Сучасні зарубіжні педагогічні виховні концепції

Основними педагогічними виховними концепціями,

що спираються на відповідні філософські напрями, є:

• прагматизм -філософсько-педагогічний напрям, який сприяє зближенню виховання з життям, досягненню цілей виховання в практичній діяльності. Засновники прагматичної філософії Ч. Пірс (1839-1914) і У. Джеме (1842-1910) претендували на створення нової філософії, яка має стояти поза ідеалізмом і матеріалізмом. Ідеї ранніх прагматистів розвивав американський філософ і педагог Дж. Дьюї (1859 — 1952), який систематизував їх і назвав інструменталізмом;

• неопозитивізм — напрям, спрямований на осмислення комплексу явищ, зумовлених науково-технічною революцією.Зародившись у надрах класичного позитивізму на етичних ідеях Платона, Арістотеля, Юма, Канта, новий напрям поступово зміцнів, набувши значного поширення на Заході. Нинішній педагогічний неопозитивізм найчастіше іменують «новим гуманізмом». Щодо деяких його напрямів також вживають термін «сцієнтизм». Найвизначніші представники нового гуманізму і сцієнтизму — П. Херс, Дж. Вільсон, Р. С. Пітере, А. Харріс, М. Уорнок, Л. Кольберг та ін.;

• екзистенціалізм — філософський напрям, який вищою цінністю світу визнає особистість. Найвизначніші представники сучасної екзистен-ціалістської педагогіки — Дж. Кнеллер, К. Гоулд, Е. Брейзах (США), У. Баррет (Велика Британія), М. Марсель (Франція), О. фон Больнов (Німеччина), Т. Морита (Японія), А. Фалліко (Італія);

• неотомізм — релігійне філософське вчення, що дістало назву на честь католицького богослова Фоми (Томи) Аквінського (1225 — 1274). Розгорнутий виклад педагогічної концепції сучасного неотомізму належить відомому французькому філософу Ж. Марітену. Видатні представники католицької педагогіки — У. Каннінгам, У. Макгакен (США), М. Казотті, М. Стефаніні (Італія), В. фон Ловених (Німеччина), Р. Лівігстон (Велика Британія), Е. Жільсон (Франція);

• біхевіоризм — психолого-педагогічна концепція технократичного виховання. Засновник класичного біхевіоризму — видатний американський філософ і психолог Дж. Уотсон. Необіхевіористи — Б. Скіннер, К. Халл, Е. Толмен, С. Прессі та ін.

Характеристика основних педагогічних виховних концепцій. Основні положення прагматизму:

Неотомісти визнають існування об'єктивної реальності, але ставлять цю реальність у залежність від волі Бога.

Основні положення педагогіки неотомізму визначаються двоїстою природою людини, а саме:

• людина — єдність матерії і духу, тому вона одночасні» й індивід, і особистість;

• як індивід людина — матеріальна, тілесна істота, підпорядкована всім законам природи і суспільства;

• як особистість вона має безсмертну душу — орган «над-існування», — підноситься над усім земним і підлегла лише Богові;

• наука неспроможна визначити цілі виховання. Це може зробити тільки релігія, яка знає істинну відповідь на питання про сутність людини, зміст її життя.

Головне — душа, тож виховання має неодмінно будуватися на пріоритеті духовного початку.

Педагогіка неотомізму обстоює виховання загальнолюдських чеснот: доброти, гуманізму, чесності, любові до ближнього, здатності до самопожертви тощо.

З погляду біхевіоризму т ехнократичне виховання ґрунтується на новітніх досягненнях науки про людину, використанні сучасних методів дослідження її інтересів, потреб, здібностей, чинників, які детермінують поведінку.

Отже, головна ідея необіхевіоризму стосовно виховання загалом полягає в тому, що людська поведінка — це керований процес. Вона зумовлена застосовуваними стимулами і потребує позитивного підкріплення.

№30

. Пріоритети виховання у провідних країнах світу

. Перед світовим співтовариством постала глобальна проблема — визначити ієрархію цілей, завдань, пріоритетів виховання, виходячи із загальнолюдських, фундаментальних цінностей. Екс-президент Всесвітньої ради з порівняльної педагогіки В. Міттер пропонує фокусувати таку ієрархію навколо проблемних блоків:

• виховання толерантного ставлення до інших людей, рас, релігій;

• виховання персональних морально високих якостей;

• виховання навичок співіснування з людьми — представниками іншої раси, мови, релігії, етносу тощо;

• виховання співчуття й готовності допомогти іншим людям;

виховання в ім'я миру.

США. Програмний документ «Америка-2000: стратегія розвитку освіти» (1991) передбачає використовувати школу як «центр, здатний перебудовувати розвиток цивілізованого суспільства».

Згідно з документом, програму морального виховання пропонують укладати, спираючись на біблійні цінності та принципи.

Велика Британія. У доповіді Національної комісії з освіти (1993) велику увагу приділено школі, яка має передавати підростаючому поколінню такі цінності, як правдивість, повага до інших, почуття обов'язку стосовно суспільства, турбота про людей, культурна спадщина (музика, театр, живопис) тощо.

Франція. Інструкція Міністерства освіти Франції (1985) передбачає необхідність виховувати особистість цивілізованого і демократичного суспільства, спрямовану до істини, з вірою в людський розум, з почуттям відповідальності, власної гідності, поваги до інших людей, солідарності, неприйняття расизму, розуміння універсальності різних культур, любові до Франції, нерозривної з любов'ю до свободи, рівності, братерства.

Японія. У Законі про освіту (1947) наголошується, що на школу покладено місію формування нації, яка слідує ідеалам миру і людяності.

Так, у 1966 р. Центральна рада з освіти видала «Опис ідеального японця», якого наслідують і дотепер, де визначено 16 відповідних якостей, згрупованих за чотирма ознаками:

• якості персональні — бути вільним, самостійним, розвивати індивідуальність, керувати своїми бажаннями, мати почуття пієтету (благочестя); • якості сім'янина — уміти перетворити свій дім на місце любові, відпочинку, виховання; • якості суспільні — бути відданим роботі, сприяти добробуту суспільства, бути творчою людиною, поважати соціальні цінності; • цивільні якості — бути патріотом, шанувати державну символіку, володіти найкращими національними якостями.

Росія. В оновленій програмі шкільного виховання, представленій в офіційних документах Міністерства освіти Росії 90-х років, перед школою поставлено такі завдання: • сприяти духовному оновленню суспільства;

• відмовившись від авторитарного виховання, забезпечити персональну увагу до учнів; • за допомогою виховання змінити психологію нації; формувати в неї нові цінності, які відповідають ідеалам демократії, самоврядування, прав і свобод людини, відкритості, плюралізму;

• орієнтуватися на виховання високих моральних стандартів, громадянської відповідальності і самостійності.

Україна. Основні завдання виховання учнівської молоді відображено в Законі про освіту, концепціях та інших документах. Держава створює умови для забезпечення виховання учнівської молоді. Зокрема:

• особистість, яка усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, має орієнтуватися в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки і бути підготовленою до життя та праці у світі, що змінюється; • збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, що проживають на території України, а також формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин; • виховання людини демократичного світогляду, яка має дотримуватися громадянських прав і свобод, з повагою ставитися до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу;

• формування у дітей і молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистост

№31