Як засіб виховання дітей та молоді

Народні символи України — це святині українського народу. В українській графіці використовуються символи й образи з пісенної народної творчості, з легенд, які використовуються в обрядах і звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках тощо. Народні символи України є рослинні і тваринні.

Українці відтворюють ці символи у вишивці на сорочках, рушниках, тощо, у розписі посуду, в кованих виробах, у різьбленні, в барельєфному прикрашанні житла, у розписах пічі в хатах, гончарних виробах, у гравюрі, а також, в окремому виді української творчості — в писанках.

Вінок — символ життя, долі, життєвої сили; символ дівоцтва. Вінок є також символом довершеності:

Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме дерево пов'язує світ мертвих зі світом живих.

Український рушник. Смуга полотна сама по собі має насичене символічне значення — дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й має на собі виткані чи вишиті знаки-обереги — захисна сила її, відповідно, посилюється. У всій Україні рушником накривали хліб на столі. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник.

Писанка — символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми.

Вишиванка — символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг. Вишита національна жіноча та чоловіча біла сорочка. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові — нареченому, чоловікові, хлопцеві; дівчині, заміжній жінці.

Народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії.

Сорочка (особливо чоловіча) була символом кохання і вірності. В давньому замовлянні сказано: «Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був», звідки видно, що «білий — милий».

Волосся — символ богині неба, землі; багатства; розвитку духовних сил; енергії, вогню, плодючості, здоров'я; символ скорботи, трауру; обстрижене волосся — символ покритки (стриги), втраченого дівоцтва, цнотливості; «народження-смерті»; вічної пам'яті; оберіг.

Волосся — багатозначний символ. Волосся на голові символізувало духовні сили людини, і водночас — ірраціональні космічні сили та біологічні інстинкти.

За даними О. М. Афанасьєва, «стародавньою поетичною мовою трави, квіти, кущі та дерева називались волоссям землі». Люди одухотворювали землю, вважаючи сушу тілом, каміння — кістками, воду — кров'ю, а рослини — волоссям велетенської істоти.

Народне мистецтво, його значення

у процесі навчання та виховання дітей

Народне мистецтво як один із найбільш важливих засобів створення і втілення вищих естетичних цінностей сприяє пробудженню самостійної моральної волі людини.

Видатні мислителі та просвітителі різних часів розвитку українського суспільства: Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко та інші – підкреслювали вагомість народного мистецтва як форми суспільної свідомості, стверджуючи, що спілкування з ним є способом передачі культурних, етичних і естетичних цінностей, духовного становлення особистості. Сучасний стан розвитку нашого суспільства характеризується зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до вітчизняної давнини, усвідомленням необхідності збереження традиційного народного мистецтва як генофонду його духовності. Народне мистецтво в Україні є складником національного способу життя, виразником його етнічних ідеалів. Любов до традицій, народних ремесел і в цілому – до розуміння сутності національних цінностей плекає і формує любов до рідного краю, до своєї Батьківщини, адже найголовнішим завданням суспільства завжди було, є і буде виховання поколінь гуманістів і патріотів, формування в них людської особистості, яка усвідомлює, хто вона, хто її батьки, який її історичний терен, розуміє свою відповідальність перед народом, перед Вітчизною.

В.А. Сухомлинський у своїх дослідженнях стверджував, що пізнання мистецтва збагачує людину, множить її сили, зміцнює світогляд. Адже світогляд базується не тільки на сумі знань, але й на морально-естетичному, емоційному світі людини, у тому числі й на почутті прекрасного.

Народне мистецтво збагачує емоційно-почуттєву сферу людини, пробуджує сприйнятливість до прекрасного, стимулює розвиток образного мислення, асоціативної пам’яті, художньої уяви, а також формує естетичну культуру особи, виховує активне ставлення до естетичних явищ у дійсності та мистецтві, формує навички оцінної діяльності, розвиває прагнення до творчої самореалізації в різних видах художньої діяльності.

Народне мистецтво допомагає збудити і розвинути в людині почуття національної і власної гідності. Саме завдяки мистецьким творам нині ми можемо осмислити й оцінити високий рівень культури наших далеких пращурів.

Не знаючи свого минулого, не можна осмислити сучасне. Мова наших далеких попередників у численних орнаментах, символах донесла до нас їхній духовний світ. Народне мистецтво – це і є сама природа, й історична пам’ять народу, і неперервний зв’язок у часі. Воно має високоморальні основи, високі естетичні норми, а тому відіграє важливу роль у духовному розвитку нації. Народне мистецтво завжди має національний характер, що виявляється через складну систему зв’язків із природою, історією народу, способом життя і праці, що формують його світогляд, сприйняття, почуття, систему естетичних цінностей.

Традиційне народне мистецтво завжди залишалося гарантом самозбереження народу, безперервності національної культури. У ньому закладені споконвічні ідеали, моральні цінності, народна мудрість, що дійшли до нас через напластування життєвого досвіду, вірувань, світосприйняття різних епох.

Пізнання народного мистецтва необхідне кожній людині. В.Скуратiвський писав: «По тому, як ми будемо оберiгати свої кращi традицiї минулого, наступнi поколiння не тiльки оцiнюватимуть нас, але й збережуть нашi сьогоднiшнi набутки, якi згодом також стануть традицiями».