Ступені порівняння якісних прикметників і творення їх форм.

Ступені порівняння – це такі форми якісних прикметників, що означають різну міру вичву ознаки в предметі. Розрізняють 2: вищий і найвищий. Вищий: показує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою ніж в іншому. Проста форма: основа + - ш-, -іш- сильніший, молодший Зміни: 1. Чергування ч+ш=жч, ж+ш=жч, з+ш=жч, с+ш=шч: близький-ближчий, вузький-вужчий, дорогий-дорожчий, високий-вищий. 2. Подвійні форми: старший/старіший, гладкий/гладкіший, рідший/рідкіший. 3. Суплетивні форми: поганий-гірший, малий-менший, великий-більший. Складена форма: більш-менш + початкова форма прикметника: Більш відомий, менш здібний. Найвищий ступінь: вказує на те, що в одному з порівнюваних предметів ознака виражена найбільшою чи найменшою мірою. Проста форма: най- + проста ф-ма вищого ступеня: найкращий, найніжніший. Можуть додаватись підсилювальні частки – як, що – якнай кращий, щонай чорніший. Складена форма: найбільш, найменш + початкова ф-ма прикм: найбільш вибагливий, найменш дзвінкий.

Не мають ступенів порівняння прикметники з: Суф. – ав (ий), - яв (ий): білявий, чорнявий; Суф. – уват, -юват: білуватий, жовтуватий; Суф. – еньк, -есеньк, - езн, -енн: здоровенний, тонесенький; З префіксом пре-, не-: предобрий, негарний; Прикм, які мають набсолютну ознаку: кривий, лисий, порожній. Переносних назв кольорів та назв кольорів іншомовного походження: бордовий халат, вишневий піджак. Прикм, утворені складанням і повторенням: білий-білий, жовтогарячий. назви мастей тварин: булавий. вороний, гнідий.

49. Займенник як частина мови. Погляди мовознавців на частиномовний статус займенників. Розряди займенників. Морфологічні особливості займенників. Термін «займенник» - це калька латинського терміна pronomen(pro-замість, nomen-ім’я). І.Нечуй-Левицький вживав термін «займення». Кримський – «мєсто имення». У 1926р. П.Горецький не виділяв займенника, а казав «замінний іменник або замінний прикметник». Термін «Займенник» вперше вжив акад.Тимченко у 1907р. Офіційно цей термін затверджено у 1934р. О.Потебня вважав, що первісно всі слова мови под. на дві групи: якісні, які називали предмети, якість, обставини та ін.; вказівні, які не називали явищ дійсності. О.Пєшковський, Л.Щерба, І.Кучеренко, І.Вихованець не виділяють займенник як самостійну частину мови. Вони вважають, що такі слова слід називати займенниковими іменниками(я, ти, він), займенн.прикметниками(наш, свій) і т.д. Акад.Виноградов вважав, що давні вказівні слова були займенниками, але в процесі еволюції граматичної будови більшість із них злилася з дієсловами, іменниками, прикметниками та ін. І лише невелика кількість іменникових займенників збереглась як самостійна частина мови. Займенник – це змінна, самостійна частина мови, з частиномовним з-ням дейктичності (тобто, вказує на предмети, ознаки або кількість, не зазиваючи їх). Конкретне лексичне значення займ. виявляється лише в контексті, коли мовець співвідносить їх з певними іменниками, прикметника та числівниками. Мовець застововує займ з метою уникнення повторень одних і тих самих слів, узагальнення сказаного. Розряди займенників: 1) особові (я: вказує на особу, немає грамат.роду, ти: вказує на співрозмовника, при відмінюванні з’являється інша основа(тебе, тобі), ми, ви: може вжив.в одн. і мн.) і особово-вказівні (він, вона, воно, вони). 2)зворотній (себе) 3)вказівні (цей, той, такий – змінюються за родами, відмінками і числами, стільки) 4)присвійні (мій, твій, наш, ваш, свій, їхній, його, її, їх) 5)означальні (кожний, усякий, жодний, інший, весь: фонетичні варіанти увесь, ввесь в О.в. всіма, сам, самий) 6)питальні (хто, що, який, чий, котрий, скільки) 7)відносні (=питальним, вжив. у ролі сполучних слів у складнопідр.реченні) 8)окличні (=питальним) 9)заперечні (=питальним +частка ні: ніхто, нічий) 10)неозначені (=питальним + де-: декотрий, -сь: чийсь, аби-: абищо, будь-, небудь -: хто-небудь, хтозна-, казна-: казна-хто). Морфологічні особливості: займ.має 4 морфологічні категорії: істоти/неістоти (займ, які вказують лише на неістоту: що, що-небудь, будь-що, дещо, нічого, ніщо; займ, які вказ. лише на істоту: я, ти, хтось, будь-хто, нікого; займ, які можуть вказувати на істоту та неістоту: він, вона, воно, себе. Це визначається контекстом); категорія роду (мають усі прикметникові займ: чий, котрий, такий, цей. Іменникові займ. він, хтось, хто-небудь, будь-хто, дехто – чол.р. вона – жін.р., що, воно, щось, що-небудь, дещо – сер.р.), категорія числа (Є займ, які не мають число, до них належ. прислівникові займ: куди, туди, сюди, там, тут, коли. Є ті, які змінюються за числами відповідно до форми означуваних іменників: наші, мої, твої, ці, ті, всякі, будь-які. Є ті, що вказують і на одн., і на мн. – це себе і хто: Хто це такий? Хто це такі? Студент почув себе з боку. Студенти почули себе з боку), категорія відмінка (Є різні групи: 1.невідмінювані: прислівникові: коли, куди, туди, там і числівникові: немало, замало, чимало. 2.відмінюються як прикметники: твій, мій, наш, той. 3.ті, що не мають Н.в., тобто неповна парадигма, себе, нікого в значенні «немає нікого», нічого. 4.які відмінюються іяк іменники в одних відмінках, і як прикметники в інших: він: його, йому, ним, на ньому; що: чого, чому, що, чим). Синтаксичні функції: Підмет (Він їм тугу розганяє) Присудок (Я твоя!) Означення (Привітай же, моя ненько, моя Україно, моїх діток нерозумних, як свою дитину) Додаток (Один він між ними) Обставина (Там знайдете щире серце і слово ласкаве).

50. Присвійні, вказівні та означальні займенники, особливості їх словозміни. Займенник – це змінна, самостійна частина мови, з частиномовним з-ням дейктичності (тобто, вказує на предмети, ознаки або кількість, не зазиваючи їх). Конкретне лексичне значення займ. виявляється лише в контексті, коли мовець співвідносить їх з певними іменниками, прикметника та числівниками. Мовець застововує займ з метою уникнення повторень одних і тих самих слів, узагальнення сказаного. Розряди займенників: 1) особові (я: вказує на особу, немає грамат.роду, ти: вказує на співрозмовника, при відмінюванні з’являється інша основа(тебе, тобі), ми, ви: може вжив.в одн. і мн.) і особово-вказівні (він, вона, воно, вони). 2)зворотній (себе) 3)вказівні (цей, той, такий – змінюються за родами, відмінками і числами, стільки) 4)присвійні (мій, твій, наш, ваш, свій, їхній, його, її, їх) 5)означальні (кожний, усякий, жодний, інший, весь: фонетичні варіанти увесь, ввесь в О.в. всіма, сам, самий) 6)питальні (хто, що, який, чий, котрий, скільки) 7)відносні (=питальним, вжив. у ролі сполучних слів у складнопідр.реченні) 8)окличні (=питальним) 9)заперечні (=питальним +частка ні: ніхто, нічий) 10)неозначені (=питальним + де-: декотрий, -сь: чийсь, аби-: абищо, будь-, небудь -: хто-небудь, хтозна-, казна-: казна-хто). Присвійні займ. вказують на належність предмета особі. Чого зажурився мій любий козак. Зорі нам лиши проміння своє. Мій, наш – належність 1-ій особі, твій, ваш – 2-ій особі, свій – будь-якій особі, їхній, його, її, їх – 3-ій особі. Займенники мій, твій, свій, їхній відмінюються як прикметники м’якої групи. Н-д: мій – мого, мому, мій, моїм, (у, на) мому. Займенники наш, ваш як прикметники твердої групи. Н-д: наш – нашого, нашому, наш, нашим, (у, на) на нашому. Займенники його, її, їх граматично збігаються з Р.в. займенників він, вона, воно. вони. Вказівні займ. вказують на предмети, ознаки предметів, кількість предметів, місце і час дії: цей, оцей, той, отой, такий, стільки, тут, там, туди, звідти, тоді. Н-д: Така твоя доля, таке її щастя, така її доля. Прислівникові займенники тут, там, туди, звідти не змінюються. А займенники цей, той, такий змінюються як прикметники твердої групи: цей – цього, цьому, цей, цим, (на, у) цьому; та – тої, тій, та, тією(тою), на, у тій. Такі – таких, таким, такі, такими, (на, у) таких. Означальні займ. Вказують, на відміну від прикметника, який називає конкретну ознаку предмета, та узагальнену ознаку предмета: сам, самий, весь, всякий, кожний, інший). Н-д: Щось лізе вверх по стовбуру до самого краю(Т.Шевченко). Любов до рідної мови.. не заперечує любові до інших мов(Д.Павличко). Займенники сам, самий, всякий, кожний, інший відмінюються як прикметники твердої групи: сам – самого, самому, сам, самим, (на, у) самому; всяка – всякої, всякій, всяка, всякою, (на, у) всякій; кожні – кожних, кожним, кожні, кожними, (на, у) кожних. А займенник весь відмінюється як прикметники м’якої групи: весь – всього, всьому, весь, всім, (на, у) всьому.

51 .Числівник як частина мови. Групи числівників за значенням і будовою. Питання про порядкові числівники. Граматичні категорії числівників. Є ряд дослідників, які не виділяють числівник в окрему частину мови, наприклад, Пєшковський. Хоч, більшість все-таки вважає, що числівники слід виділяти як окрему частину мови. У 1873р. був вперше вжитий термін «числівник», а в 1926р. у «Правописі української мови» офіційно затверджено цей термін. Числівник – це змінна самостійна частина мови з частиномовним значенням квантитативності (кількості), що виявляється у різних формах і значеннях. За значенням под. на: 1. Кількісні(позначають певну кількість), які в свою чергу под. на: Власне кількісні, що означають кількість як абстрактне лічильне поняття або число предметів (п’ять / п’ять зошитів); Збірні, що позначають певну кількість предметів як сукупність (обидва зошити); Дробові, що означають кількість з певного числа і частини іншого числа, або лише з частини (півтора листка, одна друга яблука); Неозначено кількісні вказують на приблизну, невизначену кількість (кілька людей, багато овочів). 2.Порядкові називають порядковий номер при лічбі, утворюються від кількісних: два-другий, тисяча-тисячний. Творення: 1. Від власне кількісних+-ий, -а, е: сім- сьомий, сьома, сьоме; 2. Числівники перший і другий творяться від основ один, два; 3. При творенні числівників третій, четвертий використ. –ет- (-т-); 4. Числівники тисячний, мільйонний, мільярдний твор за допомогою –н-, сороковий, нульовий – за допомогою –ов-. 5. Двохсотий-дев»ятисотий утворюються шляхом складання форми Р.в. відповідного кількісного +порядковий сотий; 6. При творені можливе чергування: шість-шостий, вісім- восьмий. За будовою: Прості, які мають один корінь: назви чисел першого десятка (два, три шість), збірні (двоє, троє), числівники сто і сорок. Складні, які мають два корені: шістдесят, сімсот, неозначено-кількісні (кількадесят, кількасот, кільканадцять); дробові (півтори, півтора, півтораста); збірні (одинадцятеро, двадцятеро) (Частина –дцять виникла із десять). Складеними називають числівники, які поєднують кілька простих і складних числівників: власне кількісні (сто сорок чотири, тисяча чотириста дев’яносто один); дробові: (одна сьома, три цілі і три десяті); збірні: тридцять шестеро. Граматичні категорії. Категорія роду відсутня в числівнику. Винятки один змінюється родами й числам, числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд належать до певного роду і змінюються за числами. Категорія відмінка: 1) Один відмінюється як прикметник твердої групи (одного, одному, одним). 2) Два має рід, але він виявляється лише в Н. і З.в., у непрямих відмінках маємо омонімні форми (двох столів, двох парт). 3) три (трьох, трьом, три, трьома) чотири (чотирьох, чотирьом, чотири, чотирма) 4) 5-20, 30 мають паралельні форми і чергування в корені і/е, і/о (семи/сімох, семи/сімом, сьома/сімома, на семи/сімох) 5) 50, 60, 70, 80 відмінюється тільки друга частина –десят, мають дві паралельні форми (вісімдесяти/вісімдесятьох, вісімдесяти/вісімдесятьом, вісімдесятьма/вісімдесятьома, на вісімдесяти, вісімдесятьох) 6) 40, 90, 100 у всіх відмінках, окрім Н. і З. мають –а(сорок, сорока, сорока, сорок, сорока, на сорока) 7)200-900 відмінюються обидві частини, а у 500-900 перша частина має дві паралельні форми лише в О.в., в інших відмінках перша частина має лише форму на –и (сімсот, семисот, семистам, сімсот, сьомастами/сімомастами, на семистах) 8)у складених кількісних числівниках (25, 478) відмінюється кожне слово за своїм зразком, при цьому паралельні форми змішувати не можна (сімсот шістдесят вісім, семисот шістдесяти восьми/семисот шістдесятьох вісьмох, семистам шістдесяти восьми/семистам шістдесятьом вісьмом, =Н.в., сьомастами шістдесятьма вісьма/сімомастами шістдесятьома вісьмома, на семистах шістдесяти восьми/семистах шістдесятьох вісьмох). 9)У складених порядкових числівниках відмінюється тільки останнє слово (сто сорок першого).10)півтора(ч.і с.р.), півтори (жін.р.), півтораста не відмінюються.11)тисяча відмінюється як іменник мішаної групи І відміни, мільйон і мільярд як ім. твердої групи ІІ відміни).12)Збірні числ. у непрямих відмінках відмінюються як кількісні (шестеро: шести/шістьох)13)Порядкові числ. відмінюються як прикметники.

52. Кількісні числівники (прості, складні, складені) і особливості їх словозміни. Числівник – це змінна самостійна частина мови з частиномовним значенням квантитативності (кількості), що виявляється у різних формах і значеннях. За значенням под. на: 1. Кількісні (позначають певну кількість), які в свою чергу под. на: Власне кількісні, що означають кількість як абстрактне лічильне поняття або число предметів (п’ять / п’ять зошитів); Збірні, що позначають певну кількість предметів як сукупність (обидва зошити); Дробові, що означають кількість з певного числа і частини іншого числа, або лише з частини (півтора листка, одна друга яблука); Неозначено кількісні вказують на приблизну, невизначену кількість (кілька людей, багато овочів). 2.Порядкові називають порядковий номер при лічбі, утворюються від кількісних: два-другий, тисяча-тисячний. Творення: 1. Від власне кількісних+-ий, -а, е: сім- сьомий, сьома, сьоме; 2. Числівники перший і другий творяться від основ один, два; 3. При творенні числівників третій, четвертий використ. –ет- (-т-); 4. Числівники тисячний, мільйонний, мільярдний твор за допомогою –н-, сороковий, нульовий – за допомогою –ов-. 5. Двохсотий-дев»ятисотий утворюються шляхом складання форми Р.в. відповідного кількісного +порядковий сотий; 6. При творені можливе чергування: шість-шостий, вісім- восьмий. За будовою: Прості, які мають один корінь: назви чисел першого десятка (два, три шість), збірні (двоє, троє), числівники сто і сорок. Складні, які мають два корені: шістдесят, сімсот, неозначено-кількісні (кількадесят, кількасот, кільканадцять); дробові (півтори, півтора, півтораста); збірні (одинадцятеро, двадцятеро) (Частина –дцять виникла із десять). Складеними називають числівники, які поєднують кілька простих і складних числівників: власне кількісні (сто сорок чотири, тисяча чотириста дев’яносто один); дробові: (одна сьома, три цілі і три десяті); збірні: тридцять шестеро. 1) Один відмінюється як прикметник твердої групи (одного, одному, одним). 2) Два має рід, але він виявляється лише в Н. і З.в., у непрямих відмінках маємо омонімні форми (двох столів, двох парт). 3) три (трьох, трьом, три, трьома) чотири (чотирьох, чотирьом, чотири, чотирма) 4) 5-20, 30 мають паралельні форми і чергування в корені і/е, і/о (семи/сімох, семи/сімом, сьома/сімома, на семи/сімох) 5) 50, 60, 70, 80 відмінюється тільки друга частина –десят, мають дві паралельні форми (вісімдесяти/вісімдесятьох, вісімдесяти/вісімдесятьом, вісімдесятьма/вісімдесятьома, на вісімдесяти, вісімдесятьох) 6) 40, 90, 100 у всіх відмінках, окрім Н. і З. мають –а(сорок, сорока, сорока, сорок, сорока, на сорока) 7)200-900 відмінюються обидві частини, а у 500-900 перша частина має дві паралельні форми лише в О.в., в інших відмінках перша частина має лише форму на –и (сімсот, семисот, семистам, сімсот, сьомастами/сімомастами, на семистах) 8)у складених кількісних числівниках (25, 478) відмінюється кожне слово за своїм зразком, при цьому паралельні форми змішувати не можна (сімсот шістдесят вісім, семисот шістдесяти восьми/семисот шістдесятьох вісьмох, семистам шістдесяти восьми/семистам шістдесятьом вісьмом, =Н.в., сьомастами шістдесятьма вісьма/сімомастами шістдесятьома вісьмома, на семистах шістдесяти восьми/семистах шістдесятьох вісьмох). 10)півтора(ч.і с.р.), півтори (жін.р.), півтораста не відмінюються.11)тисяча відмінюється як іменник мішаної групи І відміни, мільйон і мільярд як ім. твердої групи ІІ відміни).12)Збірні числ. у непрямих відмінках відмінюються як кількісні (шестеро: шести/шістьох)13)Неозначено-кількісні числівники відмінюються так: багато, кілька як числівник три (багатьох, багатьом, багатьма); числівники кількадесят, кільканадцять – як числівник десять; числівник кількасот як двісті. Неозначені числівники мало, чимало є незмінними.14)Дробові числівники поєднують два типи відмінювання: чисельник відмінюється, як кількісний числівник, знаменник – як порядковий, іменник при цьому в усіх відмінках уживається в одній формі – родового відмінка однини.

53.Дієслово як частина мови. Форми дієслова. Питання про дієприкметник і дієприслівник та їх місце в системі частин мови. Термін мав різні назви: річ, глагол, часівник. Дієслово – це самостійна, змінна частина мови, з частиномовним значенням процесуальності (це назва фізичної дії (співати, ходити), стану (сидіти), мовлення (говорити), сприйняття (бачити, чути). В реченні найчастіше виступає присудком. Дієслово характеризується власне дієслівними категоріями (перехідність/неперехідність, вид(доконаний/недоконаний), стан(активний, пасивний), способи(умовний, дійсний, наказовий), час) та міжчастиномовними категоріями (рід, число, відмінок). Дієслівні форми поділяються на групи: 1) інфінітив – це початкова форма дії, яка виражає процесуальність, не відносячи її ні до способу, ні до часу, ні до особи. На морфемному рівні інфінітив – незмінна форма, а отже не має закінчення. Характеризується наявністю суфікса –ти; -ть. Основа дієслів, які закінчуються на голосний, може мати паралельні форми: писати/писать. Після суф. –ти може вживатись постфікс –ся: сміятися. Інфінітив може творити пестливі форми за допомогою суф. –очки-, -тусі-, -оньки-, -и-: спатоньки, спатки.2) особові форми 3) форми на –но/-то. це незмінювані дієслівні форми, які утворені від пасивних дієприкметників минулого часу з сфіксами –н(ий), -т(ий) шляхом заміни закінчень на суфікс -о-: збудований міст – збудовано міст. Ці форми виражають дію невідомої або неназваної особи.При них стоїть прямий додаток: багато слів написано пером. 4) дієприкметник. Вперше ввів цей термін Смаль-Стоцький у 1893р. В укр.м-стві вживали різні терміни: тричасник, прикметник часівний, дієслівний прикметник. Ці слова були предметом вивчення багатьох дослідників. Ще у граматиці Осадчого дієприкм. був вписаний в систему дієслова. Були вчені, які виділяли дієприкм. як окрему частину мови (Потебня), інші вважали, що дієприкм. є віддієслівним відносним прикметником (Кучеренко, Трофимов), а ще були такі, що вважали дієприкм. проміжним утворенням між прикм. і дієсловом (Г.М.Гнатюк). Як невідмінювана форма, дієприкметник немає категорії способу і особи, але має категорію стану (активний і пасивний), виду, часу (теп. і мин.). Дієприкметник – це дієслівна форма, що виражає ознаку предмета за дією, яку виконує предмет або яка на нього спрямована. Активні теп.часу утворюються тільки від дієслів недоконаного виду + суф. уч, юч, ач, яч (пишучий, лежачий); мин.часу утворюються тільки від неперехідних доконаного виду спрефіксованих дієслів +суф. л (змарнілий). Пасивні є лише мин. часу, утворюються від перехідних дієслів + суф. ен(білений), н(переписаний), т(стертий). 5) Дієприслівник. Поняття ввів М.Смотрицький. Погляди мовознавців: одні вважали окремою частиною мови (Потебня), інші вважали ці слова прислівниками (Кучеренко). Та все ж більшість відносить їх до дієслова, як особливу форму. Це закостеніла форма колишніх активних дієприкметників теп.часу жін.роду (ВЄДОУЧИ, НЕСОУЧИ) та активних двєприкм. мин.часу жін.роду (ЗНаВШИ). На думку Потебні, перехід почався в кн.12-поч.13ст., а остаточно відірвались від дієприкм. у 14ст. Дієприкметник – це незмінювана дієслівна форма, що виражає другорядну, супровідну дію до дії названої дієслівною формою. Н-д: Не підкоривши серця, співають солов’ї. Дієприслівники доконаного виду мають лише мин.час, творяться від дієслів док.виду + суф. вши, ши (прочитавши). Дієприсл. недок.виду теп.часу творяться від дієслів недоконаного виду теп.часу + суф. учи, ачи (пишучи, лежачи). Дієприсл. недок.виду мин.часу + суф. вши, ши (прочитавши, бігши).

54. Категорія особи і числа дієслова.Категорія числа вказує на кількість суб’єктів, на к-сть виконавців дії. Ця категорія тісно пов’язана із категорією особи. Дехто навіть не розділяє їх, називаючи особово-числова категорія. Категорія особи виражає відношення дії та її суб’єкта до мовця. Суб’єктом дії може бути або сам мовець, або його співрозмовник, або особа, яка участі у розмові не бере. З граматичної точки зору виконавцем дії, носієм її може бути будь-яке слово з предметним значенням. Розрізняють три особові форми в однині і три у множині. Форми першої особи називають творцем дії самого мовця (я розповідаю, ми говоримо), форми другої особи називають співрозмовника як творця дії (ти розповідаєш, ви говорите), форми третьої особи визначають я к творця дії особу чи предмет, що не беруть участі в розмові (він пише, дівчина слухає, вони обговорюють). Особові форми властиві дієсловам теперішнього і майбутнього часу дійсного способу та дієсловам наказового способу. Особові форми можуть втрачати особове значення і переходити в безособові дієслова. Безособові дієслова означають дію (або стан), яка реалізується сама по собі, незалежно від діяча (особи чи предмета). Безособові дієслова позначають: явища природи: смеркає, дощить; стихійні явища: залило, висушило; фізичний та психічний стан людини: нудить, пече, морозить; існування або міру наявності явища чи предмета: сталося, минулося, не вистачає; випадковість явища, незалежність його від особи: щастить, таланить. Безособові дієслова є незмінними. Вони вживаються у формі теп. часу 3-ої особи одн. дійсного способу (вечоріє) або середнього роду минулого часу дійсного способу (поталанило) чи у формі умовного способу (потепліло б) та інфінітива (вечоріти).

55.Дієслівна категорія виду. Способи творення видових форм. Ця категорія сформувалась на великій кількості часів. М.Смотрицький 1619р. говорив про вид як дієслівна особливість, але не можна ототожнювати його думки з суч.поняттям. Я.Головацький розглядав вид як словотвірну категорію. Найбільше дослідив цю категорію О.Потебня. Запропонував доконаний/недоконаний вид. Виноградов вважав, що вид лежить на межі граматики та лексикології. У суч. мовознавстві розглядають цю категорію як лексико-граматичну. Це дієслівна категорія, що виражає завершеність чи незавершеність дії. Значення форм недоконаного виду: незавершеність дії без підкреслення її виривання в часі, довготривалість дії, повторюваність дії (стукати). Значення форм доконаного виду: досягнення результату у процесі дії (виконати), многократність завершеності дії (пороздавати), охоплення тривалості дії (пролежати), момент початку дії (заспівати), раптову однократну дію (гукнути). Творення видових пар. Основний спосіб, бо в залежності від семантики слова можна додати будь-який префікс – префіксація. Ще один спосіб – суфіксація (змінюються суфікси): а-и: виступ а ти – виступ и ти, ува-и: продовж ува ти – продовж и ти, ува-а: задум ува тися – задум а тися, а-ну: клик а ти – клик ну ти, ва-0: ста ва ти – стати, да ва ти – дати. Є паралельне творення форм виду з преф. і суф.: клик а ти – клик ну ти – за кликати. Є творення форм, коли змінюється лише основа: витирати – витерти, прощати – простити. Зміна форм за допомогою наголосу: Заклик а ти – закл и кати. Усі дієслова под. на парновидові ( які утворюють док. і нед. вид ), непарновидові (за Вихованцем, не можуть утворювати інший вид: їздити, поважати – недоконаний, надуматися – доконаний), двовидові (вид визначається лише контекстом, збедільшого це утворення від іншомовних слів: абстрагувати).

56.Поділ дієслів на дієвідміни за основою інфінітива та формами теперішнього часу. Атематичні дієслова. Дієслово має 2 основи: Інфінітива(від інфінітивної форми відсікаємо суф. ти(ть): нес/ти, носи/ти), Теперішнього часу (від форми дієслова 3 особи мн. теп. чи майб. часу відкидаємо закінчення: нести – нес/уть, співати – [співай/ут]). Зважаючи на структуру інфінітивної основи і на форми дієслів теп. часу, дієслова поділяються на дієвідміни – перша, друга, та атематичні (архаїчні) дієслова. Дієвідміни – це система змінюваних форм дієслова, що виражають категорії способу, часу, особи, числа, а в минулому часі і умовному способі ще й категорію роду. За ознаками інфінітива до І дієсвідміни належать: 1) дієслова з суф. і, після шиплячих а, якщо в цих суфіксах ці голосні при відмвнюванні зберігаються: бажати, біліти.2) з суф. а після приголосних: падати.3) дієслова з кінцевим голосним а, у, и, що належать до кореня: мити, чути, жати.4) дієслова, у яких є повноголосся оло, оро, ере: колоти, зберегти, боротися.5) з суф. ува, ва, ну: працювати, давати, гукнути.6)основа закінчується на приголосний: везти, нести, але бігти(ІІ)7)з елементом –отати: бурмотати, воркотати.8) а також: хотіти, гудіти, сопіти, ревіти, іржати, почати, слати. За ознаками інфінітива до ІІ дієвідміни належать: 1)основа інфінітива яких закінчується на и, і після шиплячих, якщо ці голосні у формах теп. часу випадають: білити (білю).2) з елементом –отіти: цокотіти.3) а також: бігти, стояти, боятися, спати. Атематичні дієслова (архаїчні – зберегли колишні давні форми): дати( ти даси, він дасть ), їсти (ти їси, він їсть) а також ці слова з преф.: здати, продати, бути (без преф.), та слова з елементом –вісти: розповісти, доповісти і т.д. За ознаками форм теп. часу у дієсловах недок. виду і майб. часу док. виду до І дієвідміни належать дієслова, які в 2 і 3 особі одн, і 1 та 2 особі мн. мають у закінченні е, в 3 особі мн. – уть (ють) і відмінюються так: 1особа – у, 2 – еш, 3 – е, 1особа мн. – емо, 2 – ете, 3 – уть.До ІІ дієвідміни належать дієслова, які в 2 і 3 особі одн, і 1 та 2 особі мн. мають у закінченні и, і, в 3 особі мн. – ать, ять. і відмінюються так: 1особа – у, 2 – иш, 3 – ить, 1особа мн. – имо, 2 – ите, 3 – ать.