Завдячуючи панові Ігореві

Це було восени 1973 року. До редакції дрогобицької газети „Радянське слово“ я заніс статтю про роботу бібліотеки в Стебнику. І в редакції вперше побачив Ігоря Сусюка. Часто людину пізнаєш з першого погляду, з першої зустрічі. І я вже при першій зустрічі відчув тепло, добро – ще зовсім незнайомої мені людини. Потім були інші три зустрічі, але вже близької мені людини. Тоді була велика перерва. Я сім років працював у Вінницькій області. Після ще проживав на Івано-Франківщині. І знову зустріч у Трускавці. Це було в 1985 році. Ігор Сусюк у цьому році очолив трускавецьку газету. Це його заслуга в тому, що ця газета була названа ім’ям Каменяра – „Франкова Криниця“. Це єдина газета в Україні з таким ім’ям. Я часто відвідував редакцію, розмовляв з Ігорем Сусюком. Це він запропонував мені поширювати національно спрямовану літературу та пресу. Я для цього вибрав електричку, де міг зустріти людей з різних країв. І за 10 років я поширив десятки тисяч газет „Франкова Криниця“, „Дзвін Севастополя“, „Заграва“, „Нескорені“, „Шлях перемоги“. Поширив тисячі книжок „Холодний яр“, „Дерево пам’яті“, „Патріот“, „Націоналізм і націоналістичний рух“, „Голгота України“, „Кривава книга“, „Визволителі“, „Хто такі бандерівці і за що вони борються“, „Зустріч з Україною“, „Московство“, „Мафія і Україна“, „Український Севастополь“ та багато інших. Уже не щоденно, але і тепер я продовжую поширювати газети і книжки – тут і навіть на Івано-Франківщині. За два місяці я поширив тут 145 своїх книжок „За волю розбійник не стане“.

Ігор Сусюк порадив мені працювати з учнями. І в 1990 році я очолив гурток юнкорів при Будинку школяра. З цього часу я і сам почав писати статті до газети „Франкова Криниця“. До цього мене заохочував Ігор Сусюк. Це статті патріотичного спрямування. Серед них можу назвати: „За яку двомовність“, „Брехня про Бандеру і бандерівців“, „Чи вбивали бандерівці вчителів? “, „Відповідь яничарам“, „Врятовані хрест, каплиця та церква“, „Яничарська історія“, „Москва – центр світового тероризму“ та інші. Все це було надруковано у „Франковій Криниці“. У всьому я завдячую тільки Ігореві Сусюкові. І це ще не все. Ігор Сусюк завжди казав мені випустити книжку. Це здійснилось навесні 2004 року. Цієї пам’ятної для мене весни вийшла моя книжка „За волю розбійник на стане“ у дрогобицькому видавництві „Відродження“.

Та прийшов червневий трагічний день. У цей день перестало битися серце Ігоря Сусюка. Це велике горе і для друзів, і для знайомих покійного. Сумує сьогодні і ще довго сумуватиме часопис „Франкова криниця“. Адже для Ігоря газета була метою його життя. І на похорон редактора газети „Франкова Криниця“ прибули сотні трускавчан, друзі зі Львова, Стрия, Дрогобича, Борислава. Це були журналісти Степан Курпіль, Павло Лехновський, Андрій Говіщак, Анатолій Власюк, Ярослав Кіт, Роман Пастух, поет Богдан Стельмах, професор Михайло Шалата. Біля свіжої могили чоловічий хор заспівав пісню „Чуєш, брате мій“. Могилу вкрили квіти. Всі виступаючі висловлювали щире співчуття дружині Тамарі та рідним покійного. Хай на роки збережеться пам’ять про Ігоря Сусюка.

Земля йому пером.