Прийоми навчання історії

Складовою частиною кожного методу навчання є прийоми і засоби навчання. Прийом навчання – це спосіб взаємодії вчителя й учнів, що може бути виражений у переліку (алгоритмі) дій учителя, спрямованих на організацію пізнавальної діяльності учнів за допомогою прийомів навчальної роботи, адекватних специфіці матеріалу, що вивчається. Коли застосовують

термін «прийоми навчання», то мова йде про поєднання прийомів викладання (діяльність учителя) і прийомів учіння (діяльність учня): у своїй сукупності вони складають прийоми навчання – найважливішу частину організації навчального процесу. Внутрішньою розумовою) стороною прийомів учіння є різноманітні пізнавальні процеси: пам'ять, мислення, уява, рефлексія тощо. Зовнішня сторона прийомів – це матеріалізовані (тобто такі, що виражаються в усній чи письмовій відповіді, малюнку, таблиці та ін.) дії учнів, які обумовлюють протікання відповідних пізнавальних процесів, визначають відповідні розумові дії. Відповідно можна розрізняти прийоми розумової діяльності (внутрішня сторона) та прийоми навчальної роботи (зовнішня сторона) учнів. Зовнішня і внутрішня сторони прийому завжди реалізуються у взаємодії: учень не може здійснювати ніякі навчальні операції, не обдумуючи їх, так само він застосовує розумову діяльність тільки з метою подальшої матеріалізації її результатів у слові чи дії. Вчитель,

застосовуючи прийом навчання, керує розумовою діяльністю учнів (внутрішньою стороною учіння) через зовнішню сторону – організуючи навчальну роботу учнів за допомогою відповідних прийомів. Наприклад, для того щоб скласти простий план навчального тексту, учень має виконати такі навчальні (екстеріоризовані) дії: 1) прочитати текст; 2) визначити його смислові частини; 3) визначити основну думку (про що йдеться) у кожній частині; 4) сформулювати цю думку у вигляді речення чи запитання; 5) записати ці думки у послідовності, що відповідає логіці тексту. Виконуючи ці «зовнішні», «матеріалізовані» у словах та записах дії, учень одночасно здійснює необхідні «внутрішні» (інтеріоризовані) операції, серед яких можна назвати такі: 1) дешифрує літери друкованого тексту в зв'язне мовлення у вигляді слів і речень (насправді в основі читання лежить складна сукупність мисленнєвих операцій, пов'язаних зі знанням мови і застосуванням принципів її дешифрування); 2) усвідомлює зміст тексту, аналізує текст (розбиває його на частини, кожна з яких відрізняється певною закінченою думкою); 3) виділяє головне, тобто абстрагується під неголовного; 4) формулює головну думку у вигляді тези, речення, застосовуючи операції синтезу і вербалізації думки; 5) систематизує думки, продовжує вербалізацію у письмовій формі. Таким чином, кожній зовнішній навчальній дії відповідає декілька внутрішніх розумових операцій – прийомів розумової діяльності. Вони часто не усвідомлюються учнями, оскільки існують «в голові» у скороченому (згорнутому, напівавтоматичному) стані. Якщо в учня виникають складності у застосуванні того чи іншого прийому навчальної роботи (зовнішньої навчальної дії), це часто свідчить про несформованість у нього відповідних внутрішніх прийомів розумової діяльності (розумових операцій). У цьому випадку треба з'ясувати, які саме прийоми потребують відпрацювання, і за допомогою зовнішнього керування пропонувати йому виконувати певні вправи з поетапним контролем його розумової діяльності, наприклад шляхом поетапного коментування учнем своїх дій. Здатність учнів свідомо і послідовно застосовувати всю сукупність навчальних дій, що складають прийом, при вивченні нового історичного матеріалу чи при вирішенні оригінальних пізнавальних задач свідчить про високий ступінь сформованості прийому, що дозволяє характеризувати його вже як уміння. У визначенні прийому підкреслена і головна ознака цього поняття як категорії методичної: його адекватність (відповідність) навчальному історичному матеріалу. Зміст прийомів навчальної роботи має відбивати структуру навчального історичного матеріалу, відповідати їй. Раніше в результаті аналізу навчального історичного матеріалу ми виділили два узагальнених компоненти, що якісно відрізняються один від одного: факти і теорію. Відповідно до них прийоми навчальної роботи можна умовно розділити на 2 групи: 1) прийоми формування уявлень (емпіричний рівень пізнання) – образів зовнішнього боку історичного факту у свідомості учня; 2) прийоми засвоєння теорії (теоретичний рівень пізнання): історичних понять, зв'язків та тенденцій історичного розвитку. Ця класифікація прийомів на методичному рівні дозволяє описувати й аналізувати процес навчання конкретного предмета. Іноді одні й ті самі прийоми входять у різні групи цієї класифікації: наприклад, картинний і аналітичний опис застосовується для формування образів навколишньої природи, матеріальних предметів, образів людей, статичних цілісних образів історичних фактів. Інформативне повідомлення – для вивчення неголовних статичних фактів і історико-статистичного матеріалу. Пояснення – для вивчення всіх чотирьох елементів теоретичного матеріалу і т.п. Це свідчить про універсальність окремих прийомів і їх складну структуру.