Тема 3. Самостійна і науково-дослідна робота студентів

Сучасній людині недостатньо бути освіченою та володіти різнобічними знаннями, щоб досягти світоглядної зрілості, моральної досконалості, високої духовної культури, розвитку творчих здібностей. Для цього необхідна ще й постійна потреба до оновлення і поповнення знань, придбання нових умінь і навичок самоосвіти.

Максимальну активність кожного, хто навчається, за своєю сутністю припускає самостійна робота, яка проявляється в організації роботи, використанні цілеспрямованого сприйняття, переробці, закріпленні, застосуванні знань, і, звісно ж, у свідомому прагненні перетворити засвоєні знання в особисті переконання та неухильно керуватися ними у своїй повсякденній діяльності. Лише шляхом залучення до самостійної роботи, і це головне, що має зрозуміти кожен студент, можливий розвиток його інтелектуальних і творчих здібностей, самостійності мислення.

"...учень, студент в навчальному і виховному процесі повинен набути важливих компетенцій через застосування знань. - йдеться у виступі Міністра освіти і науки України, президента АПН України В.Г.Кременя на ювілейній сесії Академії педагогічних наук у грудні 2002 року. - Для цього необхідний перехід від кваліфікації до компетенції, яка дає змогу знаходити рішення в будь-яких професійних та життєвих ситуаціях, що уможливлює діяльність освіченої особистості незалежно від локального чи глобального контексту ринку праці. Така людина, оволодівши технологією прийняття рішень, свободою вибору, буде здатна адаптуватися в умовах постійних змін" (газета " Освіта України" №102-103 від 28 грудня 2002 року).

Самоосвіта студентів є складовою частиною всієї системи навчальної роботи вузу, яка припускає уміння учитися, самостійну роботу з різними джерелами знань, вироблення потреби пізнати, формування допитливості. Завдяки самоосвіті студенти здобувають навички самостійного оволодіння знаннями, елементами наукового мислення, методами наукових досліджень, формують готовність до постійного відновлення і придбання нових знань, а також до наступної професійної самоосвіти, інакше кажучи - не обмежуються одержанням значного обсягу знань.

До основних форм самостійної роботи студентів відносять роботу над підручниками, навчальними посібниками, першоджерелами на лекціях, семінарах і у позалекційний час (конспектування, реферування, складання тез); над конспектами лекцій перед ними і після них; над документами; в лабораторіях, на практичних заняттях; розв'язування задач, виконання вправ; самостійні спостереження; написання творів і переказів; підготовка доповідей, наукових повідомлень; переклад спеціальної літератури; виконання завдань з креслення, різного роду індивідуальних завдань, курсових і дипломних проектів; залучення студентів всіх курсів до активної науково-дослідної роботи різної складності і т.ін.

Всі види самостійних робіт студентів умовно поділяються на роботи репродуктивного типу, творчі і комбіновані (які включають елементи творчості і репродукції).

Шкільні методи самостійної роботи малопридатні у вузівській системі навчання, і тому студентів, починаючи з першого дня їх перебування в університеті, необхідно навчати систематично та інтенсивно самостійно працювати в аудиторії, в лабораторії, в бібліотеці, щоб вони якнайшвидше оволоділи навичками самостійної навчальної діяльності і ввійшли в ритм творчого студентського життя.

Проте не тільки добре виконувати свої виробничі функції, але і вміти навчатись спеціаліст повинен і після закінчення вузу. Отже, методикою самонавчання для наступного самостійного опанування найновішими досягненнями науки і техніки студентам слід оволодівати саме у вищому навчальному закладі.

Зважаючи на те, що при вивченні кожного предмета важливим є не тільки засвоєння навчального матеріалу, а й оволодіння культурою розумової праці, досвідом творчої діяльності, уміння оволодівати знаннями автори [7] розділяють на дві групи.

До першої групи входять специфічні уміння, які є основою професійних, їх можна назвати специфічно предметними, адже з допомогою специфічних методів пізнання, вивчаючи кожен конкретний навчальний предмет, студент оволодіває істинами, які відносяться до відповідних галузей наукових знань: філософських, психологічних, педагогічних, мовних, природничих і т.ін.

До другої групи умінь віднесені так звані загальнопізнавальні уміння, володіння якими необхідне для опанування різних галузей наукового знання, а саме:

- читати з різною метою (для засвоєння важливих деталей, для відповіді на запитання до тексту, для критичної оцінки, для довготермінового запам'ятовування, для розвитку словникового запасу і т.ін.);

- працювати з першоджерелами, користуватися книгою як знаряддям праці;

- шукати необхідну інформацію;

- користуватися довідником;

- конспектувати (лекцію, наукову літературу);

- складати картотеку і користуватися нею;

- будувати систему спостережень;

- правильно описувати процес, за яким здійснюється спостереження;

- виділяти головне (в науковому тексті, експерименті);

- слухати, на слух виділяти головне;

- вести полеміку, аргументовано відстоювати свою точку зору;

- коротко і стисло викладати свої і чужі думки;

- логічно мислити;

- систематизувати і класифікувати явища;

- бачити і розуміти причини і наслідки процесу виникнення і розвитку того чи іншого явища природи (суспільства);

- аналізувати факти, робити узагальнення і висновки;

- самостійно ставити задачі і т. ін.

У системі вищої освіти України у 2004 році розпочато проведення педагогічного експерименту, в ході якого не менше 50% загального обсягу навчального часу відведено на самостійну роботу студентів. Адже вона є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять. Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається навчальною програмою дисципліни, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача. Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручник, навчальні та методичні посібники, конспект лекцій викладача, практикум тощо. Методичні матеріали для самостійної роботи студентів повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку студента, самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу з конкретної дисципліни може виконуватись у бібліотеці вищого навчального закладу, навчальних кабінетах, комп'ютерних класах (лабораторіях), а також у домашніх умовах.

Важливе значення у системі самостійної роботи студентів мають контрольно-залікові заходи, які хоча й проводяться в аудиторії в присутності викладача, проте без його участі. Такі заходи мають на меті контролювати рівень засвоєння студентами передбаченого робочою програмою обсягу матеріалу навчальної дисципліни, а це, як свідчить практика, від чверті до половини, чи то й більше навчального матеріалу. Тобто мова йде не про поточний контроль засвоєння студентами окремих тем та розділів, який перш за все спрямований на забезпечення зворотного зв'язку з аудиторією і коригування змісту навчального матеріалу і методів навчання, а про контроль, який нерідко - і це справедливо, - відносять до модульного. Адже, як правило, на контрольно-залікові заняття викладачі виносять навчальний матеріал, який більш-менш логічно завершений за змістом і внутрішньо пов'язаний, а також вимагає приблизно однакових методів контролю.

На наш погляд, заслуговують на увагу творчі завдання наскрізного характеру. При проведенні контрольно-залікових заходів з професійних та спеціальних дисциплін вони, по-перше, продемонструють не просто рівень залишкових знань у пам'яті студента, а дозволять об'єктивно оцінити його здатність практично застосовувати одержані теоретичні знання, а по-друге, створять в аудиторії здоровий дух змагальності, умови якого будуть для всіх однаковими, а саме - їх зміст вимагатиме тих знань, умінь і навичок, які передбачені кваліфікаційними характеристиками спеціалістів і стандартами ви­щої освіти.

Іще однією складовою самостійної навчальної діяльності студентів є підготовка, написання і захист курсових і дипломних робіт. У " Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах" [15] курсові і дипломні проекти або роботи як форми організації навчання віднесені до індивідуальних завдань, а не до самостійної роботи студентів. " Курсові проекти (роботи), йдеться у " Положенні", - виконуються з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання". Отже, курсову роботу можуть виконати всі студенти згідно її навчальним планом. Захист проводиться в присутності 2-3 викладачів відповідної кафедри.

Щодо дипломних проектів: «Дипломні (кваліфікаційні) проекти (роботи) виконуються на завершальному етапі навчання студентів у вищому навчальному закладі і передбачають:

- систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеціальності та застосування їх при вирішенні Конкретних наукових, технічних, економічних, виробничих й інших завдань;

- розвиток навичок самостійної роботи і оволодіння методикою дослідження та експерименту, пов'язаних з темою проекту (роботи)».

За своїм статусом дипломна робота прирівнюється до державного екзамену з відповідної навчальної дисципліни, і виконують її найбільш підготовлені студенти (без «3»). Захищаються дипломні роботи перед Державною атестаційною комісією.

Кваліфікаційна робота виконується на завершальному етапі навчання студентів за програмою підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст».

Безумовно, за вимогами до змісту і завданнями курсові і дипломні проекти (роботи), як бачимо з наведеного, передбачають активну самостійну роботу студентів. Адже обидві згадані форми на­вчання мають на меті навчити студентів застосовувати знання, одержані в процесі вивчення фундаментальних і професійних дисциплін, при вирішенні конкретних професійних завдань. А досягти цього, як свідчать відомі принципи дидактики, можна тільки за рахунок включення студента в активну пізнавальну діяльність шляхом індивідуалізації і самостійності його навчальної роботи.

Перш за все впродовж навчання студент повинен оволодіти методами і способами добування знань, а не тільки їх сумою. Мабуть, нічого особливого немає в тому, якщо ми визначимо як одне із завдань вищої школи - це набуття студентами елементарних навичок «створювати нові проблеми і шукати шляхи їх вирішення. Маються на увазі не тільки практичні, а і теоретичні проблеми.

Зробимо спробу систематизувати можливі форми організації самостійної навчальної діяльності студентів.

Наведена нами систематизація самостійної роботи студентів за місцем її здійснення і за формою організації дозволяє більш чітко і дидактично обґрунтовано визначитись з технологією її організації. Тим більше, що при систематизації було відзначено і необхідний дидактичний ресурс для кожної з форм самостійної навчальної діяльності студентів.

У навчальному процесі велику ефективність мають застосування сучасні інформаційні технології, перш за все такі, як мережа Інтернет, електронні підручники і навчальні посібники.

Сьогодні найдоступнішим методом є створення електронних підручників і навчальних посібників. І хоча цей процес дуже трудомісткий, вимагає як високої творчості, так і високої кваліфікації викладачів, все ж він себе виправдовує високою мобільністю змісту (його можливо коригувати в будь-який час) відносно низькими затратами (відпадає необхідність витрачати час і кошти на друкування). Найбільш зручною формою електронних навчальних посібників є формування їх бібліотеки в пам'яті комп'ютерів або ж на магнітнихдискетах, адже, таким чином, студент має можливість у будь-який час прочитати чи скопіювати для себе посібник в повному обсязі або ж необхідну його частину.

І все ж першочергово молодий учитель повинен навчитися працювати із джерелом знань - книгою, проте певні знання необхідні навіть для того, щоб здобути їх з книжки.

Передусім важливо навчитися читати книжки. Під технікою читання варто розуміти навички раціонального і швидкого читання. Техніка швидкого читання ґрунтується на вмінні сприймати одночасно кілька слів, а то й цілий абзац, без мисленевого їх висловлювання. У цей момент пам'ять і мислення настільки активізовані, що дозволяють сприймати майже весь текст. Зрозуміло, що для цього потрібні спеціальна підготовка і тривале тренування, проте ця форма читання ознайомлююча за характером і доступна всім.

Другим важливим етапом у покращенні техніки читання є вироблення відповідної установки, готовності до самовдосконалення. Вагоме місце тут займають вольові зусилля, уміння примусити себе працювати в заданому ритмі і напрямку.

Економія часу у процесі роботи з книгою досягається не лише за рахунок швидкості читання, а й за рахунок вибору найкращого в даних умовах різновиду читання.

Попереднє читання. У процесі такого читання відмічаються всі незнайомі, іноземні слова, наукові терміни і поняття, щоб у подальшому можна було вияснити їх значення, наприклад, за словниками чи довідниками.

Наскрізне читання (читання підряд) — означає уважне прочитання всього матеріалу. Цей вид читання використовується за необхідності повністю охопити зміст розділу, статті, книги в цілому.

Вибіркове читання передбачає певний відбір матеріалу для читання з метою його поглибленого вивчення. Інколи така необхідність виникає, коли треба знайти відповідь на певне запитання, тобто цей вид читання визначається інтересами і практичними потребами читача.

Повторне читання --з метою повернутися до того, що дуже потрібне або не зовсім зрозуміле, через якийсь час є потреба ґрунтовно осмислити його.

Аналітичне читання (або читання з опрацюванням матеріалу) - критичний розбір змісту з метою глибокого його вивчення, конспектування найістотнішого. Використовується під час роботи з першоджерелами, часто супроводжується виписуванням фактів, цитат, висновків на картки, складанням тез, рефератів і т. д.

Змішане читання — застосування різних видів читання залежно від змісту матеріалу, цілей і завдань його вивчення.

Пропонуємо зразки оформлення бібліографічного переліку джерел, який подається у студентських рефератах, курсових та диплом них роботах.

Оформлення літератури:

а) один, два або три автори:

Мазоха Д.С. Вступ до спеціальності («На шляху до педагогічної професії»); Навч. метод, посібник для самост. вивч. дисц. Київ; Інтерлінк, 2004. - 161с.

Вихрущ А.В., Карагодін В.М., Тхоржевсъка ТД. Основи християнської педагогіки. — Тернопіль: Освіта, 1999. — 166с.

б) чотири автори:

Основи організації та методики викладання у вищій школі /Білоус В.Т., Горюнова Л.І., Цимбалюк А.В., Цимбілюк С.Я.//Навчально-методичний посібник. - Ірпінь; Академія ДПС України, 2001. - 146с.

в) п'ять і більше авторів:

Системный анализ структуры как элемент народного хозяйства/ Белоусова Н.И., Вишняк Е.И., Левит В.Ю. й др. — Москва: Экономика, 1981. — 62 с.

г) колектив авторів:

Програма, середньої загальноосвітньої школи з музики для І-Л класів /Під ред. ОЛ.Ростовського та ін. - К.; Освіта, 1988. - 85с.

Багатотомне видання: Макаренко А.С. Твори; В 7-ми т. - Т.5. - К.; Рад шк. - 1954. - 387с.

Перекладні видання:

Гроссе 3., Вайсмангель X. Химия для любознательных: Перев. с нем. — Москва: Химия, 1980. — 392с.

Збірки наукових праць:

Школа першого степеня; Теорія і практика. Зб.наук. статей.-Переяслав-Хмельницький; П-ХмДПУ, 2003.— №8. - 236с.

Словники:

Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.; Либідь, 1997.- 376с.

Складові частини збірника:

Сухомлинсъка О.В. Олександр Залужний; віхи життя і педагогічної творчості //Проблеми національної освіти в Україні на початку XX ст.; 36. наук, праць. - К.; Ін-т педагогіки, 1996. - С.ЗЗ - 38.

Статті з журналів:

Болюбаш Я.Я. Державна програма «Вчитель» - поступ назустріч учителю //Рідна школа. - 2002. - №10. - С.З -7.

У навчальному процесі вузу дуже поширений такий вид самостійної роботи, як реферат, що особливо часто використовується при вивченні гуманітарних дисциплін.

Реферат (від латинського refer — доповідаю, повідомляю) — короткий виклад змісту документа чи його частини, що включає основні фактичні зведення і висновки, необхідні для первісного ознайомлення з документом і визначення доцільності звертання до нього.

Але реферат — це не тільки короткий послідовний виклад змісту книги (чи її глави), журнальної чи газетної статті, тобто добутку друку. Поняттям " реферат" охоплюється також короткий виклад неопублікованої роботи.

Сучасні вимоги до реферату — точність і об'єктивність у передачі, повнота відображення основних елементів змісту, приступність сприйняття тексту реферату як за змістом, так і за формою.

Завдання реферату — не тільки повідомити про зміст реферованої роботи, але і дати уявлення про проблеми у відповідній галузі науки чи виробництва.

У навчальному процесі реферат розуміється в трохи іншому, більш широкому змісті: це — короткий виклад у письмовому виді чи у формі публічної доповіді змісту книги, навчання, наукової проблеми, результатів наукового дослідження і т.п. Інакше кажучи, це доповідь на визначену тему, що висвітлює її питання на основі огляду літератури й інших джерел. Отже, головне, що повинний показати студент, - це уміння працювати з літературою, починаючи з її пошуку і кінчаючи оформленням списку використаних джерел.

В організаційному плані написання реферату - процес, розподілений у часі по етапах. Всі етапи роботи можуть бути згруповані в три основні: підготовчий, виконавський і заключний.