Тема 2. Вища педагогічна освіта України

За останні роки в системі освіти України, відповідно до Закону " Про освіту" (Ст. 29), визначилась структура освітніх навчально-виховних закладів, що включають відповідні ланки. Розгалужена система включає в себе заклади освіти, наукові, науково-методичні й методичні установи, науково-виробничі підприємства, державні й місцеві органи управління освітою та самоврядування у цій галузі.

У цілому навчально-виховна діяльність закладів освіти базується на таких принципах (ст. 6):

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- рівність умов кожної людини у повній реалізації здібностей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв'язок з освітою та національною історією, культурою, традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою та виробництвом;

- взаємозв'язок з наукою інших країн;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- єдність і наступність у системі освіти;

- безперевність і різноманітність системи освіти;

- поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

До державних органів управління вищою освітою належать:

- Міністерство освіти і науки України;

- центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти;

- Вища атестаційна комісія України;

- Державна акредитаційна комісія.

Центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти, є Міністерство освіти і науки України. Пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти вносять органи громадського самоврядування, а саме:

- Всеукраїнський з'їзд працівників освіти;

- загальні збори колективу навчального закладу;

- районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників;

- з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим.

Складовою частиною структури освіти в Україні є різні типи навчально-виховних закладів.

Дошкільна освіта. До закладів дошкільної ланки освіти входять: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки сімейні, прогулянкові, дошкільні компенсуючі (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типу з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі гадки інтернатного типу, дитячі будинки та ін.

Дошкільне виховання спрямовується на практичне оволодіння рідною мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі; забезпечення пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, поваги й любові до батьків, родини, Батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних та загальнолюдських цінностях.

Вагоме місце в освітньому просторі займає цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності - здобуттю молоддю загальної середньої освіти. Основою подальшої освіти і трудової діяльності є результат: інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості.

Навчання та виховання ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

До загальноосвітніх закладів, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти, відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту»(1999 p.), належать:

- середня загальноосвітня школа — загальноосвітній заклад І -III ступенів (І ступінь — початкова школа; II ступінь — основ на школа; III ступінь — старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

- спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

- гімназія - загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ИІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

- ліцей - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

- колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

- загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

- спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

- загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

- школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюються окремо для хлопців і дівчат);

- вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад П-ІІІ ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.

Іншими навчальними закладами системи загальної середньої освіти є:

- позашкільний навчально-виховний заклад — навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій світі за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

- міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних,.закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;

- професійно-технічний навчальний заклад — навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті;

- вищий навчальний заклад І-П рівнів акредитації — навчальний заклад для задоволення потреб громадян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і бакалавра з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти. Термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах І—III ступенів становить:

- у загальноосвітніх закладах І ступеня — 4 роки;

- у загальноосвітніх закладах II ступеня — 5 років;

- у загальноосвітніх закладах ІІІ ступеня — 3 роки. Індивідуальне навчання, згідно з «Положенням про індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти», школа організовує для осіб, які:

- виявили бажання навчатися індивідуально (з урахуванням бажання батьків або осіб, які їх замінюють);

- мають високі навчальні можливості;

- не можуть відвідувати школу за станом здоров'я;

- не спроможні засвоїти навчальний матеріал в обсязі базового рівня у визначені державою терміни.

Навчально-виховний процес, як передбачає Концепція загальноосвітньої школи України, у цій установі має будуватися на демократичних засадах, а зміст, форми і методи навчання та виховання повинні відповідати не лише даним сучасної науки, а й нормам загальнолюдської моралі. У виборі форм організації навчально-виховногo процесу школа має бути самостійною, адже, як наголошується в Концепції, будь-яке нав'язування учителям типів, структур уроків чи методів їх проведення є недопустимим. Проте, це ще не означає, що вчитель може нехтувати відомими загальнопедагогічними чи методичними вимогами до організації навчально-виховного процесу, до врахування освітньої, розвиваючої та виховної мети занять, вікових та індивідуальних особливостей учнів, характеру матеріалу, який вивчається.

У навчальному процесі потрібно створювати умови для розвитку пізнавальної діяльності учнів, розвитку їх індивідуальних можливостей завдяки використанню індивідуальної та групової, самостійної і керованої, класної і домашньої їх діяльності. Для цього пропонується використовувати значні можливості всієї різноманітності форм навчальних занять - уроку, лекції, семінару, практичного заняття, дидактичної гри, колоквіуму та поєднання їх у раціональній системі, яка будується з урахуванням змісту навчального матеріалу, передбачуваного рівня засвоєння знань.

Позашкільна освіта. Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовується на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їхніх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Здійснюються вони позашкільними закладами, до яких належать палаци, будинки, центри, станції дитячої творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта. Професійно-технічна освіта здійснюється на основі базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту і має на меті забезпечити громадянам здобуття професії відповідно до їхніх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовки, підвищення їх професійної кваліфікації.

Здобувається професійно-технічна освіта в таких закладах освіти: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію. Вони можуть мати денні, вечірні відділення, створювати і входити до різних комплексів, об'єднань.

Усі учні державних професійно-технічних закладів освіти забезпечуються безкоштовним харчуванням і стипендією, а учні з числа дітей-сиріт, дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей, які потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави.

Випускникам професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії).

Важливе місце в системі освіти займає професійна підготовка майбутніх педагогів. У Концепції педагогічної освіти зазначено, що педагогічна освіта покликана забезпечувати формування вчителя, який здатний розвивати особистість дитини, зорієнтований на особистісний та професійний саморозвиток і готовий працювати творчо в закладах освіти різного типу.

Завдання педагогічної освіти:

1) створення цілісної системи безперервної педагогічної освіти;

2) підготовка педагога, здатного забезпечити всебічний розвиток особистості;

3) організація профорієнтаційної роботи та відбору здібної молоді для навчання у вищих педагогічних навчальних закладах;

4) розробка і запровадження державних стандартів педагогічної освіти;

5) удосконалення мережі закладів педагогічної освіти;

6) формування державного замовлення на підготовку педагогічних працівників;

7) створення нової навчальна-методичної літератури, розробка актуальних проблем педагогічної освіти;

8) визначення змісту освіти для психолого-педагогічної підготовки фахівців з непедагогічних спеціальностей;

9) сприяння просвітницькій роботі серед населення з проблем сімейного виховання, організації дозвілля молоді, здорового способу життя.

Нормативною базою підготовки майбутніх педагогів є навчальний план, який складається вищим педагогічним навчальним закладом на основі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять (лекції, лабораторні, практичні, семінарські, індивідуальні заняття, консультації, навчальні і виробничі практики) та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного та підсумкового контролю, а також відображається обсяг часу, відведеного на самостійну роботу.

Цей документ розробляється на весь період реалізації відповідної освітньо-професійної програми підготовки і затверджується керівником вищого закладу освіти.

У навчальному плані з спеціальності 6.00.02 " Початкове навчання" передбачається соціально-гуманітарна, психолого-педагогічна, фахова та практична підготовка.

Соціально-гуманітарна підготовка включає подальше поглиблення та професіоналізацію знань з таких напрямів: українознавство, філософія, політологія, соціологія, історія, правознавство, економіка, фізична культура, екологія, культурологія, релігієзнавство, етика, естетика, мовознавство.

Соціально-гуманітарні дисципліни є обов'язковими для вивчення за усіма педагогічними спеціальностями. Якщо ж вони є фаховими з відповідної спеціальності, то вилучаються із загального переліку і вносяться до переліку фахових дисциплін.

Психолого-педагогічна підготовка визначається педагогічними та психологічними дисциплінами:

- педагогічні (вступ до спеціальності, історія педагогіки, загальна педагогіка, педагогічна майстерність, методика виховної роботи, порівняльна педагогіка, соціальна педагогіка, сучасні педагогічні технології тощо);

- психологічні (загальна психологія, вікова психологія, педагогічна психологія, історія психології, соціальна психологія тощо).

Фахова підготовка передбачає набуття студентами теоретичних знань, вироблення практичних умінь і навичок із здійснення професійної педагогічної діяльності.

Зміст фахової підготовки, виходячи зі ступеневості вищої освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр), диференціюється з урахуванням специфіки спеціальностей.

Практична підготовка здійснюється через навчальні та фахові (педагогічні) практики.

Різновидом звичайного навчального плану є робочий навчальний план та індивідуальний навчальний план студента.

Індивідуальний навчальний план студента - - це нормативний документ, за яким здійснюється навчання студента з урахуванням вимог освітньо-професійної програми відповідного рівня підготовки та його особистих освітньо-професійних інтересів і потреб.

Даний документ складається на основі робочого навчального плану і включає всі нормативні та вибіркові навчальні дисципліни, обрані студентом, з обов'язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки.

Індивідуальний навчальний план складається на кожен навчальний рік і затверджується у порядку, встановленому вищим закладом освіти, але, зазвичай, деканом факультету.

Методичне керівництво індивідуальним навчанням студентів та контроль за виконанням ними індивідуальних навчальних планів здійснюється деканами факультетів і відповідними кафедрами.

Навчальна програма — це нормативний документ, який визначає місце і значення навчальної дисципліни в реалізації освітньо-професійної програми підготовки, її зміст, послідовність і організаційні форми вивчення навчальної дисципліни, вимоги до знань та умінь студентів.

Навчальні програми нормативних дисциплін включаються до комплекту документів державного стандарту освіти, розробляються і затверджуються як його складові, а вибіркових - розробляються і затверджуються вищим закладом освіти.

Підтипом навчальної програми є робоча навчальна програма. Це — нормативний документ вищого закладу освіти, який розробляється для кожної навчальної дисципліни на основі навчальної програми дисципліни відповідно до навчального плану.

У робочій навчальній програмі відображається конкретний зміст навчальної дисципліни, послідовність та організаційно-методичні прийоми і форми її вивчення, обсяг часу на різні види навчальної роботи, засоби і форми поточного та підсумкового контролю, її складовими є тематичний план, пакет методичних матеріалів для проведення поточного і підсумкового контролю, перелік навчально-методичної літератури, засобів наочності, технічних засобів навчання тощо. Навчальна робота у вузі організовується й реалізується у формі навчальних занять, основними видами яких с: лекція, семінар, практичне заняття, лабораторна робота, індивідуальні заняття, самостійна робота, консультації.

Так, пізнавальна діяльність студентів виявляється:

- у прослуховуванні та конспектуванні лекцій;

- у читанні й опрацюванні рекомендованої літератури; конспектуванні рекомендованої літератури;

- у вирішенні (виконанні, розв'язанні) практичних завдань;

- в участі у науково-дослідних роботах, у проведенні експериментів, тощо.

Загальнонавчальні вміння можна розподілити на чотири групи:

1) навчально-організаційні;

2) навчально-інтелектуальні;

3) навчально-інформаційні;

4) навчально-комунікативні.

До навчально-організаційних умінь належать:

- уміння організувати своє робоче місце;

- уміння планувати поточну роботу;

- уміння націлити себе на виконання поставленого завдання;

- уміння здійснювати самоконтроль і самоаналіз навчальної діяльності: уміння організувати пізнавальну діяльність у колективі, співробітничати під час вирішення навчальних завдань (уміння пояснювати, надавати допомогу іншим тощо).

Навчально-інтелектуальні (загальнологічні) вміння:

- охайно та швидко писати (для успішного навчання необхідно писати зі швидкістю не менше 60 знаків на хвилину);

- уміння читати у заданому темпі, читати усвідомлено, виразно;

- швидке читання - понад 300 слів за хвилину;

- читання в темпі скоромовки - 180 - 300 слів за хвилину;

- оптимальне читання - 120 - 150 слів за хвилину;

- нормальне читання 80-90 слів за хвилину;

- уміння аналізувати навчальний матеріал;

- уміння порівнювати об'єкти, факти, явища;

- уміння систематизувати матеріал;

- уміння узагальнювати, робити резюме;

- уміння виділяти головне, істотне;

- уміння синтезувати матеріал;

- уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки;

- уміння виділяти логічно закінчені частини в прочитаному, встановлювати взаємозв'язки і взаємозалежності між ними;

- уміння застосовувати дослідницькі прийоми (постановка завдань, формулювання гіпотези, вибір методів вирішення, доказ, пере вірка).

Навчально-інформаційні вміння:

1) уміння користуватися каталогом або комп'ютерним джерелом інформації;

2) уміння користуватися словниками, енциклопедіями, довідниками, коментарями, змістом;

3) уміння складати картотеку;

4) уміння користуватися друкованими та електронними засобами інформації та технічними засобами (телебачення; радіо);

5) уміння складати план, тези, конспект, анотацію тощо.

Навчально-комунікативні вміння:

1) уміння слухати - одне з найважчих, що потребує зосередженості, рівномірного розподілу уваги протягом досить великого періоду часу, воно вимагає певної роботи над собою й залежить від стійкості нервової системи та психіки;

2) уміння слухати лектора та одночасно записувати зміст його лекції;

3) уміння читати текст і одночасно слухати інструктаж викладача про роботу над текстом, над логічно складеними частинами;

4) уміння літературною мовою викладати свої думки;

5) уміння виступати перед аудиторією;

6) уміння складати план виступу;

7) уміння вести полеміку, брати участь у дискусії;

8) уміння ставити уточнюючі запитання;

9) уміння аргументувати, доводити.

Ефективною формою організації навчання є лекція, до якої ставляться певні вимоги: моральний бік лекції і викладача, науковість та інформаційність (сучасний науковий рівень), доказовість і аргументованість, наявність достатньої кількості яскравих, переконливих прикладів, фактів, обґрунтувань, документів і наукових доказів, емоційність викладу інформації, активізація мислення слухачів, постановка запитань для роздумів; чітка структура і логіка розкриття послідовно викладених запитань; методична обробка — виведення головних думок і положень, підкреслення висновків, повторення їх у різних формулюваннях; викладання доступною і зрозумілою мовою; використання, за можливості, аудіовізуальних дидактичних матеріалів.

Структура лекції залежить від змісту і характеру викладеного матеріалу, але існує й загальна структурна основа, яку застосовують до будь-якої лекції. Це, передусім, повідомлення теми і плану лекції, до якого входять основні питання, що можуть слугувати для складання екзаменаційних білетів, та суворе його дотримання.

Вступна лекція має за мету дати студентам загальне уявлення про завдання і зміст усього курсу, розкрити структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури, взаємозв'язок з іншими дисциплінами. Головне завдання вступної лекції — сприяти розвитку у студентів інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння.

Тематична лекція присвячується розкриттю конкретної теми навчальної програми з конкретної дисципліни.

Оглядову лекцію нерідко читають перед або під час виробничої практики. Головне її завдання полягає в тому, щоб сприяти забезпеченню належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними уміннями та навичками студентів. Крім цього, оглядову лекцію читають також студентам перед виконанням дипломних робіт або складанням державних іспитів, абітурієнтам перед вступними іспитами, студентам-заочникам.

На кожній лекції розглядаються найгостріші проблемні або вузлові питання, показуються шляхи вирішення окремих із них сучасною наукою і практикою, обговорюються важкі для самостійного опрацювання студентами питання навчальної програми.

До того ж, обов'язково ставляться питання, які вимагають вирішення не тільки в ході самої лекції, але й після неї у процесі самостійної роботи студента з літературою. Студент, який не відвідує лекцій, не може повноцінно включитися в навчально-пізнавальну діяльність.

Графічним відображенням будь-якої лекції є конспектування, у процесі якого потрібно навчитися скорочувати необхідну інформацію. Наприклад, деяка з неї може бути записана за допомогою опорного слова або фрази. Треба використовувати загальноприйняті або власні скорочення («ст.» стаття, «з-н» - закон...), абревіатури термінів (ЗМІ - засоби масової інформації), математичні символи («<», «>», «=» тощо). Якщо середня швидкість запису дорослої людини 20 слів за 1 хв., то при вмілому скороченні вона може сягати 80 - 90 слів за 1 хв. Варто робити різного роду підкреслення, виділення фраз, заголовків, законів тощо, а нумерацію різних пунктів і підсумків слід помічати на полях.

Процес навчання у вищому закладі освіти передбачає також практичні заняття, які призначені для поглибленого вивчення дисципліни. Ця форма організації навчального процесу відіграє важливу роль у виробленні в студентів навичок застосування здобутих знань для вирішення практичних завдань. Різні форми практичних занять (заняття іноземної мови, лабораторні роботи, семінарські заняття, практикуми) на молодших курсах проводяться через 2-3 лекції і логічно продовжують роботу, розпочату на них.

План практичного заняття повинен відповідати загальним ідеям і спрямованості лекційного курсу, співвідноситися з ним. Сама ж структура цих занять, в основному, однакова:

- вступне слово викладача;

- відповіді на запитання студентів із незрозумілого матеріалу;

- практична частина як планова;

- заключне слово викладача.

Крім цього, практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення зі студентами, виконання завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку та оцінювання.

Семінарські заняття як форма навчання в сучасній вищій школі є одним з основних видів практичних занять з гуманітарних наук. Вони призначені для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна мета семінарських занять — забезпечити студентам можливість оволодіти навичками і вміннями використання теоретичних знань, - реалізується завдяки вирішенню таких завдань:

- розвиток творчого і професійного мислення;

- пізнавальна мотивація;

- професійне використання знань у навчальних умовах;

- повторення і закріплення знань;

- контроль;

- педагогічне спілкування.

Під час семінарських занять і підготовки до них у студентів формуються елементарні навички науково-дослідницької роботи, уміння готувати доповіді і виступати з ними перед аудиторією, здатність працювати одночасно з кількома літературними джерелами, аналізувати їх зміст і узагальнювати отриманий матеріал. Розвиток цих якостей у студентів має особливо важливе значення для їхньої майбутньої практичної діяльності.

Самому семінару передують кілька етапів. Після прослуховування лекції з теми семінару, підбирається література, опрацювавши яку, складається текст виступу (план, тези, доповідь). І вже після цього — безпосередня активна участь у проведенні семінару.

Оскільки виступ на семінарі відображає, рівень оволодіння студентом необхідними знаннями під час лекції та самостійного опрацювання навчального матеріалу, потрібно глибоко продумати не тільки його зміст, а й форму викладу. Зокрема, варто уникати книжних виразів, проте, водночас сам виступ має бути літературно грамотним. Крім того, його бажано готувати за таким планом: вступ, глибоке і добре аргументоване висвітлення питання, невелике узагальнення — висновки.

Після виступу студент має бути готовим відповісти на запитання викладача або товаришів по суті своєї розповіді, а це вимагає глибокого вивчення матеріалу з усіх тем.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їхні виступи, активність у дискусіях, уміння формулювати і відстоювати свою думку тощо. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття вносяться у відповідний журнал, а за окремі - враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

На старших курсах проводяться спецсемінари з окремих проблем, до проведення яких залучаються відомі вчені, а також спеціалісти - - працівники наукових закладів та інших організацій. У ході спецсемінару важливу роль відіграє орієнтація студентів на групову роботу, використання спеціальних прийомів навчання, наприклад, моделювання ситуації.

Консультація - це форма організації навчально-пізнавальної діяльності з одним чи групою студентів. Вони є передекзаменаційними (передзаліковими), поточними, тематичними, за якої студент отримує від викладача відповіді на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування, йому незрозумілих.

Колоквіум (від лат. «colloquium» -- розмова) -- одна з форм навчальних занять, розмова викладача зі студентами для вияснення рівня їхніх знань. Колоквіум виконує контрольно-навчальну функцію. Він особливо корисний, коли предмет читається 2—3 семестри, а підсумковий контроль — один. Його можна призначати замість семінару на підсумковому практичному занятті. Колоквіум дає можливість діагностувати засвоєння знань, виконує організаційну функцію, активізує студентів і може бути рекомендований у викладацькій практиці як одна з найбільш дієвих форм зворотного зв'язку.

Індивідуальне заняття проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей. Такі заняття організовуються за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однієї чи декількох навчальних дисциплін, а в окремих випадках -- повний обсяг навчальних занять для конкретного освітнього або кваліфікаційного рівня.

Види індивідуальних навчальних занять, їх обсяг, форми та методи проведення, а також методи поточного та підсумкового контролю (крім державної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом студента.

Основою навчання у вузі є самостійна робота студентів (див. тему 3). Організація самостійної діяльності полягає не лише в тому, що студентам пропонується опрацювати певну літературу. Самоосвітня діяльність розглядається як сукупність кількох «само»: самооцінка - вміння оцінити свої можливості; самооблік - вміння брати до уваги особистісні якості; самоорганізація - вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати діяльність та впорядковувати робоче місце; самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей; самокритичність - уміння критично оцінювати достоїнства та недоліки своєї роботи; самоконтроль - здатність контролювати свою діяльність.

Матеріал, який викладається на заняттях, поглиблюється і розширюється під час самостійного опрацювання навчальної літератури: підручників, монографій, наукових статей, брошур, першоджерел тощо.

За час навчання в загальноосвітній школі нинішні першокурсники звикли до існуючої в ній системи обліку та оцінювання знань, умінь і навичок. Види, форми і методика контролю успішності, критерії оцінювання знань, умінь і навичок студентів у вищому навчальному закладі істотно відрізняються від шкільної системи. Це вимагає переорієнтації першокурсників зі звичного для них стереотипу підготовки до навчальних занять до нових умов навчання у вищій школі, передусім через ознайомлення їх з методикою контролю й оцінювання знань, умінь і навичок.

Насамперед студентів знайомлять з тим, що у вищому педагогічному навчальному закладі мають місце міжсесійний контроль (попередня, поточна і тематична перевірка) і підсумковий.

Міжсесійний контроль. Попередню перевірку здійснюють з метою визначення ступеня готовності студентів до навчання залежно від етапу навчання і місця проведення контролю. Наприклад, на початку навчального року з метою встановлення рівня знань студентів, перед вивченням нового розділу для визначення питань, що потребують повторення, ступеня готовності студентів до сприйняття нової інформації за новою навчальною програмою, яку належить вивчити, у процесі підготовки студентів до практичних чи лабораторних робіт, до роботи над першоджерелами тощо. На базі отриманої інформації проводиться необхідне коригування навчальної діяльності студента, що особливо важливо для стимулювання його самостійної роботи.

Поточна перевірка є органічною частиною навчального процесу і проводиться на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних роботах. Найчастіше вона здійснюється у таких формах:

- усна співбесіда за матеріалами розглянутої теми на початку наступної лекції, з оцінкою відповідей студентів (10-15 хв.);

- письмове фронтальне опитування студентів на початку чи в кінці лекції (10-15 хв.); відповіді перевіряються і оцінюються викладачем у позалекційний час; бажано, щоб контрольні запитання були заздалегідь підготовлені на окремих аркушах, на яких студенти напишуть відповіді;

- фронтальний, безмашинний стандартизований контроль знань студентів за кількома темами лекційного курсу (5 20 хв.); проводиться найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт;

- перевірка за допомогою перфокарт (5-7 хв.);

- письмова перевірка у вигляді диктантів, творів з гуманітарних дисциплін і контрольних робіт із природничо-математичних дисциплін;

- домашні завдання;

- практична перевірка знань на лабораторних і практичних заняттях;

- тестова перевірка знань студентів.

Тематична перевірка знань студентів здійснюється на семінарських заняттях, колоквіумах, консультаціях. Основне завдання тематичної перевірки — дати можливість студентам осмислити тему в цілому, в усіх її взаємозв'язках. Тематичний і поточний контроль взаємопов'язані і входять до системи міжсесійного контролю. Наприклад, оцінка знань на семінарських заняттях — форма поточної перевірки знань студентів, їхньої самостійної роботи. Водночас семінарські заняття виступають зовнішньою формою організації тематичної перевірки. Цьому сприяє передусім те, що семінарські заняття присвячуються найважливішим темам дисципліни, що вивчається. Сказане стосується також лабораторних і практичних занять. Семінарські, практичні і лабораторні заняття сприяють не тільки перевірці знань і способів діяльності, а й виступають важливою формою тематичної перевірки й оцінки знань.

Підсумкова перевірка. Заліки, екзамени, курсові та дипломні роботи, виробнича і педагогічна практика традиційно вважаються основними формами підсумкового контролю навчальної роботи студентів.

Успішність студентів визначається і фіксується такими оцінками: за результатами заліків -- «зараховано» і «незараховано», за результатами іспитів — «відмінно», «добре», «задовільно» і «незадовільно». Оцінка за підсумками диференційованого заліку виставляється так само, як і за результатами іспиту.

Заліки — це підсумкова форма перевірки результатів виконання студентами практичних і лабораторних робіт, засвоєння ними матеріалу семінарських занять, результатів практики.

Заліки, зазвичай, проводяться без білетів і оцінок, у вигляді бесіди викладача зі студентами. Співбесіди можуть проходити індивідуально. Під час заліку викладач констатує факт виконання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семестру, викладач може поставити йому залік «автоматично».

Іспити, зазвичай, складаються за білетами, затвердженими кафедрою, з якими викладач знайомить студентів перед іспитом.

Досвідчені викладачі нерідко проводять іспити за білетами у вигляді вільного спілкування. При цьому запитання білета виступають стрижнем такої бесіди, а оцінка оголошується як її підсумок. Це сприяє створенню атмосфери довіри та взаєморозуміння.

А от у деяких вищих закладах освіти нагромаджено певний досвід проведення іспитів і без білетів (з урахуванням специфіки курсу).

Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працюють упродовж року.

Курсові роботи студенти захищають на засіданнях кафедр або перед спеціально створеними комісіями.

Державні випускні іспити приймає державна екзаменаційна комісія (ДЕК) у наперед визначеному і затвердженому складі. Окрім державних екзаменів, студенти-випускники захищають перед ДЕК дипломні роботи.

Особливо важливо ознайомити студентів з нормами оцінювання.

Оцінки «відмінно» заслуговує студент, який виявив всебічні, систематичні і глибокі знання програмового матеріалу, вміння вільно виконувати завдання, передбачені програмою, і ознайомлений з основною та додатковою літературою, рекомендованою програмою. Оцінка «відмінно» виставляється тим, хто засвоїв взаємозв'язок основних понять дисципліни в їхньому значенні для набутої професії, виявив творчі здібності в розумінні і використанні навчально-програмового матеріалу.

Оцінки «добре» повинні отримувати студенти, які виявили повне знання навчально-програмового матеріалу, успішно виконують передбачені програмою завдання, засвоїли основну літературу, рекомендовану програмою. Як правило, оцінка «добре» виставляється студентам, які засвідчили систематичний характер знань із дисципліни і здатні до їх самостійного поповнення та оновлення у ході подальшої навчальної роботи і професійної діяльності.

Оцінки «задовільно» заслуговує студент, що виявив знання основного навчального матеріалу в обсязі, необхідному для подальшого навчання і майбутньої роботи за професією, справляється з виконанням завдань, передбачених програмою, ознайомлений з основною літературою, рекомендованою програмою. Зазвичай, оцінка «задовільно» виставляється студентам, що припустилися огріхів у відповіді на іспиті і при виконанні екзаменаційних завдань, але спроможні усунути ці огріхи.

Оцінка «незадовільно» виставляється студентові, який виявив прогалини у знаннях основного навчально-програмового матеріалу, студентам, які неспроможні продовжити навчання чи приступити до професійної діяльності після закінчення вузу без додаткових занять з відповідної дисципліни.

У формуванні особистості майбутнього учителя важливе місце займає виховна робота вищого педагогічного навчального закладу. Вона будується на засадах загальнолюдських і національних цінностей і проводиться планово з урахуванням специфіки педагогічного факультету. Процес виховної роботи відбувається під безпосереднім керівництвом відділу виховної роботи й охоплює усі структурні ланки університету на декількох рівнях - загальноуніверситетському, факультетському, курсовому, груповому, індивідуальному.

До найбільш ефективних форм організації виховної роботи, які використовуються у педагогічному університеті, слід віднести: бесіди, лекторії, зустрічі, екскурсії, турніри КВК, вікторини, інформаційно-пізнавальні години, гурткову роботу, круглі столи, ділові зустрічі, дискусії, захист майбутніх професій, тематичні конференції, диспути, брифінги, літературні читання, усні журнали, читацькі конференції, тематичні вечори та вечори відпочинку, свята, обряди, участь у державних акціях, дні факультету, спортивні змагання, козацькі забави, участь у студентських олімпіадах, роботу клубів за інтересами, огляди художньої самодіяльності, агітбригади, конкурси, роботу в таборах праці і відпочинку, культпоходи до театрів, кінотеатрів, музеїв, на художні виставки, фестивалі, відеолекторії, концерти класичної та популярної музики, комп'ютерні заняття тощо.

Важлива роль у вихованні студентської молоді належить куратору академічної групи. Кураторами призначаються досвідчені викладачі кафедр університету з урахуванням особливостей спеціальності студентів академічної групи, їхня робота є службовим обов'язком викладача і передбачається індивідуальним планом у розділі «Виховна робота».

Головним завданням діяльності куратора є загальне, професійне і моральне становлення студентів академічної групи - майбутніх учителів. У центрі уваги куратора повинні бути зміни в особистості студента, у процесі індивідуальної діяльності з формування власного фахового потенціалу. Наставник покликаний забезпечити поступовий перехід студента з фіксованого рівня на першому році навчання на більш високий і максимально можливий при присвоєнні Державною кваліфікаційною комісією кваліфікації бакалавр. Не менш важливою функцією куратора є і захист студента, реалізація його права на вибір, що здійснюється через самостійну, звільнену від дріб'язкової опіки діяльність.

Основні положення щодо змісту, організації і діяльності педагогічного університету ґрунтуються на основних засадах Конституції України, Державної національної програми «Освіта» (Україна XXI століття), цільової комплексної програми «Вчитель», Законі України «Про освіту», Законі України «Про вищу освіту» інших державних нормативних документах та Статуту університету.

Статут державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди — це документ, що регламентує діяльність П-ХДПУ імені Григорія Сковороди.

Управління університетом здійснює уповноважений Міністерством освіти України ректор університету, який діє на засадах єдиноначальності і призначається на посаду відповідно до Закону України «Про вищу освіту».

Вищим колегіальним органом самоврядування Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди є конференція трудового колективу.

Для вирішення основних питань діяльності університету створюються робочі (ректорат, деканат, приймальна комісія) та дорадчі органи (вчена рада, бюджетно-фінансова комісія).

Права та обов'язки вихованців педагогічного університету визначаються відповідно до Закону України «Про вишу освіту», Положення про державний вищий заклад освіти.

Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною формою навчання, мають право на:

- пільговий проїзд у транспорті;

- забезпечення гуртожитком у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства;

- користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу;

- участь у науково-дослідних, дослідна конструкторських робоmax, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;

- участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально - виховного процесу, дозвілля, побуту, оздоровлення тощо;

- моральне та матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі;

- захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;

- безкоштовне користування бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів;

- канікулярну відпустку не менше ніж вісім календарних тижнів. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають певні обов'язки, зокрема:

1) дотримуватись законів, Статуту та Правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;

2) виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.

З університету студент може бути відрахований:

1) за власним бажанням;

2) за невиконання вимог навчального плану та графіку навчального процесу;

3) за появу на заняттях, у навчальному корпусі, бібліотеці, гуртожитку в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсикологічного сп'яніння;

4) за вироком суду, що вступає у законну силу, чи постановою органу, до компетенції якого належить накладання адміністративного стягнення або застосування заходів громадянського впливу;

5) за одноразове грубе порушення навчальної дисципліни або Правил внутрішнього розпорядку університету (за погодженням з профспілковою організацією).

З метою забезпечення виконання студентами своїх обов'язків та захисту їхніх прав в університеті функціонує студентське самоврядування, яке не лише сприяє формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника, а й гармонійному розвитку особистості молодої людини.

У вищій школі функціонують такі органи студентського самоврядування: студентський комітет університету, студентські комітети факультетів та академгруп, студентські ради гуртожитків, а найвищим органом є конференція студентів університету, на якій затверджується положення про студентське самоврядування, обирається студентський комітет університету, визначається його структура і термін повноважень, заслуховується його звіт.

Студентські комітети факультетів і академгруп обираються на загальних зборах студентів факультетів, на зборах академгруп, студентські ради гуртожитків - на загальних зборах мешканців гуртожитків.

Студентське самоврядування є складовою частиною демократизації суспільства, важливою ланкою, яка забезпечує надання студентам самостійності, необхідних для цього повноважень, підвищення їх відповідальності за високу якість навчання і виховання молодих поколінь.

Завдання для самостійної роботи:

1. Що розуміємо під системою освіти України?

2. Назвіть принципи навчально-виховної діяльності закладів освіти.

3. Назвіть пріоритетні напрямки розвитку системи освіти в Україні.

4. Охарактеризуйте основні ланки системи освіти України.

5. Назвіть державні органи управління вищою освітою.

6. Поясніть, для кого школа організовує індивідуальне навчання.

7. Назвіть термін навчання у ЗОШ І III cm. для здобуття повної загальної середньої освіти.

8. Назвіть права та обов'язки студента вищого закладу освіти.

9. Охарактеризуйте основні форми організації навчання у вищому педагогічному закладі освіти.

10. Розкрийте суть навчальна-пізнавальної діяльності студента під час лекції або іншого навчального заняття.

11. Назвіть види і форми контролю ЗУН.

12. Охарактеризуйте критерії та норми оцінювання ЗУН.

13. Назвіть форми організації виховної роботи, які використовуються у педагогічному університеті.

14. Поясніть, як ви готуватиметеся до складання заліків та іспитів.

15. Поясніть, у чому виявляється пізнавальна діяльність студентів.

16. Назвіть права і обов'язки студентів ВУЗу.