Монастирська дисципліна в преп. Теодора за Іпотипосом та Діатипосом

Занепад монашества та строгості монашого життя, чим іноді виправдовували своє переслідування ченців імператори-іконоборці, спонукав преп. Теодора подбати про міцну організацію свого монастиря, який нараховував до 1000 монахів.

У своїх поученнях для іноків він нерідко наполягає на неухильному дотриманні заведених ним порядків, надаючи велике значення волі настоятеля та покорі їй: «кожен з вас нехай уважно дивиться, як і куди направляти кроки, чи згодні вони з моєю смиренною заповіддю, з кіновійним правилом, з вимогою відсікання своєї волі»^[cxxxv][135]. Від ігумена він вимагає: «без крайньої нужди ні в чому не змінюй окреслення і правила, які ти одержав від нашої смиренності»^{[cxxxvi][136]}.

Вірність монашому уставу в преп. Теодора підтримується з однієї сторони системою монастирської ієрархії, з іншої – кодексом покарань за порушення (епітиміями). У керівництві монастирем друге місце після ігумена займав вторствующий (як у Пахомієвих монастирях) – ο δ ε υ τ ε ρ ε ύ ω ν ^{[cxxxvii][137]} – його найближчий помічник і заступник. У пізніших уставах ця посада майже відповідає посаді еклезіарха. Третій щабель займав економ ^{[cxxxviii] [138]}. Далі слідують епістимонархи – які розбирали провини і призначали епітимії. За Іпотипосом «їм доноситься про погрішності менших, і вони вживають заходів для їх виправлення»^{[cxxxix][139]}. Таксіархи всім вказували місця на зборах, за Іпотипосом – нагадували братіям стояти на хорах чинно. За св. Теодора їх було 4, Іпотипос призначає по два для двох хорів^[cxl][140]. Наглядачі (ε π ι τ η ρ ή τ α ι) – спостерігали за виконанням монастирського уставу^[cxli][141]. За Іпотипосом їх призначається двох щовечора і вони «після клепання в било спонукують ледачих іти на вечірню й на повечеріє, а по його закінченні оглядають таємні місця в монастирі і тих, що збираються на сходини в заборонений час розлучають із належною строгістю»^[cxlii][142]. Будильщик (α φ υ π ν ι σ τ ή ς) за св. Теодором будить братію на утреню^{[cxliii][143]}. За Іпотипосом він під час читань на утрені, тихо обходячи братію, будить заснулих^[cxliv][144]. Згадуються також у св. Теодора келар (κ ε λ α ρ ί τ η ς) – завідувач провізією та аріститарій (α ρ ι σ τ η τ ά ρ ι ο ς) – трапезар^[cxlv][145].

Діатипос не вказує таксіархів, надаючи їхні обов'язки епістимонархам, також їм доручає першу половину обов'язків наглядачів: відправляти в церкву запізнених після благовісту. Діатипос додає, що епістимонархи вимагають звіту, чому вони у келії під час служби, і якщо ці залишились у келії не по наказу чи нужді, то помірними епітиміями спонукують їх до справності. Окрім того Діатипос говорить лише про одного наглядача, який «вдень і вночі обходячи келії, богослужіння й інші місця лаври, з належною строгістю і відповідною епітимією розводить тих, які вдавалися до бесід і прогулянок у забороненому часі». Діатипос вказує на посаду дверника (θ υ ρ ω ρ ό ς), який завідував входом до церкви. Він вимагав від запізнених на богослужіння пояснень причини запізнень, а тих, які виходили передчасно не випускав із церкви після одного чи двох разів. Іпотипос та Діатипос неодноразово згадують про епітимії, але не вказують на їхні види та ступені, мовчазно відсилаючи до спеціальних настанов преп. Теодора у Монастирських епітиміях і у Великому Катехизмі (§ 60, 69). Щодо епітимій преп. Теодор дуже близький до Епітимійних канонів патріарха Константинопольського Никифора (†828). Від Василія Великого преп. Теодор відрізняється тим, що призначення епітимій менше давав на розсуд начальників. Ступені епітимії в преп. Теодора:

1) Відлучення (α φ ο ρ ι σ μ ό ς) – видалення на якийсь час від спілкування з братами при трапезі, молитві і на роботі. Відлучення призначається преп. Теодором в 23-х випадках, наприклад: за крадіжку, заворушення братії проти настоятеля, відхилення від сповіді й причастя, недбальство на службі, марне вештання по монастирю, притаювання чужих провин;

2) сухояденіє (ξ υ ρ ο φ α γ ί α) – харчування хлібом і водою протягом цілого дня: за менш важливі недогляди по службі, за запізнення на богослужіння;

3) поклони (μ ε τ ά ν ι α ι) у різній кількості в церкві або келії;

4) стояння (π α ρ ά σ τ α σ ι ς) за трапезою або в церкві при виході братії. Стояння в церкві – у згорбленому положенні – за незначне запізнення на богослужіння. Якщо стояння за трапезою призначалося за розбиття посуду, то винний стояв із черепками.

Іпотипос та Діатипос виразно не окреслюють жоден із цих видів епітимії, проте вказують на одну сувору епітимію для непокірливих і впертих: ув’язнення в особливе приміщення (α φ ο ρ ι σ τ ι ρ ί α) на сухояденії.

Іпотипос зауважує: «виправляння за допомогою бичів личить мирянам і справедливо відкинуте св. отцями нашими»^[cxlvi][146].

За Діатипосом, якщо покута не допомагала, то вдавалися до видалення з монастиря.

Із усіх провин з особливим обуренням говорить Діатипос про крадіжку: «ті, що учиняють яку б то не було кражу речей обителі, заслуговують на смерть Ананії і Сапфіри; але ті тілесно, а ці душевно успадковують смерть із прокляттям»^{[cxlvii][147]}.

Бажаючий вступити до монастиря 2-3 тижні повинен жити в монастирській странноприїмниці, знайомлячись із порядками, його повчає ігумен. Опісля ж вступаючого до монастиря уводили на зібрання братії, він робив їм поклін, а вони молилися за нього^{[cxlviii][148]}.

Від монахів вимагалося повне нестяжаніє: неможна мати власних меблів^[cxlix][149].

Найбільше уваги приділяється богослужінню. Іпотипосвказує про час літургії в піст: трапеза – о 9-ій годині (3-тя пополудню), літургія – о 6-ій (12-та опівдні). А в непосні дні – літургія о 3-ій (9-ій ранку)^[cl][150].

За Діатипосом буденна утреня о 7-ій годині (1-ша ночі), недільна – о 6-ій годині (12-та ночі), празнична – о 5-ій годині (10-та вечора)^[cli][151].

Під час Чотиридесятниці 1-ий час відправляється окремо від утрені на світанку^[clii][152].

Заборонено стояти в церкві, чи навіть входити до церкви, з жезлами та користуватися ослонами для колінопреклоніння^[cliii][153].

За Іпотипосом щодня на початку 4-ї пісні канону ігумен виходить з хору і сівши приймає братію до сповіді. За Діатипосом він це робить, коли захоче, а може сповідь доручити іншому^[cliv][154].

На вечірню перед Вербною неділею на Господи воззвах хори мінялися місцями на цілий рік: правий ставав лівим і навпаки. Це робили у зв’язку з тим, що у правому хорі було складніше співати і більше співу^[clv][155].

В Чотиридесятницю призначається старший (за Діатипосом – розумний) брат, що від 3-тьої години (9-та ранку) обходить всі служби і всюди після метанії говорить: «Браття й отці, будьмо уважні до себе, тому що умираємо, умираємо, умираємо»; за іншими рукописами: «Пригадаймо й про Царство Небесне»; за Діатипосом «про вічне мучення». За Діатипосом у відповідь на це браття «залишають роботу, встають, проказують трисвяте і знову сідають»^[clvi][156].

У спеціальній статті Про розмірність в службах обидві пам'ятки регулюють фізичні роботи і дають програму монастирського дня.

За Іпотипосом браття займаються тілесними трудами зі сходу сонця або по закінченні 1-го часу (7-ма ранку) до 6-ї години (12-а опівдні). Від 6-ої до 8-ої години (12-2 опівдні) належиться відпочинок братії. Із 8-ої (2-га дня) до вечірні знову роботи. Після вечірні «кожен усамітнюється, як бажає»^[clvii][157].

Діатипос вказує дні, коли немає робіт: це 1-ий та великий тижні Чотиридесятниці й Великодній тиждень, особливо до середи. Також і в інші великі свята. Діатипос не говорить про обідній відпочинок, проте докладно описує стіл для працюючих на важких роботах: ковалів, погоничів, корабельників, теслів, виноградарів і пекарів. Цим працівникам до загальної трапези додається в 3-тю годину (9-та ранку) під час більших постів хліб, а під час малих і в звичайні дні також вино. А на трапезі їм додається зайвий красоволь вина. У вільні від роботи дні вони перебувають на загальних умовах^{[clviii][158]}. У свята, коли немає робіт, братії рекомендується читання книгз монастирської бібліотеки. Діатипос дає загальну пораду щодо цього, а Іпотипос визначає і порядок видачі книг: бібліотекар ударяє один раз у дерево (било), браття ідуть у бібліотеку, там кожен одержує книгу, а перед вечірнею, знову по ударі била, здає її^[clix][159].

Ті, які ще не вивчили псалтиря приходили на утреню на канон по трикратному ударі в било канонарха. А в часі початку утрені (катизм), вивчали псалтир^[clx][160].

Обидві пам'ятки докладно визначають якість і кількість одягу та їжі на цілий рік, особливо під час постів. Особливістю цих пам’яток, у порівнянні з Єрусалимськими уставами, є дозвіл на споживання сиру і яєць протягом цілої П’ятидесятниці, а також на великі свята, які припадають в середи, п’ятниці і в малі чотиридесятниці, а також у Велику суботу ввечері. Пізніші рукописи Іпотипоса на Велику суботу цей дозвіл не дають^[clxi][161].

Ця стаття Іпотипоса, хоча ввійшла до Студійсько-Олексіївського уставу в зм'якшеному виді, однак спричинила великі суперечки на Русі у XII–XIII ст. із-за суперечності із древніми канонами та єрусалимським уставом.

В обох пам'ятках однозгідно визначається поводження за трапезою. «Коли браття сходяться обідати (за Діатипосом «на звук дзвіночка») на устах у них повинен бути стих», за пізнішими пам’ятками: Господи Ісусе Христе Сину Божий помилуй нас. За Діатипосом «вставши йдуть у притвор і приносять подяку за поживу».

За столи сідають по 9 осіб^[clxii][162], за вказівкою наглядача. За трапезою сидять в кукулях^{[clxiii][163]}. Відбувається читання, яким розпоряджається еклезіарх, який дбає, щоб те, що не встигли прочитати в церкві, було прочитано за трапезою і нічого не було опущено^[clxiv][164]. Знаком закінчення читання був стукіт ложок, які одночасно кидали в тарілки по останній страві. Так само і для наливання вина, і для подачі страв давався знак за допомогою вдаряння, а за Діатипосом – дзвінком^[clxv][165].

Діатипос передбачає і вихід брата з монастиря, «якщо він не має душевного спокою в нашій лаврі». Воно повинно відбуватися не таємною втечею, а з попередженням духовного вождя, «щоб і вихід з монастиря був з молитвою і благословенням, а не із забороною, не з прокляттям, не з відлученням від св. отців»^[clxvi][166].