The role of students independent work in the educational process

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

The article deals with the concept of independent work as one of the most important forms of learning; its shape, organization and methods of implementation; the essence of the definition, the issue of motivation of students of higher educational institutions and supervision of their independent work, which allows timely monitoring of the level of education and training of future specialists.

Постановка проблеми. Основне завдання вищої освіти полягає у формуванні творчої особистості фахівця, здатного до саморозвитку, самоосвіти, інноваційної діяльності. Вирішення цього завдання навряд чи можливо тільки шляхом передачі знань в готовому вигляді від викладача до студента. Необхідно перевести студента з пасивного споживача знань на активного їх творця, що вміє сформулювати проблему, проаналізувати шляхи її вирішення, знайти оптимальний результат і довести його правильність.

У цьому плані слід визнати, що самостійна робота студентів є не просто важливою формою освітнього процесу, а повинна стати його основою. Це передбачає орієнтацію на активні методи оволодіння знаннями, розвиток творчих здібностей студентів, перехід від поточного до індивідуалізованого навчання з урахуванням потреб і можливостей кожної особистості. Мова йде не просто про збільшення кількості годин на самостійну роботу. Посилення ролі самостійної роботи студентів означає принциповий перегляд організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах, який має будуватися так, щоб формувати у студента здатності до саморозвитку і творчого застосування отриманих знань в професійній діяльності у сучасному світі (Демченко О., 2006, с.68-69).

У той же час самостійна робота, її планування, організаційні форми, методи та система відстеження результатів є одним з найбільш слабких місць в практиці вузівської освіти і однією з найменш досліджених проблем педагогічної теорії, особливо стосовно сучасної освітньої ситуації.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання активізації самостійної роботи студентів у вищому навчальному закладі розглядаються В. Буряком, М. Гаруновим, О. Євдокимовим, Б. Єсиповою, А. Івасишиною, І. Лернером, П. Підкасисим та інших. Питаннями управління самостійною роботою студентів у поза аудиторний час займалися Л. Клименко, В. Шпак та інші. Проблему формування у студентів уміння планувати свою пізнавальну діяльність досліджували А. Лошак, О. Козак, М. Красницький та інші. Системний підхід до організації самостійної роботи студентів досліджувався у працях Г. Гнитецької, Л. Заякиної та інших. Проте у вищих навчальних закладах виникає об’єктивна проблема більше уваги приділяти самостійній роботі студентів під час професійної підготовки.

Саме тому метою статті є розкриття поняття самостійної роботи, а також особливостей її реалізації у освітньому процесі учнів вищих навчальних закладів.

Постановка завдання. У першу чергу необхідно досить чітко визначити, що ж таке самостійна робота студентів. У загальному випадку це будь-яка діяльність, пов'язана з вихованням мислення майбутнього професіонала. Будь-який вид занять, що створює умови для зародження самостійної думки, пізнавальної активності студента пов'язаний із самостійною роботою. У широкому сенсі під самостійною роботою слід розуміти сукупність усієї самостійної діяльності студентів як в навчальній аудиторії, так і поза нею, в контакті з викладачем і в його відсутності (Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю., 2005, с.302).

З цієї точки зору можна виділити деякі способи реалізації самостійної роботи. Це і безпосередньо в процесі аудиторних занять - на лекціях, практичних і семінарських заняттях, при виконанні лабораторних робіт; у контакті з викладачем поза рамками розкладу - на консультаціях з навчальних питань, в ході творчих контактів, при відпрацюванні заборгованостей, при виконанні індивідуальних завдань; а також у бібліотеці, вдома, в гуртожитку, при виконання учнем навчальних та творчих завдань. Межі між цими видами робіт досить розмиті, а самі види самостійної роботи перетинаються. Таким чином, самостійна робота студентів може бути як в аудиторії, так і поза нею. Тим не менше, розглядаючи питання самостійної роботи студентів, зазвичай мають на увазі в основному поза аудиторну роботу.

Слід зазначити, що для активного володіння знаннями в процесі аудиторної роботи необхідно, принаймні, розуміння навчального матеріалу, а найбільш оптимальне творче його сприйняття. Кафедри і лектори часто перебільшують роль логічного початку в подачі своїх дисциплін і не приділяють уваги проблемі його сприйняття студентами. Слабо висвічуються всередині і міждисциплінарні зв'язки, спадкоємність дисциплін виявляється досить низькою навіть, незважаючи на наявність програм безперервної підготовки. Знання студентів, які не закріплені зв'язками, мають погану збереженість. Особливо небезпечно це для дисциплін, що забезпечують фундаментальну підготовку.

Хоча в освітніх стандартах на поза аудиторну роботу відводиться половина навчального часу студента, цей норматив в багатьох випадках не витримується. Кількість і обсяг завдань на самостійну роботу і число контрольних заходів з дисципліни визначається викладачем або кафедрою у багатьох випадках виходячи з принципу " Чим більше, тим краще". Не завжди робиться навіть експертна, тобто обґрунтована особистим досвідом викладачів, оцінка складності завдання і часу, необхідного на його підготовку. Не завжди узгоджені за часом терміни подання домашніх завдань з різних дисциплін, що призводить до нерівномірності розподілу самостійної роботи за часом. Всі ці чинники підштовхують студентів до формального відношення до виконання роботи, до списування і, як це не парадоксально, до зменшення часу, що реально витрачається студентом на цю роботу. Досить поширеним стало несамостійне виконання домашніх завдань, курсових проектів і робіт (часто за плату), і так само списування та використання шпаргалок на контрольних заходах. Більшість навчальних завдань не налаштовані на активну роботу студентів, їх виконання часто може бути здійснено на рівні формальних дій, без творчого підходу і навіть без розуміння виконуваних операцій.

Щодо ролі мотивації у самостійній роботі учнів, слід зазначити її дуже важливу роль. Насамперед тому, що найсильніший мотивуючий фактор - підготовка до подальшої ефективної професійної діяльності. Розглянемо деякі внутрішні чинники, що сприяють активізації самостійної роботи:

1. Корисність виконуваної роботи. Якщо студент знає, що результати його роботи будуть використані в лекційному курсі, в методичному посібнику, у лабораторному практикумі, при підготовці публікації чи іншим чином, то ставлення до виконання завдання істотно змінюється в кращу сторону і якість виконуваної роботи зростає. При цьому важливо психологічно налаштувати студента, показати йому, як необхідна виконувана робота. Іншим варіантом використання чинника корисності є активне застосування результатів роботи в професійній підготовці. Так, наприклад, якщо студент отримав завдання на дипломну (кваліфікаційну) роботу на одному з молодших курсів, він може виконувати самостійні завдання по ряду дисциплін гуманітарного, соціально-економічного, природно-наукового чи загально-професійного циклів дисциплін, які потім увійдуть як розділи в її кваліфікаційну роботу.

2. Участь студента у творчій діяльності. Це може бути участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській або методичній роботі, що проводиться на тій чи іншій кафедрі.

3. Важливим мотиваційним чинником є інтенсивна педагогіка. Вона припускає введення в навчальний процес активних методів, перш за все ігрового тренінгу, в основі якого лежать інноваційні та організаційно-діяльні ігри. У таких іграх відбувається перехід від односторонніх приватних знань до багатосторонніх знань про об'єкт, його моделювання з виділенням провідних протиріч, а не просто придбання навички прийняття рішення. Першим кроком у такому підході є ділові або ситуаційні форми занять, у тому числі з використанням комп’ютерів.

4. Участь в олімпіадах з навчальних дисциплін, конкурсах науково-дослідних або прикладних робіт тощо.

5. Використання мотивуючих факторів контролю знань (накопичувальні оцінки, рейтинг, тести, нестандартні екзаменаційні процедури). Ці чинники при певних умовах можуть викликати прагнення до змагальності, що саме по собі є сильним мотиваційним чинником самовдосконалення студента.

6. Заохочення студентів за успіхи у навчанні та творчій діяльності (стипендії, преміювання, заохочувальні бали) та санкції за погане навчання. Наприклад, за роботу, здану раніше терміну, можна ставити підвищену оцінку, а в іншому випадку її знижувати.

7. Індивідуалізація завдань, що виконуються як в аудиторії, так і поза її межами, постійне їх оновлення.

8. Мотиваційним чинником в інтенсивній навчальній роботі і, в першу чергу, самостійній є особистість викладача. Викладач може бути прикладом для студента як професіонал, як творча особистість. Викладач може і повинен допомогти студенту розкрити свій творчий потенціал, визначити перспективи свого внутрішнього зростання.

9. Мотивація самостійної навчальної діяльності може бути посилена при використанні такої форми організації навчального процесу, як циклове навчання (" метод занурення"). Цей метод дозволяє інтенсифікувати вивчення матеріалу, так як скорочення інтервалу між заняттями з тієї чи іншої дисципліни вимагає постійної уваги до змісту курсу. Різновидом цього виду занять є проведення багатогодинного практичного заняття, що охоплює декілька тем курсу і спрямованого на вирішення наскрізних завдань.

Головне в стратегічній лінії організації самостійної роботи студентів у вищих навчальних закладах полягає не в оптимізації її окремих видів, а в створенні умов високої активності, самостійності та відповідальності студентів в аудиторії і поза нею в ході всіх видів навчальної діяльності. Найпростіший шлях - зменшення кількості аудиторних занять на користь самостійної роботи - не вирішує проблеми підвищення або навіть збереження на колишньому рівні якості освіти, бо зниження обсягів аудиторної роботи зовсім не обов'язково супроводжується реальним збільшенням самостійної роботи, яка може бути реалізована в пасивному варіанті. У стандартах вищої професійної освіти на поза аудиторну роботу відводиться не менше половини часу студента - 27 годин на тиждень в середньому за весь період навчання. Цей час повністю може бути використано на самостійну роботу. Крім того, велика частина часу, відведеного на аудиторні заняття, так само включає самостійну роботу. Таким чином, часу на самостійну роботу в навчальному процесі цілком достатньо, питання в тому, як ефективно використовувати цей час (Жигірь В.І. с.2)

У загальному випадку можливі два основних напрями побудови навчального процесу на основі самостійної роботи студентів. Перший - це збільшення ролі самостійної роботи в процесі аудиторних занять. Реалізація цього шляху потребує від викладачів розробки методик та форм організації аудиторних занять, здатних забезпечити високий рівень самостійності студентів та поліпшення якості підготовки. Другий - підвищення активності студентів за всіма напрямами самостійної роботи в поза аудиторний час. Підвищення активності студентів при роботі в поза аудиторний час пов'язане з рядом труднощів. У першу чергу це неготовність до неї як більшості студентів, так і викладачів, причому і в професійному і в психологічному аспектах. Крім того, існуюче інформаційне забезпечення навчального процесу недостатнє для ефективної організації самостійної роботи.

Основне завдання організації самостійної роботи студентів полягає у створенні психолого-дидактичних умов розвитку інтелектуальної ініціативи і мислення на заняттях будь-якої форми. Основним принципом організації самостійної роботи повинно стати переведення всіх студентів на індивідуальну роботу з переходом від формального виконання певних завдань при пасивній ролі студента до пізнавальної активності з формуванням власної думки при вирішенні поставлених проблемних питань і завдань.

Мета самостійної роботи - навчити студента осмислено і самостійно працювати спочатку з навчальним матеріалом, а потім і з науковою інформацією, закласти основи самоорганізації і самовиховання з тим, щоб прищепити вміння надалі безперервно підвищувати свою кваліфікацію. Вирішальна роль в організації самостійної роботи належить викладачеві, який повинен працювати не зі студентом " взагалі", а з конкретною особистістю, з її сильними і слабкими сторонами, індивідуальними здібностями і нахилами. Завдання викладача - побачити і розвинути найкращі якості студента як майбутнього фахівця високої кваліфікації.

При вивченні кожної дисципліни організація самостійної роботи повинна представляти єдність трьох взаємопов'язаних форм:

2. Аудиторна самостійна робота, яка здійснюється під безпосереднім керівництвом викладача.

3. Творча, в тому числі науково-дослідницька робота.

До видів поза аудиторної самостійної роботи можна віднести підготовку і написання рефератів, доповідей, нарисів та інших письмових робіт на задані теми, виконання домашніх завдань різноманітного характеру. Це і рішення задач; переклад і переказ текстів; підбір та вивчення літературних джерел, розробка та складання різних схем; виконання графічних робіт, проведення розрахунків та ін.; виконання індивідуальних завдань, спрямованих на розвиток у студентів самостійності.

Щоб розвинути позитивне ставлення студентів до поза аудиторної самостійної роботи, слід на кожному її етапі роз'яснювати цілі роботи, контролювати розуміння цих цілей студентами, поступово формуючи у них уміння самостійної постановки задачі і вибору мети.

Аудиторна самостійна робота може реалізовуватися при проведенні практичних занять, семінарів, виконанні лабораторного практикуму і під час читання лекцій. На практичних і семінарських заняттях різні види самостійної роботи дозволяють зробити процес навчання більш цікавим і підняти активність значної частини студентів у групі.

Наприкінці, слід розглянути методи забезпечення і контролю самостійної роботи учнів, так як результативність її, насамперед, залежить від наявності активних методів моніторингу знань. Існують наступні види контролю:

1. Вхідний контроль знань і умінь студентів при початку вивчення чергової дисципліни.

2. Поточний контроль, тобто регулярне відстеження рівня засвоєння матеріалу на лекціях, практичних та лабораторних заняттях.

3. Проміжний контроль по закінченні вивчення розділу або модуля курсу.

4. Самоконтроль, здійснюваний студентом у процесі вивчення дисципліни при підготовці до контрольних заходів.

5. Підсумковий контроль з дисципліни у вигляді заліку чи іспиту.

6. Контроль залишкових знань і вмінь через певний час після завершення вивчення дисципліни.

В останні роки поряд з традиційними формами контролю - колоквіумами, заліками та іспитами досить широко вводяться нові методи, тобто організація самостійної роботи студентів здійснюється на основі сучасних освітніх технологій. В якості такої технології в сучасній практиці вищої професійної освіти часто розглядається рейтингова система навчання, що дозволяє студенту і викладачу виступати у якості суб'єктів освітньої діяльності, тобто бути партнерами.

Рейтингова система навчання передбачає багатобальне оцінювання студентів, але це не простий перехід від п'ятибальної шкали, а можливість об'єктивно відобразити в балах розширення діапазону оцінювання індивідуальних здібностей студентів, їхніх зусиль, витрачених на виконання того чи іншого виду самостійної роботи. Існує великий простір для створення блоку диференційованих індивідуальних завдань, кожне з яких має свою «ціну». Правильно організована технологія рейтингового навчання дозволяє з самого початку піти від п'ятибальної системи оцінювання і прийти до неї лише при підведенні підсумків, коли зароблені студентами бали переводяться у звичні оцінки (відмінно, добре, задовільно, незадовільно). Крім того, в систему рейтингової оцінки включаються додаткові заохочувальні бали за оригінальність, новизну підходів до виконання завдань для самостійної роботи або наукових проблем. У студента є можливість підвищити навчальний рейтинг шляхом участі у поза навчальній роботі (участь в олімпіадах, конференціях; виконання індивідуальних творчих завдань, рефератів, участь у роботі наукового гуртка і т.д.). При цьому студенти, які не поспішають здавати роботу вчасно, можуть отримати і негативні бали. Разом з тим, заохочується більш швидке проходження програми окремими студентами. Наприклад, якщо учень готовий здавати залік або писати самостійну роботу раніше групи, можна додати йому додаткові бали.

Рейтингова система - це регулярне відстеження якості засвоєння знань і умінь у навчальному процесі, виконання планового обсягу самостійної роботи. Ведення багатобальної системи оцінки дозволяє, з одного боку, відобразити в бальному діапазоні індивідуальні особливості студентів, а з іншого боку - об'єктивно оцінити в балах зусилля студентів, витрачені на виконання окремих видів робіт. Отже, нехай кожен вид навчальної діяльності набуває свою «ціну». Виходить, що «вартість» роботи, виконаної студентом бездоганно, є кількісною мірою якості його навченості з тієї сукупності вивченого ним навчального матеріалу, яка була необхідна для успішного виконання завдання.

1. Основний акцент робиться на організацію активних видів навчальної діяльності, активність студентів виходить на творче осмислення запропонованих завдань.

2. У взаєминах викладача зі студентами є співпраця і співтворчість, існує психологічна і практична готовність викладача до факту індивідуальної «Я - концепції» кожного студента.

3. Передбачається різноманітність стимулюючих, емоційно-регулюючих, напрямних і організуючих прийомів втручання (при необхідності) викладача в самостійну роботу студентів.

4. Викладач виступає в ролі педагога-менеджера і режисера навчання, готового запропонувати студентам мінімально необхідний комплект засобів навчання, а не тільки передає навчальну інформацію; учень виступає в якості суб'єкта діяльності поряд з викладачем, а розвиток його індивідуальності виступає як одна з головних освітніх цілей.

5. Навчальна інформація використовується як засіб організації навчальної діяльності, а не як мета навчання.

Рейтингова система навчання забезпечує найбільшу інформаційну, процесуальну і творчу продуктивність самостійної пізнавальної діяльності студентів за умови її реалізації через технології особистісно-орієнтованого навчання (проблемні, діалогові, дискусійні, евристичні, ігрові та інші освітні технології). Більшість студентів позитивно ставляться до такої системи відстеження результатів їх підготовки, відзначаючи, що рейтингова система навчання сприяє рівномірному розподілу їх сил протягом семестру, покращує засвоєння навчальної інформації(О.Ліпкевич., 2007, - с.1-5)

Використання рейтингової системи дозволяє домогтися більш ритмічної роботи студента протягом семестру, а так само активізує пізнавальну діяльність студентів шляхом стимулювання їх творчої активності. Введення рейтингу може викликати збільшення навантаження викладачів за рахунок додаткової роботи по структуризації змісту дисциплін, розробки завдань різного рівня складності і т.д. Але така робота дозволяє викладачеві розкрити свої педагогічні здібності і втілити свої ідеї вдосконалення навчального процесу.

Дуже корисним, може бути тестовий контроль знань і умінь студентів, який відрізняється об'єктивністю, економить час викладача, в значній мірі звільняє його від рутинної роботи і дозволяє більшою мірою зосередитися на творчій частині викладання, має високий ступінь диференціації досліджуваних за рівнем знань та вмінь і дуже ефективний при реалізації рейтингових систем; він дає можливість значною мірою індивідуалізувати процес навчання шляхом підбору індивідуальних завдань для практичних занять, індивідуальної та самостійної роботи, дозволяє прогнозувати швидкість і ефективність навчання кожного студента. Тестування допомагає викладачеві виявити структуру знань студентів і на цій основі оцінити методичні підходи до навчання з дисципліни, індивідуалізувати процес навчання.

Дуже ефективним є використання тестів безпосередньо в процесі навчання, при самостійній роботі студентів. У цьому випадку студент сам перевіряє свої знання. Не відповівши відразу на тестове завдання, студент отримує підказку, яка б роз'яснювала логіку завдання і виконує його другий раз. Слід відзначити, що все ширше проникають в навчальний процес автоматизовані навчальні та навчально-контролюючі системи, що дозволяють студентові самостійно вивчати ту чи іншу дисципліну і одночасно контролювати рівень засвоєння матеріалу.

Висновки. Отже, організація, проведення і контроль самостійної роботи учнів вищих навчальних закладів є дуже важливим і актуальним завданням як для окремого педагога, так і для методичних груп. Саме мотивація і привчання студента до якісної самостійної роботи служить відправною точкою для формування його як особистості і як висококваліфікованого спеціаліста, що і є головною метою освітнього процесу.

Перспективи подальших досліджень. Так як, самостійна форма навчання є дуже слабо вивченою, в наш час є широкі перспективи дослідження цього питання та розробки нових методик та методів організації самостійної діяльності учнів.