Примітки

1. Лазаренко Е. Еволюція книжкової структури /Е. Назаренко, О. Розум //Друкарство. - 2005. - №4. - С 71-72.

2. ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання: Терміни та визначення — К.: Держстандарт України, 1995. - 24 с

3. Тимошик М. Основні розмірні та кількісні параметри видань /
М. Тимошик //Друкарство. - 2004. - №4. - С 25-29.

4. Тимошик М. Побудова книги: матеріальна і змістовна части­ни /М.Тимошик //Друкарство. - 2002. - №1. - С 82-85.

5. Конструкція книги //Вісн. Кн. палати. — 2001. — №4. — С. 11-13.

6. Лукавий Ф. Книга — творчий продукт: До питання про творен­ня книги /Ф.Лукавий //Вісн. Кн. палати. - 2002. - №4. - С 3-4.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Поясніть значення термінів „конструкція " і „структура " книги

2. Охарактеризуйте основні етапи пошуку оптимальної конст­рукції книги

3. Які об 'єктивні передумови виникнення зовнішніх елементів книги

4. Охарактеризуйте, як формується книжковий блок і яка роль форматів у цьому формуванні

5. Які основні елементи є „зовнішніми " стосовно книжкового блоку

6. Охарактеризуйте основні різновиди палітурки

7. Розкрийте основне функціональне призначення обкладинки, су­перобкладинки, футляра, манжетки, стрічки-закладки

8. Охарактеризуйте основні різновиди текстів книги

9. Що означають поняття: „шрифт ", „гарнітура шрифтів ", „гру­па шрифтів "?

10.Охарактеризуйте особливості найбільш популярних шрифтів

11. Які ідентифікаційні елементи вказуються на основному ти­тулі та на його звороті?

Низовий МЛ. Всту п до книгознавства

Тема 6. Апарат книги

12. Охарактеризуйте основні різновиди титульних аркушів

13. Які допоміжні елементи характерні для внутрішньої струк тури книги?

14. Охарактеризуйте основні і додаткові елементи сторінк книги

15.Які основні показники використовуються для визначення об­сягу книги?

Тема 6. Апарат книги

6.1 Основні різновиди тексту книги

6.2Апарат книги як система орієнтації в її структурі та змісті

6.3 Класифікація допоміжних текстів за їх основними функціями

6.3.1Ідентифікаційні тексти (Розпізнавальний апарат книги)

6.3.2Орієнтуючі тексти (Довідково-пошуковий апарат книги)

6.3.3Тлумачні тексти (Науково-допоміжний апарат книги)

6.3.4Бібліографічні тексти (Бібліографічний апарат книги)

6.4 Розміщення в книзі компонентів її апарату

6.1 Основні різновиди тексту книги

Основою книги, її головним системоутворюючим елементом є текст, тобто інформація, художні образи, висловлені за допомо­гою слів, словосполук, речень, фраз, надфразових сполук різних ступенів, зв'язаних між собою в єдине ціле, чим є, в кінцевому підсумку, твір. Текстом може називатися як твір в цілому, так і будь-яка його складова частина.

За значенням розрізняють три головні різновиди текстів: ос­новний, додатковий, допоміжний. Основним називається тексто­логічно вивірений текст твору, науково визнаний на час видання найбільш точним і остаточним. Синонімами його є автентичний текст, дефінітивний текст, канонічний текст. Таким зазвичай вва­жається текст твору, надрукований в останньому за життя автора його виданні. Однак і в цьому випадку потребуються додаткові дослідження всіх джерел тексту, обставин життя автора і т. д.

Додатковим називається текст видання, який доповнює ос­новний текст довідковими, документальними та іншими матеріала­ми. Додатки, по суті, є різновидом основного тексту видання (тво­ру), що винесені за межі його структури з певних причин (для

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Тема 6. Апарат книги

зручності використання; щоб не порушувати чіткості композиції основного тексту тощо).

За змістом та призначенням додатки складають такі основні гру­пи: текстологічні (редакції та варіанти), довідкові (таблиці, норма­тивні показники, хронологічні списки, дати життя і діяльності та ін.), документальні (постанови, розпорядження, укази, листи, архівні джерела тощо), бібліографічні (самостійні бібліографічні матеріали, які лише тематично пов'язані з основним текстом. Особ­ливо корисні у науково-популярних, просвітницьких і частково навчальних виданнях), додаткові твори (що виділені в самостійний розділ або що видаються на додаток до основного тексту).

До додаткових належать також такі специфічні тексти, як епіграф, посвята, текст з висловленням вдячності.

Допоміжним текстом називається текст апарату книги, тобто системи довідково-допоміжних та науково-допоміжних текстів, що допомагають швидко й ефективно користуватися виданням.

За формою розрізняють прозовий (як провідний), віршова­ний та драматичний тексти, які відповідають основним жанрам літератури. Крім того, використовують інші форми передачі змісту - таблиці та вивіди (цифровий матеріал, організований в колонки і рядки, який не поділений лінійками і безпосередньо продовжує текст), образотворчі та ін.

За внутрішньою структурою текст буває простим (тобто без складних елементів: таблиць, формул, слів і словосполучень іно­земними мовами, зносок, бібліографічних описів тощо), суціль­ним (текст, що не переривається виключеними в окремі рядки формулами, таблицями, заголовками, ілюстраціями), змішаним (тобто текст, який, крім слів та символів мовою видання, має та­кож слова і символи однією або декількома іншими мовами) та складним (у видавничій справі текст, складний для набору: з різно­манітними виділеннями, дробовими виразами, формулами, індек­сами, показниками ступеню та ін.) (1).

6.2 Апарат книги як система орієнтації в її структурі та змісті

Апарат книги, що складає сукупність допоміжних текстів, при­значений для оперативного і найбільш ефективного використан-

пя видання споживачами для задоволення їх найрізноманітніших (самоосвітніх, навчальних, наукових, дозвільних та ін.) потреб. Оперативного — завдяки:

— наявності в апараті книги сповіщальних текстів (вихідних иідомостей), які коротко характеризують книгу і дозволяють знай­ти її серед безлічі інших;

— інформаційним текстам, які розкривають особливості кни­ги і допомагають найкращим чином використати її;

— засобам пошуку (пошуковим системам), які допомагають значно прискорити орієнтацію в книзі, її повному чи вибірково­му використанні.

Ефективного — завдяки:

— пояснювальним та уточнюючим текстам, які роблять доступ­
ним в книзі все, що потребує додаткових знань, що відсутні в ній,

— бібліографічним даним, які дозволяють знайти літературні
джерела книги, розширити та поглибити цільове і читацьке при­
значення книги.

Сукупність елементів апарату книги дозволяє, зокрема, спо­живачам та книготорговцям:

1. " Розпізнати" конкретну книгу серед інших видань і дізна­тися про неї найголовніше: її зміст, читацьку адресу, де, ким і коли вона видана (титульнийлист, анотація, вихідні дані);

2. З'ясувати тематичну спрямованість книги, її структуру, авторський склад та наявні в ній твори (зміст);

3. Налаштуватися на роботу з книгою, розкриваючи її особ­ливості (передмова);

4. Розібратися в складнощах і тонкощах змісту книги та її скла­дових частин (вступна стаття, післямова, примітки та комен­тарі);

5. Прискорити пошук тих чи інших матеріалів у тексті та його фрагментів (допоміжніпокажчики, колонтитули);

6. Дізнатися джерела цитування та запозичень, (бібліографічні
посилання), познайомитися з друкованими працями на тему ви­
дання, де більш детально і повно або інакше викладено матеріал,
представлений у тексті (бібліографічні списки та покажчики).

Отже, сукупний арсенал елементів апарату книги виконує знач­ну кількість функціональних завдань, які, в цілому, можна згру­пувати у дві основні функціональні групи: довідково-допоміж­ний і науково-допоміжний. При цьому не слід забувати, що деякі

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Тема 6. Апарат книги

елементи апарату книги можуть виконувати не одну, а декілька функцій одночасно (наприклад, передмова) (2), [20, С. 61-111].

6.3 Класифікація допоміжних текстів за їх основними функціями

6.3.1 Ідентифікаційні тексти (Розпізнавальний апарат книги)

Ідентифікація (лат. identificare - ототожнювати) розуміється як розпізнання (впізнання) того чи іншого об'єкта, предмета, про­цесу або явища за певною сукупністю їх ознак. В ринкових умо­вах вона в повній мірі стосується всієї видавничої продукції і кож­ної книжки окремо, тобто тієї інформації, що вміщується в її до­поміжних ідентифікаційних текстах.

Згідно з рекомендаціями Центру розвитку видавничої справи, створеного при Інституті „Відкрите суспільство" у Будапешті, така ідентифікація має сприяти:

• ідентифікації інтелектуальної власності на книгу;

• ідентифікації видавництв (особливо у юридично-правовій сфері);

• розробці статистичних даних чи реєстрів;

• допомозі в логістиці і маркетингу книги як товару;

■ допомозі у фіскальних потребах (обліку митних чи подат­кових органів).

У світлі перелічених завдань проблема полягає у визначенні необхідного мінімуму ознак книги, яких буде достатньо для вирі­шення вище означених завдань, і відмові від тих, які раніше ви­конували ідеологічно-антуражні функції. Перелік необхідних ознак визначається існуючими Державними стандартами (ДСТУ) в галузі редакційно-видавничої діяльності.

Ідентифікаційні тексти налічують найбільшу кількість еле­ментів апарату книги, які в сукупності називаються вихідними відомостями. Вихідні відомості - це сукупність даних, які ха­рактеризують видання та призначені для його оформлення, бібліографічного опрацювання, статистичного обліку, інформу­вання споживачів і полегшення читацького пошуку в бібліотеках та книгарнях.

Основним призначанням вихідних відомостей є повідомлеи ня (інформування) споживачів і посередників (книготорговців, бібліотекарів, бібліографів тощо) про видання. Зокрема, про те, хто автор і яка назва книги, до якого жанру чи виду вона відно­ситься, кому адресована, хто видавець, де, в якому місці вона видрукувана і в якому році вийшла, хто брав участь у її створенні, підготовці та випуску, до якого розділу та підрозділу класифіка­ційних систем (УДК, ББК) вона відноситься, який міжнародний стандартний номер книги (ISBN) чи серіального видання (ISSN) їй присвоєний, її кількісні та виробничі характеристики, в якій друкарні вона друкувалася (з вказівкою адреси), які фахівці її готували до друку тощо.

Обов'язкові елементи вихідних відомостей дають читачеві ос­новну інформацію про книгу і дозволяють йому виокремити (віднайти) її серед маси інших видань. Неповнота обов'язкових елементів вихідних відомостей, навпаки, ускладнює пошук не­обхідної книги, а повна їх відсутність, взагалі, призводить до втра­ти інформації про книгу для споживача і для історії книговидан­ня в цілому.

Склад, перелік і розміщення вихідних відомостей мав би рег­ламентувати ДСТУ „Інформація та документація. Видання: Вихідні відомості", який планувалося ввести у дію з 2003 року, однак його запровадження з невідомих причин затримується до цього часу. Тому поки що потрібно орієнтуватися на стандарт -ГОСТ 7.4 - 86 «СИБИД. Издания. Выходные сведения», який є чинним в Україні як міждержавний стандарт.

Вся сукупність ідентифікаційних елементів книги - вихідних відомостей розташовуються:

• на одиноаркушевому (тобто двосторінковому) титулі - на титульній сторінці та на її звороті;

• на двоаркушевому (тобто чотирьохсторінковому) титулі основна частина ідентифікаційних елементів розміщується на титульній сторінці та на її звороті, решта (з повтором деяких) — на авантитулі (видавництво, видавнича марка (логотип), гасло чи присвята та ін.) та в інших місцях (на прикінцевому титулі, об­кладинці, палітурці, чи суперобкладинці тощо).

Основні відомості про книгу повторюються на найпомітні-шихїї місцях - обкладинці чи суперобкладинці, палітурці, корінці обкладинки чи палітурки.

Низовий МЛ. Вступ до книгознавства

Тема 6. Апарат книги

На титульній сторінці книги вміщуються такі основні вихід 11 відомості:

• надзаголовкові дані (відомостіпро найменування організаці від імені якої видається книга, або відомості про серію та підсв рію);

• відомості про автора чи авторів (у називному відмінку зім' автора на першому місці);

• назва книги (основна та інша у тому вигляді, як вона еста новлена автором чи видавцем);

• підзаголовкові дані (цільове і читацьке призначення, тема тика, рід літератури, жанртвору, відомості про учасників ство рення і підготовки видання та /«.);

• видавнича марка (зоровий образ друкованої продукції, один основних елементів образу видавництва, що відображає його спе цифікута особливості);

• вихідні дані (місце видання, видавництво, рік видання).
На звороті титульної сторінки:

• класифікаційні індекси УДК і ББК (Класифікаційні індек си Універсальної десяткової класифікації (УДК) та Бібліотечно бібліографічної класифікації (ББК) вказують, до якої галузі чи підга лузі знання відноситься книга);

• авторський знак (Умовне позначення у вигляді першої (вели кої) букви прізвища автора чи назви книги і відповідного початко вому складу прізвища чи назви (за „Авторськими таблицями Л. Б. Хавкіної) двозначного числа у цифровій формі. Авторський зна разом з класифікаційними індексами складає шифр зберігання кни ги. Розміщуються вони у верхньому лівому кутку окремими рядка ми у вказаній вище послідовності);

• макет анотованої каталожної картки (Введений за пропози цією бібліотек, щоб скоротити шлях (час) надходження книги д споживача. Розмішується, як правило, над Міжнародним стандар тним номером книги);

• анотація (Стисло характеризує зміст книги, її цільове і чи тацьке призначення, особливості форми, стилю іт. д. Розмішуєть у складі макета каталожної картки, на останній сторінці книги_: на другій або четвертій сторінці обкладинки чи на передньому кла­пані суперобкладинки або на її четвертій сторінці);

• міжнародний стандартний номер книги (ISBN) (Розмі­щується в нижньому лівому кутку. Повторюється у нижній час-

тині четвертої сторінки обкладинки чи палітурки у поєднанні іі штриховим кодом);

• знак охорони авторського права (копірайт) (Складається $
латинської букви С в колі - ©. У риданнях, що охороняються ав­
торським правом, наводиться у правому нижньому кутку. Спові­
щає про виключні права на дане видання конкретної особи чи органі­
зації, а також дату настання таких прав, яка вказується поруч з
цим знаком);

На останній сторінці розміщуються: Надвипускні (передвипускні) да^ні^:

• Ім'я, по-батькові та прізвиїДе автора (авторів) чи упоряд­ника;

• повна назва видання;

• вид видання за цільовим призначенням (наукове, навчаль­не, довідкове);

• Ініціали та прізвища учасників редакційно-видавничого процесу (редактора, художнього, технічного редактора, художни­ка, оператора комп 'ютерного складання, коректора);

Випускні дані

• номер свідоцтва на видавничу діяльність;

• дата підписання видання дс> ДРУКУ;

• формат паперу та частка аріО™³;

• гарнітура шрифту;

• спосіб друку;

• обсяг видання в друкованих, обліково-видавничих та інших

аркушах,

• наклад (тираж);

• номер замовлення;

• назва та адреса друкарні,

• назва та адреса видавництві

• штриховий код (Ідентифікаційний номер (код) Міжнарод­ної асоціації товарної нумерації EAN, призначений для кодування цифрової інформації та побудови штрихкодових позначок EAN (ком­бінація послідовно розташованих паралельних штрихів та проміжків міжними, розміритарозташуванйяякихвстановленіпевними пра­вилами) для маркування одиниць дбліку та їх автоматичної іден -тифікації. Наявність штрихових кодів дозволяє повністю авто­матизувати і прискорити процес проходження видавничої продукції через усі ланки її реалізації в Україні, експорту та імпорті).

И J

Низовий МЛ. Вступ до книгознавства

Тема 6. Апарат книги

Як бачимо, більшість елементів ідентифікаційних текстів унор­мовані, тобто відповідними державними стандартами визначено їх функціональне призначення і місце на певних сторінках ти- j тульних аркушів. Однак, є й такі, місцерозташування яких чітко не зафіксоване. Наприклад, вищенаведений „штриховий код" може розташовуватися на останній сторінці картонної боковин и обкладинки, палітурки, суперобкладинки внизу в лівому чи пра­вому кутку. Більш того, при необхідності видавець може додати до обов'язкових вихідних відомостей будь-які інші відомості, що характеризують книгу.

Це необхідно враховувати при пошуку та використанні іден­тифікаційних текстів книги [3-6]

6.3.2 Орієнтуючі тексти (Довідково-пошуковий апарат книги)

До орієнтуючих текстів безпосередньо належать: зміст, до­поміжні покажчики до змісту книги та колонтитули з їх непрос­тою внутрішньою диференціацією.

Щодо змісту книги, то тут вживається (переважно в російській літературі) два терміни: " зміст" і " оглав" (оглавление"). В украї­нському книговиданні вживається єдиний термін - " зміст".

Основним функціональним призначенням змісту є орієнтов­но-пошукове завдання - спростити та прискорити пошук скла­дових частин книги (глав, параграфів, статей, оповідань, приміток, бібліографічних посилань тощо). Крім того, зміст виконує ще дві додаткові функції:

1. Інформаційно-пояснювальну - дати читачеві загальне уяв­лення про зміст і структуру видання, підготувати його тим самим до читання чи вибору матеріалу, допомогти відновити в пам'яті прочитане під час перерви в читанні;

2. Рекламно-пропагандистську — привабити читача, викли­кати у нього інтерес до книжки, яку він продивляється, бажання прочитати її. Тобто, спонукати його купити книгу або взяти її в бібліотеці.

Зміст, що не повністю відповідає всім цим завданням, знижує функціональні якості видання: уповільнюється пошук структур-

них частин, ускладнюється підготовка до читання та вибір мате­ріалу для ненаскрізного читання, довшає шлях книги до читача.

Образно кажучи, зміст - це вітрина книги: по ньому спожи­вач має побачити все основне, що є у тексті книги.

Допоміжні покажчики до змісту видань - це упорядкований (найчастіше в алфавітному порядку) перелік об'єктів тексту: пред­метів, імен, назв, формул і т. д. і позначень їх місця на сторінках видання, завдяки чому можна швидко знаходити відомості про названі вище об'єкти, коли необхідна довідка чи вибіркове чи­тання книги.

Допоміжні покажчики виконують дві основні функції:

1. Довідково-пошукову — допомагають швидко знаходити в книзі відомості про предмет, особу та інше, що цікавить читача.

2. Довідково-орієнтовну - повідомляє, про які теми, пред­мети, особи тощо можна знайти інформацію в даній книзі.

Крім того, вони корисні і для критичної оцінки книги: допо­магають авторам і редакторам виявити не помічені раніше проти­річчя, невиправдані повтори, пропуски, а також ліквідувати різнобій в термінології.

Коли на сторінках книги розпорошені об'єкти, відомості про які може розшукувати читач, покажчики завжди будуть корис­ними. Найперше вони потрібні у таких за цільовим призначен­ням виданнях:

1. Наукові, що потребують значної кількості допоміжних по­кажчиків, які будуть потрібні при аналітичній та синтетичній розробці наукової проблематики;

2. Науково-популярні, в тому числі і для дітей, оскільки до них читач повторно звертається за довідками, а " зміст" не завжди може скоротити час пошуку;

3. Виробничо-практичні, тому що фахівці постійно зверта­ються до них за довідками з професійних питань, а внутрішньо-текстові виділення не завжди входять до " змісту";

4. Нормативні, оскільки одна назва не дає можливості швид­ко знайти необхідний нормативний документ, а особливо уточ­нення та доповнення до нього, які можуть розміщуватись в різних місцях тексту;

5. Навчальні, оскільки відомості про різні аспекти одного предмета розміщують у різних місцях;

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

6. Довідкові, особливо при їх алфавітній побудові, де, наприк лад, систематичний покажчик вкрай необхідний;

7. Літературно-художні, особливо в збірниках крилатих вис ловів, афоризмів, приказок та прислів'їв, які переважно читают вибірково.

Отже, особливості матеріалу книги й характер її використанн визначають потребу і кількість в ній допоміжних покажчиків. Дл того, щоб краще орієнтуватися в них, потрібно мати на увазі, щ покажчики поділяються на окремі види за об'єктами пошуку, з принципом розташування рубрик, за способом аналізу матеріалі видання, за повнотою наведення об'єктів пошуку і т. д.

За об'єктами пошуку розрізняють такі покажчики: предметні, тематичні, ключових слів, назв, іменні та ін.;

за принципом розташування рубрик — алфавітні, систематичні, хронологічні, нумераційні;

за способом аналізу матеріалів видання - формальні (складен' на основі формальної згадки об'єктів пошуку у виданні) та змістовні (коли фрагмент тексту відображається незалежно від того, згадується об'єкт пошуку у тексті чи тільки припускається);

за повнотою наведення об'єктів пошуку — повні та вибіркові (що відображають об'єкти, що найбільше потрібні читачеві за призначенням видання та характером його використання).

Перелік класифікаційних різновидів допоміжних покажчиків можна продовжити. Однак, слід мати на увазі, що кожен покаж­чик може включати до свого складу низку або й всі вище пере­лічені ознаки. Наприклад, предметний покажчик є однооб'єкт-ним, а за принципом розташування рубрик може бути алфавіт­ним або систематичним, за способом аналізу тексту — формальним або змістовним, за повнотою наведення об'єктів пошуку — повним або вибірковим і т. д.

Так що проблема полягає не в тому, щоб у кожній книзі було якомога більше допоміжних покажчиків, а в тому, щоб подати саме ті (або той) покажчики, які б найбільш повно розкривали зміст видання відповідно до його цільового і читацького призна­чення.

Колонтитули - це довідковий рядок над текстом сторінки (інколи збоку від нього, інколи під ним), який сповіщає про його (тексту) зміст:

Тема 6. Апарат книги

• у моновиданні - до якого підрозділу (напр., параграфу) якого розділу (напр., глави) ця сторінка відноситься і, відповід­но, яку тему всередині більшої теми висвітлює;

• в збірнику — який твір якого автора на ній надруковано;

• в словнику, енциклопедії - які заголовні слова або на яку початкову літеру або початковий склад заголовні слова розміщені на сторінці.

Бути пошуковим інструментом - перше і головне призначен­ня колонтитулів. В побудованих за абеткою словниках та енцик­лопедіях вони часто є єдиним пошуковим інструментом.

У складних за композицією і структурою виданнях, з бага­тоступеневою рубрикацією (частини, розділи, глави, параграфи) колонтитули дозволяють, практично не відриваючись від тексту, дізнатись, яке місце текст, що читається, займає у виданні (части­ною якого параграфу або глави, в який підрозділ входить), а в збірниках статей чи інших творів — увесь час бачити, як сформу­льовано заголовок твору, що читається, і хто його автор (не по­трібно переривати читання і зазирати для довідки у зміст або шу­кати початкову сторінку твору).

Крім того, у моновиданнях при попередньому його перегляді колонтитули допомагають краще підготуватися до читання, орієнтуючи в темах і структурі твору.

І в тому і в іншому випадках колонтитул виконує інформацій­но-орієнтуюче завдання.

У виданнях творів з нумераційними, графічними та німими заголовками підрозділів (заголовок без слів: проміжковий рядок, спуск, кінцевий проміжок та ін.) завдяки колонтитулам, що виз­начають тему цих підрозділів або тексту на сторінці, читач краще розуміє текст і швидко знаходить потрібний матеріал, не вчитую­чись в текст. У даному випадку інформаційно-орієнтуюче зав­дання переплітається з пошуковим.

Як пошуковий інструмент колонтитули потрібні в першу чер­гу у довідкових виданнях та у виданнях інших видів, до яких бу­дуть постійно звертатись за довідками чи вибіркового читання. Як інформаційно-орієнтуюче довідково-допоміжний засіб ко­лонтитул корисний у виданнях з багатоступеневою рубрикацією, а також з нумераційними, графічними та німими заголовками.

За мінливістю протягом видання розрізняють:

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Тема 6. Апарат книги

1. Постійний колонтитул (єдиний для всього видання, для його частини з основним текстом, для лівих сторінок розвороту);

2. Перемінний колонтитул (змінюється протягом видання за тим чи іншим принципом - з початком кожного нового підрозділу, з початком нової сторінки, нового розвороту та ін.).

За об'єктом змісту, який колонтитули відображають, пере­мінний колонтитул буває або рубрикаційним (відображає заголов­ки рубрик чи заголовки творів), або текстовим (відображає теми тексту сторінки).

І рубрикаційний, і текстовий колонтитули, в залежності від принципу зміни протягом видання, поділяються на змінні (зміню­ються від сторінки до сторінки або від розвороту до розвороту безперервно) і переривчасті (змінюються лише з початком нової рубрики тієї ж значущості, що й та, заголовок якої винесено в колонтитул).

Серед переривчастих рубрикаційних за числом відображених ступенів рубрикації розрізняються одноступеневі (в колонтитул винесені заголовки лише одного ступеня, наприклад, глав); двох-ступеневі (в колонтитулі заголовки двох ступенів, наприклад, зліва - глав, а справа - параграфів); трьохступеневі (з заголовків трьох ступенів, наприклад, зліва — частин і глав, справа - пара­графів) і т. д.

За місцем на розвороті розрізняють лівий колонтитул (на лівій, парній сторінці) і правий (на правій, непарній сторінці); за місцем на полосі - верхній (над текстом сторінки, боковий (збоку від тек­сту сторінки, на її боковому зовнішньому полі), нижній (під тек­стом сторінки, в рядку з нижньою колонцифрою), обкладний -врізаний в текст полоси зверху або знизу).

В цілому, від колонтитулів вимагається, щоб вони: 1. Стисло, але чітко розкривали зміст підрозділу, до якого відноситься сто­рінка, або зміст самої сторінки; 2. Своєчасно (не рано і не пізно) змінювалися, справа - не раніш ніж через 2-3 сторінки, і не пізніше ніж через 8-Ю сторінок, щоб не „розгубити" потрібної інформації; 3. Включали до свого складу не тільки тематичну частину заго­ловків, а й інші прийоми розкриття змісту видання (7, 8).

6.3.3 Тлумачні тексти (Науково-допоміжний апарат книги)

До тлумачних текстів безпосередньо належать: передмова, вступна стаття, післямова, коментарі та примітки.

Передмова — важлива складова передтекстового апарату кни­ги, своєрідне " попередження" читача про те, що йому потрібно взяти до уваги, читаючи, вивчаючи чи переглядаючи книгу.

Найчастіше у передмові повідомляють про: а) значення теми книги, б) особливостях змісту і форми твору або видання, в) дже­рела твору, г) принципах відбору матеріалу, д) принципах побу­дови твору і книги, є) невирішених і невисвітлених проблемах і темах (щоб читач не розраховував на те, чого в книзі немає, ж) відмінність від книг на таку ж або близькі теми.

Не слід забувати, що передмова також виконує ще одне зав­дання - інформаційно-пропагандистське, тобто сприяє тому, щоб видання знайшло як можна більше читачів-покупців. Саме за передмовою, у більшості випадків, книгопродавці і бібліотекарі формують попереднє (а нерідко й остаточне) уявлення про кни­гу- Ця обставина неминуче породжує певне критичне ставлення до передмови свідомої частини споживачів книги.

Вступна стаття - відносно самостійний історико-літературний чи історико-науковий твір, в якому розгорнуто характеризується творчість автора або конкретний твір як складова частина цієї творчості, щоб читач краще, глибше зрозумів зміст книги.

Отже, мета вступної статті значно ширша, ніж передмови. Вона потрібна перш за все у виданнях творів класики, складних за змістом книгах, а також в тих, що тлумачаться по-різному.

Післямова за метою близька до вступної статті і відрізняється від неї тим, що розташовується поза текстом книги щоб не впли­вати на сприйняття твору читачем до його ознайомлення з ним, або ж саме тлумачення творчості письменника і його твору не­можливе без гарного знання його читачем, чи тому, що ці знання потрібно доповнити новими даними.

Коментарі - складова частина апарату книги, певна система тлумачення змісту основного тексту творів. За призначенням та об'єктами коментування найбільш розповсюджені:

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Тема 6. Апарагі^

.... ■

Текстологічний коментар - подає відомості з історії створення

та вивчення тексту твору (історико-текстологічний коментар); Редакиійно-видавничий коментар - сповіщає про першу та

найважливіші публікації твору та розкриває прийоми і методи

його підготовки до друку;

Історико-літературний коментар - показує суть, ідейний зміст

та художні особливості твору, його значення і місце в історико-

літературному процесі;

Реальний коментар - подає пояснення реалій, тобто різнома­нітних об'єктів матеріального і духовного життя суспільства, про які йде мова у творі (факти, події, історичні імена та ін.);

Словниковий (лінгвістични й) коментар — пояснює слова і зво­роти мови, які можуть бути незрозумілими читачеві.

Усі вищезгадані (та інші) коментарі, за умови їх невеликого обсягу, можуть бути об'єднані в єдиний, комплексний коментар. Примітки — один з елементів апарату книги, коротке пояс­нення конкретного місця основного тексту або доповнення до нього, яке не має широкого тлумачення змісту і форми тексту, що характерно для коментарів.

Примітки необхідні в першу чергу для того, щоб текст твору не залишився незрозумілим читачеві або не був ним сприйнятий пе­рекручено чи лише частково.

Різниця між примітками і коментарями полягає, головним чи­ном, в тому, що примітки - це коротка довідка до слова (до слів), а коментарі — це тлумачення тексту твору в цілому з тої чи іншої сторони (текстологічної, історико-літературної, редакційно-видав­ничої та ін.) або його фрагментів. Інколи примітки і коментарі йдуть поруч, тоді їх краще назвати: " Примітки і коментарі".

За авторством коментарі і примітки можуть були авторськими (автора твору) та видавничими (тобто підготовлені видавництвом) (8).