Книга: сутність і значення

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

2.3 Книга в епоху інформатизації суспільства

Немає сумніву, що невирішені проблеми книгознавства (частково розкриті у першій темі) досить щільно пов'язані з невизначеністю самого поняття „книга", головного (разом з книжковою справою) об'єкта книгознавства, бо саме від цього визначення багато в чому залежить наш підхід до вивчення книги і загального бачення книгознавчого простору.

Незважаючи на те, що до визначення поняття „книга" приступили, мабуть, від часу її виникнення, до сьогоднішнього дня існує десятки (якщо не сотні) його дефініцій, однак немає єдиного узагальнюючого і загальновизнаного визначення цього поняття.

Складність цієї проблеми обумовлена трьома основними причинами. Перша з них пов'язана, значною мірою, з невизначеністю етимології терміна „книга", яка, на думку багатьох мовознавців, втрачена і малоймовірно, що буде однозначно відтворена. Бо його етимологія може складатися з багатьох складових і вказувати на зміст книги, її графічну мову, матеріальну основу і конструкцію, зміну форм і функцій та ін.

Щоправда, гіпотез і припущень не бракує, особливо' щодо появи терміна „книга" у слов'янських мовах. Більшість з них формулюються без особливої категоричності, лише як можливі припущення та варіанти. Однак, зустрічаються й такі, в яких вислов-

люється здивування (якщо не обурення) тим, що „побутує... думка про неслов'янське, навіть взагалі неєвропейське походження слова „книга", і в яких стверджується, що „вчені переконливо доказують спорідненість російського слова „книга" з поняттями, що означали знання взагалі" та що „етимологічно „книга" утворюється від дієслова „знати" (1).

Ідея обгрунтування російського, чи, хоча б, слов'янського по-¹ходження поняття „книга" для декого приваблива і навіть спокуслива. Проте більш розважливіші фахівці у цьому питанні набагато стриманіші. Наприклад, відомий польський книгознавець К. Мігонь з цього приводу писав наступне: „Походження польського слова книга, а також подібних слів в інших слов'янських мовах, не зовсім зрозуміле... В лінгвістичній літературі нині домінує переконання, що слов'янське слово, яке означає книгу, запозичене на стародавньому Сході" [36, С 28].

Цілком зрозумілим є прагнення до з'ясування первісного значення того чи іншого слова (терміна), бо воно допомагає розумінню його змісту від генезису. Однак, етимологію певного терміна не варто занадто й перебільшувати. По-перше, тому, що таких етимологічних втрат занадто багато, а, по-друге, знання етимології слова нерідко мало впливає на його сучасне тлумачення. Так що намагання будь-що „докопатися" до витоків терміна „книга" і його первинного значення є першою, хоча і не основною причиною його сьогоднішньої невизначеності.

Другою причиною є складність самої книги як суспільного явища, багатогранність і багатоаспектність її соціального призначення. Охопити й відобразите все це в одному лаконічному визначенні - завдання надзвичайно складне і, як бачимо, поки що до кінця не вирішене.

І третьою причиною відсутності загальноприйнятого визначення „книги" є якраз намагання більшості фахівців відобразити у цьому визначенні всю палітру функціонального навантаження книги і її впливу на людину і суспільство.

Чимало фахівців, взагалі, висловлює думку про неможливість дати єдине і вичерпне визначення книги. Так, автор сенсаційної у 60-ті роки книги „Революція у світі книг" про невпинне зростання книговидання у світі Робер Ескарпі писав, що, як і все живе, книга не вміщується в жорсткі рамки визначень. Тому поки що нікому ще не вдалося дати їй точне і стабільне визначення.

Ще рішучіше з цього приводу висловлювався відомий книго-иіііііець А. Барсук у статті „До визначення поняття „книга". В ■ ■ ні мін, зокрема, писав, що вдумливий і серйозний аналіз старих і Нових визначень книги приводить до висновку, по-перше, про Гші'атоаспектність, багатофункціональність та універсальність ЦЬОГО продукту духовної і матеріальної культури, і, по-друге, про принципову неможливість всеохоплюючого визначення книги, икс включає всі сторони цього явища і всі підходи до нього.

Щоправда, це не завадило А. Барсуку запропонувати наступне визначення: „ Книга - це твір писемності та друку (або певна їх с укупність), що є продуктом суспільної свідомості, ідейно-ху-ложнього життя суспільства, одним із основних засобів збереження, розповсюдження та розвитку всіх форм ідеології (політичних поглядів, науки, моралі і т.д.). знаряддям соціальної боротьби, виховання, організації та формування суспільної думки, знаряддям наукового і технічного прогресу " (2).

Однак, більшість книгознавців не втрачали надії на можливість визначення поняття „книга", якщо не відразу, то в перспективі. Так, А.Я. Черняк, на той час завідувач кафедри книгознавства Московського інституту культури, в статті „Ще раз про визначення поняття „книга" рекомендував, як проміжний варіант, поділити визначення книги на дві частини: формальну і функціональну. І запропонував таке (мабуть, формальне) визначення: „Книга — засіб семантичної інформації, твір писемності або друку, що має суспільний інтерес" (3).

Визначення поняття „книга" неодноразово було предметом обговорення на тодішніх, розпочатих з 1971-го року, Всесоюзних нарадах з проблем книгознавства. Зокрема, на 2-ій нараді у 1974 році, на якій працювала секція „Типологія книги", представник системно-типологічної концепції книгознавства О. Гречихін (Московський поліграфічний інститут) наполягав, що книга -це не тільки форма, семіотична (знаковий твір певного жанру) або матеріально-конструктивна (документ, твір друку), але й зміст (соціальна інформація в усіх своїх різновидах - наукова інформація, масова інформація, технічна інформація, економічна інформація і т. д.). Точніше, книга - це діалектична єдність, завжди єдність змісту (соціальна інформація) та семіотичної (мова, жанр) і матеріально-конструктивної форми.

Відомий книгознавець проф. І. О. Баренбаум, вказуючи на обмеженість і однобокість системно-типологічного підходу до

книги, запропонував таке власне визначення: „ Книга - це тві р писемності або друку, який має будь-яку знакову форму, що читається (ідеографічну, абеткову, нотну, цифрову), зафіксовану на будь-якому матеріалі (камінь, глина, шкіра, папірус, шовк, дошка, папір, синтетичні матеріали), які виконують одночасно низку функцій (інформаційно-комунікативну, ідеологічну, пізнавальну, естетичну, етичну та інші) та адресований реально- | му чи абстрактному читачеві " (4).

Автор, як бачимо, занадто „перевантажив" своє визначення | (особливо при розшифровці понять „знакова форма", „матері-ал", „функції"), хоча воно, в цілому, справедливе стосовно кни- j ги. Це й не дивно, адже І.О. Баренбаум - відомий як стійкий прихильник триєдиного визначення об'єкта книгознавства: книга і - книжкова справа - читач.

Функціональний підхід до визначення книги, взагалі, домі- 1 нує у визначеннях „книги" провідних книгознавців. Таким він є І і в першому енциклопедичному словнику „Книгознавство" і (1982 p.):.. Книга — найважливіший засіб інформації, засіб політичної та ідеологічної боротьби, розповсюдження знань, освіти і ] виховання " [19, С. 251]. У цьому визначенні, як бачимо, занадто -багато від класово-партійного підходу до визначення книги. Щоб і підтвердити це, наведемо наступне речення після визначення: „Як форма видання різних типів літератури Щнига] партійна і має яскраво виражений класовий характер". Однак, у вищенаведено-! му визначенні книги відсутня будь яка її характеристика як матеріального носія інформації.

Інший, формальний підхід до визначення книги застосувала ЮНЕСКО, яка 1964 року в „Рекомендаціях з міжнародної стандартизації статистики видання книг і періодичних видань" запропонувала вважати книгою друковане неперіодичне видання обсягом більше 48 сторінок, не рахуючи обкладинки.

У цьому визначенні до уваги взято лише три ознаки: друк, не-періодичність та обсяг. Однак і в такому визначенні на той час був свій позитив: воно дозволило видавцям відокремити власне книгу від брошури, яка, за визначенням ЮНЕСКО, є друковане неперіодичне видання обсягом не менше 5, але не більше 48 сторінок, не рахуючи обкладинки.

Однак, такого визначення недостатньо. Бо книга значно більше, ніж просто матеріальний продукт певного обсягу. І в цьо-40

МУ нідповідь, чому справжні шанувальники книги заперечують Проти таких її найменувань, як „продукт", „товар" і т. п. (На Кшталт колись виданого: Довідник молодого продавця книжко-мм\ товарів - М.: Вища школа, 1986.).

Ще далі в „формалізації" пішли розробники колишнього за-ішіьносоюзного стандарту 7.60-90 „Видання. Основні види. Терміни та визначення", визначивши „книгу" як „книжкове виданий обсягом більше 48 сторінок". Як не дивно, але це визначення повторено без будь яких змін у нині діючому з 2004 року аналогічному міждержавному стандарті 7.60-2003, як і в українському Держстандарті 3017-95 „Видання. Основні види: Терміни та визначення". Воно „цікаве", перш за все, тим, що в нормативно-іехнічному документі визначення терміна подається через його власну назву (книга - книжкове видання), замість, наприклад, „книга - неперіодичне видання".

Найуразливішим у цьому й усіх інших визначеннях є посипання на кількість сторінок як на основний показник обсягу і основну ознаку книги. Але, якщо вже брати за основу такий показник, то потрібно враховувати, що розмір сторінки може бути й '/₂ друкованого аркуша (у книгах-фоліантах), і 1/256 (в мініатюрних виданнях) друкованого аркуша. Чи рівноцінні ці 48 сторінок у виданнях різних форматів?

Однак, розмірковуючи далі, потрібно визначитись, що важливіше: обсяг витраченого паперу на видання чи обсяг вміщеної в книзі інформації? Тому, зрозуміло, що краще подавати обсяг не в сторінках, а в друкованих аркушах (40 тис. знаків), тобто в реальному обсязі вміщеної в книзі інформації.

Складність визначення дефініції „книга" засвідчує, зокрема, й видана ще 1928 року у Києві книга М. Яновського: „Про книгу: досвід аналізу поняття „книга". В ній було зібрано і проаналізовано 51 дефініцію книги, жодна з яких не була визнана загальноприйнятою.

На сьогодні, поза сумнівом, кількість визначень поняття „книга" зросла, щонайменше, втричі. Можна передбачити, що серед них є й такі, які не заслуговують на серйозну увагу. Наприклад,

ті, що подані в широко розповсюдженій в Україні „Энциклопедии книжного дела": „Всі сходяться на тому, що книга - носій[! ] і передавач[! ] творів писемності і графіки. Настільки менше тих, хто виразно усвідомлює, що книга - художньо оформлений пристрій [! ], апарат [! ], завдяки якому читачі можуть користуватися цими творами з різноманітною метою".

Прикро, що такі „визначення" книги подані у виданні, адресованому, як сказано у видавничій анотації, „спеціалістам видавництв, редакційно-видавничих відділів, авторам, науковим працівникам та викладачам" і вміщені у главі з претензійною назвою „Що потрібно знати про книгу" з таким же підзаголовком: „Що таке книга" [20, С 31].

Якщо провести певну систематизацію існуючих визначень книги, то всі вони можуть бути згруповані у три основні групи:

1. Визначення книги подається за зовнішніми, формальними ознаками;

2. У визначенні книги превалює її зміст і не враховуються зовнішні (матеріальні) ознаки;

3. При визначенні книги намагаються поєднати зовнішні оз- ] наки книги і її внутрішню сутність.

Прикладом третього варіанту може бути визначення, запро- і
поноване свого часу відомим книгознавцем Московського уні-
верситету культури і мистецтв проф. О. Е. Іоффе: „ Книга-доку- ''
ментально зафіксована семантична інформація, яка існує у виг
ляді текстового повідомлення або зображення, функціонує в
суспільстві в історично обумовленій формі структурно організо
ваного (впорядкованого) і просторово розгорнутого твору писем
ності або друку " (5). (

Тут, здавалося б, про книгу все сказано. Але важкувато і ба-гатослівно. Не вистачає лаконічності, обов'язкової умови при визначенні будь-яких об'єктів, процесів чи явищ. Поєднати { зовнішні ознаки книги з її внутрішнім змістом виявилося досить складним завданням.

Дещо з несподіваного боку підійшов до визначення поняття! „книга" відомий книгознавець і бібліографознавець І.Г.Морген-штерн, вказавши на стабільність змісту як провідний атрибут кни-ги. Проаналізувавши динаміку і статику книги, він, зокрема, і запропонував наступне її визначення: „ Книга - документ, призначений і підготовлений для передачі абстрактному читачеві ста- '

иьного загального знання в доступній його сприйняттю знг; КОПІ Й формі " (6).

Не заперечуючи проти визнання стабільності змісту як важнішої ознаки книги, однак запропоноване визначення важко нажати вдалим. Перш за все, через його надмірну „абстрактність" і исниправдану відсутність в ньому тих ознак, які відокремлюють книгу від некнижкових видань.

Не стояли осторонь проблеми визначення поняття „книга" й українські книгознавці. Не заглиблюючись в історію цього ті" тання, зазначимо, що серед дореволюційних фахівців книжкової справи й книгознавства найпереконливіше визначення книги # всі часи, поки вона існує, дав, безперечно, І.Я. Франко: Книги - морська глибина: Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить (7).

Однак, такі визначення, на жаль, не потрапляють до наукове чи довідкових видань. Тому зупинимося на тих, які подані в енциклопедичних виданнях. Зокрема, відомий книгознавець М. Рудь в Українській Радянській Енциклопедії подав наступе визначення: „ Книга - одне з найважливіших джерел масово ї наукової і технічної інформації, засобів формування суспільне політичних, наукових і естетичних поглядів, пропаганди знанн і виховання; неперіодичне видання у вигляді зброшурованих afc кушів друкованого матеріалу (обсягом понад 48 crop.) " (8).

Пізніше знаний історик української книги академік Я. Ісає-вич в Українській Літературній Енциклопедії відхилив „ідеологічну" частину визначення свого попередника і запропонував наступне: „ Книжка — неперіодичне друковане видання з певно іо кількістю сторінок (за критеріями ЮНЕСКО — не менше 48. тобі о понад 3 друк. аркЛ " (9).

Цілком очевидно, що відмова від обов'язкового в радянські часи ідеологічного „навантаження" на книгу, позитивно вплинула на її дефініції. На жаль, у цьому визначенні повторено допущену свого часу енциклопедичним словником „Книгознавство" неточність: потрібно вказувати „не менше 49 [сторінок]", тоді дійсно буде, як сказано у визначенні, „понад 3 друк. арк.". Інакше, при 48 сторінках, мова йде про брошуру і не може бути „понад 3 друк. арК-" -

Своє визначення книги подає також відомий український книгознавець і бібліографознавець Г.М.Швецова-Водка. З погляду соціально-комунікаційно-інформаційного підходу.. книга -це документ опублікований, виданий або депонований, шо надається у суспільне користування через книжкову торгівлю та бібліотеки ". Далі вона уточнює, що у цьому визначенні книга -абстрактна категорія, яка відображає сутність певного явища, а не його зовнішній вигляд чи матеріальну форму [11, С 7].

У бік ідеологічного „розвантаження" поняття „книга" пішов і проф. Є. Л. Немировський, головний автор визначення книги в енциклопедичному словнику „Книгознавство". У новітній енциклопедії „Книга" він подає наступне визначання: „ Найважли-віша Форма, шо історично склалася, закріплення і передачі у часі і просторі різноманітної інформації у вигляді текстового та (або) ілюстративного матеріалу ".[5. С 299].

Однак, і в цьому визначенні проглядається перевага формальних, зовнішніх ознак книги, при тому чомусь не названо основну форму книги - „блок-кодекс". Крім того, втрачена об'ємна характеристика, запропонована свого часу ЮНЕСКО, яка допомогла відокремити власне книгу від брошури.

Найголовніше - у цьому визначенні, як і в усіх попередніх, мова йде про традиційну книгу і нічого не говориться про електронну. Бо яким би не було сучасне визначення електронної книги і як би гостро не дискутувалося питання про її місце в житті суспільства та заміну нею традиційного кодексу, ігнорувати її існування при визначенні поняття „книга", щонайменше, не коректно.

Тому ближчим до сучасного розуміння дефініції книги стало визначення В.Й. Коссова, запропоноване ним у доповіді " Нове у визначенні поняття „книга" на Шостій всесоюзній конференції з проблем книгознавства. Він, зокрема, відзначав, що „проблема зводиться до того, щоб з усіх, досить численних ознак книги, виділити найзагальніші, найсуттєвіші, притаманні їй у будь-якій формі її існування".

Далі він вказує на недосконалість існуючого виміру обсягу книги кількістю сторінок і друкованими аркушами і пропонує замінити їх кілобайтами. А потім подає власне визначення, придатне, як зазначає автор, „для визначення книги на всіх етапах минулого, теперішнього і майбутнього її розвитку": „ Книга — письмово зафіксований у будь-якій матеріальній формі твір на-

у кового. прикладного або художнього характеру, який має |у спільне значення, обсягом не менше 250 кілобайт (або 2*10 біт)

В цьому визначенні дійсно новим є зміна традиційних одиниць обліку обсягу книги на комп'ютерні (кілобайти), хоча без паралельного подання обсягу книги в друкованих аркушах. Внаслідок чого поза визначенням автоматично залишається традиційна (друкована) книга. Крім того, не зрозуміло, як (або чим) низначити „суспільне значення" книги. Тому і це визначення не можна вважати вичерпним і остаточним.

Через деякий час автор повернувся до цієї проблеми і на Дев'ятій міжнародній конференції з проблем книгознавства (2000 р.) запропонував наступне визначення книги: „ книга — самостійно існуючий, зафіксований у будь-якій матеріал ьній фо рмі літературний твір наукового, прикладного або художнього характеру, який має суспільне значення, призначений для читання, обсягом не менше 48 стор.. або 120 000 др укованих знаків, або 125 кілобайтів інф ормації " (11 С. 22).

Хоча автор впевнений, що запропонована ним дефініція „придатна для визначення книги на всіх етапах розвитку її матеріальної форми від книги на папірусі або глиняних табличках до книги на магнітних чи оптичних носіях", однак, слід визнати, що він, справедливо повернувшись до традиційного виміру обсягу книги, в цілому, зробив більш „важким" своє визначення, допустивши при цьому низку прикрих неточностей.

Зокрема, потрібно говорити: „більше 48 стор.", тоді це — книга, не варто лякати тисячами „друкованих знаків", а вказувати „понад 3 друк, арк.", бо в ті тисячі входять не лише „друковані знаки", а й проміжки між ними. В комп'ютерному еквіваленті раніше пропонувалося 250 кілобайт, тепер — наполовину менше... Цілком очевидно, що увесь попередній досвіт переконує у тому, що для більш-менш стабільного визначення книги, необхідно відмовитися від спроб відбити у цьому визначенні всю сукупність її соціальних (освітніх, наукових, культурних та ін.) функцій і представити книгу, перш за все, як нерозривний продукт духовної і матеріальної діяльності людини і вказати на ті основні ознаки, які відокремлюють її від некнижкових видань. Інакше кажучи, слід погодитися з думкою К. Мігоня, який, зокрема, писав: „Ознайомлення з історичними долями книги доз-

воляє визнати її найважливішою формою збереження графічної інформації, призначеної для багаторазового відтворення і передачі в часі і просторі. Ці основні функції книги є її постійними властивостями; до змінних же належать матеріали, на яких відтворюється інформація, форми книги, різновиди шрифтів і змісту, а також особливі функції різних типів книг. Історично зумовлене різноманіття типів і видів книг ускладнює спробу дати однозначне визначення поняттю " книга". Будучи багатофункціональним засобом передачі інформації, вона по-різному розглядається з різних точок зору; її універсальна дефініція можлива лише на високому рівні узагальнення, яке, у свою чергу, межує з повсякденним спрощенням" [36, С 29-30].

Враховуючи вищесказане і спираючись на напрацьоване попередниками, пропонуємо наступне визначення, апробоване на Семінарських заняттях зі студентами минулого та позаминулих років: книга — історично сформований блок-кодекс неперіодичного видання обсягом понад 3 друковані аркуші (або відповідна кількість кілобайтів в комп'ютерному еквіваленті) для закріплення, зберігання і передачі інформації у часі і просторі [7, с 10].

Скоріш за все, ця пропозиція не є бездоганним варіантом визначення поняття „книга". Однак вона може стати ще одним невеличким кроком уперед до остаточного вирішення даної проблеми.

2.3 Книга в епоху інформатиза ц ії суспільства

Відсутність поки що однозначного і загальновизнаного визначення поняття „книга" не заважає бачити і розуміти, що і на сьогодні книга залишається одним із основних носіїв інформації, одним із основних засобів освіти, науки і культури, одним із найголовніших знарядь соціального і культурного розвитку людини і суспільства. Не випадково ж, мабуть, що Ще три століття тому Д. Дідро зазначав, що „люди перестають думати, коли перестають читати", а нещодавній (жовтень 2005 р.) 57-й Міжнародний книжковий ярмарок у Франфуркті-на-Майні за участі 101 країни світу пройшов під промовистим гаслом: „Читайте, люди, інакше вам не жити".

Певна невизначеність терміна „книга" не заважає сприймати книгу як нерозривну єдність духовної і матеріальної культури. 46

І; и альновідомо, що головне в книзі - її зміст і суспільна цінність КНИГИ визначається перш за все значимістю вміщеної в ній інфор-

Разом з тим, книга одночасно є продуктом матеріальної культури. В ній органічно поєднується і творчість автора, і праця види вця (редактора), і художника-оформлювача, і поліграфіста (або псреписувача-каліграфа у часи рукописної книги). Вона впливає на читача не лише своїм змістом, а й художнім оформленням, яке сприяє кращому сприйняттю і розумінню змісту. Крім того, оформлення має зробити книгу максимально зручною для читання, економічно доступною і довговічною.

Останнім часом активно обговорюється проблема подальшого співіснування так званої „традиційної" та „електронної" книг. Статистичні дані про світове книговидання показують його не-нпинне зростання, незважаючи на помітний зріст електронних нидань. Це засвідчує не лише притаманну „живучість" традиційної книги за будь-яких історичних обставин, а й її здатність своєчасно користуватися новими інформаційними технологіями у видавничій справі, що сприяє оперативності підготовки видань (настільні видавничі системи), поліпшенню їх якості (використання графічних редакторів), прискоренню книгорозповсюджен-ня (електронні магазини в системі Internet) та ін.

Набирає обертів й електронне книговидання, яке має безумовні переваги перед традиційною книгою у створенні та доставці інформації споживачеві. Щоправда, на сьогодні немає навіть загальноприйнятої дефініції поняття „електронна книга", яка поки що намагається, у більшості випадків, імітувати традиційну книгу.

Однак уже на цьому етапі виникає питання про адекватність „перекладу" свідомості автора (авторів) при зміні матеріального носія його твору. Наприклад, створений електронний варіант „Пересопницького Євангелія" аж ніяк не випромінює загадкової таємничості свого першоджерела.

Цілком очевидно, що у цифровій формі ми володіємо шедеврами, не володіючи ними (12). Можна, звичайно, читати електронне видання „Пересопницького Євангелія", гортати його сторінки, бачити на них сліди минулих літ, але вже неможливо доторкнутися до них натуральних (справжніх), відчути 'їх аромат і первозданність. Щось дуже важливе щезає, якщо, звичайно, не думати лише про „інформацію", читаючи Євангеліє.