Системний погляд на основні характеристики сім’ї.

Сім’я – це певна структура, яка характеризується специфічними зв’язками між її елементами. При дослідженні сім’ї як системи головний акцент ставиться на аналізі цих зв’язків, чіткості або розмитості меж між «елементами». Наявність альянсів, коаліцій та підсистем.

Ми розглядаємо сім’ю як відкриту систему, що знаходиться у постійному взаємообміни з оточуючим. Сімейна система – це система, що самоорганізується, тобто поведінка системи відповідає меті самозбереження системи, джерело перебудови системи знаходиться в ній самій. Наміри і вчинки людей є вторинними і підкоряються законам та правилам функціонування сімейної системи. Те, що відбувається в сім'ї, часто не залежить від намірів і бажань людей, що входять до цієї системи, тому що життя в сім'ї регулюється якостями системи як такої. Це називається принципом тотальності системи.

Системний погляд дозволяє сформулювати основні характеристики сім’ї. 1. Сім’я має складну внутрішню побудову та психологічну структуру. 2. Сімейна система створює у індивідів, які їй належать, «системні якості». Тобто сім’я як ціле визначає деякі якості і особливості елементів, що в неї входять. 3. Сімейна система є більше, ніж сума її елементів. 4. Кожний елемент сімейної системи впливає на інші елементи і сам знаходиться під їх впливом. 5. Сімейна система м

Сім’я як система виконує свої функції за допомогою певних механізмів – структури сімейних ролей, структури сімейних підсистем, зовнішніх і внутрішніх меж між ними. До параметрів сімейної системи відносяться також: правила життєдіяльності сім’ї, особливості і стереотипи взаємодії, сімейні міфи, сімейна історія, сімейні стабілізатори.

Теорія сімейних систем в більшій мірі сфокусована на контекстуальних аспектах поведінки, ніж на інтрапсихічних процесах. Психологу необхідно давати певну оцінку станів людини в контексті загальної сімейної ситуації, а не в контексті її інтрапсихічних станів. Причому ця переоцінка стосується не просто заміни термінології, в її основі лежить принципово інше розуміння людської поведінки. Делл (1980) описує ньютоно-картезіанську парадигму, яка характерна для традиційних моделей психології, як «жорстко детермінований, причинно-наслідковий світ, в якому наслідки будь-яких подій можуть бути заздалегідь проаналізовані та передбачені, якщо тільки відомі кількісні характеристики об’єктів, які досліджуються».

Мюррей Боуен - один із засновників сімейної психотерапії, сформулював теорію родини як системи емоційних відносин, описуваної за допомогою восьми взаємозалежних концепцій.

Основні поняття теорії М. Боуэна

Диференціація " Я". Це поняття є характеристикою індивідуальної психіки й відбиває ступінь розмежованості емоційного й інтелектуального функціонування. Недиференцованість на індивідуальному рівні - це емоційна незрілість, низька стрессоустойчивість, залежність від масової свідомості й думки навколишніх, догматизм, нереалістична самооцінка; як сімейна характеристика - це близькість або відчуженість між членами родини, залежність емоційного стану кожного члена родини від того самого фактора сімейної атмосфери; ригідність родини як системи, тобто погана її здатність пристосовуватися до змін (зокрема - переходити з однієї стадії життя на іншу).Трикутник дозволяє формувати стійкі канали емоційної розрядки й крапки фіксації тривоги, він більше гнучкий і стійкий до стресу.

Ядерна емоційна система. Чим вище злитість родини, тим більше виражені в ній тенденції до збільшення емоційної дистанції між чоловіками, хронічному подружньому конфлікту, фізичної або емоційної дисфункції дружина, до появи психологічних порушень у дитини.

Процес сімейної проекції. Батьки неоднаково ставляться до різних своїх дітей, і тому ті бувають у різному ступені тріангульовані батьківської або іншими сімейними діадами. Процес проектування певної функції в сімейній системі на конкретну дитину.

Емоційний розрив - це стан відчуження між членами родини, що запобігає відкрите протистояння в конфлікті або його дозвіл.

Міжпоколінчаста передача описує процес формування важкої дисфункції в результаті зниження рівня диференціації від покоління до покоління. Тут істотні два фактори: процес сімейної проекції й вибір чоловіка з подібним рівнем диференціації.

Сиблингова позиція. Деякі паттерни взаємодії між партнерами можуть бути пов'язані з порядком їхнього народження.

Соціумна регресія. У суспільстві, також як і в родині, відбувається боротьба сил диференціації й злиття. У періоди хронічного стресу, соціальних або природних потрясінь сили диференціації повинні слабшати, що приходить до посилення тоталітарних тенденцій.

2. Дисгармонійні сімейні стосунки як як проблема у соціально-педагогічному консультуванні

Гармонійність сімейних взаємин є умовою психологічного здоров’я сім’ї. Визначаючи здорову сім’ю, підкреслимо, що вона вільна від дезорганізуючої внутрішньосімейної психологічної напруженості і конфліктів, не відчуває дискомфорту подружніх взаємин, має перспективи і не розпадається під впливом незначних труднощів. Це комплексний узагальнений показник соціальної активності її членів у внутрішньосімейних стосунках, в соціальному середовищі і в професійній сфері діяльності членів сім’ї. Він відображає душевне благополуччя членів сім’ї, що забезпечує адекватну їх життєвим умовам регуляцію поведінки у спілкуванні та діяльності.

Емоційне вигоряння в сім’ї визначається як психічне виснаження члена (чи членів) сім’ї, що виникає на тлі стресу, викликаного внутрішньосімейним спілкуванням та зумовленого сімейними взаєминами.

Явище вигоряння характеризується зниженням зацікавленості особистості сімейним життям, сімейними справами, поступовим зникненням мотивації, пов’язаної з сімейними взаємостосунками, зниженням ефективності виконання сімейних обов’язків та загальними психосоматичними порушеннями. Позитивним антиподом синдрому вигоряння є стан „залученості”, який характеризується енергійністю, захопленням сімейним життям, задоволенням від спілкування з родиною, ефективністю у виконанні сімейних ролей та обов’язків тощо.

Конфлікти, які час від часу виникають навіть у найбільш гармонійних сім’ях, вирішуються здебільш конструктивно, тому сімейні стреси в таких сім’ях – нечасте явище. Отже, можна зробити висновок, що психологічно здорові сім’ї не схильні до виникнення емоційного вигоряння.

На противагу цьому, особливістю дисгармонійних взаємин є інертність, ригідність стосунків. Спонтанно випрацюваний стиль фіксується і на багато років лишається незмінним. Цей стереотип стосунків якоюсь мірою скріплює шлюб, збільшує його стабільність, хоч і не на гармонійній основі. Відносини у шлюбі є патологічно залежними, що негативно впливає на психічне здоров’я шлюбних партнерів.

Хронічні стреси, характерні для дисгармонійних сімей, особливістю взаємин яких є конфліктність, напруженість, відчуженість, використання маніпуляцій тощо, зумовлюють розвиток емоційного вигоряння. Залежність шлюбних партнерів одне від одного, їх особистісна незрілість та інфантильність створюють родючий грунт, на якому вигоряння розквітає пишним цвітом. Безперервне або прогресуюче порушення психологічної рівноваги неминуче призводить до зриву.

Передумовами створення гармонійної сім’ї є: подружня сумісність або адаптація; інтимність або симпатія, прихильність, еротична прив’язаність, емоційна близькість, кохання; автономність або спрямованість до особистісного розвитку кожного члена сім’ї.

Отже, однією з основних ознак гармонійної, психологічно здорової сім’ї є особистісна автономність партнерів, а дисгармонійної – її брак або викривлення в бік цілковитого відчуження.

Насамкінець слід додати, що емоційне вигоряння в сім’ї є заразливим, як інфекційна хвороба. Особи, що переживають цей процес, стають цинічними, роздратованими, песимістичними. Людина ще не усвідомлює, що з нею щось відбувається, однак інші члени сім’ї це відчувають. Жертва вигоряння, взаємодіючи з іншими, примушує їх терпіти його наслідки, в результаті чого сімейні стосунки стають ще більш дисгармонійними, а інші члени сім’ї теж починають „вигоряти”. Тому дуже важливо своєчасно звернути увагу на перші симптоми вигоряння та провести корекційну роботу вже на початкових його стадіях.

Умовами протистояння вигорянню в сім’ї вважаємо взаємне кохання партнерів, емоційну прихильність, почуття спільності, з’єднаності сім’ї як групи; особистісну автономію кожного партнера; розумне навантаження у виконанні хатніх обов’язків та вирішенні сімейних проблем, прийнятий всіма членами сім’ї рольовий розподіл; справедливу винагороду, наявність віддачі за виконані справи.

На відміну від професійної сфери самореалізації особистості, для якої характерним є ділове, деякою мірою формалізоване спілкування, спілкування в сім’ї є дуже інтимним та особистісно значущим. Тому пряма екстраполяція психодіагностичних та психокорекційних методів роботи з професійним вигорянням, розроблених в межах психології праці, для подолання емоційного вигоряння в сім’ї буде неефективною. Отже, необхідно виробити специфічну психотерапевтичну програму, спрямовану на глибинну роботу з усією сім’єю, що потерпає від цього синдрому.

Дослідження сімейних конфліктів, способів їх вирішення, вивчення чоловічих та жіночих поглядів на їх подолання є дуже актуальним у сьогоднішньому суспільстві, де процент одружень у віці 18-35 рр. майже дорівнює процентові розлучень.

Початкова діагностична стадія заключається у визначенні необхідності консультування і прогноз впливу на родину. Для початкової діагностики подружнього конфлікту рекомендується використовувати методику аналізу конфліктної ситуації (МАКС). Дана діагностична стадія може включати описовий, прогностичний, структурний, динамічний, генетичний та структурний рівні. Обов’язковим елементом для подальшої психотерапевтичної роботи є встановлення психотерапевтичного контакту, а також представлення внутрішньої картини конфлікту хоча б одного із подружжя.

Діагностика структури сім’ї може проводитися за допомогою ряду тестів та опитників (“Шкала сімейної адаптації та цілісності (FACES-3)”, “Сімейні ролі”, “Сімейна соціограма”, системний сімейний тест Геринга (FAST), а також за допомогою проективної методики “Малюнок сім’ї”. При дослідженні сімейної історії допоможе генограма та геносоціограма. Якщо ж дослідник кладе перед собою ціль провести діагностику подружніх взаємовідносин, то йому на допомогу прийдуть наступні опитники: “Задоволеність шлюбом”, “Рольові очікування у шлюбі”, “Шкала любові та симпатії”, метод діагностики міжособистісних відносин, методика “Мій лист про партнера”, тест Томаса, тощо. Існує ще безліч тестів та методик, що застосовуються у різних ситуаційних періодах, життєвих етапах сім’ї, при різних сімейних кризах.

Практикуючий соціальний педагог підтекст своїх висловів аби не стати на сторону одного із подружжя, не перетворитися на своєрідного “союзника” одному з пари та “противника” для іншого.

Дуже частою помилкою сімейних психотерапевнів, особливо починаючих, є мимовільне повчання подружньої пари. Не потрібно давати поради. Молоді люди самі в змозі вирішити всі конфлікти, що виникли між ними, і треба давати їм право обирати як саме вони це зроблять, не осуджуючи їх.

Також важливим елементом сімейного консультування є дотримання конфіденційності (особливо, якщо питання стосується інтимних сфер життя людини), анонімності, делікатності, поваги до внутрішньо-сімейних традицій, звичок, уставів. принципи формування сімейного кола по Б.Хелінгеру

Всі ми народжені в системі, у родині, і ця система накладає на нас певні " доручення" - тобто ми не до кінця вільні у виборі свого шляху, оскільки система як би " тягне" нас у певному напрямку. Іноді в системі трапляються деякі " збої" - особливо характерно це для складних періодів історії (війни, часи криз, великі безладдя) або ж для випадків, зв'язаних безпосередньо з даною родиною - наприклад, це можуть бути аборти, пияцтво, передчасна загибель когось із її членів, сварки серед родичів...

Родина є для людини першою й головною школою міжособистісних відносин, що накладає відбиток на всю його подальше життя. Всі ми несемо в собі послання своєї родини, свої сімейні сценарії. Внутрішній Образ наших сімейних систем, відбитий на глибокому несвідомому рівні, є, по суті, нашою базовою мовою. Мовою, якою ми продовжуємо користуватися й у створюваних нових родинах, нових відносинах. На глибокому несвідомому рівні всі ми деяким чином " уплетені" у свою батьківську родину, як у якесь " фатальне співтовариство". Таку метафору стосовно переплетень у родині використовує Берт Хеллінгер.

До заслуг Берта Хелінгера можна віднести виведення або формулювання їм якихось законів або закономірностей організуючі процеси усередині родини. Ці закони Берт Хелінгер назвав " базовими порядками". У результаті порушення цих базових порядків виникають і проблеми у відносинах між членами родини. У силу відсутності цього " системного порядку", людина також неусвідомлено втягується в динаміку системних переплетень і дуже часто ціною свого щастя, здоров'я або навіть ціною власного життя, компенсує провину, втрату або інше " нещастя" батьків і інших членів своєї родини в декількох поколіннях.

Розміщення дивним чином відбиває й показує той порядок, що існує в родинах, ті переплетення, які в ній присутні. Інакше кажучи, вона робить видимим невидиме й дозволяє швидко знайти потрібний Образ-Рішення по відновленню природного потоку Життя й Любові.

Вона дозволяє знайти людині своє місце у власній або батьківській родині, заповнити " перекоси" і пробіли в її структурі, вийти з " фатальних" переплетень, знайшовши для всіх членів родини " гарне" місце, " відпустивши" або прийнявши з любов'ю когось із її членів.

Розміщення по Хелінгеру - це ефективний метод короткострокової сімейної психотерапії й, мабуть, єдиний метод, що дозволяє настільки швидко виявити й розплутати клубки проблем, що охоплюють багато поколінь. Сама процедура розміщення займає звичайно від 40 хвилин до 2- х годин.