Дисциплінарна частина Студійсько-Олексіївського уставу

На основі Іпотипоса сформована дисциплінарна частина в Студійсько-Олексіївському уставі (XI–XII ст.), який довший час був регулятором монашого життя на Русі. Проте оригінал тут зазнає більших змін, ніж в Іверському Синаксарі. Устав значно розширений: із 281 аркушів найдавнішого рукопису цього уставу дисциплінарна частина займає більше третини: 85 аркушів. Пізніші рукописи цю частину залишають без зміни.

Із посадових осіб, згаданих в Іпотипосі, Студійсько-Олексіївськийустав не згадує таксіархів та наглядачів; їхні обов'язки перейшли на епістимонархів (по-слов. «хитрьцяначальника»^{[clxviii][168]}. Їх було двоє.

Першою особою після ігумена був економ «иконом», але в церкві, якщо економ не мав священного сану, першим після ігумена вважався найстарший зі священиків.

Далі йдуть такі «служьбьници»: «коутьник» – головний начальник над трапезою (у св. Теодора – келар і трапезар).

Два епістимонархи «на обою сторону церкви». У іншому місці цього уставу сказано, що вони стоять у церкві безпосередньо після ігумена й економа.

Інші служіння: «пономарь-съсудохранильник, житници ключарь, иже о больныхъ стоит, иже въспоминае^[clxix][169], деместикъ церковный^[clxx][170], книжный хранитель, келарь^[clxxi][171] і старійший страннопріимец».

Ігумен звільняє, а значить і призначає всіх посадових осіб.

Покора ігуменові повинна бути такою, як воєначальникові. Перед і після розмови з ним кланяються йому до землі. А при зустрічі з ним або забачачи його кланяються «вельми».

Один з головних обов'язків ігумена – частіше наставляти монахів і всіх разом і кожного окремо.

Грошові справи монастиря ігуменові рекомендується вести з відома і за допомогою інших посадових осіб. Гроші зберігаються в ящику запечатаному ігуменом, економом і кутником.

Вказується порядок обрання ігумена: по смерті ігумена братія «по три дні общую молитву і постъ сотворивше, теплі Божество да умолятъ, яко достойнаго поставити», «посем предлежащу св. євангелію, да ізберутъ єго же відятъ». Обраний повинен мати не менше 33 років, з пострижених цього монастиря, а не із вступивших з іншого монастиря, щоб не засмутити місцеву братію необхідністю «отъ чужаго пасенимъ бити», і щоб ігумен не «погубилъ устава божественнаго отца нашего Ильи и Θ еодора». Потрібно обирати «брачния отнюдь бесіди не причастнаго» (не вдівця і не покинувшого дружину), щоб «любов к роду» не відволікала від монастиря. Рекомендується обирати із «священных» або «великих скимникъ». Якщо обрання не одноголосне, обирають трьох кандитатів і представляють патріархові.

Що стосується духа управління монастирем, тут ідеться про дотримування принципів преп. Теодора, тому наприкінці уставу додається незакінчений переклад епітимійника преп. Теодора під назвою «О останціх церковних правил».

Устав відводить багато місця прийому до монастиря. Кількість монахів визначається в 40-50 або більше осіб, «кромі сущим по селом». Невідомих осіб перед прийомом слід рік випробовувати. З інших монастирів приймати тільки з гарними відзивами. Священиків і дияконів з інших монастирів допускати до служіння тільки через 3 місяці по вивченні всіх порядків монастиря. Не можна жадати від вступаючих внеску на монастир. Ті, які роблять великі внески, не сміють претендувати на жодні зручності в монастирі, бо приймати на таких умовах до монастиря є гіршим, ніж робити позику.

У випадку нестачі засобів у монастирі краще що-небудь закласти або позичити в патріархії або її монастиря. У зв'язку з цим устав забороняє і погребати кого-небудь в монастирі, «аще и что того ради подасть».

Виходити з монастиря можна тільки з дозволу ігумена. Відвідувачів приймають спочатку тільки в приймальню для гостей, про них доповідають ігумену, який дає подальші розпорядження. За цим наглядають один монах при зовнішніх воротах «приймальні для гостей» і троє при внутрішніх «от мужей старих і ціломудренних і послушествованних от всіх». Вони можуть чергуватися у відвідуванні богослужінь, а в часі служби їм рекомендовано читати псалтир та інші душекорисні книги.

Жінкам безумовно забороняється вхід до монастиря. Дозволено тільки цариці з однією служницею, а її придворним жінкам можна увійти в монастир тільки «мъвьными» (лазневими) воротами в малу церкву. Усім заборонено зустрічати царицю, її зустрічають тільки ігумен, економ, протопоп, паламар і інші старші.

На Великий піст від вечірні неділі сиропусної до п'ятниці 6-го тижня монастир зачинявся безумовно. Коли щось привозили або посилали когось – відкривали задні ворота.

З метою більшої ізольованості від світу монастир повинен був мати такі необхідні установи, як лікарню з лікарем і аптекою, особливий притулок для стареньких іноків під завідуванням 8-ми старців. Монастир утримує його, забезпечуючи їжею, дровами, олією, свічками. У цей притулок приймалися на утримання також і христолюбиві миряни. Також докладно визначається, за що береться з них платня.

Засоби утримання монастир повинен був здобувати головним чином працею іноків, тому від фізичних робіт не звільняється ніхто в монастирі, навіть ігумен. Зокрема, місити тісто повинні всі по черзі, братія ділиться на три «чини»: перший називається чином ігумена, другий – чином економа, третій – чином кутника. Кожен з цих завідувачів мав помічника: ігумен – кутника, економ – підеконома, а кутник – підкутника. Поруч з ними ставився на чолі кожного чину один із братів^{[clxxii][172]}, обов'язком якого було також скликати до замішування тіста:

Після шестопсалмія на початку катизм цей брат, наперед приготувавши все в пекарні, входив до церкви, робив поклін на середині, підходив до кожного брата свого чину, спочатку на правій стороні храму, потім на лівій, і з поклоном казав: «Господи благослови в пекльницю». Скликані таким чином збиралися перед царські врата і разом з цим братом по закінченні першого антифону катизми підходили до ігумена, кланяючись йому до землі. Скликаючий брат говорив: «Благослови, помолися за ны, святый отче», ігумен відповідав: «Бог спаси». У пекарні частина місила тісто, а частина співала «шестопсалміє, канон один і прочеє утрені». По закінченні роботи повертаються до церкви та співають з іншими, «а первий рядить по доспінію тіста». Просфори місив сам пекар. Так само і «ізвне привозимиє в монастирь тяжести, как-то дрова іли вино і прочеє, імъ самим повеліваєм вносить с берега въ монастирь і нікто не долженъ ізъ гордости стидиться такого діла, но прежде всіхъ преподобний отецъ ігумен да работаєт съ усердіємъ і радостью, подавая приміръ своїм духовним дітям»^{[clxxiii][173]}.

Устав наказує інокам виконувати усі надані їм доручення, а особливо нагляд за роботами поза монастирем^{[clxxiv][174]}, із постійною думкою про невсипуще око Боже і страхатися всякої несумлінності, як гріха Ананії й Сапфіри або як святотатства.

У вільний час неможна збиратися на розмови, не можна ходити в келію іншого навіть під приводом навчання. Бажаючі вчитися збираються для цього в «трапезьницю» після утрені.

Ігумен піклується про те, щоб кожен чернець знав псалтир напам'ять і співав його в церкві «по живой книгі душевной», і не шукав книги там і тут.

Щодо зовнішнього життя монастиря устав говорить «О одінії мнішестімъ» ще докладніше, ніж нинішній Типікон. До лазні ходять із квитками (печаті) від ігумена^[clxxv][175].

Поширені розділи уставу під заголовками: «Глава(ы) церковьнаго правила, подобны перьвому вуставнику различьныхъ главъ въ церковьній простирающихся службі», «О томь, яко съ колицімь въниманиемъ стояти мнихомъ на божественныхъ славословлениихъ», «О стоянии въ церкви мнихъ», які перемежовуються чисто богослужбовими параграфами: про те, як співати троїчні, про кількість катизм на утрені, про спів катизм у суботу, про спів Бог богом (2-го антифону 7-ої катизми та Хваліте Господа (3-го антифону 20-ї катизми) із особливими алилуяріями, про приспіви до хвалитних псалмів та до Господи воззвах.

Визначено час для утрені: вона починається в П’ятидесятницю о 9-ій годині (3-тя ночі). Від П’ятидесятниці до Великого посту, а також у неділі й свята Господські цілого року о 7-ій годині (1-ша ночі). У понеділок-четвер Великого посту о пів 4-ої години (пів 10-ої вечора). У п’ятниці і суботи Великого посту о 7-ій годині (2-га ночі).

У відповідний час «убужаяй»^{[clxxvi][176]} встає і йде насамперед до келії ігумена, кланяється до землі й говорить біля дверей ззовні: «Благослови і помолися за мя святий отче». Ігумен відповідає із середини: «Богъ спаси тя». Тоді будильщик біля келії ігумена виголошує дуже голосно «Благословіте святії» і повторює це також голосно, проходячи повз всі келії.

Тим часом починається клепання спочатку на «горничьнимъ гостиньника билі» (у верхнє било в завідувача гостинницею), потім у велике било і нарешті в мале.

При вході до церкви роблять земний поклін перед царськими дверима, але не підходячи для цього до вівтарної перегородки. Той, чиє місце біля ігумена, робить земний поклін і йому. Поклону братії не робиться.

Утреня починається в притворі, а зимою (із Воздвиження) у церкві. У церкві браття стоять біля стін, спереду священики за порядком їхнього висвячення, потім диякони і т.д. Попереду усіх із правої сторони – ігумен, з лівої – економ.

Стояти слід не нагнувшись, але бадьоро, ноги разом, руки з'єднавши під мантією. Не шкробатися: «еже бо блъсі, съмоуши, въши или иному чему спадшю, абие на то помыслъ превращати и чесати, сему убо главу, сему же нозі, овомуже и ино нічто отъ тілесе чясть, или влагати руці внутрь одіянія, не становита мужа будетъ, нъ зіло нероды и нетерпілива». Починати спів, закінчувати його і творити поклоніння слід одночасно із старшим.

Вказується, якого характеру повинен бути спів шестопсалмія, троїчних і Бог Господь. Чтець під час читання повинен бути з непокритою головою, так само і при трапезному читанні. Від епістимонархів^{[clxxvii][177]} вимагається ретельне збереження богослужбових книг від нищення. Їх слід тримати під замком, не дозволяти торкатися нагими перстами, не капати воском, не окропити слиною.

Зокрема із дисциплінарно-богослужбових сторін монастирського життя устав докладно визначає чин цілованія після повечір’я, чин воздвиження Хреста, чин погребенія монашого. Устав вказує коли братам слід стояти в церкві зі свічками: на «священіє церкви іли притвора»^{[clxxviii][178]}, освячення води на Богоявлення, у неділю ваїй, у Великий вівторок при співі стихир святих страстей і у Велику неділю.

Визначено у Великий четвер чистити, а у Велику п'ятницю мити церкву.

Вказується, як освітлювати церкву у Велику суботу й на Пасху.

У тісний зв'язок із богослужінням східні устави завжди ставили піст. Тому і Студійсько-Олексіївський устав починає свою дисциплінарну частину розділом про пости^{[clxxix][179]}, визначаючи монастирський стіл на цілий рік ще з більшою деталізацією, ніж нинішній Типікон. Щодо цього Студійсько-Олексіївський устав насамперед вказує порядок за трапезою, даючи так названий згодом «чинъ о панагії» із не менш складним ритуалом, ніж нинішній. Тільки замість панагії^[clxxx][180] піднімається блюдце з укрухами.

Йде мова про порядок трапези для тих, які не обідали разом з усіма: келаря і прислуговуючих, про вечірню трапезу, про читання за трапезою та про увагу під час читання, про заборону бути незадоволеним стравами, докладно про розподілення страв на всі пости.

Незвичайно, що ігумену дозволяється, як особлива нагорода за його труди, мати кращий стіл, за винятком постів. До того ж до свого столу ігумен запрошує ще 8 братів, в тому числі служившого священика.

Цей розділ закінчується особливим чином коляд – виконання співаками за пасхальною, успенською, різдвяною та богоявленською трапезою тропаря, кондака, ікоса та іпакоя. Після цього ігумен вручав співакам винагороду «благословеніє по преданії отъ кута».

Заборонено тримати в келії їжу або посуд для готування їжі. Якщо іноку потрібно запропонувати їжу відвідувачеві або своєму гостю, то це можна зробити тільки за загальною трапезою з дозволу ігумена. Розділ про трапезу закінчується вказівкою «како подобаєтъ возжягати огнь, идеже пекуть и въ поварници»: Кухар входить до храму, тричі кланяється до землі «предъ чистыми преградами»^{[clxxxi][181]} і просить вогню від церковника; той замочує рогіз у світильнику і запалює від святого світла.

У цифрах визначено святковий достаток монастиря (включаючи відвідувачів):

8 вересня, 21 листопада, 6 січня, 2 лютого, 25 березня – «хліба спуды^{[clxxxii][182]} 3, вина міры 3»;

29 червня, 6 серпня, на Вознесіння, П’ятидесятницю та в неділю Всіх святих – 3 спуди хліба, 2 міри вина;

14 вересня і 6 грудня – 3 спуди хліба, 1 міра вина;

23 квітня – 1 спуд хліба і 1 міра вина.

Проте, у храмові свята монастиря ця мірка значно збільшувалася:

15 серпня –10 спудів хліба, 10 мір вина, 4 спуди куті і пшениці, 4 спуди сочива, 2 спуди води;

11 листопада на св. Теодора Студита – 6 спудів хліба, 8 мір вина, 6 спудів куті, 6 спудів сочива;

17 березня на св. Олексія – 4 спуди хліба, 6 мір вина, 3 спуди куті, 2 спуди сочива;

24 червня – 4 спуди хліба, 4 міри вина, 4 спуди куті;

27 липня – 3 спуди хліба, 3 міри вина, 3 спуди куті, 2 спуди сочива.