Проблема дитячо-батьківських стосунків у практиці соціально-педагогічного консультування

В основу практичного дослідження проблеми дитячо-батьківських стосунків покладені такі положення:

- процес дитячо-батьківських стосунків доцільно розглядати як такий, що має системний характер. При цьому систему дитячо-батьківських стосунків можна уявити у вигляді трьохрівневої системи дуальних векторних зв'язків утворюючих її підструктур;

- зазначені зв'язки у розглянутій системі такі, що будь-які зміни, опосередковані динамікою несвідомих психічних процесів суб'єктів стосунків, на одному із системних рівнів відбиваються і на інших рівнях і в цілому впливають на функціюювання родинної системи. Цим пояснюється той факт, що велика кількість психічних процесів у душевній сфері батьків в прямій чи інвертованій формі знаходить своє відображення в психіці дитини;

- формування і розвиток зв'язків в системі дитячо-батьківських стосунків починається з розриву первинної тотожності дитини з батьками і встановлення з ними символічної референції. Таким чином, символізація (символоутворення плюс акт символічної комунікації) у дитячо-батьківських стосунках є одним з найважливіших процесів, що визначають зміст стосунків дітей і батьків;

- процес символоутворення і символічна референція в системі дитячо-батьківської взаємодії здійснюється на рівні концепту, а не простого номінативу. Внаслідок цього структура язика, у яку дитина включається на визначеному етапі свого психічного розвитку, є первинною для системи дитячо-батьківської взаємодії, і саме на ній вибудовується структура досліджуваних стосунків;

- важливим результатом розвитку системи дитячо-батьківської взаємодії є формування імагінативного простору дитячо-батьківських стосунків (сфери дуальних об'єктних зв'язків дітей і батьків). Саме в цій галузі первинна недиференційована тотожність дитини і батьків змінюється ідентифікацією з образом (дзеркальним, нарцисичним, едиповим). Ця ідентифікація залучає особистість дитини, що формується, в цілу гаму різноманітних проективних процесів, серед яких провідну роль відіграють асоціація/дисоціація, розщеплення, втілення, уособлення і т.д.;

- у системі дитячо-батьківських стосунків відбувається семіотична трансформація і передача від батьків до дітей досвіду взаємодії з реальним універсумом. У результаті зазначених трансформацій батьківський досвід взаємодії з реальністю об'єктивується в системі значень і сенсів дитини, що опосередкує взаємодію майбутньої особистості з її оточенням;

- передача сенсів від батьків до дітей визначається як міжпоколінні родинні трансмісії в системі дитячо-батьківської взаємодії. Суть зазначеного процесу така. Якщо акт виробництва сенсу (на батьківському рівні) припускає включення у систему значень і їхніх домінант дитини як об'єкта фрустрованих бажань і потреб, то формування аналогічної структури у дитини буде визначено інтенціями, заданими батьківським несвідомим. У силу цього різноманітні за формами і проявами проблеми і конфлікти батьків стають проблемою, яку переживає дитина. Індивідуальність дитини, що формується в таких умовах, часто має батьківські риси і батьківські вади;

- несвідомі інтенції відношення до дитини, зумовлені проблемою, що переживають батьки, в сукупності формують фонові умови розвитку індивідуальності дитини. В свою чергу, дитина у стосунках з батьками формує власну систему значень і сенсів за зразком та подобою батьківської, тобто концептуалізує батьківський досвід взаємодії з реальністю.

Під час консультування дітей консультант повинен враховувати їх вікові та індивідуальні особливості: діти більш емоційні, рухливі, мають нестійку увагу, не вміють її довго зосереджувати і розподіляти, мислять за допомогою наочності та образів. Це зумовлює невизначений час на консультування дитини, використання прямих і конкретних питань, заохочень, ситуацій успіху, спілкування на рівних. У консультативній роботі з молоддю існує декілька особливостей, на які слід звертати увагу консультанту. Для здійснення соціально-консультативної допомоги молоді необхідно визначати суб'єктивні й об'єктивні передумови появи проблеми, виявити позитивні і негативні якості молодої людини, включити її в соціально-значущі справи згідно зі здібностями та інтересами, спонукати молоду людину до самовиховання, налагодити взаємодію та довіру. Навички консультування, які необхідні для роботи з людьми похилого віку, не відрізняються від навичок консультування людей інших вікових категорій. Консультанти повинні володіти лише неабиякою чуйністю до специфічних проблем людей похилого віку. Взагалі робота з людьми похилого віку може розглядатись ширше, ніж допомога у подоланні проблем останньої стадії життя, які зазвичай трапляються при виході людини на пенсію (зменшення фінансів і збільшення вільного часу); погіршення фізичного стану і хронічні хвороби; ізоляція. Хоча більшість людей похилого віку потребує консультування саме з цих проблем, консультанти повинні займатися забезпеченням так званого «успішного старінням». Успішне старіння не припускає, що людина залишиться молодою. Цей підхід ґрунтується на тому, щоб допомогти людям найдовше зберегти свою життєдіяльність.