Функції та значення словесного викладу історичного матеріалу

Сучасна методика надає великого значення словесним методам навчання. Методи навчання слід розглядати із зовнішнього і внутрішнього боку. До зовнішньої (формальної) сторони методів навчання належать різні форми навчання, способи їх вияву в навчальній діяльності вчителя і учнів, які можна безпосередньо спостерігати. Вона показує, як саме формуються в учнів знання і операції. Зовнішню, або формальну, сторону методів навчання становлять: 1) словесно-слухова форма навчання; 2) різні форми застосування наочності; 3) практичні роботи учнів як важлива форма обміну інформацією з учителем; 4) найрізноманітніші зовнішні прийоми, до яких вдається вчитель – методи навчання. До словесно-слухової форми навчання відноситься подання навчальної інформації учителем і усна форма відповіді учнів. Разом з тим слід завжди мати на увазі, що слово – це не тільки формальне, а й внутрішнє, істотне. Воно – знаряддя думки. Слово, мовлення є головним механізмом мислення людини, воно становить спеціально людське вище мислення (І.П. Павлов). Без слів не можуть існувати поняття. Форма словесного мовлення є тією зовнішньою стороною дидактичного методу, що супроводить, власне, увесь навчальний процес. Без слова нічого навчити не можна. Виділяють дві форми мовлення вчителя – монологічну (учитель розповідає, учні слухають), і запитальну. За однією і тією самою зовнішньою стороною дидактичного методу може бути різна за характером його внутрішня сторона. Розповідь учителя, наприклад, може бути догматичною або пошуковою – індуктивною або дедуктивною і, отже, нести в собі різні типи пізнавальної діяльності учнів. Навідміну від засобів наочності слово в процесі вивчення історії більш актуальне. Історичні картини, художні репродукції вже виготовлені, вони вводяться в процес уроку як деяка об'єктивна історична реальність. Учні вірять у те, що зображене на картині – дійсно історична правда. Словесні описи, характеристика, розповіді народжуються в момент безпосереднього сприйняття. Усне слово вчителя відіграє провідну роль у навчанні історії у школі. Вона організовує, направляє і сприйняття, і осмислення наочного, документального та іншого навчального матеріалу, який використовується на уроці. Учитель не просто демонструє карту, картину чи якийсь інший історичний об’єкт, а веде по них розповідь. Тому першою функцією усного слова є інформаційна, а точніше – повідомлювально-описова. Усна мова допомагає повніше донести доказову-логічну силу людської думки. Учитель розмірковує сам і спонукає мислити учнів (аналізувати, співставляти, узагальнювати, робити логічні висновки). Вчитель навчає учнів на просто думати, а розмірковувати вголос, показує їм зразок цього процесу. Тому другою функцією усного викладу є логічна функція. Вона тісно пов’язана з першою, але у навчально-виховному процесі є провідною. Третьою функцією є виховна: учитель за допомогою живого слова здатен в найбільшій мірі розкрити і передати моральну силу тих дій, якими насичений шкільний курс історії. Не слід забувати і про міцність вражень, які залишило живе слово у свідомості учнів. Досвід роботи показує, що за допомогою словесних засобів учні з більшим інтересом і активністю осмислюють і переживають історичний матеріал, що викладається. Звідси обов'язкова організація словесного історичного матеріалу навколо даного конфлікту визначила функції словесних методів у навчанні історії. Функції словесних методів навчання історії полягають в наступному: Образна функція – проявляється в уявленні учнів про історичний процес, про поведінку суб'єктів історії у явищах і подіях. Аналітична функція – полягає у словесному аналізі моделей поведінки через поняття, судження, умовиводи. Ситуативно-діяльна функція – полягає у створенні за допомогою слова ситуації співучасті у взаємодії суб'єктів у подіях. Відповідно до наведених функцій словесні методи навчання історії поділяються на: – образно-історичні методи (описи, безсюжетна характеристика, сюжетна характеристика); – аналітичні словесні методи (пояснення, бесіда, робота з підручником); – словесно-практичні методи (розповідь, пізнавальне завдання, історичні документи). При усіх видах усного викладу знань варто прагнути до поєднання їх з

іншими методами (застосовуючи в ході викладу демонстрації, ілюстрації, вправи і т.п.) і забезпеченню максимальної активності учнів (шляхом попереднього ознайомлення їх з темою, короткого розкриття мети і плану викладу, постановки в ході викладу, проблемного характеру викладу, постановки в ході викладу питань, що змушують працювати думка учнів).

Словесні методи навчання вимагають від учителя логічної послідовності і доказовості в поясненні, вірогідності матеріалу, образності й емоційності викладу, літературно правильної, чіткої мови. Має велике значення темп і тон викладу матеріалу вчителем. Занадто швидкий темп ускладнює сприйняття і розуміння почутого, при дуже уповільненому темпі губиться інтерес і увага учнів; надто голосний і занадто тихий, монотонний виклад також не дають гарних результатів.