальні заклади. Загальна частка приватних шкіл у більшості розвинених країн світу залишається стабільною протягом століття і коливається від 5 до 20 % (Велика Британія — 10 %, США — 12 %, Франція, Австралія — 20 %). У країнах, що розвиваються, частка приватного сектору в загальній освіті значно більша, особливо в середніх школах. Наприклад, в Індії, Танзанії, Того вона становить 60 — 80 % усієї кількості навчальних закладів. Приватні навчальні заклади зазвичай платні, деякі з них привілейовані (англійські «публічні школи», американські незалежні школи, російська школа «Прем'єр» тощо).

Державна політика щодо приватних шкіл у різних країнах ґрунтується на таких принципах:

• у Великій Британії, Росії, Україні, Японії влада приділяє їм менше уваги, ніж державним навчальним закладам, щовиражається у перевагах, які при

державним; • у США і Франції при субсидуванні гриватні й державні

школи користуються рівними правами.

Кількість учнів у приватних середніх школах у першій половині 90-х років становила: у США - 11 %, Великій Британії — 6, Німеччині — 10, Франції — 15, Японії — 28 % загальної кількості школярів.

В Україні та Росії система приватних шкіл почала відроджуватися на початку 90-х років, після відходу від політики викорінювання приватної ініціативи в усіх сферах громадського життя.

Центральне мсце в приватному секторі посідає мережа загальноосвітніх закладіз. Вони функціонують у вигляді шкіл І, І —II, І —III ступенів, гімназій, ліцеїв, структурних підрозділів приватних вищих навчальних закладів І —IV рівнів акредитації. Характерними для України є школа співтворчості, особистісно зорієнтована школа, демократична школа, школа доброго настрою та ін.

Співіснування приватних і державний навчальних закладні тісно пов'язане зі світськістю навчання, відокремленням школи від церкви. Значна кількість приватних шкіл за історичною традицією належить релігійним конфесіям (

Школа і церква. У багатьох провідних країнах світу державні навчальні заклади відокремлені від церкви і релігії (США, Франція, Японія, Росія, Україна). У цих країнах релігійне навчання — приватна справа громадян.

У Великій Британії та Німеччині

Сполучених Штатах Америки управління освітою та її фінансування вирізняються високим ступенем централізації. Система освіти ґрунтується на принципах самоуправління, самофінансування, самовизначення, ефективної взаємодії федеральної і місцевої влади.

Кожен штат має свою систему освіти, якою керують департаменти освіти штату і комітети освіти в шкідьних округах. У компетенції шкільних округів: а) стягування податків на потреби освіти; б) розроблення й прийняття програм навчання; в) набір учителів; г) добір підручників.

У Великій Британії склалася стійка децентралізована система управління освітою.

Керує системою Міністерство освіти, обов'язками якого є: вироблення загальнонаціональних стандартів, рекомендацій; б) інспектування навчальних закладів; в) субсидіювання до 60 % шкільного бюджету. Міністерські субсидії розподіляються залежно від того, чи керується навчальний заклад рекомендаціями центру, а також від успішності роботи закладу.

Кожна школа сама визначає свій навчальний план, керуючись рекомендаціями міністерства.

Фактично організацію роботи бюджетних шкіл здійснюють

місцеві органи освіти

Приватні школи не отримують субсидій від держави.

У Франції централізована система освіти. Міністерство національної освіти управляє всіма навчальними закладами країни. Франція поділена на навчальні округи — академії. Кожну академію очолює ректор, який є повноважним представником міністра освіти і контролює від його імені діяльність усіх шкіл довіреного йому навчального округу.

В Україні для управління освітою створюються система Мржавних органів управління і органи громадського самовря-іміліція, які діють у межах повноважень, визначених законо-і.іиспюм. До державних органів управління освітою належать:. Міністерство освіти і науки, міністерства і відомства, ним підпорядковані заклади освіти, Вища атестаційна комісія, місцсві органи державної виконавчої влади (АР Крим, обласні, районні, міські) та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою..

№44