Примітки

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Примітки

1. Лазаренко Е. Еволюція книжкової структури /Е. Назаренко, О. Розум //Друкарство. - 2005. - №4. - С 71-72.

2. ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання: Терміни та визначення — К.: Держстандарт України, 1995. - 24 с

3. Тимошик М. Основні розмірні та кількісні параметри видань /
М. Тимошик //Друкарство. - 2004. - №4. - С 25-29.

4. Тимошик М. Побудова книги: матеріальна і змістовна частини /М.Тимошик //Друкарство. - 2002. - №1. - С 82-85.

5. Конструкція книги //Вісн. Кн. палати. — 2001. — №4. — С. 11-13.

6. Лукавий Ф. Книга — творчий продукт: До питання про творення книги /Ф.Лукавий //Вісн. Кн. палати. - 2002. - №4. - С 3-4.

1. Поясніть значення термінів „конструкція " і „структура " книги

2. Охарактеризуйте основні етапи пошуку оптимальної конструкції книги

3. Які об 'єктивні передумови виникнення зовнішніх елементів книги

4. Охарактеризуйте, як формується книжковий блок і яка роль форматів у цьому формуванні

5. Які основні елементи є „зовнішніми " стосовно книжкового блоку

6. Охарактеризуйте основні різновиди палітурки

7. Розкрийте основне функціональне призначення обкладинки, суперобкладинки, футляра, манжетки, стрічки-закладки

8. Охарактеризуйте основні різновиди текстів книги

9. Що означають поняття: „шрифт ", „гарнітура шрифтів ", „група шрифтів "?

10.Охарактеризуйте особливості найбільш популярних шрифтів

11. Які ідентифікаційні елементи вказуються на основному титулі та на його звороті?

12.

Охарактеризуйте основні різновиди титульних аркушів

13. Які допоміжні елементи характерні для внутрішньої струк тури книги?

14. Охарактеризуйте основні і додаткові елементи сторінк книги

15.Які основні показники використовуються для визначення обсягу книги?

6.2Апарат книги як система орієнтації в її структурі та змісті

6.3 Класифікація допоміжних текстів за їх основними функціями

6.3.1Ідентифікаційні тексти (Розпізнавальний апарат книги)

6.3.2Орієнтуючі тексти (Довідково-пошуковий апарат книги)

6.3.3Тлумачні тексти (Науково-допоміжний апарат книги)

6.3.4Бібліографічні тексти (Бібліографічний апарат книги)

6.4 Розміщення в книзі компонентів її апарату

Основою книги, її головним системоутворюючим елементом є текст, тобто інформація, художні образи, висловлені за допомогою слів, словосполук, речень, фраз, надфразових сполук різних ступенів, зв'язаних між собою в єдине ціле, чим є, в кінцевому підсумку, твір. Текстом може називатися як твір в цілому, так і будь-яка його складова частина.

За значенням розрізняють три головні різновиди текстів: основний, додатковий, допоміжний. Основним називається текстологічно вивірений текст твору, науково визнаний на час видання найбільш точним і остаточним. Синонімами його є автентичний текст, дефінітивний текст, канонічний текст. Таким зазвичай вважається текст твору, надрукований в останньому за життя автора його виданні. Однак і в цьому випадку потребуються додаткові дослідження всіх джерел тексту, обставин життя автора і т. д.

Додатковим називається текст видання, який доповнює основний текст довідковими, документальними та іншими матеріалами. Додатки, по суті, є різновидом основного тексту видання (твору), що винесені за межі його структури з певних причин (для

зручності використання; щоб не порушувати чіткості композиції основного тексту тощо).

За змістом та призначенням додатки складають такі основні групи: текстологічні (редакції та варіанти), довідкові (таблиці, нормативні показники, хронологічні списки, дати життя і діяльності та ін.), документальні (постанови, розпорядження, укази, листи, архівні джерела тощо), бібліографічні (самостійні бібліографічні матеріали, які лише тематично пов'язані з основним текстом. Особливо корисні у науково-популярних, просвітницьких і частково навчальних виданнях), додаткові твори (що виділені в самостійний розділ або що видаються на додаток до основного тексту).

До додаткових належать також такі специфічні тексти, як епіграф, посвята, текст з висловленням вдячності.

Допоміжним текстом називається текст апарату книги, тобто системи довідково-допоміжних та науково-допоміжних текстів, що допомагають швидко й ефективно користуватися виданням.

За формою розрізняють прозовий (як провідний), віршований та драматичний тексти, які відповідають основним жанрам літератури. Крім того, використовують інші форми передачі змісту - таблиці та вивіди (цифровий матеріал, організований в колонки і рядки, який не поділений лінійками і безпосередньо продовжує текст), образотворчі та ін.

За внутрішньою структурою текст буває простим (тобто без складних елементів: таблиць, формул, слів і словосполучень іноземними мовами, зносок, бібліографічних описів тощо), суцільним (текст, що не переривається виключеними в окремі рядки формулами, таблицями, заголовками, ілюстраціями), змішаним (тобто текст, який, крім слів та символів мовою видання, має також слова і символи однією або декількома іншими мовами) та складним (у видавничій справі текст, складний для набору: з різноманітними виділеннями, дробовими виразами, формулами, індексами, показниками ступеню та ін.) (1).

6.2 Апарат книги як система орієнтації в її структурі та змісті

Апарат книги, що складає сукупність допоміжних текстів, призначений для оперативного і найбільш ефективного використан-

пя видання споживачами для задоволення їх найрізноманітніших (самоосвітніх, навчальних, наукових, дозвільних та ін.) потреб. Оперативного — завдяки:

— наявності в апараті книги сповіщальних текстів (вихідних иідомостей), які коротко характеризують книгу і дозволяють знайти її серед безлічі інших;

— інформаційним текстам, які розкривають особливості книги і допомагають найкращим чином використати її;

— засобам пошуку (пошуковим системам), які допомагають значно прискорити орієнтацію в книзі, її повному чи вибірковому використанні.

— пояснювальним та уточнюючим текстам, які роблять доступ
ним в книзі все, що потребує додаткових знань, що відсутні в ній,

— бібліографічним даним, які дозволяють знайти літературні
джерела книги, розширити та поглибити цільове і читацьке при
значення книги.

Сукупність елементів апарату книги дозволяє, зокрема, споживачам та книготорговцям:

1. " Розпізнати" конкретну книгу серед інших видань і дізнатися про неї найголовніше: її зміст, читацьку адресу, де, ким і коли вона видана (титульнийлист, анотація, вихідні дані);

2. З'ясувати тематичну спрямованість книги, її структуру, авторський склад та наявні в ній твори (зміст);

3. Налаштуватися на роботу з книгою, розкриваючи її особливості (передмова);

4. Розібратися в складнощах і тонкощах змісту книги та її складових частин (вступна стаття, післямова, примітки та коментарі);

5. Прискорити пошук тих чи інших матеріалів у тексті та його фрагментів (допоміжніпокажчики, колонтитули);

6. Дізнатися джерела цитування та запозичень, (бібліографічні
посилання), познайомитися з друкованими працями на тему ви
дання, де більш детально і повно або інакше викладено матеріал,
представлений у тексті (бібліографічні списки та покажчики).

Отже, сукупний арсенал елементів апарату книги виконує значну кількість функціональних завдань, які, в цілому, можна згрупувати у дві основні функціональні групи: довідково-допоміжний і науково-допоміжний. При цьому не слід забувати, що деякі

елементи апарату книги можуть виконувати не одну, а декілька функцій одночасно (наприклад, передмова) (2), [20, С. 61-111].

6.3 Класифікація допоміжних текстів за їх основними функціями

6.3.1 Ідентифікаційні тексти (Розпізнавальний апарат книги)

Ідентифікація (лат. identificare - ототожнювати) розуміється як розпізнання (впізнання) того чи іншого об'єкта, предмета, процесу або явища за певною сукупністю їх ознак. В ринкових умовах вона в повній мірі стосується всієї видавничої продукції і кожної книжки окремо, тобто тієї інформації, що вміщується в її допоміжних ідентифікаційних текстах.

Згідно з рекомендаціями Центру розвитку видавничої справи, створеного при Інституті „Відкрите суспільство" у Будапешті, така ідентифікація має сприяти:

• ідентифікації інтелектуальної власності на книгу;

• ідентифікації видавництв (особливо у юридично-правовій сфері);

• допомозі в логістиці і маркетингу книги як товару;

■ допомозі у фіскальних потребах (обліку митних чи податкових органів).

У світлі перелічених завдань проблема полягає у визначенні необхідного мінімуму ознак книги, яких буде достатньо для вирішення вище означених завдань, і відмові від тих, які раніше виконували ідеологічно-антуражні функції. Перелік необхідних ознак визначається існуючими Державними стандартами (ДСТУ) в галузі редакційно-видавничої діяльності.

Ідентифікаційні тексти налічують найбільшу кількість елементів апарату книги, які в сукупності називаються вихідними відомостями. Вихідні відомості - це сукупність даних, які характеризують видання та призначені для його оформлення, бібліографічного опрацювання, статистичного обліку, інформування споживачів і полегшення читацького пошуку в бібліотеках та книгарнях.

Основним призначанням вихідних відомостей є повідомлеи ня (інформування) споживачів і посередників (книготорговців, бібліотекарів, бібліографів тощо) про видання. Зокрема, про те, хто автор і яка назва книги, до якого жанру чи виду вона відноситься, кому адресована, хто видавець, де, в якому місці вона видрукувана і в якому році вийшла, хто брав участь у її створенні, підготовці та випуску, до якого розділу та підрозділу класифікаційних систем (УДК, ББК) вона відноситься, який міжнародний стандартний номер книги (ISBN) чи серіального видання (ISSN) їй присвоєний, її кількісні та виробничі характеристики, в якій друкарні вона друкувалася (з вказівкою адреси), які фахівці її готували до друку тощо.

Обов'язкові елементи вихідних відомостей дають читачеві основну інформацію про книгу і дозволяють йому виокремити (віднайти) її серед маси інших видань. Неповнота обов'язкових елементів вихідних відомостей, навпаки, ускладнює пошук необхідної книги, а повна їх відсутність, взагалі, призводить до втрати інформації про книгу для споживача і для історії книговидання в цілому.

Склад, перелік і розміщення вихідних відомостей мав би регламентувати ДСТУ „Інформація та документація. Видання: Вихідні відомості", який планувалося ввести у дію з 2003 року, однак його запровадження з невідомих причин затримується до цього часу. Тому поки що потрібно орієнтуватися на стандарт -ГОСТ 7.4 - 86 «СИБИД. Издания. Выходные сведения», який є чинним в Україні як міждержавний стандарт.

Вся сукупність ідентифікаційних елементів книги - вихідних відомостей розташовуються:

• на одиноаркушевому (тобто двосторінковому) титулі - на титульній сторінці та на її звороті;

• на двоаркушевому (тобто чотирьохсторінковому) титулі основна частина ідентифікаційних елементів розміщується на титульній сторінці та на її звороті, решта (з повтором деяких) — на авантитулі (видавництво, видавнича марка (логотип), гасло чи присвята та ін.) та в інших місцях (на прикінцевому титулі, обкладинці, палітурці, чи суперобкладинці тощо).

Основні відомості про книгу повторюються на найпомітні-шихїї місцях - обкладинці чи суперобкладинці, палітурці, корінці обкладинки чи палітурки.

На титульній сторінці книги вміщуються такі основні вихід 11 відомості:

• надзаголовкові дані (відомостіпро найменування організаці від імені якої видається книга, або відомості про серію та підсв рію);

• відомості про автора чи авторів (у називному відмінку зім' автора на першому місці);

• назва книги (основна та інша у тому вигляді, як вона еста новлена автором чи видавцем);

• підзаголовкові дані (цільове і читацьке призначення, тема тика, рід літератури, жанртвору, відомості про учасників ство рення і підготовки видання та /«.);

• видавнича марка (зоровий образ друкованої продукції, один основних елементів образу видавництва, що відображає його спе цифікута особливості);

• вихідні дані (місце видання, видавництво, рік видання).
На звороті титульної сторінки:

• класифікаційні індекси УДК і ББК (Класифікаційні індек си Універсальної десяткової класифікації (УДК) та Бібліотечно бібліографічної класифікації (ББК) вказують, до якої галузі чи підга лузі знання відноситься книга);

• авторський знак (Умовне позначення у вигляді першої (вели кої) букви прізвища автора чи назви книги і відповідного початко вому складу прізвища чи назви (за „Авторськими таблицями Л. Б. Хавкіної) двозначного числа у цифровій формі. Авторський зна разом з класифікаційними індексами складає шифр зберігання кни ги. Розміщуються вони у верхньому лівому кутку окремими рядка ми у вказаній вище послідовності);

• макет анотованої каталожної картки (Введений за пропози цією бібліотек, щоб скоротити шлях (час) надходження книги д споживача. Розмішується, як правило, над Міжнародним стандар тним номером книги);

• анотація (Стисло характеризує зміст книги, її цільове і чи тацьке призначення, особливості форми, стилю іт. д. Розмішуєть у складі макета каталожної картки, на останній сторінці книги_:на другій або четвертій сторінці обкладинки чи на передньому клапані суперобкладинки або на її четвертій сторінці);

• міжнародний стандартний номер книги (ISBN) (Розміщується в нижньому лівому кутку. Повторюється у нижній час-

тині четвертої сторінки обкладинки чи палітурки у поєднанні іі штриховим кодом);

• знак охорони авторського права (копірайт) (Складається $
латинської букви С в колі - ©. У риданнях, що охороняються ав
торським правом, наводиться у правому нижньому кутку. Спові
щає про виключні права на дане видання конкретної особи чи органі
зації, а також дату настання таких прав, яка вказується поруч з
цим знаком);

На останній сторінці розміщуються: Надвипускні (передвипускні) да^ні^:

• Ім'я, по-батькові та прізвиїДе автора (авторів) чи упорядника;

• вид видання за цільовим призначенням (наукове, навчальне, довідкове);

• Ініціали та прізвища учасників редакційно-видавничого процесу (редактора, художнього, технічного редактора, художника, оператора комп 'ютерного складання, коректора);

• обсяг видання в друкованих, обліково-видавничих та інших

• штриховий код (Ідентифікаційний номер (код) Міжнародної асоціації товарної нумерації EAN, призначений для кодування цифрової інформації та побудови штрихкодових позначок EAN (комбінація послідовно розташованих паралельних штрихів та проміжків міжними, розміритарозташуванйяякихвстановленіпевними правилами) для маркування одиниць дбліку та їх автоматичної іден -тифікації. Наявність штрихових кодів дозволяє повністю автоматизувати і прискорити процес проходження видавничої продукції через усі ланки її реалізації в Україні, експорту та імпорті).

Як бачимо, більшість елементів ідентифікаційних текстів унормовані, тобто відповідними державними стандартами визначено їх функціональне призначення і місце на певних сторінках ти- j тульних аркушів. Однак, є й такі, місцерозташування яких чітко не зафіксоване. Наприклад, вищенаведений „штриховий код" може розташовуватися на останній сторінці картонної боковин и обкладинки, палітурки, суперобкладинки внизу в лівому чи правому кутку. Більш того, при необхідності видавець може додати до обов'язкових вихідних відомостей будь-які інші відомості, що характеризують книгу.

Це необхідно враховувати при пошуку та використанні ідентифікаційних текстів книги [3-6]

6.3.2 Орієнтуючі тексти (Довідково-пошуковий апарат книги)

До орієнтуючих текстів безпосередньо належать: зміст, допоміжні покажчики до змісту книги та колонтитули з їх непростою внутрішньою диференціацією.

Щодо змісту книги, то тут вживається (переважно в російській літературі) два терміни: " зміст" і " оглав" (оглавление"). В українському книговиданні вживається єдиний термін - " зміст".

Основним функціональним призначенням змісту є орієнтовно-пошукове завдання - спростити та прискорити пошук складових частин книги (глав, параграфів, статей, оповідань, приміток, бібліографічних посилань тощо). Крім того, зміст виконує ще дві додаткові функції:

1. Інформаційно-пояснювальну - дати читачеві загальне уявлення про зміст і структуру видання, підготувати його тим самим до читання чи вибору матеріалу, допомогти відновити в пам'яті прочитане під час перерви в читанні;

2. Рекламно-пропагандистську — привабити читача, викликати у нього інтерес до книжки, яку він продивляється, бажання прочитати її. Тобто, спонукати його купити книгу або взяти її в бібліотеці.

Зміст, що не повністю відповідає всім цим завданням, знижує функціональні якості видання: уповільнюється пошук структур-

них частин, ускладнюється підготовка до читання та вибір матеріалу для ненаскрізного читання, довшає шлях книги до читача.

Образно кажучи, зміст - це вітрина книги: по ньому споживач має побачити все основне, що є у тексті книги.

Допоміжні покажчики до змісту видань - це упорядкований (найчастіше в алфавітному порядку) перелік об'єктів тексту: предметів, імен, назв, формул і т. д. і позначень їх місця на сторінках видання, завдяки чому можна швидко знаходити відомості про названі вище об'єкти, коли необхідна довідка чи вибіркове читання книги.

Допоміжні покажчики виконують дві основні функції:

1. Довідково-пошукову — допомагають швидко знаходити в книзі відомості про предмет, особу та інше, що цікавить читача.

2. Довідково-орієнтовну - повідомляє, про які теми, предмети, особи тощо можна знайти інформацію в даній книзі.

Крім того, вони корисні і для критичної оцінки книги: допомагають авторам і редакторам виявити не помічені раніше протиріччя, невиправдані повтори, пропуски, а також ліквідувати різнобій в термінології.

Коли на сторінках книги розпорошені об'єкти, відомості про які може розшукувати читач, покажчики завжди будуть корисними. Найперше вони потрібні у таких за цільовим призначенням виданнях:

1. Наукові, що потребують значної кількості допоміжних покажчиків, які будуть потрібні при аналітичній та синтетичній розробці наукової проблематики;

2. Науково-популярні, в тому числі і для дітей, оскільки до них читач повторно звертається за довідками, а " зміст" не завжди може скоротити час пошуку;

3. Виробничо-практичні, тому що фахівці постійно звертаються до них за довідками з професійних питань, а внутрішньо-текстові виділення не завжди входять до " змісту";

4. Нормативні, оскільки одна назва не дає можливості швидко знайти необхідний нормативний документ, а особливо уточнення та доповнення до нього, які можуть розміщуватись в різних місцях тексту;

5. Навчальні, оскільки відомості про різні аспекти одного предмета розміщують у різних місцях;

6. Довідкові, особливо при їх алфавітній побудові, де, наприк лад, систематичний покажчик вкрай необхідний;

7. Літературно-художні, особливо в збірниках крилатих вис ловів, афоризмів, приказок та прислів'їв, які переважно читают вибірково.

Отже, особливості матеріалу книги й характер її використанн визначають потребу і кількість в ній допоміжних покажчиків. Дл того, щоб краще орієнтуватися в них, потрібно мати на увазі, щ покажчики поділяються на окремі види за об'єктами пошуку, з принципом розташування рубрик, за способом аналізу матеріалі видання, за повнотою наведення об'єктів пошуку і т. д.

За об'єктами пошуку розрізняють такі покажчики: предметні, тематичні, ключових слів, назв, іменні та ін.;

за принципом розташування рубрик — алфавітні, систематичні, хронологічні, нумераційні;

за способом аналізу матеріалів видання - формальні (складен' на основі формальної згадки об'єктів пошуку у виданні) та змістовні (коли фрагмент тексту відображається незалежно від того, згадується об'єкт пошуку у тексті чи тільки припускається);

за повнотою наведення об'єктів пошуку — повні та вибіркові (що відображають об'єкти, що найбільше потрібні читачеві за призначенням видання та характером його використання).

Перелік класифікаційних різновидів допоміжних покажчиків можна продовжити. Однак, слід мати на увазі, що кожен покажчик може включати до свого складу низку або й всі вище перелічені ознаки. Наприклад, предметний покажчик є однооб'єкт-ним, а за принципом розташування рубрик може бути алфавітним або систематичним, за способом аналізу тексту — формальним або змістовним, за повнотою наведення об'єктів пошуку — повним або вибірковим і т. д.

Так що проблема полягає не в тому, щоб у кожній книзі було якомога більше допоміжних покажчиків, а в тому, щоб подати саме ті (або той) покажчики, які б найбільш повно розкривали зміст видання відповідно до його цільового і читацького призначення.

Колонтитули - це довідковий рядок над текстом сторінки (інколи збоку від нього, інколи під ним), який сповіщає про його (тексту) зміст:

• у моновиданні - до якого підрозділу (напр., параграфу) якого розділу (напр., глави) ця сторінка відноситься і, відповідно, яку тему всередині більшої теми висвітлює;

• в збірнику — який твір якого автора на ній надруковано;

• в словнику, енциклопедії - які заголовні слова або на яку початкову літеру або початковий склад заголовні слова розміщені на сторінці.

Бути пошуковим інструментом - перше і головне призначення колонтитулів. В побудованих за абеткою словниках та енциклопедіях вони часто є єдиним пошуковим інструментом.

У складних за композицією і структурою виданнях, з багатоступеневою рубрикацією (частини, розділи, глави, параграфи) колонтитули дозволяють, практично не відриваючись від тексту, дізнатись, яке місце текст, що читається, займає у виданні (частиною якого параграфу або глави, в який підрозділ входить), а в збірниках статей чи інших творів — увесь час бачити, як сформульовано заголовок твору, що читається, і хто його автор (не потрібно переривати читання і зазирати для довідки у зміст або шукати початкову сторінку твору).

Крім того, у моновиданнях при попередньому його перегляді колонтитули допомагають краще підготуватися до читання, орієнтуючи в темах і структурі твору.

І в тому і в іншому випадках колонтитул виконує інформаційно-орієнтуюче завдання.

У виданнях творів з нумераційними, графічними та німими заголовками підрозділів (заголовок без слів: проміжковий рядок, спуск, кінцевий проміжок та ін.) завдяки колонтитулам, що визначають тему цих підрозділів або тексту на сторінці, читач краще розуміє текст і швидко знаходить потрібний матеріал, не вчитуючись в текст. У даному випадку інформаційно-орієнтуюче завдання переплітається з пошуковим.

Як пошуковий інструмент колонтитули потрібні в першу чергу у довідкових виданнях та у виданнях інших видів, до яких будуть постійно звертатись за довідками чи вибіркового читання. Як інформаційно-орієнтуюче довідково-допоміжний засіб колонтитул корисний у виданнях з багатоступеневою рубрикацією, а також з нумераційними, графічними та німими заголовками.

За мінливістю протягом видання розрізняють:

Постійний колонтитул (єдиний для всього видання, для його частини з основним текстом, для лівих сторінок розвороту);

2. Перемінний колонтитул (змінюється протягом видання за тим чи іншим принципом - з початком кожного нового підрозділу, з початком нової сторінки, нового розвороту та ін.).

За об'єктом змісту, який колонтитули відображають, перемінний колонтитул буває або рубрикаційним (відображає заголовки рубрик чи заголовки творів), або текстовим (відображає теми тексту сторінки).

І рубрикаційний, і текстовий колонтитули, в залежності від принципу зміни протягом видання, поділяються на змінні (змінюються від сторінки до сторінки або від розвороту до розвороту безперервно) і переривчасті (змінюються лише з початком нової рубрики тієї ж значущості, що й та, заголовок якої винесено в колонтитул).

Серед переривчастих рубрикаційних за числом відображених ступенів рубрикації розрізняються одноступеневі (в колонтитул винесені заголовки лише одного ступеня, наприклад, глав); двох-ступеневі (в колонтитулі заголовки двох ступенів, наприклад, зліва - глав, а справа - параграфів); трьохступеневі (з заголовків трьох ступенів, наприклад, зліва — частин і глав, справа - параграфів) і т. д.

За місцем на розвороті розрізняють лівий колонтитул (на лівій, парній сторінці) і правий (на правій, непарній сторінці); за місцем на полосі - верхній (над текстом сторінки, боковий (збоку від тексту сторінки, на її боковому зовнішньому полі), нижній (під текстом сторінки, в рядку з нижньою колонцифрою), обкладний -врізаний в текст полоси зверху або знизу).

В цілому, від колонтитулів вимагається, щоб вони: 1. Стисло, але чітко розкривали зміст підрозділу, до якого відноситься сторінка, або зміст самої сторінки; 2. Своєчасно (не рано і не пізно) змінювалися, справа - не раніш ніж через 2-3 сторінки, і не пізніше ніж через 8-Ю сторінок, щоб не „розгубити" потрібної інформації; 3. Включали до свого складу не тільки тематичну частину заголовків, а й інші прийоми розкриття змісту видання (7, 8).

6.3.3 Тлумачні тексти (Науково-допоміжний апарат книги)

До тлумачних текстів безпосередньо належать: передмова, вступна стаття, післямова, коментарі та примітки.

Передмова — важлива складова передтекстового апарату книги, своєрідне " попередження" читача про те, що йому потрібно взяти до уваги, читаючи, вивчаючи чи переглядаючи книгу.

Найчастіше у передмові повідомляють про: а) значення теми книги, б) особливостях змісту і форми твору або видання, в) джерела твору, г) принципах відбору матеріалу, д) принципах побудови твору і книги, є) невирішених і невисвітлених проблемах і темах (щоб читач не розраховував на те, чого в книзі немає, ж) відмінність від книг на таку ж або близькі теми.

Не слід забувати, що передмова також виконує ще одне завдання - інформаційно-пропагандистське, тобто сприяє тому, щоб видання знайшло як можна більше читачів-покупців. Саме за передмовою, у більшості випадків, книгопродавці і бібліотекарі формують попереднє (а нерідко й остаточне) уявлення про книгу- Ця обставина неминуче породжує певне критичне ставлення до передмови свідомої частини споживачів книги.

Вступна стаття - відносно самостійний історико-літературний чи історико-науковий твір, в якому розгорнуто характеризується творчість автора або конкретний твір як складова частина цієї творчості, щоб читач краще, глибше зрозумів зміст книги.

Отже, мета вступної статті значно ширша, ніж передмови. Вона потрібна перш за все у виданнях творів класики, складних за змістом книгах, а також в тих, що тлумачаться по-різному.

Післямова за метою близька до вступної статті і відрізняється від неї тим, що розташовується поза текстом книги щоб не впливати на сприйняття твору читачем до його ознайомлення з ним, або ж саме тлумачення творчості письменника і його твору неможливе без гарного знання його читачем, чи тому, що ці знання потрібно доповнити новими даними.

Коментарі - складова частина апарату книги, певна система тлумачення змісту основного тексту творів. За призначенням та об'єктами коментування найбільш розповсюджені:

Текстологічний коментар - подає відомості з історії створення

та вивчення тексту твору (історико-текстологічний коментар); Редакиійно-видавничий коментар - сповіщає про першу та

найважливіші публікації твору та розкриває прийоми і методи

Історико-літературний коментар - показує суть, ідейний зміст

та художні особливості твору, його значення і місце в історико-

Реальний коментар - подає пояснення реалій, тобто різноманітних об'єктів матеріального і духовного життя суспільства, про які йде мова у творі (факти, події, історичні імена та ін.);

Словниковий (лінгвістични й) коментар — пояснює слова і звороти мови, які можуть бути незрозумілими читачеві.

Усі вищезгадані (та інші) коментарі, за умови їх невеликого обсягу, можуть бути об'єднані в єдиний, комплексний коментар. Примітки — один з елементів апарату книги, коротке пояснення конкретного місця основного тексту або доповнення до нього, яке не має широкого тлумачення змісту і форми тексту, що характерно для коментарів.

Примітки необхідні в першу чергу для того, щоб текст твору не залишився незрозумілим читачеві або не був ним сприйнятий перекручено чи лише частково.

Різниця між примітками і коментарями полягає, головним чином, в тому, що примітки - це коротка довідка до слова (до слів), а коментарі — це тлумачення тексту твору в цілому з тої чи іншої сторони (текстологічної, історико-літературної, редакційно-видавничої та ін.) або його фрагментів. Інколи примітки і коментарі йдуть поруч, тоді їх краще назвати: " Примітки і коментарі".

За авторством коментарі і примітки можуть були авторськими (автора твору) та видавничими (тобто підготовлені видавництвом) (8).