Принципи корекційної роботи

1. Єдність діагностики й корекції. Цей принцип реалізуєть­ся у трьох аспектах. По-перше, корекційній роботі передує діа­гностика, спрямована на вивчення структури дефекту, меха­нізмів його формування, а також на виявлення збережених функцій психіки, на які можна спиратись під час корекції. По-друге, у процесі корекції здійснюється уточнення діагнозу. По-третє, корекційна робота потребує постійного оцінювання її ефективності, критерієм якого є ті зміни, які відбуваються у психіці дитини. Дізнатися про наявність таких змін можна та­кож за допомогою діагностики. Педагог збирає інформацію про особливості психіки дитини шляхом спостереження, бесіди, формувального експерименту. Ці дані можуть бути доповнені результатами психологічного обстеження, яке здійснює пси­холог. Діагностика допомагає оцінити ефективність обраних прийомів корекції.

2. Встановлення доброзичливої, довірливої, підтримуючої,
оптимістичної атмосфери спілкування.

3. Емпатійне ставлення до вихованця, якого потрібно приймати таким, яким він є, не порівнювати його з іншими, не на-­
водити інших йому в приклад.

4. Діяльнісний принцип корекції. Головним засобом корекційно - розвивального впливу є організація активної діяльності
дитини у співробітництві з дорослим.

5. Психокорекція проводиться у зоні найближчого розвитку, оскільки робота з дитиною за межами цієї зони не матиме
корекційного ефекту.

6. Корекція й навчання повинні орієнтуватись на індивідуальні темпи психічного розвитку. Ні в якому разі не можна робити новий крок, давати новий матеріал, якщо дитина ще не засвоїла попереднього. Інакше дитина здобуває формальні знання, якими не може скористатися, а її розвиток сповільнюється. Власне, таке навчання не сприяє, а лише перешкоджає розвитку.

7. Принцип " заміщаючого онтогенезу". Корекційна робота
має починатися від тієї " точки", після якої почалось відхилення від
ідеальної програми розвитку і відтворювати усі закономірності останнього.

8. Принцип нормативності, зміст якого полягає в орієнтації
на еталон розвитку на певному віковому етапі, загальні закономірності формування тієї чи іншої психічної функції в онтогенезі. Наприклад, не можна розвивати логічне мислення до здобуття певних досягнень у розвитку наочно-образного, не можна від дитини молодшого шкільного віку очікувати поведінки, властивої підліткам та ін.

9. Врахування вікових та індивідуальних особливостей ди-
тини. Корекційна робота має проходити в руслі провідної діяльності та основних психологічних новоутворень того вікового
періоду, в якому перебуває дитина. Ефективність корекційної
роботи залежатиме від того, наскільки в її процесі враховані по-­
треби та інтереси дитини, її самооцінка, характер.

10. Врахування структури дефекту конкретної дитини та
особливостей її соціальної ситуації розвитку.

Спрямованість корекційної роботи " зверху донизу", тобто
на створення оптимальних умов для розвитку вищих психічних
функцій, за рахунок яких будуть компенсовані недоліки елементарних психічних процесів. Наприклад, для подолання вад механічної пам'яті, необхідно розвивати мову, мислення, логічну пам'ять; для корекції недоліків уваги психолог удосконалює регулювальну функцію мовлення дитини, самоконтроль.

12. Дуже важливо, щоб корекція розвитку мала випереджувальний

характер. Вона має бути спрямованою не на тренування й удосконалення того,

що вже досягнуто дитиною, а на активне формування того, що повинно бути досягнуто у найближчій перспективі відповідно до законів вікового розвитку і становлення індивідуальності.

13. Урахування системності розвитку в корекційній практиці. Усі особистісні якості, психічні функції між собою тісно пов'язані. Тому вади однієї з них призводять до недостатності інших. Корекція повинна бути спрямована на усунення причини відхилень у розвитку.

14. Урахування компенсаторних можливостей індивіда та ставлення до власного дефекту. Створення атмосфери оптимізму, довіри та прагнення досягнень у розвитку.

15. Забезпечення позитивної мотивації до розвитку і самовдосконалення. Тільки в цьому разі дитина буде союзником педагога у його педагогічній діяльності, суб’єктом навчання та виховання.