Довести, що педагогічна творчість – процес постійної творчості. Відповідь обґрунтувати прикладами.

Відповідь. Педагогічна діяльність – процес постійної творчості. Але, на відміну від творчості в інших сферах (наука, техніка, мистецтво), творчість вчителя не має на меті створення соціально оригінальних, нових цінностей, оскільки її продуктом завжди залишається розвиток особистості. Звичайно, вчитель, який творчо працює, а тим більше – вчитель-новатор, створює свою педагогічну систему, яка є лише засобом для отримання оптимального за певних умов результату.

У наукових джерелах визначено, що творчість вчителя може бути різноманітною. Це зумовлено насамперед творчим потенціалом особистості вчителя, який формується на основі набутого ним соціального досвіду, психолого-педагогічних і прикладних знань, нових ідей, умінь і навичок. Зазначене, у свою чергу, дозволяє знаходити та реалізовувати оригінальні рішення, новаторські форми роботи та методи навчання, вдосконалюючи навчально-виховний процес, методику викладання предмета. Водночас здатність до творчості властива лише тій особистості, для якої є характерним ціннісне ставлення до своєї професійної діяльності, яка прагне підвищення професійної кваліфікації, поповнення знань і вивчення досвіду як окремих вчителів, так і педагогічних колективів.

Досить часто творчу природу діяльності вчителя визначають, виходячи з твердження: педагогічна діяльність переважно є розумовою, а розумова – означає творча. Вважаємо, що розумову працю не можна прямо ототожнювати з творчою. Без спеціальної підготовки, здобуття знань, які є відображенням узагальненого соціального досвіду, накопиченого попередніми поколіннями, педагогічна творчість неможлива. Тільки ерудований вчитель, який має спеціальну підготовку, на основі глибокого аналізу ситуацій, що виникають, усвідомлення сутності проблеми за допомогою творчої уяви та уявного експерименту здатний знайти нові оригінальні способи професійної діяльності та підходи до навчання.

Творчий потенціал будь-якої людини, зокрема і вчителя, характеризується низкою особливостей особистості, які називають ознаками творчої людини. При цьому деякі автори пропонують різні групи таких ознак. Узагальнивши зазначені ознаки, класифікуємо їх таким чином:

Ø здатність особистості визначати і формулювати суперечності, ставити під сумнів те, що на перший погляд здається очевидним, уникати поверхневих формулювань;

Ø уміння усвідомити проблему і в той же час абстрагуватись від реальності, побачити перспективу;

Ø здатність відмовитись від наслідування авторитетів;

Ø уміння побачити відомий об'єкт у новому контексті;

Ø готовність відмовитися від алгоритмічності та альтернативності суджень, відійти від звичної життєвої рівноваги й стійкості задля невизначеності та пошуку.

Варто, вважаємо, виокремити також групу особливостей психіки та емоційно-вольової сфери творчої особи, а саме:

Ø легкість асоціювання, лабільність психіки (здатність до швидкого та вільного переключення думок, здатність викликати у свідомості образи і комбінувати їх);

Ø здатність до оцінних думок, критичність мислення, інтуїтивізм (уміння вибрати одну з багатьох альтернатив до її перевірки, здатність до перенесення рішень);

Ø готовність пам'яті (оволодіння достатньо великим об'ємом систематизованих знань, упорядкованість і динамічність знань) і здібність до згортання операції, узагальнення та відкидання другорядного.

Деякі дослідники вважають творчою ту особистість, визначальною характеристикою якої є креативність як здатність перетворювати діяльність на творчий процес. Так, В.Моляко виокремлює сім ознак креативності: оригінальність, евристичність, фантазія, активність, сконцентрованість, чіткість, чутливість.

Межі вияву вчительської творчості визначаються структурою педагогічної діяльності і охоплюють всі її складові: конструктивну, організаторську, комунікативну і гностичну. Отже, у процесі розвитку творчої педагогічної діяльності варто враховувати такі, визначені науковцями, фактори:

Ø обмеженість, іноді досить суттєва, часових меж творчого процесу, оскільки час між виникненням проблеми у навчально-виховному процесі і її розв’язанням не залежить від бажання вчителя;

Ø взаємозв’язок творчості вчителя з творчістю інших педагогів, значимість творчості особистості для творчості колективу і навпаки;

Ø необхідність прогнозування віддаленого результату діяльності, урахування можливих наслідків розвитку ідей;

Ø обумовленість і специфіка сфери діяльності, зокрема – врахування особливостей атмосфери публічного виступу, необхідність дотримання балансу між вербальним, емоційним і емфатичним спілкуванням;

Ø необхідність постійного аналізу можливостей і доцільності застосування стандартних педагогічних прийомів у нетипових ситуаціях.