💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Розділ 11

По закінченню табору ми організували прощальний концерт. Кожен загін робив номер: пісню, вірш, танець або постановку. Ми переробили пісню Океан Ельзи «Я не здамся без бою» і поставили номер під пісню Скрябіна «Маршрутка». Ці виступи ми згадуємо і досі. Ввечері в нас була прощальна дискотека, дівчата плакали і не хотіли їхати. В кінці дискотеки лунала пісня «Спят усталые игрушки...» і ми порозходились в кімнати, збирати наші речі. Не вірилось, що ми тут більше не житимемо і це в останній раз ми збираємо рюкзаки. Наступного ранку нас чекало останнє змагання. Поснідавши нам повідомили про «випробування». Хто прибере найкраще у своєму номері, той отримає цінний подарунок. Спочатку я не дуже хотіла прибирати, але моя допитливість і цікавість перебороли мене. В кінці кінців наш номер виглядав чистіше ніж до нашого приїзду в табір. Побачивши таку чистоту, хазяйка одразу сказала, що ми отримаємо подарунок. Це виявилися 2 магніти. Ну от ми все зібрали, наш багаж погрузили в автобуси, ми сіли на свої місця і відправились в Яремче. Унікальне місто! Коли ми туди приїхали, нам сказали, що в нас є 1.5-2 години на шопінг. Ми одразу купили з Іванкою солодку вату, походили по магазинчиках, купили 2 сюрпризи з бракованими іграшками, ще деякі дрібнички. А я дивилась на вишиванку. Я довго ходила, роздивлялась, але нічого не міряла. Я подзвонила батькам, а ті Яні Ігорівні і попросили її обрати мені вишиванку. Зайшовши в один, потім в другий магазин ми купили її. Нас в котрий раз назвали сестрами, та ми вже звикли, нас і в таборі так називали. Всі інші в цей час пішли на каньйон. Після цього ми пішли їсти в кафе, а потім знову сіли в автобуси і їхали ще десь півтори години. Коли ми приїхали на вокзал Івано-Франківська, ми там залишили свої речі і пішли гуляти по місту. Наш загін мав відправитися трохи раніше на іншому поїзді, тож ми з’ївши дві порції морозива і перекусивши в кафе поїхали, а всі інші пішли гуляти по місту. З нами не поїхала Дарина та Поліна, замість них були Даша та Аня. У поїзді ми трохи поспівали і поїли піцу, яку замовили напередодні. Наступного ранку ми, як завжди підіймали прапор, але незвичайний. Ми взяли 2 стрічки синю і жовту, прив’язали їх до мотузки. Таку конструкцію ми приєднали в протязі. Заспівавши гімн України ми почали збиратись, бо скоро Київ. Ми почали зачісуватись, мене вожата розчісувала до самого прибуття. Все тому що в мене в таборі волосся заплуталось так, що не кожен зможе собі уявити. Коли ми приїхали в столицю, моя мама теж назвала Яну Ігорівну моєю старшою сестрою.