СТАРУНСЬКІ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИ

Іване Михайловичу! Пишу я цього листа не так для вас, як про вас. Незаперечний факт, що коли посіяти овес, то ніколи не вродить пшениця. Можна згадати і рядки пісні: „Тато рудий, мама руда. І я руду взяв, бо руду покохав“.

Коли я писав статтю „Врятовані хрест, каплиця та церква“, то тільки вказував на старунських яничарів, але не назвав їхніх прізвищ. Я наведу рядки з цієї статті: „І почались нищення хрестів. На жаль, робили це свої старунські яничари. Не буду називати їхніх прізвищ. Нехай подякують за це своїм синам, донькам та онукам“.

І я помилився. Чому? Бо окремі сини продовжують і сьогодні йти до світлих вершин комунізму.

Іване Михайловичу! Ви якраз є сином такого, кого я не згадав. Ви завинили в тому, що я змушений з великим запізненням згадати про вашого батька. На жаль, не буду згадувати вашого батька добрим словом. Ваш батько був моїм ровесником, разом ходили до школи. Та по-справжньому я пізнав його, коли прийшли московські „визволителі“. Ваш батько взяв до рук зброю. Взяв зброю не для того, щоб захищати Україну, а проти України. І чи відомо вам, Іване Михайловичу, що вже після війни невинними жертвами стали 98 старунців. У комуністичних рядах був і ваш батько. Це факт. Це трагедія. І на тому не закінчується. Михайло активно знищував хрести, каплиці в Старуні. А коли комуністи намагалися знищити церкву святої Параскеви, батько і тут був присутнім.

Не по-дружньому увійшов ваш батько і в мою власну історію. Це він у травні 1950 року разом із Сокерчуком Іваном, Геником Миколою та Саєвим Василем проводив обшук у моїй хаті. Він вчинив героїчний подвиг і бив маму. Я собі не уявляю, як він міг підняти руку на стару жінку. Його розлютив вірш, який він знайшов. Ось рядки цього вірша:

Як колгосп у Старуні

Організували.

І одна старунська бабця

Козу собі мала

І на приказ від Сталіна

В колгосп відігнала.

Та, крім кози, стара бабця

Ще і цапка має,

Але біда, бо про нього

Мудрий Сталін знає.

21 травня 1950 року я потрапив в руки старунським ястребкам. Я вже про них згадував. Вони проводили обшук. Біля хати Михайла Середюка я відчув кулаки вашого батька та Василя Саєва. Коли мене привели в штаб, там був ваш стрий Іван Юркович. Відбулася така розмова:

– Він втікав, – сказав ваш батько своєму братові.

– А чому ви йому не дали по морді, по-вчительськи?

– А ми вже йому дали. З нього бандерівська кров капає.

Це він знущався з людей, коли організовували колгосп у Старуні. Це він при хуліганських обшуках підкидував патрони старунцям. Про такі бандитські дії вашого батька можна говорити багато. На жаль, про щось добре не можу нічого сказати. Я можу подякувати вашому батькові, що за його допомогою я шість років пробув у московських таборах. За яку провину? Дайте відповідь, Іване Михайловичу.

Коли я повернувся в Старуню, то не мав зла на вашого батька. Я навіть був на весіллі, коли женився брат Анатолій.

Минули десятки років. Залишився син добродія – Іван Михайлович. Ви працюєте в школі. А про ваші політичні переконання я довідався несподівано. На сесії Старунської сільської ради обговорювалося питання про встановлення пам’ятника з нагоди ліквідації колгоспу в Старуні. На цій сесії несподівано пролунали ваші слова: „А мені в колгоспі було добре“. Тому ви й виступили проти встановлення пам’ятника. Кому ще добре було в колгоспі? При зустрічі ви повинні мені про це сказати. А ось мій батько помер від колгоспної роботи. Йому ще не було й 60 років. Працювала в колгоспі й моя мама. Середній місячний заробіток моєї мами становив 3 карбованці. І так заробляли всі в колгоспі. Правда, я не зараховую до рядових колгоспників голову колгоспу Михайла Григорука та його команду. Вони разом з вами можуть сказати, що в колгоспі було добре. І це буде правда. Їм було добре.

Я теж рік працював у колгоспі обліковцем. І заробив за рік 150 карбованців та мішок картоплі. То можу я сказати, що в колгоспі було добре?

Раб завжди залишається рабом, якщо він не бореться за волю. Такі раби навіть бояться волі. Якби рабовласник відпускав раба на волю, він би відмовився від волі. А пригадайте, коли в 1861 році було скасоване кріпацтво. Кріпаки з рабською душею плакали. Прочитайте повість Панаса Мирного „Голодна воля“. Такий кріпак не знав, що йому робити на волі.

Кілька років тому була цікава телевізійна передача. Звільнені в’язні не захотіли виходити за табірні ворота. Їх силою виштовхували із зони. А вони кулаками били у ворота, щоб їх знову впустили в зону. Важко в таке повірити. І ось зовсім подібне. У 2000 році у Старуні ліквідували колгосп. Більшість старунців раділи цьому. Вони отримали землю. А в них були тільки лопати. Тому важкою була праця. Але вони любили і люблять святу землю. І земля віддячує їм багатим урожаєм, здобутого в поті чола. Навіть пташки чи звірі не хочуть бути в розкішних клітках. Вони хочуть тільки волі.

А ви, Іване Михайловичу, не хочете волі. Ви хочете, щоб і старунська земля, і мешканці Старуні далі були в неволі. Ви хочете, щоб кріпаки в Старуні, місячний заробіток яких становив 3 карбованці, працювали в радянському колгоспі на зміцнення комуністичного раю. Вони ще мали можливість вкрасти картоплі, кілька качанів кукурудзи, кілька буряків, в’язку трави чи сіна… Яке щастя! Невже ви були щасливі в колгоспі. Невже вам у колгоспі було добре? Я хочу почути відповідь на це запитання. Я з вами зустрінусь, і ви розповісте про своє минуле щастя в колгоспі. Мені буде дуже цікаво про це почути. Чому? Та тому, що я цього щастя в колгоспі не бачив. І не тільки в Старуні. Я 19 років працював у Запорізькій та Вінницькій областях. Уже 25 років живу в Трускавці на Львівщині. І ніде не зустрічав щасливих колгоспників. Щасливими були тільки голови колгоспів, п’явки з райкомів та обкомів. І чого це ви, Іване Михайловичу, до них себе зараховуєте, я не можу зрозуміти. Тому я й хочу довідатись, чому вам у колгоспі було добре. Я зовсім не дивуюсь, коли про це говорять голова колгоспу Михайло Григорук та агроном колгоспу Михайло Гандзюк. Я ніскільки не сумніваюсь, що їм у колгоспі було добре.

Коли людина сказала А, то вона скаже й Б. Так і до букви Я можна дійти. І ви це зробили, зробили ще один необдуманий крок. Та чи необдуманий? Мені здається, що ви це зробили свідомо. Мене це більше здивувало, ніж те, що вам у колгоспі було добре. Ви насмілились організувати осередок СДПУ(о) у Старуні. Ви і ваші прихильники стверджують, що соціалістом був Іван Франко. Соціалістами були Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Микола Хвильовий, Микола Скрипник, Михайло Волобуєв, Олекса Шумський. Але Москва створила не той соціалізм, за який боролись названі українські соціалісти. Це був колоніальний, бандитський соціалізм. Українські соціалісти це зрозуміли, але було пізно. Москва жорстоко розправилася з українськими соціалістами. Були розстріляні Юрій Коцюбинський та Віталій Примаков. Самі застрелились Микола Хвильовий та Микола Скрипник. Хочу згадати й КПЗУ. Це були теж соціалісти в Західній Україні. Яка їхня доля? Їх усіх московські „визволителі“ знищили в 1939 році. Серед них були й старунські комуністи. Їх забрали енкаведисти вже у вересні 1939 року. Ясно, що ви про це не знали, не знаєте і не хочете знати. Ви хоч прочитайте історію України, яку зараз вивчають у школі. Ви ж повинні знати про соціалізм, коли стали на шлях соціалізму.

Московські соціалісти українців розстрілювали, морили голодоморами, мільйонами виселяли в Сибір. Навіть у Старуні жертвами московських катів та своїх яничарів стали 98 мешканців. Близько 50 старунців були в сибірських таборах. Десятки сімей було вивезено в Сибір. Всі старунці 50 років були у колгоспному „раї“, як ви його називаєте. Адже добре вам було в колгоспі. Борони нас, Боже, від такого добра!

Ви ще можете стверджувати, що зараз соціалізм є в багатьох країнах. Соціалізм є в Швеції. А Швеція є однією з найбільш розвинутих країн Європи. Чому? Бо це справжній соціалізм, народний соціалізм. А в Україні? Це соціалізм злочинний, злодійський. Так, у лідера СДПУ(о) є 800 мільйонів доларів. Ви вчитель, і можете самі зробити висновок. Звідки у Віктора Медведчука сотні мільйонів доларів? А скільки в нього буде через рік чи два? Це вже мільярди. Мільярдами вже володіє Пінчук. А Суркіс, Азаров, Кравчук! Бачите, які це соціалісти. І ви серед них, але як жебрак. Скажіть, чому мільйони українців покидають Україну? Чому сотні тисяч жінок і дівчат стали рабинями? І це в Україні, яка має 25% світового чорнозему. Та не тільки земля є багатством України. Та цими багатствами володієте не ви, старунські соціалісти і комуністи. Недалеко від Старуні розташоване село Гута. А які палаци споруджено в цьому селі. Ви прекрасно про це знаєте. Чиї це палаци? Вони споруджені за вкрадені гроші. Це соціалісти, ваші приятелі. А чули ви про гірське село на Івано-Франківщині Мислівку? Це село називають Гутою-2. У цьому селі споруджується казковий палац. І Віктор Медведчук стане власником цього палацу. Чи підпустить вас Віктор Медведчук до цього палацу хоч на 100 метрів. А це для вас шанована людина. Ви з ним в одній партії – СДПУ(о). Але яка між вами відмінність? Ви наймити і жебраки. А Віктор Медведчук володіє сотнями мільйонів, які скоро перетворяться на мільярди. Можете пишатися. Багатого приятеля маєте.

Це зовсім не страшно, що ваші приятелі соціал-демократи володіють мільйонами і навіть мільярдами. Трагедія в тому, що вони скаженіють, коли чують слова Незалежна Україна. Кажуть, що чорти дуже бояться хреста і свяченої води. Ясно, що соціал-демократи не бояться ні свяченої води, ні чорта, ні Бога. Вони тільки бояться Незалежної України. Вони зневажають українську історію, культуру, найбільшими ворогами соціал-демократів є борці за волю України. Для них лютими ворогами є Іван Виговський, Іван Мазепа, Кость Гордієнко, Пилип Орлик, Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера. Ось хто такі Віктор Медведчук, Кравчук, Суркіс, Пінчук, Азаров. А ви не кращі, старунські соціал-демократи. Ви хочете, щоб Україною керувала людина з кримінальним минулим Віктор Янукович. То він крав шапки, а тепер крастиме народні гроші. І ваші, і мої. Він далі буде нищити Україну, а її сини та доньки будуть наймитами інших країн. Як писав Тарас Шевченко:

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

А ви, старунські соціал-демократи, допомагайте їм нищити Україну. Помагайте, недолюдки, матір катувати. Це не я до вас звертаюсь, а Тарас Шевченко. Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде.