Ттщ^тщшшшг

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Тема 4. Книжкова справа як система

справи, яка б адекватно відображала основні стадії (етапи) ство­рення і використання книги від зародження і створення до її кінце­вої мети, показувала б роль і місце в цьому процесі кожного струк­турного підрозділу і — найскладніше! - показувала б безпе­рервність книговидавничого процесу.

Після тривалих прикидок та апробацій така схема була пред­ставлена автором цього навчального посібника на VII конференції з проблем книгознавства (Москва, 1992 р.) як ілюстративний ма­теріал до доповіді „Про структуру книжкової справи і створення її статистичного моніторингу" на секції теоретичних проблем кни­гознавства (4).

Зрозуміло, що для створення цієї схеми були використані на-працювання попередників, зокрема, Лісовського, Барсука, Мор-генштерна та ін. Крім того, слід мати на увазі, що у розробників структури книжкової справи був один і той же „будівельний" матеріал: книга, книжковий масив, читач, структурні підрозділи книговидання та ін. Найскладніше полягало у тому, як краще роз­порядитися цим матеріалом, що визначити пріоритетним, в якій послідовності його розташувати, як розкрити зв'язки між усіма компонентами схеми і т. п.

Враховуючи 4-компонентну структуру книжкової справи (підготовка, випуск, розповсюдження, споживання творів дру­ку) для побудови схеми була вибрана квадратна площа, де були розміщені (у логічній послідовності) вказані чотири „виробничі" підрозділи (див. наст. стор.).

Далі потрібно було вирішити, що має бути епіцентром даної схеми, на якому б „трималися" усі інші її компоненти. Вперше у практиці побудов різних книгознавчих схем і моделей таким „епі­центром" був визначений „читач" (читач-особистість, читач-сус-пільство). Аргумент на користь такого вибору, на перший погляд, дуже простий: без провідної ролі читача існування усіх підрозділів і самої книжкової справи втрачає сенс.

Однак, на практиці такий вибір був сприйнятий далеко не од­нозначно. Багаторічна практика радянського книговидання, коли його основні тематичні, цільові, мовні і ін. пріоритети визнача­лися не „читачем" (уособленням суспільства), а „керівною і спря­мовуючою силою" - КПРС, відвадила навіть фахівців бачити „читача" на такому вирішальному місці в структурі книжкової справи.

Слід також мати на увазі, що будь-яка науково обґрунтована схема ілюструє процес або явище не зовсім такими, як вони є сьогодні, а такими, якими вони мають бути за будь-яких обста­вин, тобто „ідеальними". Поставивши вперше „читача", який персоніфікує читаюче суспільство, на його законне місце, тобто в центр книжкової справи, слід перейти до визначення головних „діючих осіб" в 4-х основних виробничих підрозділах книжкової справи.

У першому підрозділі - „Підготовка" (на схемі - П) такими, безсумнівно, є „автор" і „видавництво" (АВ), у співпраці і співдружності яких народжується макет майбутньої книги, при­датний для її тиражування.

У другому - „Випуск" (В) ілюструється співпраця видавниц­тва (редактора), яке доводить своє дітище-книгу до логічного за-иершення, з друкарнею та її поліграфістами (на схемі - ВД), які, враховуючи побажання видавництва, тиражують видання.

Третій підрозділ - „Розповсюдження" показує розгалужену мережу установ та організацій (бібколектори, магазини, пошта, спецринки та ін.), що займаються розповсюдженням (продажем) книги серед індивідуальних і колективних споживачів (на схемі — УР - установи розповсюдження).

В заключному, четвертому підрозділі - „Споживання" (С) показано основні установи використання (головна мета книго­видавничої діяльності!) книги - бібліотеки, як громадські, так і приватні.

Тепер потрібно показати рух книги (книжкового потоку) від автора і видавництва (через друкарню, установи розповсюджен­ня) до бібліотек, з'єднавши всі видавничі підрозділи коловою дугою і вказавши напрям руху.

Рух книги від першого підрозділу („Підготовка") до третього („Розповсюдження") включно, здається, не викликає запитань і заперечень. Набагато складніше обґрунтовувалося з'єднання кола на ділянці між „бібліотеками" та „автором і видавництвом". Про­те це з'єднання і утворення замкнутого кола, своєрідного „вічно­го двигуна" безперервності книговидавничого процесу відпові­дає його щоденним і щорічним реаліям. Адже, здається, ще не було випадку, коли б книговидавничий процес зупинився 31 груд­ня минаючого року, а відновився в перших числах січня наступ­ного. Бо цей процес — безперервний.

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Ч - Читач

1. П — Підготовка і АВ - Автор, видавництво

2. В - Видання ВД - Видавництво,

друкарня

3. Р - Розповсюдження УР - Установи

розповсюдження

4. С — Споживання Б - Бібліотеки