Тема 6. Початкова школа — основне місце професійної діяльності майбутнього педагога

Людство переживає складний і тривалий процес переходу від багатовікового індустріального суспільства до постіндустріального. Високий динамізм виробництва, використання нових видів енергії і матеріалів, автоматизація і комп'ютеризація потребують від сучасного покоління універсальної освіти, яка готує до професійної мобільності, вміння швидко переучуватися, бути психічно і фізично витривалими.

Усвідомлення глобальної екологічної небезпеки що нависає над планетою, надає особливої значущості проблемам гуманітаризації та екологізації суспільної свідомості. Широке визнання у світі набувають ідеї нового мислення, ядром якого є розуміння всезростаючої взаємозалежності всіх складових суспільного життя, взаємозалежності держав.

Сучасний етап розвитку цивілізації, посилення інтеграційних процесів суттєво змінюють наші уявлення про цілі і цінності освіти, процес формування людської особистості, актуалізують проблеми екологічного економічного, полікультурного виховання.

Ідеями нових концепцій розвитку освіти XXI століття є пріоритетність освіти, досягнення якості масової освіти — освіти для всіх, неперервність і різноманітність освіти як обов'язкові умови поступу суспільства, гуманістичні цінності, потреба у нових технологіях навчання, що зберігають здоров'я, акцент на активності і саморозвитку особистості, а також всеохоплююча інформатизація.

У цих умовах об'єктивно необхідними є нові иілі пріоритети державної освітньої політики. За 10 років незалежності України в освіті послідовно створювалася відмінна від попередньої законодавча і нормативна бази національної освіти на нових методологічних засадах. Вже у Державній національній програмі «Освіта. Україна XXI століття» (1993) як першорядні були окреслені завдання— деполітизація освіти, що є умовою переходу від тоталітарного до громадянського суспільства, національний характер, децентралізація управління фінансування, диверсифікація навчальних закладів навчальних програм, запровадження педагогічних систем на засадах гуманітаризації, гуманізації і диференціації навчально-виховного процесу.

У створених надалі базовому «Законі про освіту" (1996) і законах прямої дії «Про загальну середню освіту» (1999), «Про дошкільну освіту» (2001), «Про позашкільну освіту» (2000) було розвинуто і чітко визначено нові цілі шкільної освіти. «Загальна середня освіта має забезпечити умови для інтелектуального соціального, морального, фізичного розвитку і саморозвитку учнів, виховання громадянина-патріота, а в стратегічному плані закласти фундамент для формування демократичного суспільства, яке визнає освіченість, вихованість, культуру найвищою цінністю, незамінними чинниками переходу України до суспільства сталого людського розвитку» (1, с. 2).

Основні шляхи й умови реалізації нових цілей школи окреслено в Концепції 12-річної загальної середньої освіти. Зокрема, передбачено збільшення тривалості навчання у початковій і старшій школі, реформування змісту і методики через запровадження Державних стандартів нових педагогічних технологій, гуманістично й особистісно зорієнтованих педагогічних систем, реалізації оздоровчої функції школи, утвердження відкритого державно-громадського управління тощо.

Новий етап розвитку шкільної, зокрема початкової освіти, характеризується як позитивними, так і негативними тенденціями. Позитивним є різноманітність навчальних закладів, у яких діти можуть одержати початкову освіту, затвердження державних стандартів, що визначають зміст, обсяг, тривалість навчання, рівень вимог до обов'язкових результатів з кожної освітньої галузі, створення варіантів нових навчальних програм, випуск великої кількості нових шкільних підручників і навчальних посібників.

Водночас нова ситуація розвитку початкової освіти ускладнюється різким зменшенням кількості дітей, охоплених суспільним дошкільним вихованням (у містах таких дітей близько 38 відсотків, у селах -- 19). Проблема наступності між дошкільною і початковою освітою чимдалі стає гострішою через відомі економічні і демографічні причини. Із запровадженням єдиної 4-річної школи і початком навчання дітей з 6 років готовність дітей до школи має визначатися по-іншому.

Кожна дитина 6—7 років, яка фізично і психічно здорова, має право на систематичне навчання у школі, обраній її батьками, а з прийняттям " Закону про дошкільну освіту" - отримати обов'язкову підготовку до школи за вимогами Базового компонента дошкільної освіти. Після створення умов для реалізації цієї вимоги закону, державний стандарт початкової освіти потребуватиме суттєвої корекції стосовно змісту і вимог до навчання дітей у 1 класі.

У Концепції педагогічної освіти (1998 р.) зазначено, що її основне завдання -- «професійна підготовка педагога, здатного забезпечити всебічний розвиток людини як особистості і найвищої цінності суспільства» (2, с.2). Проаналізуємо можливості, які створюються у ВНЗ для виконання цього державного замовлення в умовах запровадження нового змісту і тривалості початкової освіти.

Гуманістичні цінності шкільної освіти зумовили зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно орієнтовану. Суттєвими ознаками цих змін є навчання і виховання учнів з максимально можливою індивідуалізацією, створенням умов для саморозвитку і самонавчання осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей. Особистісно орієнтована система потребує побудови навчально-виховного процесу на діагностичній основі, яка є підґрунтям педагогічної діяльності в інтересах вихованця, а не за­собом контролю чи комплектування класів за зручними для вчителів показниками. У той же час вона об'єктивно змінює позицію учнів і вчителів у спілкуванні, утверджує не рольове, а особистісне спілкування, зумовлює потребу діалогу, дискусій обміну думками, враженнями, моделювання життєвих ситуацій, стимулює розвиток критичного мислення.

Обов'язковою ознакою особистісно зорієнтованого навчання є сильний мотиваційний потенціал (авансування успіху, спонукання до самоаналізу, самооцінки, самопізнання; включення змісту, що має особистісне значення для учнів тощо).

Найголовніші ознаки особистісно орієнтованого навчання — багатоваріантність методик і технологій, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності емоційного благополуччя і позитивного ставлення світу.

В ідеалі особистісно орієнтована педагогічна освіта передбачає проектування індивідуальної траєкторії професійного становлення кожного студента протягом усіх років його навчання. Реалізувати це нині складно, адже бракує сучасних засобів навчання, особливо підручників, комп'ютерів; уніфікованою залишається організація навчального процесу. Але рухатись у цьому напрямі конче потрібно. Передусім змінити методологію підготовки - - формувати майбутнього спеціаліста як особистість, яка здатна до самонавчання упродовж життя, до прийняття рішення в інтересах дитини. Цей процес передбачає створення варіативних навчальних планів і програм, запровадження нової системи контролю оцінювання, стимулювання, нової структури змісту і тривалості навчання.

Але за будь-яких умов навчання слід дбати про фундаментальність психологічної і педагогічної підготовки студентів, оволодіння ними набором педагогічних технологій, за якими успішно досягаються основні цілі початкової освіти.

У контексті цілей особистісно орієнтованої професійної освіти слід з нових позицій побудувати засвоєння тем з внутрішньошкільного управління. Відомо, що сучасне управління стає багатофункціональним, гнучким, відкритим, стимулюючим, оскільки саме учень є центром педагогічного процесу, всі засоби і форми організації життя школи мають бути підпорядковані меті його виховання, навчання і розвитку. Однак, помилково вважати, що вчитель має працювати лише із особистістю, адже клас, група, колектив не менше, а у деяких ситуаціях і сильніше, здійснюють особистісно орієнтований підхід. Тому майбутній учитель має навчитися працювати як з окремою особистістю, так і з дитячою спільнотою. У змісті управлінської діяльності змінюється роль і зміст управлінської інформації. Вона має бути не усередненою, а індивідуалізованою, засвідчувати зростання кожної дитини.

У загальноосвітніх закладах І ступеня (початковій школі (I-IV класи)) головне завдання — виховання, і передусім, навчальними предметами. Тут закладаються основи розуміння рідної (державної) мови як головного, універсального засобу спілкування; культури мови — міри духовної культури індивіда; етично-моральне ставлення до оточення; науково-гуманістичний погляд на людину (пізнання через самопізнання); утилітарний і духовний погляд на природу, на родину, зміст і красу життя, самоцінність, покликання людей; на індивідуальне і спільне в людях, отже, на гармонію емоціо, раціо, інтелекту (почуттів і обов'язків) та життєдіяльності; на сутність і щастя добротворчого патріотизму, на герб, прапор і гімн.

Мети досягають через інтегративне опанування циклами дисциплін:

а) мова (словесність), природа, історія рідного краю;

б) інформатика (на комп'ютерній основі), біологія, крає-, (народознавство), матеріальна культура (початкові основи усіх зазначених дисциплін).

Починаючи з першого класу і далі — фізична культура, основи гігієни, розумова праця, культура побуту. Навчання здійснюється державною мовою, на основі якої вивчаються іноземні.

Індивідуальне навчання, згідно із «Положенням про індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти» школа організовує для осіб, які:

- виявили бажання навчатися індивідуально (з урахуванням побажання батьків або осіб, які їх замінюють);

- мають високі навчальні можливості;

- не можуть відвідувати школу за станом здоров'я;

- не спроможні засвоїти навчальний матеріал в обсязі базового рівня у визначені державою терміни.

Підставою для організації індивідуального навчання осіб, які проживають у мікрорайоні обов'язкового обслуговування школи, є:

- заява батьків або осіб, які їх замінюють;

- висновок лікувальної установи (для тих, хто не може відвіду­вати школу за станом здоров'я) або психолого-педагогічної комісії (для тих, хто не спроможний засвоїти матеріал в обсязі базового рівня загальної середньої освіти);

- рішення педагогічної ради школи, затверджене місцевим органом державного управління освітою.

Закон України «Про загальну середню освіту» передбачає виконання загальноосвітніми закладами освіти таких завдань (Ст. 5):

- виховання громадянина України;

- формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду;

- виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності;

- виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина;

- реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань;

- виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй;

- виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).

Концепція середньої загальноосвітньої школи України передбачає, що навчально-виховний процес в ній має будуватися на демократичних засадах; його зміст, форми і методи навчання й виховання повинні відповідати даним сучасної науки, нормам загальнолюдської моралі.

Школа має бути самостійною у виборі форм організації навчально-виховного процесу, методів і засобів його реалізації. Будь-яке нав'язування учителям типів, структур уроків чи методів їх, як наголошується в концепції, є недопустимим. Однак, це не означає, що вчитель може нехтувати відомими загально педагогічними чи методичними вимогами до організації навчально-виховного процесу, до врахування освітньої, розвиваючої та виховної мети занять вікових та індивідуальних особливостей учнів, характеру матеріалу, який вивчається.

У навчальному процесі потрібно створювати умови для розвитку пізнавальної діяльності учнів, індивідуальних можливостей школярів завдяки використанню індивідуальної та групової, самостійної і керованої, класної і домашньої їх діяльності. Для розвитку пізнавальних здібностей учнів пропонується використовувати значні можливості всієї різноманітності форм навчальних занять — уроку, практичного заняття, дидактичної гри та поєднання їх у раціональній системі, яка будується з урахуванням змісту навчального матеріалу, передбачуваного рівня засвоєння знань.

Майбутній учитель вже за студентською лавою повинен мати чітке уявлення про свій правовий статус педагогічного працівника. Професійні права і обов'язки педагогів чітко визначені у «Положенні про загальноосвітній навчальний заклад»:

Педагогічні працівники загальноосвітнього закладу мають право:

- самостійно обирати форми, методи, засоби навчальної роботи, не шкідливі для здоров'я учнів;

- брати участь у роботі методичних об'єднань, зборів загальноосвітнього навчального закладу, у заходах, пов'язаних з організацією навчально-виховної роботи;

- обирати форми підвищення своєї кваліфікації;

- проводити в установленому порядку науково-дослідну, експериментальну, пошукову роботу;

- вносити пропозиції керівництву загальноосвітнього навчального закладу і органам управління освітою щодо поліпшення навчально-виховної роботи;

- на соціальне і матеріальне забезпечення відповідно до законодавства;

- об'єднуватися у професійні спілки та бути членом інших об'єднань громадян, діяльність яких не заборонена законодавством.

Педагогічні працівники загальноосвітнього навчального закладу зобов'язані:

- забезпечувати належний рівень викладання навчальних дисциплін відповідно до навчальних програм, дотримуючись вимог «Державного стандарту загальної середньої освіти»;

- сприяти розвитку інтересів, нахилів та здібностей дітей, а також збереженню їх здоров'я;

- утверджувати особистим прикладом і настановами повагу до державної символіки, принципів загальнолюдської моралі;

- виконувати статут загальноосвітнього навчального закладу, правила внутрішнього розпорядку, умови контракту чи трудового договору;

- брати участь у роботі педагогічної ради;

- виховувати в учнів повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних традицій та звичаїв, духовних та культурних надбань на роду України;

- готувати учнів до самостійного життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

- дотримуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність учнів;

- постійно підвищувати свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну і політичну культуру;

- виконувати накази і розпорядження керівника навчального закладу, органів управління освітою.

Головна особливість розвитку особистості молодшого школяра зміна його соціальної позиції: дитина приступає до систематичного учіння, стає членом класного колективу; змінюються стосунки з дорослими, головним авторитетом стає вчитель. Завдання дорослих щодо молодшого школяра в цей період полягає в тому, щоб сформувати у нього позицію учня, підвести його до розуміння ним своїх обов'язків.

Цей вік сприятливий для розвитку фізичних та розумових сил дитини. Збільшення росту і ваги тіла проходить достатньо пропорційно. Формуються функції мозку, значно посилюється процес диференціації між збудженням та гальмуванням. Інтенсивно розвивається руховий аналізатор, підвищується точність диференціації рухів. Разом з тим скелет молодшого школяра ще не пройшов, стадії окостеніння, недостатньо розвинута серцево-судинна система. Усе це вимагає від педагогів і батьків правильної організації режиму дитини в сім'ї і школі.

Успішному навчанню молодших школярів сприяють відповідні мотиви навчання. У 1-2-х класах провідним мотивом є пізнавальні інтереси, які диференціюються за видами діяльності, - любить читати чи рахувати. У 3-х класах з'являється прагнення зайняти гідне місце в колективі, захоплює зміст знань (дізнатися про життя інших народів, навчитися пояснювати явища природи).

Пам'ять у молодших школярів переважно наочно-образна. Вони легко запам'ятовують конкретні предмети навіть з багатьма деталями, але їм важко запам'ятати абстрактний матеріал, який розкриває зв'язки і відносини між явищами.

Недостатньо критично сформоване уявлення учня початкової школи. Інколи брехня дитини є виразом її фантазії: вона прагне всупереч правді розповісти щось цікаве і сама вірить у те, що придумала.

Від класу до класу удосконалюється логічне мислення. Якщо учні першого класу звертають увагу на зовнішні ознаки, то третьокласники вже виділяють родові поняття. Мова і мислення дітей яскраво та емоційно забарвлені.

Це одночасно не лише допомагає процесу їхнього навчання і виховання, а й ускладнює його. Тож учителю доводиться долати окремі недоліки в усному мовленні дітей — поспішність, неуважність, перескакування з одного на інше.

У процесі навчання в дітей формуються загальнотрудові уміння: планувати, організовувати роботу свою і товаришів, здійснювати самооцінку і самоконтроль. Учні особливо цікавляться оцінкою, яку дають їм однокласники і гостро переживають, якщо ця оцінка не співпадає з очікуваною.

Ставлення дітей до довколишньої дійсності на ранніх ступенях розвитку будується на наслідуванні дорослих. Вони повторюють оцінки старших, інколи навіть копіюють їхні почуття, але за цими зовнішніми проявами осуду чи схвалення чогось часто надовго зберігається спокій почуттів. Нерідко причиною такого бездумного ставлення до чогось буває стиль роботи вихователя. Розповідаючи про події, людські вчинки, вчитель, наприклад, аналізує їх у чисто пізнавальному плані. Але цього явно недостатньо для пробудження почуттів у дітей.

Усе вище висловлене є основою для визначення основних про­фесійних рис учителя початкових класів. І перше - це ставлення вчителя до своє праці як до головного сенсу життя і діяльності:

- вибирати професію вчителя свідомо, відповідно до педагогічного покликання;

- любити педагогічну працю, прагнути до творчості в ній, використовувати прогресивні методи виховання і навчання;

- сприяти поліпшенню умов педагогічної праці, боротися з усім, що заважає вихованню підростаючого покоління;

- піклуватися про якісне поповнення професійної групи вчителів за рахунок здібної до педагогічної праці молоді;

- моральна відповідальність учителя за всебічний розвиток особистості учня;

- ставитись до учня як до особистості, поважати і підтримувати найцінніші її особистісні якості, сприяти розвитку;

- прагнути, щоб ставлення до учня було не просто діловим, офіційним, але й мало людський, товариський характер;

- любити дітей, бути уважним до кожної дитини, ставитись до її думок і вчинків як до значущих фактів;

- вивчати внутрішній світ учнів, умови їх життя і діяльності для того, щоб, приймаючи рішення, передбачати педагогічні і соціальні наслідки своїх дій;

- бути вимогливим до учня, бачити в мірі вимогливості міру поваги до нього. Вимогливість має бути педагогічне і соціальне доцільною — доброзичливою, реальною, обґрунтованою, що сприяє всебічному розвитку учня;

- нести моральну відповідальність за характер моральних відносин у системі «учитель — учень», бути свідомим організатором цих відносин і перетворювати їх у засіб прилучення учнів до моралі;

- підходити до кожного учня з оптимістичною гіпотезою: вірити у великі можливості духовного і фізичного удосконалення вихованця, підтримувати його прагнення стати хорошою людиною;

- бути витриманим з учнями, вміти терпляче вислуховувати і виправляти будь-які їхні помилки;

- зміцнювати свій авторитет як людини і професіонала в очах дітей, вважати себе відповідальним не тільки за свою поведінку і висловлені думки, але й за правильне їх розуміння учнями.

- не принижувати людської гідності дитини, бути нетерпимим до подібних дій своїх колег.

Особливої уваги заслуговує повага до учнівського колективу як важливого чинника всебічного розвитку учня:

- спиратися на учнівський колектив у будь-якій педагогічній справі, рахуватися з його думкою;

- сприяти формуванню, розвитку і зміцненню учнівського колективу і колективістських якостей учнів;

- використовувати учнівський колектив як важливу умову і засіб впливу на особистість учня;

- рахуватися з правом учнівського колективу вирішувати свої внутрішні справи;

- бачити рівень розвитку учнівського колективу і вклад окремих учнів у його розвиток;

- бути непримиренним до помилкових форм колективізму, до прояву індивідуалізму, що руйнує колектив учнів.

Неможлива педагогічна діяльність вчителя без піклування про організацію педагогічної співпраці з батьками учнів:

- усвідомлювати моральну відповідальність перед батьками учнів за якість навчання і виховання їхніх дітей;

- шукати педагогічні контакти з батьками учнів, бути відповідальним за доброзичливість стосунків з ними, домагатися єдності педагогічного впливу обох сторін;

- сприяти формуванню в учнів поваги до своїх батьків;

- нести відповідальність за педагогічні погляди батьків учнів, сприяти їх удосконаленню;

- бути педагогічно вимогливим до батьків учнів щодо виховання дітей, ставити до них вимоги тільки обґрунтовані, педагогічно доцільні;

- не ображати батьківської любові до дітей, терпляче і поважно ставитись до критичних зауважень батьків, бачити в їхніх діях ділову форму допомоги у вихованні дітей.

Для змістовної творчої роботи педагога особливо необхідною є повага до колеги як товариша по роботі, підтримка його авторитету як важливого фактора спільного педагогічного впливу на дітей.

- бути поважливим і тактовним з кожним учителем, незалежно від статі і віку, індивідуальних особливостей і педагогічної майстерності;

- не прагнути піднести авторитет свого предмета за рахунок принижения інших навчальних предметів;

- бути уважним і доброзичливим до колег, які шукають нові шляхи і засоби виховання й навчання, допомагати їм своїми знаннями і досвідом;

- бути особливо уважним до майстра педагогічної праці, допомагати створенню сприятливих умов для його творчості, переймати й поширювати його досвід;

- допомагати молодшим і менш досвідченим колегам в удосконаленні їхніх педагогічних умінь і навичок, не допускати чванства своїм педагогічним досвідом та майстерністю;

- бути непримиримим до фактів антипедагогічної поведінки своїх колег, а також відповідальність учителя за педагогічну ефективність діяльності педагогічного колективу;

- узгоджувати свої педагогічні погляди і дії з діями своїх колег, домагатись єдності педагогічних вимог і впливів на учнів;

- вчитись у колективу, збагачувати свої педагогічні знання і вміння позитивним досвідом усього колективу;

- узгоджувати свої зусилля у пошуках нових методів і засобів педагогічного впливу на учнів із зусиллями всього колективу заради успіху спільної справи навчання й виховання, засуджувати прагнення працювати одинцем;

- робити свій внесок до педагогічного досвіду колективу, пропонувати колективу все краще, чим володіє вчитель, не допускати будь-яких педагогічних «секретів і таємниць» від членів свого колективу;

- з повагою ставитись до традицій колективу, які мають педагогічну цінність, боротися з традиціями і звичаями, морально і педагогічно недоцільними;

- нести відповідальність за рівень розвитку педагогічного колективу як суб'єкта педагогічної дії;

- залишатися непримиренним до всіх форм лжеколективізму та індивідуалізму, що підривають можливості навчально-виховного процесу.

І особливо актуальним професійним фактором є постійна робота вчителя над собою, удосконалення себе як особистості, яка постає головним чинником педагогічного впливу на учнів:

- піклуватися про свою моральність, ідейно-теоретичний та інтелектуальний розвиток, про підвищення рівня своєї культури як необхідної умови педагогічного впливу особистості і підвищення її педагогічної майстерності;

- бути прикладом для учнів, здійснювати постійний контроль за моральною стороною своєї поведінки, керувати своїми емоціями.

- піклуватися про свій авторитет — важливий фактор педагогічного впливу на учнів;

- бути самокритичним і вимогливим до себе, тверезо оцінювати відповідність своїх знань, умінь і навичок потребам виховання її навчання підростаючого покоління;

Вчитель також повинен практично сприяти керівнику школи у поліпшенні організації навчально-виховного процесу:

- дотримуватись дисципліни педагогічної праці, бути готовим підкоритися волі керівника колективу у процесі роботи;

- нести відповідальності за стиль, зміст і методи діяльності керівника школи, активно протистояти неправильним у педагогічному і соціальному смислі поглядам і діям керівника;

- прагнути до справедливої оцінки діяльності керівника учительського колективу, не перебільшувати його заслуг;

- не допускати підлабузництва щодо керівника педагогічного колективу, бути непримиренним до прояву цих якостей у своїх колег.

Завдання для самостійної роботи:

1. Назвіть загальноосвітні навчальні заклади, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти.

2. Назвіть терміни навчання для здобуття повної загальної середньої освіти у ЗОПІ І - III cm.

3. Поясніть, для кого школа організовує індивідуальне навчання.

4. Назвіть, які права мають педагогічні працівники загальноосвітнього закладу.

5. Поясніть, яке головне завдання загальноосвітніх закладів І cm.

6. Назвіть та охарактеризуйте основні професійні риси вчителя початкових класів.

7. Перерахуйте основні документи, що регламентують процес підготовки сучасного вчителя.