💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Дієслівна категорія стану. Засоби вираження станових значень.

Дієслівна категорія стану – це граматична категорія, яка виражає відношення між дією, дійовою особою (суб’єктом дії) і предметом (об’єктом), на який спрямована дія. Вона тісно пов’язана з категорією перехідності / неперехідності і підпорядкована їй. Категорія стану властива не всім дієсловам, а тільки перехідним і співвідносним з ними неперехідним, які утворені за допомогою постфікса –ся. Виявляється вона у формах слова та особливостях керування. Категорія стану не властива: 1.Неперехідним дієсловам без постфікса –ся: сидіти, лежати, стояти; 2. Дієсловам з постфіксом –ся, які утворені від неперехідних дієслів: сміється, сидиться; 3. Безособовим дієсловам на –ся, а також особовим дієсловам на –ся, що вживаються в значенні безособових: хочеться, стається; 4. Дієсловам на –ся, що не мають співвідносних перехідних дієслів: гордиться, боїться. У СУЛМ розрізняються активний і пасивний стани. Окрема група – зворотні дієслова, в яких пасивне значення формується постфіксом –ся. Активний стан мають усі перехідні дієслова, які означають дію, спрямовану на прямий додаток - іменник у формі знахідного відмінка без прийменника: «Нині ми всі обстоюємо плюралізм поглядів» (газ). Формальне вираження прямого об’єкта залежним іменником (або займенником чи іншим субстантивованим словом) і є граматичним показником активного стану дієслова. У структурі речення з дієсловом активного стану граматичні суб’єктно-об’єктні відношення відповідають логічним суб’єктно-об’єктним відношенням. Пасивний стан. Дієслова пасивного стану протиставляються дієсловам активного стану за відношенням суб’єкта до об’єкта і за спрямуванням дії. Логічний суб’єкт при дієслові пасивного має форму орудного відмінка без прийменника і виступає в ролі непрямого додатка, виражаючи цим самим відношення пасивного суб’єкта і пасивної дії. Об’єкт дії при дієслові пасивного стану виражається формою називного відмінка (займенника чи субстантивованого слова), що виступає в ролі підмета: Пісня виконується всіма учасниками концерту. Дієслова пасивного стану творяться від дієслів активного стану за допомогою постфікса –ся. Співвідносні за значенням стану дієслова виступають відповідно в активних або пасивних зворотах мови: Співак виконує арію. – Арія виконується співаком. Зворотно-середній стан. Дієслова зворотно-середнього стану виражають дію суб’єкта, що не переходить на самий об’єкт, а зворотно спрямовується на самого діяча чи додатково характеризує його через неназваний об’єкт, наприклад: дитина взувається. Зворотні дієслова можуть мати різні відтінки зворотно-середнього стану, по-різному характеризувати відношення між суб’єктом і об’єктом дії: 1)Власне зворотні дієслова виражають дію, суб’єктом і об’єктом якої виступає та сама особа. Сюди належать дієслова: умиватися, одягатися, взуватися, митися, голитися. 2)Взаємно-зворотні дієслова виражають дію, виконувану кількома суб’єктами, кожний з яких виступає водночас і об’єктом дії. Сюди належать дієслова: зустрічатися, змагатися, радитися. 3)Непрямо-зворотні дієслова виражають дію, здійснювану для самого об’єкта. При дієсловах із значенням непрямо-зворотного стану може стояти непрямий додаток або обставина: готуватися до іспитів. Ці дієслова відрізняються від власне зворотних тим, що логічний прямий об’єкт при них не виражається. Наприклад: Дівчина вмивається (дівчина вмиває себе) і дівчина збирається в дорогу (дівчина збирає речі в дорогу). 4)Загально-зворотні дієслова виражають дію, що зосереджується в самій діючій особі, або виражають внутрішній стан суб’єкта. Сюди належать дієслова із значенням ставлення виконавця дії до об’єкта: милуватися, дивуватися, злитися. 5)Активно-безоб’єктні дієслова виражають властивість суб’єкта поза зв’язком його з об’єктом. Сюди належать дієслова із значенням динамічної ознаки істот: кусатися, битися, дряпатися. 6)Пасивно-якісні дієслова виражають статичну ознаку предмета, що підпадає впливові дії іншого предмета. Сюди належать дієслова типу рватися, гнутися, битися, ламатися. 7)Зворотно-пасивні дієслова виражають дію, приписувану пасивному суб’єктові. Зворотно-пасивні дієслова керують формою давального відмінка, що виступає непрямим додатком. Логічний об’єкт при дієсловах зворотно-пасивного стану виражається формою називного відмінка і виступає в реченні підметом: І згадується Улянці дідова казка. Якщо прямий об’єкт не виражається у формі називного відмінка, то дієслово перетворюється на безособове з нульовим значенням стану щодо об’єкта: не їсться хліб – мені не їсться. Дієслова зворотно пасивного стану творяться від перехідних дієслів за допомогою постфікса –ся, в якому певною мірою збереглося значення зворотного займенника, особливо в групі власне зворотних дієслів. Нульовий стан щодо вираження об’єкта мають усі неперехідні дієслова без постфікса –ся (летіти, дзвеніти, плакати т ін..), а також безособові дієслова з постфіксом –ся (не спиться, не сидиться). Неперехідні дієслова без постфікса –ся означають дію, замкнену в самому суб’єкті, тобто ними виражається тільки суб’єктивне відношення. Безособові дієслова з постфіксом –ся також виражають однобічні відношення дії до логічного суб’єкта у формі давального відмінка. Дія, виражена безособовим дієсловом з постфіксом –ся, приписується суб’єкту як незалежний від нього внутрішній стан (дівчині не спиться).

60. КАТЕГОРІЯ ПЕРЕХІДНОСТІ / НЕПЕРЕХІДНОСТІ. У зв’язному мовленні одні дієслова самостійно виражають свою семантику (дуб росте), інші потребують доповнення свого змісту за рахунок залежної форми іменника (Учні написали диктант). Здатність дієслова виражати свою семантику самостійно або за допомогою залежного іменника в знахідному відміннику (без прийменника) виявляється у категорії перехідності / неперехідності. Усі дієслова поділяються на дві групи: перехідні і неперехідні. Цей поділ здійснюється на основі синтаксичних ознак дієслова: до перехідних належать дієслова, після яких ставиться форма знахідного відмінка без прийменника, до неперехідних – дієслова, що не мають залежної форми знахідного відмінка без прийменника.

Категорія перехідності / неперехідності властива всім дієслівним формам: інфінітиву, особовим і родовим формам та дієприслівнику. Тільки дієприкметникова форма не керує формою знахідного відмінка без прийменника.

Перехідні дієслова також можуть керувати формою родового відмінка у функції прямого додатка, коли вони вживаються в заперечному реченні з часткою не (не чув пісні), а також з іменниками, що означають збірність, речовинність (пас ягнят і ягнята).

До перехідних також належать дієслова бажати, зичити, що керують формою родового відмінка і поєднуються з іменниками абстрактного значення: бажати щастя, зичити здоров’я.

Неперехідні дієслова вживаються самостійно (без залежної відмінкової форми) або керують будь-якою відмінковою формою іменника з прийменником чи без прийменника, крім знахідного прямого об’єкта, наприклад: іти, жити, чорніти. Перехідні дієслова можуть набувати значення неперехідних. Це буває у випадку опущення при перехідному слові прямого додатка: писати лист – вміє писати.

Від перехідних дієслів творяться дієслова неперехідні за допомогою постфікса –ся: мити – митися, вітати - вітатися. Постфікс –ся перетворює дієслово в неперехідне, від таких дієслів не утворюються пасивні дієприкметники. Тільки одне дієслово на -ся в українській мові належить до перехідних, але пасивний дієприкметник втрачає постфікс –ся: сподіваний.

61. Погляди лінгвістів на дієприкметник і його місце в системі мови. Активні і пасивні дієприкметники, їх творення і вживання. Термін дієприкметник вперше ввів Смаль-Стоцький у 1893 році. В українському мовознавстві спершу вживали різні терміни: тричасник, прикметник часівниковий, дієслівний прикметник. Ще у граматиці Осадчого дієприкметник був вписаний в систему дієслова. Думки вчених можна поділити: Дієприкметник окрема частина мови (О. Потебня) Дієприкметник – віддієслівний відносний прикметник (Кучеренко, Трофимов, Горпинич) Дієприкметник – це проміжне утворення між прикметником та дієсловом (Гнатюк Г.М.) Традиційна школа морфології, а саме Жовтобрюх, Кулик, Арполенко вважають, що дієприкметник – це форма дієслова. Русанівський називає дієприкметник не особовим дієслівним утворенням. Найбільш поширена точка зору: дієприкметник є дієслівною формою.

Дієприкметник — змінювана форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією, яку виконує предмет, або яка на нього спрямована. Дієприкметник поєднує в собі граматичні особливості дієслова і прикметника.Дієприкметник має такі граматичні категорії: вид — доконаний і недоконаний, час — теперішній і минулий, стан –активний і пасивний, рід, число, відмінок. Як і прикметник, дієприкметник змінюється за родами (підкреслений, підкреслена), числами (підкреслені — множина), відмінками (Н.: почорнілий; P.: почорнілого; Д.: почорнілому і т. д.); залежить від іменника (порівняйте: жовте листя; пожовтіле листя); у реченні виконує роль означення або присудка (Неподалік чорніє щойно зоране поле. Поле зоране вчасно.).На відміну від прикметників, дієприкметники називають не постійну ознаку, а тимчасову, пов'язану з дією. Дієприкметник разом із залежними від нього словами називається дієприкметниковим зворотом. Дієприкметники поділяються на: Активні – передають ознаку, зумовлену самим носієм, тобто ознаку створювану діяльністю її носія (блимаюче світло). Активні дієприкметники можуть мати теперішній і минули й час. Щодо активних дієприкметників теперішнього часу, то є багато суперечливих думок: деякі дослідники заперечують наявність в укр. мові таких дієприкметників. Ще А.Кримський казав, що ці форми зникають і скоро їх не буде. Інші ж дослідники говорили, що не можна і не треба вживати їх, бо це відхилення від норм літературної мови. Поки що граматика їх визнає, але вони вживаються нечасто (Гнатюк: ці дієприкметники обмежені науковим стилем і часто використовуються у складених термінах (вимірюючий прилад – вимірювальний прилад, мітингуючи – мітингувальники). Активні дієприкметники були відомі ще в давній укр.. мові, бо мали повну форму чоловічого і жіночого роду, тобто це наш спадок. Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від перехідних та неперехідних основ теперішнього часу за допомогою формотворчих суфіксів: -уч- (від дієслів першої дієвідміни), -ач­- (від дієслів другої дієвідміни). Наприклад, писати-пишуть-пишучий, стояти-стоять-стоячий. Русанівський і Гнатюк говорили, що ці дієприкметники утворюються за допомогою суфікса –ч-, бо –а- або –у- характерні для основ дієслова тої чи іншої дієвідміни. Активні дієприкметники минулого часу утворюються від неперехідних доконаних спрефіксованих дієслівних основ інфінітива за допомогою суфікса –л- (омертвіти-омертвілий, пожовтіти-пожовтілий). Можуть бути омонімні форми активного дієприкметника минуло часу жіночого роду і форми жіночого роду особових дієслів(посивіла мати). Пасивні – показують дієслівну ознаку предмета, зумовлену дією іншого предмета. Один предмет виконує дію, а другий цю дію спрямовує. Мають біля себе поснювальі слова. Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів за допомогою суфіксів –ен-, -н-, -т- (принести-принесений, написати-написаний). За допомогою суфікса –ен- утворюються дієприкметники від основ інфінітива, що закінчується на приголосні(привезти-привезений, віднести-віднесений) або від основ інфінітива з суфіксами, які при творенні дієприкметників відсікаються (звільнити-звільнений, видоїти-видоєний). При творенні дієприкметників з суфіксом –ен- у дієслові відбуваються зміни: 1. Відсікання суфіксів(зварити-зварений, угноїти-угноєний). 2. Перед суфіксом –ен- губні приголосні чергуються з губний+-л- (купити-куплений, скривити-скривлений). 3. Відбувається чергування: д-дж, зд-ждж (посадити-посаджений, заїздити-заїжджений) 4. Відбувається чергування г-ж (запрягти-запряжений), с-ш (косити-скошений), к-ч (пекти-печений), т-ч (заплатити-заплачений), ст-шч (випустити-випущений). 5. У дієприкметниках, утворених від основ на приголосний, з’являються етимологічні приголосні д, т (заплести-заплетений, відвести-відведений). За допомогою суфікса –н- утворюються дієприкметники від основ інфінітива з суфіксами –ува-, -овува-, -а- (записувати-записаний, опрацювати-опрацьований). Суфікс –ува- може чергуватися з –ова- (намалювати-намальований), якщо наголос змінюється, тобто суфікс стає наголошеним. Збереження колишнього суфікса –ова- під наголос – явище спільнослов’янського періоду. Суфікс –т-. Утворюються дієприкметники переважно: 1.Від безсуфіксних основ (гріти-грітий, роздерти-роздертий). 2.Від дієслів з суфіксом –ну- (висунути- висунутий). 3. Від дієслів, в основі яких є повноголосся (виколоти-виколотий).

Історично дієприкметники з суфіксом –т- було набагато більше.За допомогою суфікса –ен- можуть утворюватися паралельні форми (висунути-висунутий-висунений).

Морфологічні процеси, що супроводжують формотворення такі, як і ті, що взагалі супроводжують процес словотворення: Усічення Чергування: про с тити-про щ ена Зміна/ незміна наголосу: привез ти́ – привезений (усічення і зміна наголосу) Накладання (епентетичні голосні): пошлюбити – пошлюблений (бл- йот дав) Перехід дієприкметників у прикметники та іменники Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки виду і часу, а тому й переходити до прикметників. Так, у словосполученнях битий шлях, освічена людина виділені слова вказують на постійну ознаку. Це — прикметники.Деякі з таких колишніх дієприкметників можуть втратити і здатність вказувати на ознаку предмета і самі позначають предмет, переходячи таким чином до іменників: керуючий, командуючий, завідуючий, учений: Керуючий провів нараду; Орденами нагороджено багатьох учених.Необхідно розрізняти дієприкметники і прикметники, до складу яких входять суфікси -уч-, -ач-, іноді -єн-: блискучий виступ, сипучі піски, гаряча страва, шалений шторм. Виділені слова утворені не від дієслівної основи теперішнього часу або ж називають постійну ознаку. Уживання дієприкметників Дієприкметник — елемент книжного мовлення. В усному мовленні (у розмовно-побутовому стилі) він уживається рідко.До широко вживаних у всіх книжних стилях належать пасивні та активні дієприкметники минулого часу.

Пасивні дієприкметники теперішнього часу вживаються здебільшого в науковому та діловому мовленні (досліджувана проблема, обговорюваний проект і т. д.)Активні дієприкметники теперішнього часу вживаються рідко. Здебільшого їх замінюють підрядними реченнями, коли немає залежних від них слів. Н-д: Працюючий чоловік закінчив роботу.(так не говоримо) Правильно буде: Чоловік, який працює, закінчив роботу.Дехто вважає, що для УМ взагалі не характерні такі дієприкметники.

62. Погляди вчених на дієприслівник і його місце в системі частин мови. Творення дієприслівників. Поняття дієприслівник увів Мелетій Смотрицький. Погляди мовознавців: дієприслівник – окрема частина мови (Потебня: ототожнював члени речення та частини мови, але ця точка зору не прийнялася).ці слова є прислівниками (Кучеренко, Вихованець), дієприслівник – це форма дієслова (Жовтобрюх, Горпинич. Підтримується більшістю науковців, у словниках дієприслівник є як реєстрове слово). Це історична категорія, яка сформувалась у 13-14 столітті. Дієприслівник – це незмінювана дієслівна форма, що виражає другорядну, супровідну дію до дії, названої дієслівною формою (присудком чи інфінітивом)Наприклад: не підкоривши серця, співають солов’ї. Дієприслівник – це закостеніла форма колишніх активних дієприкметників теперішнього часу жіночого роду (ВЄДОУЧИ, НЄСОУЧИ) і минулого часу жіночого роду (ЗНАВШИ). Дієприслівник як дієслівна форма має такі морфологічні ознаки:

Категорія виду: доконаний (написавши, зробивши) і недоконаний вид (читаючи, пишучи) Категорія перехідності/неперехідності: перехідні (читаючи книгу, пишучи конспект), неперехідні (їдучи додому, летячи) Дієприслівники зберігають значення перехідності/неперехідності дієслова, від якого вони творяться. Категорія стану. Дієприслівник зберігає станові ознаки особових дієслів: активний: читаючи, пишучи; зворотно-середній: помившись. За Жовтобрюхом в УМ лише 2 стани: активний і зворотно-середній, а форма пасивного стану не властива для УМ!!! Не можна сказати поле ореться трактором!!!! -це не правильно. Не має пасивного стану, бо дієприслівники утворилися від активних дієприкметників. Дієприслівники мають окремо часову форму, а окремо часове значення, які можуть співпадати і не співпадати. Я пишу сидячи (часова форма і часове значення співпадають) Я писала сидячи(часова форма теперішнього часу, а часове значення минулого часу) Я буду писати сидячи (часова форма тепер часу, а часове значення майб часу).

Коли брати до уваги часову форму, то дієприслівники теперішнього часу мають суфікси: -учи-, -ачи-: пишучи, читаючи, летячи, бачачи, а дієприслівники мин часу: суфікси –вши-, -ши-: написавши, зробивши, привізши.

Інфінітив не має майбутнього і давноминулого часу. Дієприслівники не змінюються за часами, а мають теперішній час – передають супровідну одночасну дію до часу дії, вираженої дієслівним присудком (можуть вживатися при дієсловах-присудках, виражених у минулому, теперішньому, майбутньому часі і виражають одночасовість.

Наприклад: ідучи в університет, я зустрічаю товариша (теперішній час). Ідучи в університет, я зустрів товариша (минулий час). Ідучи в університет, я зустріну товариша (майбутній час). Дієприслівники минулого часу недоконаного виду передають одночасно дію з часом дієслова-присудка (знавши не розлучили) Дієприслівник минулого часу доконаного виду передають дію, яка передувала дії, яка названа дієслівним присудком (Денис, не сказавши нікому ні слова, пішов). Дієприслівники, як і особові дієслівні форми, керують іншими словами.Наприклад: Жила, не знаючи ні горя (Р.в.), ні лиха (Р.в.). Розпрягши кобилу (зв’язок керування), зносили мішки в комору.У дієприслівниках з прислівником спільним є незмінюваність – не змінює свою форму. Творення дієприслівників. Дієприслівники недоконаного виду теперішнього часу утворюються від дієслівних основ теперішнього часу (перехідних і неперехідних дієслів) за допомогою суфіксів –учи(-сь)-, -ачи(-сь). Наприклад гуляючи, бачачи. Значно рідше утворюються дієприслівники від дієслів недоконаного виду минулого часу за допомогою суфікса –вши­-, якщо основа інфінітива закінчується на голосний (знати-знавши), якщо на приголосний, то – суфікса –ши- (привезти-привізши). Дієприслівники доконаного виду мають тільки форму минулого часу і утворюються за допомогою основи інфінітива доконаного виду за допомогою суфіксів –вши- (на голосний), -ши- (на приголосний). Ми не можемо говорити про теперішній час, бо йдеться про дієслова доконаного виду.У реченні виступають обставинами. Разом із залежними словами творять дієприслівниковий зворот.

63. ПРИСЛІВНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ. РОЗРЯДИ ПРИСЛІВНИКІВ ЗА ЗАНАЧННЯМ І ПОХОДЖЕННЯМ. Прислівник – це самостійна незмінна частина мови, що виражає якісну або кількісну ознаку дії чи стану, ступінь або міру вияву іншої ознаки і доповнює значення дієслова, виражаючи різні обставини, за яких відбувається дія. Прислівник у реченні пов’язується з дієсловом, виконуючи роль обставини дії, наприклад: Синіла (де?) навкруги далечінь. Може також пов’язуватися з прикметником або іншим прислівником, служачи для вираження ознаки якості у ролі обставини міри, ступеня: Коли моя білява донька виросте, я буду надто (якою мірою?) старий. Рідше прислівник входить у зв'язок з іменником, виконуючи роль неузгодженого означення: Карло вибрав шлях (який?) направо. Менш типовою для прислівників є роль присудка в односкладному реченні: Тихо, пустельно, мов на краю світу. За значенням і синтаксичною роллю в реченні прислівники поділяються на кілька груп, які об’єднуються у три розряди: означальні, обставинні та безособово-предикативні. Означальні прислівники виражають якісні ознаки дії або стану (швидко бігти) та спосіб вияву їх, міру або ступінь (піклуватися по-батьківськи, занадто вразлива натура). Означальні прислівники поділяються на три групи: 1) якісно-означальні; 2) способу дії; 3) кількісно-означальні. Якісно-означальні прислівники дають якісну характеристику дії або стану, відповідаючи на питання як? Вони творяться від основ якісних прикметників а допомогою суфікса –о або –е, наприклад: гарно, розумно, вдало. Якісно-означальні прислівники утворюють форми вищого і найвищого ступенів порівняння: легко – легше – найлегше.

Вищий і найвищий ступені якісно-означальних прислівників творяться так само, як і ступені порівняння якісних прикметників. Вищий ступінь утворюється за допомогою суфіксів –ше або –іше (довго - довше), а також суплетивно (гарно – краще, погано - гірше) або аналітичним способом (вдало – менш вдало). Найвищий ступінь твориться за допомого частки най-, що додається до форми вищого ступеня, наприклад: весело – веселіше – найвеселіше. 1)Прислівники способу дії вказують на спосіб дії і відповідають на запитання яким способом? (гуртом, по-нашому). 2)Кількісно-означальні прислівники виражають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву якісної ознаки і відповідають на запитання скільки? якою мірою? (двічі, дуже).

Обставинні прислівники виражають різні обставини, за яких відбувається дія, тобто характеризують дію або процес за часовими, причиновими відношеннями, рідше – за метою їх виконання. Обставинні прислівники поділяються на чотири групи: 1) Прислівники часу характеризують дію за часовими відношеннями і відповідають на питання коли? як довго? доки? (тепер, колись, віддавна). 2) Прислівники місця характеризують дію за просторовими відношеннями і відповідають на питання де? Куди? Звідки? (угорі, праворуч). 3) Прислівники причини виражають причину дії і відповідають на питання чому? Через що? З якої причини? (зопалу, здуру). 4) Прислівник мети виражають мету дії і відповідають на питання з якою метою? Для чого? (умисне, наперекір).

Безособово-предикативні прислівники виражають: а) стан природи (ясно, холодно); б) психічний або фізичний стан людини (легко, сумно, радісно); в) зумовленість, необхідність, доцільність дії в оцінці людини (треба йти, потрібно сказати).

Більшість прислівників у СУЛМ являє собою вторинні утворення, що виникли від різних частин мови – дієслова чи імені. Отже, за походженням прислівники поділяються на первинні та вторинні. До первинних прислівників, які утворилися давно і так змінилися, що в них важко встановити первісну форму: тут, там, завжди, тоді, доки. Найдавніші від займенникові первинні прислівники граматично і функціонально не пов’язані з іншими частинами мови так, як вторинні прислівники.

Первинних прислівників від займенникового утворення небагато, але вони є у всіх розрядах за значенням, крім мети кількісно-означальних: місця – де, куди, звідки; часу – коли, доти, поки; способу дії – так, як, ледве.

Вони бувають питальними, заперечними, неозначеними, відносними, вказівними та означальними, як сучасні замінники.

Не співвідносні з іншими частинами мови і ті від займенникові утворення прислівників, які виникли із будь-яких слів із займенником: торік, натомість. Утративши своє словотворення, первинні прислівники почали утворюватися повторенням займенникових основ, злиттям з ними прийменників, флексій, суфіксів імен, унаслідок чого виникли нові прислівникові утворення: так-ся, доти десь. Це прислівники невласного утворення. Вони є проміжними між первинними і вторинними.

Основну частину прислівникового складу складають вторинні прислівники. У них розвинулося власне суфіксальне та префіксальне словотворення, яке в сучасній українській мові є досить продуктивним. Найбільше виявляються тут морфолого-синтаксичний і морфологічний способи словотворення.

Багато прислівників виникло шляхом адвербіалізації (перехід інших частин мови в прислівник). Якщо слово вже відірвалося від своєї початкової форми, то воно повністю адвербіалізувалося: праворуч, вплав. Внаслідок переходу інших частин мови в прислівник з’являється немало прислівникових сполучень, що зберігають зв'язок з частинами мови: до загину, в основному.

Вторинні прислівники є й іменникового походження: утворилися вони від іменників у родовому відмінку з прийменниками (догори, зсередини), від знахідного з прийменниками (вбік угору, вслід наперед), від орудного з прийменниками і без них (часом, весною), від місцевого з прийменниками (вгорі, надалі). Чимало прислівників є прикметникового походження з прийменниками і без них: далеко, довго; відзайменникового: потім, якраз; від числівникового: двічі, натроє; віддієслівного: врозтіч, уплав.

64. Прийменник як частина мови. Групи прийменників за походженням і будовою. Погляди вчених на частиномовний статус прийменника. Прийменник - це службова частина мови, яка разом із непрямими відмінками оформляє залежність одного повнозначного слова від іншого в словосполученні чи реченні й тим самим виражає відношення тих предметів, дій, станів чи ознак, які передаються цими словами. Відношення передаються як залежність керованих відмінкових форм іменників, займенників, субстантивованих прикметників або числівників від керуючих дієслів, іменників, прикметників, займенників, числівників, прислівників; зв’язковою ланкою між ними виступає прийменник.

За допомогою прийменників виражаються багатоманітні відношення до предмета – просторові, часові, цільові, умови, допустові і причинові, способу дії (поїхати до міста, боротися для щастя, розсипатися з тріском) та різні об’єктні відношення (узяти за руку, додати до суми). Якщо керуючим словом виступає іменник, то за допомогою прийменника виражаються переважно атрибутивні відношення (дівчина з косою, стежка через гору), рідше – об’єктні відношення (інтерес до науки, думка про тебе). Якщо в ролі керуючого слова виступає займенник, числівник, дієприкметник, то керована за допомогою прийменника форма, як правило, об’єднується з керуючим словом і виступає одним членом речення: дехто з нас, троє з них. Прийменники СУЛМ являють собою певну систему і класифікуються в залежності від їхнього походження, морфологічного складу та значення. За походженням розрізняють первинні та вторинні прийменники. Первинних прийменників небагато відносно їхньої загальної кількості: на, у, за, над, з, між, під, по, про, через. Вони відрізняються від вторинних більшим ступенем абстрактності й узагальненості значень, давністю походження та повною чи частковою втратою джерел утворення. Друга група – прийменники вторинні, чи похідні. Це прийменники, які утворилися від різних частин мови, від слів з конкретним лексичним значенням порівняно недавно. Найбільшу групу серед похідних прийменників становлять ті, що утворилися від прислівників (навколо, близько, вслід, замість). Меншу частину складають відіменні (край, кінець, коло) та дієслівні (завдяки, виключно). Переходячи в прийменники, ці самостійні слова втрачають не лексичне значення, а категоріальне (належність до певної категорії: прислівника, іменника, дієслова), лексичне ж піддається складному процесові якісний змін. За структурними ознаками та морфологічною будовою розрізняються прийменники прості – з однією кореневою основою (за, перед, на між); складні – утворені з двох чи більше первинних прийменників (поза, щодо, поміж); складені – ті, що утворилися з різних категорій повнозначних слів і прийменників (у напрямі до, незважаючи на, слідом за). Складні прийменники належать до розряду первинних, складені – до вторинни

65. Сполучник як частина мови. Сурядні і підрядні сполучники, їх різновиди. Сполучники і сполучні слова, критерії їх розмежування Сполучник – службова незмінювана частина мови з частиномовним значенням конюктивності, це слова, що поєднюють окремі лексеми (члени речення) і словосполучення та речення. Частиномовне значення – конюктивність (сполучуваність); морфологічні особливості – незмінюваність; словотвірні особливості – первинні сполуч. Не поєднюються; синтаксична функція – не можуть бути членом речення, не приєднюються до інших частин мови. Сполучники є спільнослов’янські (а, як, і) та специфічні (коли, або). За походженням сполуч. поділяються на: непохідні (і, та, ні), похідні (як, що, зате) За будовою сполучники поділяються на: прості, складні, складені. Прості - у яких не вичленовуються складові частини: і, й, а, та, чи, бо, що, як, коли, хоч. Складні - у яких можна вичленувати 2 або більше складових частини: щоб, якщо, якби, ніби, або, немовби. Складені - являють собою сполучення двох і більше слів, що пишуться окремо: тому що, через те що, так що,, для того щоб, як тільки, завдяки тому що, у міру того як. За способом уживання в реченні сполучники бувають: Одиничні: і, й, та, але, однак. Повторювані: або…або, чи…чи, ні…ні. Парні: не тільки…, а й; чим…, тим; як…, так і. За синтаксичними функціями сполучники бувають: Сполучники сурядності – це сполучники, що поєднують однорідні члени речення і прості частини у складносурядному реченні, як граматично рівноправні, незалежні одне від одного компоненти. Групи сурядних сполучників за значеннм: Єднальні (явища відбуваються одночасно чи послідовно): і (й), та(і), та й. Протиставні (явища зіставляються чи протиставляються): а, але, та(але), зате, проте, однак. Розділові (явища чергуються або взаємо виключаються): чи…чи, не то…не то, хоч…хоч. Градаційні: не тільки…, але й; не те що…, а; не тільки…, а й. Сполучники підрядності – сполучники, що вживаються, як правило, для зв’язку частин складнопідрядного речення і виражають смисловий характер залежності підрядної частини від головної. Групи підрядних сполучників за значенням: Часу: поки; коли; доти; в той час як; з того часу як; як; як тільки. Причини: тому що; через те що; бо; оскільки. Мети: для того щоб; щоб; аби; щоби. Допустові: хоч, хоча, хай, дарма що, незважаючи на те що. Способу дії: що, щоб, наче. З’ясувальні: що, як, ніби. Умови: якби, якщо, аби, як, як тільки. Порівняльні: як, мов, наче, неначе, мовбито. Наслідкові: так що. Сполучні слова. Крім підрядних сполучників, прості речення в складнопідрядному можуть поєднувати й сполучні слова. У ролі сполучних слів виступають самостійні частини мови: Відносні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки. Прислівники: де, куди, звідки, коли, відколи, чому. Сполучні слова виступають членами підрядного речення: Подумаймо про ціну, яку заплатив наш народ. Сполучники не виступають членами речення, їх можна замінити іншими сполучниками: зате, проте = однак, але; якби, щоб = коли б, аби. Щоб розрізняти сполучники і сполучні слова, треба пам’ятати:!!!!! Критерії розмежування сполучників і сполучних слів: Сполучне слово: 1) Є членом підрядного речення; 2)до нього можна поставити запитання; 3) На нього падає логічний наголос; 4) Його не можна опустити, бо речення втрачає зміст; 5) Його можна замінити іншим сполучним словом або іншою самостійною частиною мови

Сполучник: 1) не виступає членом речення, а лише виконує службову функцію; 2) До нього не можна поставити питання; 3) На нього не падає логічний наголос; 4) Його можна опустити, при цьому смисл речення зберігається; 5) Його можна замінити лише сполучником. !!! Лише три слова що, коли, як – можуть одночасно бути сполучниками і сполучними словами.!!! Розрізняйте: Я знаю, що вона прийде сьогодні.- сполучник. Я бачу людину, що несе важкий хрест. – сполучне слово. Сполучники досліджували: В. Сімович, Ф. Медведев, М. Вихристюк, А. Кващук, М. Каранська, А. Грищенко, Л. Кадомцева й ін. Сполучник виділяють окремо як частину мови – традиційна школа, Горпинич, Кучеренко, але він називає сполучники – факти оточуючої дійсності і факти психологічної дійсності, Вихованець відносить сполучники до слів-морфем.

66.Частка як частина мови. Класифікація часток. Частка – службова частина мови з частиномовним значенням модальності. За будовою частки бувають: прост і(хай, би, тільки), складені. За місцем у реченні: препозитивні, постпозитивні. За походженням: віддієслівні (бувало), відприслівникові (кажи мені прямо). За функцією в реченні частки поділяють на: формотворчі — вони служать для творення дієслівних форм. Би(б) → умовного способу: виконала б Хай(нехай) → наказового способу: хай квітне, нехай цвіте словотворчі — служать для творення слів (у складі похідних слів стали префіксами і суфіксами) ні (ані) (ніхто, ніде, ніякий, нічий, аніскільки) не ( невеселий, недалеко, неабиякий) де( дещо, деколи, деякий) аби ( абихто, абикотрий) чи( чимало) сь( щось, кудись, чомусь, якогось, якийсь) будь ( будь-який, будь-де) небудь( хто-небудь, де-небудь) казна ( казна-скільки, казна-коли) хтозна ( хтозна-де, хтозна-чий). модальні (фразові) частки — поділяються на дві групи Частки, що надають смислових відтінків Вказівні: це, оце,, то, он, онде Означальні: якраз, саме, ледве, справді, точно Підсилювальні: таки, навіть, ж, аж, вже Обмежувально-видільні: лише, тільки, навіть Частки, що вказують на модальні відтінки Стверджувальні: так, атож, еге ж Заперечні: не, ні, ані Питальні: чи, невже, хіба, що за Спонукальні: ну, давай, годі Власне-модальні(виражають сумнів, припущення, впевненість): навряд чи, ледве чи, чи не За походженням частки бувають: Первинні(немотивовані): б, би, не, ні Вторинні(мотивовані): хтознаЧастку, як окрему частину мови, виділяє традиційна школа морфології, Кучеренко, Горпинич, а Вихованець відносить частку до слів-морфем.

67. Вигук як частина мови. Звуконаслідувальні слова. Вигук, як окрему частину мови, виділяє традиційна школа морфології і Горпинич, Кучеренко відносить вигук до часток, а Вихованець до слів-морфем. Вигук — незмінювана особлива частина мови, яка виражає почуття, волевиявлення мовця, не називаючи їх. Ознаки вигуку як особливої частини мови Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови. Вони можуть виконувати роль еквівалентів речення або супроводити його, вказуючи на емоції, волевиявлення людини як реакцію на навколишню дійсність.Від повнозначних слів вигуки відрізняються тим, що не мають лексичного значення і граматичних ознак, а від службових слів тим, що не виконують властивих їм службових функцій.Вигуки — слова незмінні. Вони не мають морфологічних ознак, притаманних повнозначним частинам мови (рід, число, відмінок, особа тощо). Морфологічно вигуки нерозкладні, не членуються на морфеми (у них не виділяються ні префікси, ні суфікси) Класифікація вигуків Групи вигуків за значенням Емоційні вигуки – виражають почуття й переживання мовця(страх, подив, іронію, гнів, обурення, радість, задоволення): О! Ой! Ах! Фу! Жах! Ой лишенько! Ура! Боже мій! Спонукальні (волевиявлення) - виражають спонукання до певної дії (наказ, заклик, сигнал, спонукання до мовчання, спонукання тварин): Гей! Агов! Марш! НА-на-на! Вйо! Слова ввічливості (мовний етикет) – привітання, подяка, вибачення, прощання, побажання: Добрий день! Привіт! Дякую! Вибачте! Прошу! На все добре! звуконаслідувальні слова – не виражають ні почуттів, ні емоцій, ні волевиявлень, а лише відтворюють звуки, які трапляються в живій і неживій природі: Няв-няв! Гав-гав! Бе-е-е! Кукуріку! Хлюп-хлюп! Кап-кап! Тук-тук! Поділ вигуків за структурою і походженням Первинні – дуже давні за походженням: О! А! Е! Ох! Ай! Ану! Нумо! Овва! Вторинні – утворилися з повнозначних слів та словосполучень і поділяються на такі групи: Іменникового походження: Слава! Мамочка! Горе! Леле! Дієслівного походження: Бач! Диви! Прошу! Даруйте! Займенникового походження: Так! Тсс! Отаке! Сполучення кількох частин мови (вигукові фразеологізми): Мати рідна! Господи милосердя! Боронь Боже! Хай йому грець! Здоровенькі були!

68. Дериватологія і її місце в системі науки про мову. Морфологічні і неморфологічні способи словотворення в укр. мові. Словотворення — процес, механізм, система і результат творення вторинних (похідних слів). Дериватологія абоСловотвір – це розділ мовознавства, який вивчає процес творення слів, його словотвірну структуру. Словотворення ще називають деривацією. Термін «Дериватологія» запропонував Іван Ковалик. Об’єктом словотвору є похідні слова, об’єднані спільною ознакою. Ковалик окреслив першочергові завдання дериватології: 1.дослідення основних засобів і способів словотвору2.опис словотвірної будови і семантики похідних слів3. встановлення і опис словотвірних моделей 4.вивчення принципів групування похідних слів у словотвірні ряди і гнізда, визначення словотвірних значень і категорій.5.зясував принципи побудови і організації словотвірної системи вцілому і її національних рис зокрема. Ковалик започаткував в Україні дослідження словотвірної системи методом словотвірних гнізд. Вивчення словотвірної системи мови і словотвірної будови пох. Слів можна розглядати в синхронії і діахронії. Дериватологія тісно пов’язана із такими мовознавчими науками: Морфемікою, морфологією, лексикологією, стилістикою, синтаксисом. Для дериватології є важливими такі поняття: твірне слово - це первинне слово, яке існувало в мові до словотворчого акту – вода, ходити, синій. Похідне слово – це вторинне слово, яке є результатом словотворчого акту – водний, приходити, синіти. край (твірне слово) - краянин (похідне слово); троянда (твірне слово) - трояндовий (похідне слово). Відповідно до поняття похідне слово у словотворі існує поняття похідна основа. Похідна основа — це основа, яка за допомогою словотворчих засобів утворена від іншої основи: телятник (від телята). Непохідна основа — основа, яка не походить від іншої (не виводиться від іншої), яка дорівнює кореню: звук, плід, листя, зелений. Похідна основа протиставляється ще твірній основі. Твірна основа — частина похідного слова, яка залишається в ньому після відкидання закінчення: флейт-а — флейт-ист. Твірну основу виявляємо шляхом «накладання» твірного слова на похідне. Частини, які збігаються, і будуть становити твірну основу: груп-а – груп-ов-ий, бід-а – бід-ува-ти, багат-ий – багат-ств-о.Поняття словотвірна система мови визначається як сукупність взаємопов’язаних одиниць словотвору даної мови, які функціонують на певному етапі її розвитку. Словотвірними одиницями є похідні слова різної словотвірної структури, словотвірні пари, словотвірні гнізда, словотвірні типи, моделі, парадигми тощо. Основною словотвірною одиницею вважається похідне слово. Словотвірний тип – це схема побудови слів певної частини мови. Так, слова гітарист, флейтист, бандурист становлять один словотвірний тип, бо всі вони іменники, утворюються від іменника, мають спільний формант -ист зі значенням особи, мають спільне словотвірне значення – особи за назвою музичного інструмента. Словотвірний ланцюжок – це ряд спільнокореневих слів, які перебувають у відношеннях послідовної мотивації від вихідної ланки до кінцевої.Кожне наступне слово в ланцюжку має вищий ступінь мотивованості; і семантикою, і структурою залежить від попереднього слова. Вихідне слово – немотивоване, всі інші – похідні, мотивовані. Наприклад, білий → біліти → побіліти → побіління. Словотвірне гніздо – це сукупність спільнокореневих слів, що утворюються від одного і того ж вихідного слова і перебувають одне з одним в ієрархічній залежності.У сучасній лінгвістичній літературі існує кілька визначень поняття “способу словотворення”. Найадекватнішим є визначення І.І.Ковалика: “Під лінгвістичним поняттям “ способи словотвору” розуміються структурно різні шляхи й прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у даній мові словотворчих ресурсів”.Найвідомішою класифікацією способів словотворення є класифікація за наявністю чи відсутністю афіксів у складі словотворчого форманту. За цією ознакою ми виділяємо 3 групи: Афіксальні (морфологічні) Безафіксні(неморфологічні) змішані До афіксального способу творення нових слів відносять слова, які утворюються за участю словотворчих афіксів.Є такі види: суфіксальний (в тому числі і нульова афіксація) Суфіксальний спосіб словотвору – це творення нових слів за допомогою суфіксів, наприклад: низьк-ий → низьк-о; ясн-ий → ясн-і-ти. Способом суфіксації творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих частин мови має свою систему суфіксів, особливо розвинена вона в іменниках і прикметниках. Нульова суфіксація: задум ← задумати, синь← синіти префіксальний спосіб словотвору, або префіксація – це творення похідних слів шляхом приєднання префікса до твірної бази. Цим способом творяться іменники: день → перед-день; прикметники: мудр-ий → пре-мудрий; дієслова: пекти → с-пекти; прислівники: нині → до-нині. Постфіксальний спосіб словотворення, або постфіксація – це творення нових слів за допомогою постфіксів. Останнім часом мовознавці виділяють цей спосіб як самостійний і називають п’ять постфіксів: -ся, -сь, -будь, -небудь, -то. При постфіксації формантом є постфікс, що приєднується до цілого слова, тому постфікси, змінюючи лексичне значення похідного слова, не змінюють його частиномовну належність, наприклад: знати (дієсл.) → знати-ся (дієсл.); де (присл.) → де-сь (присл.), де-небудь (присл.). Цей спосіб функціонує у сфері дієслова, рідше – займенника, прислівника. Флексійний спосіб – це творення похідних слів за допомогою флексії. Своєрідність цього способу полягає в тому, що флексія виконує не свою основну формотворчу роль, а словотворчу. Цим способом утворюються, наприклад, іменники – назви осіб жіночої статі: кум → кум-а; Мирослав → Мирослав-а, онук→ онука, Іванишин→ Іванишина, п’ять→ п’ятий Суфіксально-префіксальний спосіб словотвору полягає в тому, що похідні слова утворюються одночасним приєднанням до твірної основи префікса і суфікса, наприклад: ног-а → об-ніж-ок; сніг → за-сніж-и-ти. Формантом виступає суфікс із префіксом. Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовується при творенні іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Суфіксально-постфіксальний спосіб словотворення полягає в тому, що до твірної основи одночасно приєднуються суфікс і постфікс -ся, наприклад: гнізд-о → гнізд-и-ти-ся; горд-ий → горд-и-ти-ся. Префіксально-постфіксальний спосіб словотворення – це творення похідних, при якому до твірної бази одночасно приєднуються префікс і постфікс -ся, наприклад: кричати → роз-кричати-ся; працювати → на-працювати-ся. Префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб – це утворення похідного слова шляхом одночасного приєднання до твірної основи префікса, суфікса і постфікса -ся, наприклад: милосерд-я → з-милосерд-и-ти-ся; щедр-ий → роз-щедр-и-ти-ся. Цим способом утворюються тільки дієслова від іменникових, прикметникових і дієслівних основ. Префіксально –флексійний – префікс+ словотворча флексія: без-крил-ий До безафіксних способів ми відносимо: Чисте основоскладання – різновид морфологічного словотворення, при якому нове слово утворюється шляхом об’єднання в одне ціле двох чи більше основ або слів: лісотундра, світловодолікарня, українсько-англійський, жовтоцвіт, рукоплескати Спосіб абревіації полягає в утворенні похідних шляхом скорочення твірних слів, наприклад: педучилище ← педагогічне училище, ВНЗ ← вищий навчальний заклад. Розрізняють такі типи абревіатур: 1. Ініціальні: А) Буквенні- тобто слова, утворені з початкових букв слів твірної бази: НРУ-народний рух України Б) Звукові – утворені з початкових звуків слів твірної бази: ДАІ-державна автоінспекція 2. Поскладові: утворені з початкових частин слів твірної бази: філфак- філологічний факультет: Телескопічний – нове слово утворене шляхом поєднання початкової частини одного слова із кінцевою частиною іншого слова. Твірна база співвідносна із сурядним зв’язком: мо-пед← мотоцикл і велосипед, пірамеїн← пірамідон і кофеїн(продуктивний цей спосіб у медичній термінології) При абревіаційному способі словосполучення поєднані підрядним зв’язком- філфак (факультет філологічний) Контамінаційний (лише Ковалик виділяє)- це схрещення 2 співзвучних і близькозначних слів: хилитати← хили ти і хи тати, дудлити← лити і дуд ніти. Серед безафіксних виділяють неморфологічні способи словотворення, які не виявляють зв’язку з морфологічними засобами, а є наслідком тривалих процесів, які змінюють семантику і граматичну природу мотивуючого слова чи словосполучення. Розрізняють три неморфологічні способи: Лексико-семантичний * – переосмислення значення слів, суть в тому, що відбувається розщеплення багатозначного слова на омоніми, між якими втрачається живий семантичний зв’язок: корінь (у рослин)? корінь (у математиці); супутник (людина)? супутник (літальний апарат); Лексико синтаксичний (зрощеннєвий)* –творення нових слів шляхом лексикалізації синтаксичного чи фразеологічного словосполучення (словосполучення з’єднані між собою підрядним зв’язком), тобто це злиття слів (цього дня? сьогодні, добра ніч? добраніч); вічнозелений, добридень← добрий день, спасибі, паливода, вернидуб, натщесерце Морфолого-синтаксичний * – перехід слів з однієї частини мову в іншу: завідуючий, операційна, кругом, відпочиваючий. Субстантивація – перехід різних частин мови в іменник: Мене, вороного, зовсім забуваєш Адвербіалізація – це перехід інших частин мови в прислівник: додолу ← до долу (Р.В.), збоку← з боку, бігом (О.В.), замолоду← за молоду. До змішаних способів словотворення складних слів належать: Складно-префіксальним способом творення нових слів складанням з одночасним приєднанням префіксів: у-мир-о-творити, о-дух-о-творити Суфіксально-складний – це складання основи і одночасне приєднання префіксів: Книг-о-люб+Ø ← любити книги, Орден-о-нос-ець← носити орден, Пар-о-тяг+Ø ← тягнути пару