Словесні методи навчання

Зважаючи на те, що слово як джерело знань існує в двох різновидах – усне й письмове, словесні методи доцільно поділити на дві відповідні підгрупи. У першу ввійдуть розповідь, пояснення, інструктаж, лекція, бесіда, дискусія й ін., в другу – конспектування, складення плану, тезування, цитування, анотування, рецензування, складання довідки, тематичного тезаурусу, створення формально-логічної моделі, матриці ідей тощо.

Усне слово як джерело знань і засіб педагогічної взаємодії має велике значення в навчально-виховному процесі. За його допомогою налагоджується контакт учителя з аудиторією та передається потрібна їй інформація. Від якості мовлення вчителя залежить якість навчання, тому до нього ставляться особливі вимоги. Мовлення вчителя повинне бути виразним, слова мають перемежовуватися доцільними паузами. Вчитель, що говорить, повинен володіти гарною дикцією та багатством інтонацій, уміти сполучити вербальні засоби впливу на учнів з невербальними, правильно і переконливо розставляти логічні наголоси, вибирати оптимальний темп говоріння тощо. Його мовлення має бути висококультурним і грамотним, а подання матеріалу – вражаючим душу дитини, що змушує, радуючи чи засмучуючи, створювати образи. Крім цього мовлення вчителя є зразком мовленнєвого розвитку учнів. Говорячи, вчитель не тільки передає інформацію та домагається її засвоєння дітьми, але й вчить їх монологічному, діалогічному та полілогічному мовленню.

Усе це щонайкраще сполучається в словесних методах навчання: в основі розповіді, пояснення, лекції, інструктажу лежить монологічне мовлення, бесіди, конференції, дискусії – діа(полі)логічне, якими сам учитель повинен володіти досконало.

Розповідь являє собою монологічний виклад навчального матеріалу, що застосовується для послідовної, систематизованої, образної, дохідливої подачі певної інформації. Цей метод застосовується на всіх етапах шкільного навчання.

Пояснення – це монологічне тлумачення понять, законів, правил, істотних властивостей досліджуваного об'єкта чи явища. Пояснення використовується найчастіше при навчанні предметам природничо-математичного циклу, при вирішенні задач, доказі теорем, при розкритті причинно-наслідкових зв'язків у природних і суспільних явищах. Цей метод широко використовується при роботі з усіма віковими категоріями школярів, однак перевага йому віддається в середній і старшій ланках навчання, що пов'язується з інтелектуальними можливостями школярів.

Інструктаж як метод навчання націлений на роз'яснення ходу наступних робіт, прийомів їх виконання та попередження можливих помилок. Під час інструктажу монологічний виклад у разі потреби сполучається з показом наступних дій. Від пояснення інструктаж відрізняється своєю конкретністю, практичністю та стислістю.

Лекція– це монологічний спосіб викладу об'ємного цілісного блоку інформації. Від інших методів лекція відрізняється широтою охоплення матеріалу, системним характером його викладу та тривалістю (весь урок чи навіть подвоєне заняття). Як правило, цей метод навчання застосовується в старших класах, що обумовлено характером матеріалу, що вивчається, та інтелектуальними можливостями старшокласників.

Бесіда – це діалогічний метод навчання, використання якого спрямоване на передачу та засвоєння навчального матеріалу, що відбувається за допомогою системи ретельно продуманих питань і відповідей. Питання в навчальній бесіді повинні бути логічно пов'язаними одне з одним, відповіді на них у своїй сукупності мають розкривати сутність досліджуваного явища, а ті й інші – сприяти систематизації знань і відповідати рівню розвитку та підготовленості школярів.

Навчальна дискусія являє собою полілогічний спосіб навчання школярів, який реалізується в процесі обговорення проблеми, що має кілька варіантів рішення (як мінімум – два). Її учасникам треба прийняти одну з позицій, аргументувати її, зуміти подати слухачам та опонентам і відстояти в навчальній суперечці. Навчальна дискусія сприяє розвитку критичного мислення та полілогічного мовлення. Вона формує механізми міжособистісного спілкування, забезпечує умови для самореалізації та самоствердження школярів у навчальній діяльності.

Навчальна конференція поєднує в собі монологічний, діалогічний і полілогічний способи навчання. Як правило, вона проводиться в разі потреби комплексного розгляду особливо важливих і об'ємних проблем. Її підготовка припускає проведення невеликих самостійних як теоретичних, так і практичних досліджень, результати яких будуть узагальнені та повідомлені слухачам. Для проведення конференції складається її програма, в якій подається проблема, що розглядається, режим роботи, тематика виступів (доповідей), їх черговість та виступаючі. Теми та зміст мінідоповідей підбираються таким чином, щоб досліджувана проблема в їх сукупності знайшла своє повне й різнобічне висвітлення.

Письмове слово, що лежить в основі методів навчання, повинне бути лаконічним, змістовним, однозначним, зрозумілим учням. На відміну від усного, воно не припускає додаткових роз'яснень.

В основі реалізації словесних методів цього типу лежить згортання та розгортання інформації, що у великій мірі сприяє не тільки її засвоєнню, а й розвитку розумових процесів. Засвоєння в цьому випадку супроводжується роботою слухової, зорової, моторної, значеннєвої пам'яті, а багаторазовість повторення та розмаїтість дій з інформацією (прочитав або почув, виділив головне, скоротив, записав, переглянув, повторив тощо) приводить до ефективного та дієвого її засвоєння.

Конспектування – це коротке систематизоване, іноді схематичне відображення прочитаної чи почутої інформації. У процесі конспектування відбувається первинне опрацювання матеріалу, його поділ на головне та другорядне, виділяються ключові слова для розуміння теми, використовуються скорочення, групування, індексація, робляться певні позначки тощо.

Складання плану тексту дозволяє зберегти логіку та послідовність викладу матеріалу, позбувшись його деталей. План може бути простим і складним. Для складання простого плану необхідно розділити текст на значеннєві частини й озаглавити кожну з них. При складному плані треба додати до цього короткі характеристики кожної частини.

Анотування – це короткий суттєвий виклад тексту (книги, статті, розділу тощо). В його основі лежить виділення головних думок, збереження структурних залежностей між ними, визначення адресної належності матеріалу, що анотується. Як правило, анотації подаються перед основним текстом публікації.

Реферування – це коротке систематизоване подання інформації з обраних джерел (реферування журналу «Рідна школа» за 2000 рік) або добір інформації з визначених проблем (реферування педагогічної періодики за 1997 – 2002 рр. з проблеми сімейного виховання). У результаті реферування літератури з обраної проблеми при відповідному її опрацюванні пишуться реферати.

Рецензування – це процес експертної оцінки виконаної роботи, в результаті якого пишеться рецензія як розгорнута мотивована оцінка дослідницької (наукової, літературної, публіцистичної) роботи з адресними пропозиціями та рекомендаціями.

Цитування це дослівне подання частини тексту, що дозволяє аргументувати свої висновки думками інших людей (дослідників даної чи суміжної галузей знань, учених, політиків, філософів, діячів культури тощо). При цитуванні обов'язково вказується авторство і робиться посилання на те джерело, звідки взята цитата.

Тезування – це короткий виклад основних думок доповіді, виступу, тексту, витриманий у стверджувальній формі. Тези намічають основні проблеми, що будуть докладно висвітлені в доповіді, виступі й ін., тому не претендують на повноту розкриття питання.