Розділ 3

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Розділ 3

Ось ми сидимо в цьому чудовому кабінеті і просто плачемо, тому що наша улюблена вчителька виходить заміж. А почалося все 2 роки тому…

Другий тиждень навчання у шостому класі. Понеділок. Географія. Мої однокласники налякали мене: зла вчителька, жахлива табличка дослідників, неймовірно складний матеріал, аааа! Сиділа перший урок, боялась поворохнутись. Отримавши першу оцінку з географії 4, я зрозуміла, що географія- це не моє. Але вже наступного місяця я вирішила, що мати 2 в табелі з географії- це не найкраща перспектива на сьомий клас і почала вчити, вчити, вчити… На наступний урок я вже вивчила весь матеріал, зробила календар погоди за вересень і отримала 10 балів. Хм, наче вже й не така зла вчителька.

Поступово географія почала мені подобатись все більше і більше, а через 3-4 місяці Яна Ігорівна стала моїм улюбленим вчителем. Тепер уроки географії здавались подарунком, а не пеклом як спочатку.

Тепер нас все частіше можна було побачити у кабінеті 412, де ми могли розповісти про все, що нас турбує або поділитися своїми досягненнями.

Та і Яна Ігорівна брала активну участь у житті ліцею. Вона була не лише вчителем географії, а ще й природознавства і англійської мови, класним керівником 5-В класу. А нашим класним керівником була Валентина Михайлівна. Чудова вчителька природознавства, хімії та медицини. Після нового року ділила робоче місце з новою вчителькою хімії: Світланою Володимирівною, яка в сьомому класі стала нашим новим клас. керівником.

Ось і сьомий клас. Рік промайнув непомітно. У табелі з географії 10 балів, чому я була безмежно рада. Та є одна проблема: ми заходимо у свій клас, як і у всі інші- просто на урок, а не до свого клас. керівника, як було раніше. Тепер ми все більше відвідували кабінет 412.

Цього року ми знали, що нас чекає з географії: приколи, контурні карти, фотографії, цікаві розмови на перервах, проекти. Окреме місце в цій історії посідають проекти. Кожен учень мав зробити проект будь-якої країни Європи самостійно або в групі. Я готувала проект з Сонею і Олею. Наша країна- Велика Британія. Ми були одні з найперших, хто презентував свою державу, тож ми серйозно нервували. Але звичайно не обійшлося без жартів і підтримки Яни Ігорівни. Кожен з нас отримав за свої старання 12 балів.

А тепер про табір. Минулого року вчителька географії возила свій клас і ще декілька дітей на 2 тижні в Карпати. Ці учні поділившись своїми враженнями про табір запалили бажання інших поїхати і цього року.

Про це я дізналась аж навесні. Я однозначно хотіла бути в загоні з Дариною, Лізою, Міленою, Поліною та Сонею. Ще я запросила свою подругу Іванну, яка не вчилася в нашому ліцеї. Ми всі з нетерпінням чекали на літо, саме через цю подорож у Карпати. Бажаючих набралось 64 дитини! За ними Яні Ігорівна (тепер наш головний вожатий) закріпила 6 інших вожатих: Юру, Наталку, Ваню, Іру, Макса і Таню.

Закінчилась школа, ура! Нарешті табір! Ми ще стоїмо на пероні в Києві, але вже розуміємо, що ці 2 тижні ми не забудемо ніколи. Дорога була жаркою, але веселою. Приїхавши о шостій ранку в Івано-Франківськ ми сіли в два автобуси і ще 3 години їхали Карпатами до нашого кінцевого пункту. Це була неймовірна краса!

Ну ось ми і приїхали. Хоч Західна Україна і зустріла нас дощем, першого враження вона не зіпсувала. Ще не заселившись нам провели міні-екскурсію по базі. Пізніше ми посідали снідати, тому що були дуже-дуже голодні.

Після трапези нас почали розселяти у наші кімнати. Всього було три котеджі: наш (центральний), котедж хлопців і крайній. Наш номер знаходився на першому поверсі і я мала жити з Іванкою та Настею з іншого загону. Не захотівши жити з нами, Настя пішла у кімнату своїх однокласниць, де їх будо 7. У нас у кімнаті була шафа (а це була розкіш), односпальне ліжко, яке потім забрала Настя і двоспальне для мене та Іванки. Ми живемо вдвох, ура! Та я так хотіла жити на другому поверсі. Я намагалась помінятися з кимось кімнатами, але ніхто не погодився. А от нашого захоплення дівчата навпроти не розділяли, тому що жили аж в п’ятьох! В цій кімнаті було 5 ліжок, тумбочка, яка зламалась на другому тижні табору, декілька гачків і столик приблизно 60х60 см. Двері в кімнату відкривались не повністю, а лише наполовину. Але ще в перший день вони здвинули свої 5 ліжок в одне велике, тепер двері відчинялись нормально.