Розділ 9

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Розділ 9

В мене ще багато історій, але я хочу розповісти вам про вожатих. І перший про кого я розповім буде Ваня. Якось ми мали йти до нього на заняття, а він спав. Нам стало шкода його будити і ми просто прийшли в будинок хлопців, де він жив. З нашого загону там жив Влад, от ми і сіли майже всі на його ліжко. Він звичайно був проти, але ми вже звикли. Ми сиділи приблизно 40 хвилин, аж доки вожатий не прокинувся і не пішов з нами знімати анімацію. Це було круте заняття на якому ми спочатку робили міні-анімацію з браслетами, резинками, мп3-плеєром та іншими дрібничками. Потім ми почали робити анімацію за участю кожного з нас. Ми вилазили із тунелю-каремата і тікали від Влада-монстра. А основна наша робота була- короткометражний фільм жахів «Дзвінок. Карпатська версія». В ролі дівчинки на ім’я Самара були я, Мілена і Ліза. Наша жертва Влад. А сам задум був такий:

3. З різних сторін вилазимо ми- 3 сестри Самари.

4. Влад нас звичайно не помічає і ми підкрадаємось до нього.

5. Коли він нарешті нас помічає, вже пізно і ми його вбиваємо.

Нажаль самого моменту вбивства не показано, але то нічого, все інше просто супер!

Також Ваня вчив нас фотографувати. Це було цікаво, адже кожен з нас хоч трохи захоплюється фотографією. Ми фотографували один одного, а Ваня вчив нас, як правильно виставляти світло, показував різні хитрощі і тонкощі фотографів.

Тепер перейдемо до нашої вожатої Наталі. Вона навчила нас, як правильно харчуватись, розповіла, що треба брати з собою в похід, а що не слід, що корисне, а без чого можна обійтись. Заняття було веселим і корисним, ми дізнались багато нового. Якщо розповідати про Наталку, то вона працює вчителем історії у школі. Має свій клас, а влітку вийшла заміж. Ще вона навчила нас вишивати, тому що в школі на уроках трудового навчання мене цьому не навчили. На занятті в таборі ми зробили маленькі нашивки з власними шифрами. Кожен хрестик означав щось, чи то дату народження, чи ім’я, чи прізвище. Це заняття було одне з найінформативніших.

А далі про Зою Федорівну. Хоч це і не вожата, але вона проводила у нас кілька занять. Не можу сказати, що ми з нею подружились, але в нас були деякі конфлікти. Ми дивились із нею різні фільми на релігійну тематику. Вона проводила а нас заняття, де ми випікали хліб з чорницею, яку я з дівчатами та вожатим Максом збирали неподалік. А тепер про Макса. Ті хто був у таборі, чудово знав, що з першого нашого знайомства, ми не здружились. А саме тоді, коли ми прийшли в перший день з музею і пішли фотографуватися до скелі, що була на території бази. Спочатку він дивився за нами, але пізніше почав нас виганяти. Це був наш перший конфлікт. Розповісти про всі, просто неможливо, але ми ще не раз сперечались. Він проводив у нас заняття з міряння річки спільно з Яною Ігорівною. Ще один інцидент був третьому поході на гору Ігрець. Наш загін з загонами Макса і Юри залишились з ночівлею. На ранок ми прокинулись, поснідали і почали складати свої речі, щоб повертатися назад. Коли всі були зібрані, то Макс нас пошикував, як на розстріл, і сказав всім прибирати територію. Перший раз ми почали прибирати і всі дружньо обійшли пляшки, тому що думали, що їх ще не всі забрали. Він зупинив нас і змусив вдруге йти і збирати сміття, але вже не обходити пляшки. Ми звичайно пішли вдруге. Нам було смішно, але не Максові.

А тепер скажіть, хто в таборі був найспокійнішим і найдобрішим вожатим? Вам усі будуть відповідати, що це був Юра. Вожатий «Едельвейсу»- майстер по дереву. Він проводив заняття з виготовлення музики вітру.

Ще, у нас була історія з дверима дівчат напроти. Одного разу Дарина, Іванка і я виходили з кімнати. Ну, Дарина спокійно закрила двері, а з них випало скло, хоча до цього Ліза відкривала і закривала їх з ноги. Перша думка: «кому сказати?». Ми вирішили, що краще буде повідомити про цю новину Юру, ніж Яну Ігорівну. Він хоч не буде так сварити... І саме в той момент він і побачив, що в нас у дверях немає скала. Через декілька хвилин про це вже знала головна вожата і її реакція була трохи неочікуваною: «О! Тепер не треба буде двері відкривати до вас під час побудки;)».

Наступна вожата теж була доволі спокійною. Це була Іра. Вона психолог по професії, проводила в нас заняття з психології і спільне, як я вже казала, заняття з Максом про правильну підготовку до походу. Майже кожного ранку вона проводила розминку, а точніше руханку, на якій ми намагались втриматись на одній нозі чи не впасти один на одного.

А найвеселішою вожатою була Таня. Вона найкраще танцювала на дискотеках і завжди була весела. Таня навчила нас як правильно збирати трави, як надавати першу медичну допомогу при укусах чи отруєнні. Ми пили чай, розмовляли, я навіть була на одній свічці з «Апасными», але потім повернулась до своїх.