Основні напрямки розвитоку системи педагогічної освіти

. Система педагогічної освіти є складовою системи вищої освіти й охоплює вищі навчальні заклади всіх форм власності, заклади післядиплом-ної педагогічної освіти та органи управління вищою освітою.

У системі педагогічної освіти розвинених країн існує три основні напрями: а) підготовка вчителів початкової школи; б) підготовка вчителів неповної середньої (молодшої середньої, проміжної, базової) школи; в) підготовка вчителів повної середньої (старшої) школи.

Підготовка вчителів початкової школ и у більшості країн здійснюється в середніх або «напіввищих» педагогічних навчальних закладах (педагогічний коледж, нормальна школа, педагогічне училище). За строками навчання та побудовою навчального процесу такі заклади бувають двох типів: а) чотирирічні на базі неповної середньої школи (Данія, Італія, Іспанія, Норвегія, Україна та ін.). Такі заклади здебільшого підпорядковані Міністерству освіти і контролюються місцевими органами влади. Структура навчання: два роки загальноосвітньої та два роки професійної підготовки. Останнім часом кількість таких закладів скорочується. Стару ієрархічну систему принципово відмінної підготовки вчителів початкової та середньої школи у багатьох країнах скасовано; б) дворічні на базі повної середньої освіти (Велика Британія, Німеччина, США, Японія). У цих країнах учителів для початкових шкіл традиційно готують у дворічних коледжах, які належать до системи вищої освіти. Нині існує тенденція до подовження термінів навчання у таких закладах до З — 4 років. Подекуди, наприклад у Німеччині, такі коледжі з терміном навчання 4 роки перетворюються на педагогічні факультети університетів або їх філії.

Специфіка підготовки вчителів неповної середньої школи залежить від структури шкільної системи: наявності одного типу державної середньої школи чи кількох типів шкіл. Останній із зазначених типів шкільних систем ісігує в абсолютній більшості європейських країн. Підготовку вчителів для різних типів шкіл традиційно здійснюють по-різному, тому що самі ці школи істотно різняться за рівнем освіти, стилем життя, соціальними перспективами випускників. Наприклад, право на викладання у граматцній школі (Велика Британія), ліцеї (Франція) чи гімназії (Німеччина) дає тільки університетська освіта. Для масової неповної середньої школи вчителів готують у закладах, де навчаються також майбутні вчителі початкових шкіл.

У країнах, де існує молодша середня школа як один із етапів навчання у єдиній державній середній школі (США, Японія, Південна Корея), немає диференціації у підготовці вчителів для цього етапу навчання. їх готують переважно в університетах.

Провідними типами навчальних закладів для підготовки вчителів старших класів середньої школи є університети та вищі педагогічні школи (педагогічні інститути та педагогічні коледжі). Специфіка їх діяльності значною мірою зумовлена історичними, культурними, етнічними, соціально-психологічними особливостями та традиціями шкільництва країни чи регіону.

№26

. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)

Дедалі помітніше місце в межах вищої школи посідає освіта дорослих {освіта впродовж життя). Це цілеспрямований процес розвитку і виховання особистості шляхом реалізації освітніх програм та послуг, здійснення освітньо-інформаційної діяльності в межах та поза межами загальної середньої, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти.

Політика в галузі освіти дорослих (освіти впродовж життя) ґрунтується на принципах: а) доступності та добровільності здобуття освіти громадянами впродовж життя; б) неперервності та наступності процесу освіти; в) цілеспрямова ності, динамічності, прогностичності системи освіти дорослих; г) науковості, технологічності й перспективності; д) інтеграції системи освіти дорослих окремих країн у світову систему освіти дорослих; є) державної підтримки системи освіти до рослих; є) фінансування державних і комунальних закладі і та установ освіти дорослих відповідно до їх структури, нор мативів та обсягів надання освітніх послуг; ж) врахування особливостей структури і змісту освітніх потреб особистості на різних стадіях її життєвого шляху; з) єдності формальної та неформальної освіти; и) конкурентоспроможності й мас ності у разі визначення та реалізації пріоритетних напрямім розвитку системи освіти дорослих.

Система освіти дорослих (освіти впродовж життя)-це сукупність закладів і установ Формальної та неформальній освіти дорослих, наукових, науково-методичних, методичних установ, науково-виробничих підприємств, інформаційних служб, інших юридичних та фізичних осіб, які мають право на надання освітніх послуг, а також державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування.

Метою діяльності системи освіти дорослих є реалізація права особи на освіту впродовж життя.

Основні завдання системи освіти дорослих полягають: у задоволенні потреб особистості в інтелектуальному, культурному і духовному розвитку через отримання неперервної освіти; формуванні в осіб, які навчаються, громадянської позиції, здатності до праці й життя в умовах сучасної цивілізації, її демократичного розвитку; збереженні та примноженні моральних, культурних, наукових цінностей суспільства; поширенні знань серед населення; підвищенні його культурного та освітнього рівня.

Функціями системи освіти дорослих є:

• адаптивна — пристосування до нових вимог життя в суспільстві, яке динамічно змінюється;

• компенсуюча — відтворення освітніх можливостей, які раніше були відсутні або втрачені; • розвивальна — збагачення діяльнісних можливостей людини та її духовного світу; • аналітична — дослідження й аналіз чинників, що впливають на потребу громадян у неперервній освіті, • перетворювальна — зміна освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня особи впродовж життя, а також інтелектуального та культурного рівня суспільства• прогностична — наукове передбачення розвитку особи й суспільства; • комунікативна — передавання соціального досвіду від покоління до покоління; • заохочувальна — стимулювання освітніх потреб людини.

Освіта дорослих здійснюється за такими формами: а) очною (стаціонарною) — з відривом від виробництва на певний термін навчання за освітньою або освітньо-професійною програмою; б) вечірньою (змінною) — без відриву від виробництва на термін навчання за освітньою або освітньо-професійною програмою з відвідуванням занять упродовж навчання у вільний від роботи час; в ) заочною — без відриву від виробництва на термін навчання за освітньою або освітньо-професійною програмою з відвідуванням занять протягом навчання, під час настановчих та заліково-екзаменаційних сесій; г) екстернатною — особливою формою навчання чення навчальних дисциплін освітньої або професійно-освітньої програми, складання підсумкових контрольних заліків у навчальному закладі; д) дистанційною — особливою формою навчання без відриву від виробництва, що передбачає вивчення навчальних дисциплін освітньої або професійно-освітньої програми за допомогою комп'ютерних та телекомунікаційних технологій, складання підсумкових контрольних заліків у навчальному закладі; є) педагогічним патронажем — формою навчання осіб з особливими соціальними потребами; є) шляхом самоосвіти — форми неформальної освіти через засвоєння освітніх програм при мінімальній організації освітнього процесу або без керівництва цим процесом з боку педагогічних працівників; ж) комбінованою — формою, що передбачає інтеграцію різних форм або їх окремих елементів.

Розвиток післядипломної освіти як складової освіти дорослих — важливий аспект реформування вищої школи, який справляє значний вплив на її організацію і діяльність. Підвищення освітнього рівня впродовж усього життя — це підвищення як професійного, так і загальноосвітнього рівня. Здебільшого підвищення професійного рівня розуміють як набуття знань із фаху, загальноосвітнього — культури і політики. Що швидше старіють знання, то більше постає необхідність навчатися впродовж усього життя, щоб зберегти свою професійну компетенцію.

№7