💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

State and ways to improve psycho-pedagogical professional training of future teachers universities

The article of philosophical and ethical positions considered sociocultural aspect of vocational teacher training high school teacher in terms of transformation objectives and educational content. The specificity of teacher professional institution of higher education in terms of reforming higher education. The main focus is on the need to establish a system of special pedagogical training of high school teachers, the ways of solving this issue.

Keywords: higher education, teacher, student, pedagogical skills, special pedagogical training.

Постановка проблеми. Реформування вищої освіти України, наближення її до європейських та світових стандартів зумовлюють необхідність проведення кардинальних змін і у системі підготовки викладацьких кадрів. Нове соціальне замовлення, яке постало перед вищою школою, зокрема підготовка ринковоорієнтованих фахівців, спроможних професійно, творчо працювати у різних галузях суспільного життя, змінює акценти і у діяльності тих, хто забезпечує цю підготовку. Місія викладача вищої школи початку ХХІ ст. не тільки озброїти студента - майбутнього спеціаліста необхідними знаннями, уміннями і навиками у певній професійній сфері, але й, що вкрай важливо, розвинути в молодої людини такі важливі для подальшого професійного й особистісного зростання риси, як творчість, ініціативу, активність, самостійність, прагнення до постійного самовдосконалення, забезпечити умови для повної самореалізації її потенційних можливостей та здібностей Ці обставини актуалізують проблему готовності викладача вищого закладу освіти до професійно-педагогічної діяльності у нових соціокультурних умовах.

Метою статті є обґрунтувати положення про необхідність спеціальної педагогічної підготовки викладача вищої школи, узагальнити наявний досвід і накреслити шляхи вирішення цього питання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасних наукових дослідженнях з проблем педагогіки і психології вищої школи (С. Вітвицька, М. Євтух, А. Алексюк, А. Глузман, С. Смирнов, П. Підкасистий та ін.) доволі широко аналізуються проблеми викладання у вищому навчальному закладі, розкриваються специфіка професійної діяльності викладача, складові його педагогічної майстерності тощо. Головно ж увага звертається на змістово-процесуальну сторону викладацької праці як доцільної діяльності щодо навчання, виховання і розвитку студентів, розкриття її основних функціональних компонентів. Водночас така важлива проблема у системі функціонування інституту викладачів вищої школи, як їхня психолого-педагогічна підготовка, обізнаність і здатність до ефективного використання у професійній роботі сучасних надбань психолого-педагогічних знань не знайшла належного наукового підтвердження та практичної реалізації.

Постановка завдання. “Як вчити тих, хто вчить? ”, або “Як забезпечити педагогічну підготовку фахівців, предметом діяльності яких є викладацька робота у системі вищої освіти? ”

Виклад основного матеріалу дослідження. Традиційно найважливішою вимогою до викладача вищого навчального закладу був високий рівень його науково-професійних знань. Для викладання у вищих навчальних закладах України І–ІУ рівня акредитації необхідна лише вища освіта за фахом, скажімо, економічна, юридична, філологічна тощо. Щоб обійняти посади доцента, професора – відповідний науковий ступінь і досвід викладання у вищій школі.

Предметом інституальної освіти ніколи не було опанування майбутніми викладачами системних психолого-педагогічних знань на науковій основі, іншими словами, спеціальної педагогічної підготовки як такої не існує. У вищій школі наявний певний скептицизм, невдалі порівняння, що “педагогіка”, “методика” – це прерогатива середньої школи. Заради справедливості напрошується інша аналогія. Якщо у системі підготовки майбутнього вчителя середньої школи необхідність психолого- педагогічної складової не піддається ніяким сумнівам і ревізіям навпаки, вона щораз модернізується і вдосконалюється, то чому у вищій школі, як надзвичайно складній педагогічній системі, проблема педагогічної підготовки викладача, по суті, так і не вирішена.

Магістральним шляхом підготовки викладачів для вищої школи була і є аспірантура. Однак аспірантура завжди була орієнтована на засвоєння не викладацької, а науково-дослідної діяльності. Кінцевою метою перебування в аспірантурі є підготовка і, якщо не прилюдний захист, то бодай подання до захисту дисертаційного дослідження, тобто аспірант – майбутній викладач глибоко вивчав і досліджував вузьку наукову проблему, опановував методику наукового пошуку, натомість про підготовку до безпосередньої педагогічної роботи мова не велася. Вимоги обов’язкового вивчення здобувачами наукового ступеня педагогіки і психології вищої школи, які час від часу декларувалися у міністерських циркулярах, наштовхувалися на спротив безпосередньо на місцях, у вищих закладах освіти, оскільки домінувала думка, що вивчення цих дисциплін відволікає аспіранта від виконання дисертаційної роботи і зменшує відсоток тих, хто закінчував аспірантуру із захистом. За відсутності наповненого змістом психолого-педагогічного компоненту в системі аспірантської підготовки формальний характер мала і так звана педагогічна практика. Інша, не менш усталена і перевірена індивідуалізована форма засвоєння викладацької практики безпосередньо на кафедрі – вивчення досвіду, копіювання методики викладання досвідчених викладачів, що з огляду на очевидні причини (неминучі труднощі об’єктивного сприйняття нового представниками різних поколінь, сенситивність до інноватики молодшої генерації викладачів та ін.) вже не може сьогодні претендувати на свою винятковість. Та й інший емпіричний метод формування педагогічного досвіду, який має велику традицію, а саме славнозвісний спосіб проб і помилок, теж не вирішує загалом проблеми.

Ця проблема настільки актуальна, що вже сьогодні у деяких вищих навчальних закладах України розробляються і впроваджуються певні методики педагогічної підготовки викладачів. Цінний досвід вирішення цього питання набутий, зокрема, у Київському національному економічному університеті, де кафедра педагогіки і психології пропонує викладачам різних кафедр спеціальний курс-тренінг (108 год) “Сучасні методи навчання”. Кожна тема програми розкриває різноманітні соціально-педагогічно- психологічні аспекти навчальної діяльності викладачів і студентів (індивідуально-типологічні особливості студентів та управління соціально- психологічним процесом в групах, імідж та мовленнєва діяльність викладача, вербальне та невербальне спілкування тощо), кожне заняття – у тренінговій формі (системна сукупність активних методів навчання: дискусія, мозковий штурм, презентації, кейс-метод, сюжетно-рольові ігри тощо).

До інших, більш узагальнених і системних кроків у напрямку наповнення спеціальної педагогічної підготовки викладачів реальним змістом, на нашу думку, слід віднести такі:

1. Відкриття у провідних вищих навчальних закладах України додат- кової професійно-освітньої програми з метою здобуття додаткової кваліфікації “Викладач вищої школи”. Мета програми – комплексна психолого-педагогічна, інформаційно-технологічна, соціально-економічна підготовка магістрів, аспірантів, молодих спеціалістів до педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі.

2. Відкриття кафедр педагогіки вищої школи, організація навчально- наукових лабораторій з проблем вищої освіти.

3. Реформування системи аспірантської освіти, яка реалізуватиме не тільки наукову, але й освітньо-професійну програми підготовки науково- педагогічних кадрів для сучасної вищої школи.

4. Введення в перелік екзаменів кандидатського мінімуму іспиту “Проблеми теорії і практики навчання і виховання у вищій школі” як підсумку глибокого і всебічного вивчення здобувачами наукового звання курсу “Педагогіка і психологія вищої школи”.

5. Проведення переатестації викладачів вищих навчальних закладів з метою з’ясування теоретичного і практичного оволодіння сучасними освітніми технологіями.

6. Суттєве розширення психолого-педагогічної складової у змісті підвищення кваліфікації викладацьких кадрів.

Висновки. Розв’язання проблеми поліпшення психолого-педагогічної підготовки викладачів вищої школи сприятиме формуванню продуктивного освітнього середовища, підвищенню професійно-педагогічної культури, того фундаменту, без якого викладачеві-педагогові неможливо вирішувати актуальні завдання освіти, навчання, виховання студентської молоді.