Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 9. Інноваційна активність підприємств




Мета:розкрити роль інноваційної діяльності підприємств у формуванні структури та ефективності галузевого ринку

 

План:

 

9.1. Сутність інновацій.

9.2. Винаходи, технологічні нововведення, їх патентний захист та імітація

9.3. Моделі інновацій

9.4. Взаємозв’язок між структурою ринку та інноваціями

 

Література: [5-гл. 16; 7-гл. 10; 8-гл. 13; 9-гл. 17]

-9.1-

 

Інновації – це нововведення, які спрямовані на покращення діяльності підприємства або продукції що ним виробляється.

У теорії прийнято виокремлювати наступні види інновацій:

1) виробничі;

2) маркетингові;

3) управлінські.

Виробничі інновації у свою чергу поділяються на технологічні та продуктові.

Технологічні інновації мають за результат зниження собівартості виробництва продукції, більш ефективне використання дефіцитних ресурсів, прискорення строків виробництва тощо. Таким чином, при впровадженні технологічної інновації підвищується виробнича ефективність підприємства, знижується величина мінімального ефективного випуску продукції, покращується конкурентне положення підприємства на ринку.

Продуктові інновації мають за мету розширення попиту на продукцію підприємства шляхом покращення споживчих характеристик продукції що випускається, розробку та впровадження нових видів продукції.

Маркетингові інновації це розробка та впровадження нових методів впливу на переваги споживачів, розширення ринків збуту, підвищення ефективності просування продукції на ринок.

Управлінські інновації спрямовані на підвищення ефективності бізнес-процесів та управління компанією.

На структуру галузевих ринків у першу чергу оказують вплив виробничі інновації, так як їх результати зумовлюють отримання фірмою тривалих конкурентних переваг перед іншими фірмами галузі. При цьому необхідно відмітити, що виробничі інновації, як правило, захищені патентним законодавством та політикою компаній по захисту інтелектуальної власності, тому конкурентам їх достатньо важко скопіювати. У той же час маркетингові та управлінські інновації можуть бути скопійовані достатньо швидко та без особистих витрат. Саме тому вплив на структуру галузевого ринку маркетингових та управлінських інновацій є короткостроковим.

У зв’язку з цим предметом аналізу впливу на галузевий ринок переважно є аналіз технологічних та продуктових інновацій.

Необхідно відмітити, що різні інновації можуть володіти різною інформацією. Так, в умовах високого платіжоспроможного попиту та великих темпів зростання ринку більшою ефективністю володіють, як правило, продуктові інновації. У той же час у галузях, які вступили у фазу зрілості та насичуваності попиту, більш ефективним можуть бути технологічні інновації.



Важливим питанням при дослідженні інновацій є взаємозв’язок інноваційної активності компаній з особливостями галузевих ринків. Емпіричні дослідження показують, що найбільш високий рівень витрат на НДКР мають галузі з високою концентрацією виробництва та наявністю монопольної влади. Дані результати підтверджуються так званою гіпотезою Й. Шумпетера.

Гіпотеза Й. Шумпетера: економічний прибуток, який акумулюється фірмами з монопольною владою, є основним джерелом фінансування дорогих та ризикованих інновацій в умовах нестабільності ринкової структури, що обумовлена технологічними змінами, а стимулом до здійснення інновацій є прагнення до збільшення монопольної влади.

У якості пояснення цього можна привести такий аргумент, що на інновації витрачається переважно зверх прибуток компаній. Крім того, необхідно відмітити, що активна інноваційна діяльність дозволяє компанії вести жорстку конкурентну боротьбу та утримувати позицію на ринку.

На практиці, перевірити достовірність гіпотези Й. Шумпетера складно, в наслідок складнощів у розмежуванні впливу створюваного економічного прибутку на інноваційну активність та вплив інноваційної активності на появу економічного прибутку. Разом з тим не завжди наявність монопольної влади є обов’язковою умовою для здійснення інновацій, у якості прикладу можна привести галузь венчурного фінансування, діяльність якої будується на засадах здійснення прямих інвестицій, що дозволяють цільовим фірмам проводити активну інноваційну політику та, у випадку вдачі останньої, отримувати економічний прибуток.



Таким чином, інноваційна політика є важливою складовою конкурентної стратегії фірми.

 

-9.2-

Будь-які інновації є результатом цілеспрямованої праці дослідницьких організацій щодо пошуку, перевірці та реалізації нових ідей. Для обернення винаходу у комерційне нововведення необхідна організація зусиль колективів та концентрація капіталів фірми, пов’язаних з виходом та просуванням нововведень на ринок.

Інновація виділяє тріаду «винахід – нововведення – імітація», в якій складові мають певний генетичний та функціональний зв'язок, у зародженні та створені нових продуктів – процесів чи товарів.

У дещо спрощеному розумінні винаходомвважається створення нової ідеї, що має можливість технічного (технологічного) втілення.

У процесі інтелектуальної діяльності з’являється ідея технічно реалізуємого продукту, який відповідає новим умовам ринкової реальності. Винахід може знаходитися у широкому спектрі можливостей – від фундаментальних досліджень до рутинної практики (в сфері виробництва, обслуговування, утилізації продукції тощо). Тому практичний шлях втілення винаходу може бути різним за тривалістю, витратами, ризику, економічному результату тощо.

Нововведення це втілення ідеї у продукт практичного використання у ринковому просторі, який може змінити не лише товарну структуру ринку, а й саму структуру ринку, його сегментацію, систему ринкової влади тощо.

Практична реалізація нововведень потребує, по-перше, створення відповідних виробничих потужностей, по-друге, необхідних ринкових умов, та, по-третє, підготовку суспільства споживачів до використання нововведень. Логічно, що можуть виникнути якісно нові сфери споживання, відбутися зміни у потоках товарів та послуг у структурі та факторах ринку.

Третім органічним елементом тріади є імітація – копіювання нововведення іншими учасниками ринку. Швидкість розповсюдження нововведення, як і його масштаби, можуть бути дуже різними. Імітація зазвичай дає менший економічний ефект (винагороду) та часто є важливим засобом виживання у конкурентній боротьбі.

Імітація далеко не завжди є простим процесом репродукції, значно частіше вона передбачає інтелектуальні, організаційні та фінансові зусилля імітаторів.

Видача патенту є одним з альтернативних варіантів захисту, але якщо винахід створюється або впроваджується у виробництво без патентного захисту, умови змінюються. Існують декілька причин, чому конкурентна імітація може бути затримана навіть за відсутності патентів, що у свою чергу, залишає достатньо стимулів для інвестицій у науково-дослідницькі та конструкторські розробки (НДКР).

По-перше, щоб імітувати, необхідно знати нововведення та його переваги, а знання такого майже завжди є неповним. Фірми часто захищають свої технологічні удосконалення, зберігаючи їх у тайні як можна довше. Як тільки нова технологія стає широкодоступною, потенційним імітаторам необхідний час, щоб знайти та обробити інформацію та вирішити, варто чи ні копіювати.

По-друге, «безквитковий проїзд» за рахунок технічного вкладу інноватора часто далекий від дійсної безквитковості. Достатньо великий обсяг первісних витрат на НДКР повинен бути повторений. Можна скопіювати лише найбільш загальні концепції інноватора.

По-третє, бути першим у випуску нового продукту на ринок – це значна перевага у репутації перед імітаторами, що дозволяє інноватору підтримувати високі ціни та зберігати достатню долю ринку.

До імітації може підштовхувати навіть структура ринку. Для багатьох інновацій, які визначають абсолютно нову область, найбільш імовірними імітаторами є компанії, які вже діють у галузі, де впроваджується інновація. Відсутність виробничих потужностей, досвіду управління та каналів збуту створюють перешкоди для входу аутсайдерів. Якщо, крім того, ринок є помірно або сильно концентрованим, після імітаційна дисципліна цін може залишатися жорсткою протягом достатньо тривалого часу. Тоді інноватор може очікувати, що він збереже хоча б свою попередню долю у збільшеному прибутку галузі, і, якщо інновація надає фірмам що вже функціонували на ринку переваги, вже існуюча у нього доля також може бути збільшена.

Автор і власник інновації зацікавлений у тому, щоб він мав винагороду, що може бути досягнуто патентним захистом. Патент - засвідчує пріоритет, авторство винаходу корисної моделі або промислового зразка та виключне право на їх використання. Право інтелектуальної власності регулюється міжнародними правовими актами та національним законодавством.

Патентне право розрізняють у двох аспектах:

- у об’єктивному аспекті це сукупність норм, що регулюють майнові та особисті немайнові відносини, які виникають у зв’язку з визнанням авторства та охороною винаходів, корисних моделей та промислових зразків шляхом встановлення режиму їх використання, матеріального та морального стимулювання та захистом прав їх авторів та патентоволодарів;

- у суб’єктивному аспекті це майнове або особисте немайнове право суб’єкта, пов’язане з певним винаходом, корисною моделлю або промисловим зразком.

Оскільки фонди, що підтримують нововведення, їх комерційну доробку, є одиничними та неповерненими витратами, постає задача, на стадії комерціалізації, отримати такий потік доходів, який перевищуватиме розмір цих витрат. Це можливо лише у випадку, коли ціни продукту будуть перевищувати витрати після інноваційного виробництва та збуту протягом тривалого періоду часу. Інвестор повинен бути впевнений, що продукт захищений від конкуренції та на ринку неможлива діяльність фірм – імітаторів. Патент не виключає, разом з тим, права продажу власності патентоволодаря на певних умовах, дозволивши іншому суб’єкту займатися реалізацією запатентованого продукту.

Розглянемо випадок продуктової інновації, захищеної патентом (рис. 9.1(а)). Якщо продукт є дійсно новим та корисним, він створює абсолютно нову криву попиту D1 – криву, якої не існувало раніше. Володіючи виключним правом виробляти та реалізувати свій продукт, утримувач патенту стає монополістом. Він отримує граничний доход MR1, прирівнює граничний доход з граничними витратами виробництва та збуту МС та встановлює ціну Р1, отримуючи «монопольний» прибуток у розмірі площі чотирикутника Р1АХМ. Однак це не чистий прибуток, так як повинні бути враховані неповернені


 
 
(а) З патентним захистом (б) Без патентного захисту

 


P, MC

Рис. 9.1. Ціноутворення на новий продукт з патентним захистом та без нього


витрати винахідника на НДКР. Щоб врахувати цю разову акордну суму, яка виражається у значенні щорічних «потоків», з рис. 9.1(а), припустимо, що інноватор фінансує інвестиції у НДКР за рахунок 17-річного кредиту зі щорічними платежами у вигляді області прямокутника IJKL. Якщо патентна монополія продовжується протягом 17 років, щорічний прибуток Р1АХМ буде більшим, ніж необхідно для покриття витрат по обслуговуванню щорічного боргу НДКР, та інноватор отримає добру компенсацію своїх зусиль. Однак невірно, що виграє лише монопольний інноватор. Ординати кривої попиту D1 показують цінності для різних споживачів від володіння новим споживчим товаром. Доступність продукту на умовах монополії породжує не лише надлишок виробника Р1АХМ, але й надлишок споживача ВАР1. За лінійного попиту та постійних граничних витрат виробництва та збуту, як показано на рис. 9.1(а), монополіст «привласнює» для себе лише дві треті сукупного надлишку, який створює його продукт. Залишок - одна третя привласнюється споживачами.

Таким чином, патентоволодар може отримати прибуток площиною Р1АХМ, або як монополіст, або у формі ліцензійних платежів. Звідси можна зробити висновок, що конкурентне середовище створює великий стимул до інновацій, конкурентна ситуація суттєво стимулює нових утримувачів патентів до ліцензування використання власних нововведень.

Однак припустимо, що патентного захисту та інших бар’єрів для імітаторів винаходів інноватора не існує (рис. 9.1(б)). Після появи нового продукту, конкуруючі фірми впроваджують свої імітаційні товари, зсуваючи криву попиту ліворуч від кривої попиту першого інноватора (з D1 до D2). За меншого залишкового попиту іноватор отримує нову функцію граничного доходу MR2 та встановлює нову, більш низьку ціну Р2, яка дає прямокутник прибутку Р2BYM, що ледве покриває витрати інноватора по обслуговуванню боргу НДКР. Однак фірми-імітатори, можливо, мають невеликі або взагалі не мають власних витрат на НДКР, безкоштовно використовують НДКР інноватора, і, як наслідок, за середніх витрат лише у розмірі М та ціні Р2 вони отримують позитивний прибуток. За цієї ціни привабливий прибуток зумовить появу нових конкурентів, що ще більше зменшить залишковий попит інноватора – до D3. Інноватор змушений буде знайти новий оптимум, встановивши максимізуючу прибуток ціну Р3 та отримавши прямокутник прибутку Р3CWМ, площа якого менша, за площу необхідних виплат по обслуговуванню боргу НДКР. Якщо б цей процес дифузії відбувався швидко та якщо б інноватор вірно оцінив ситуацію, він зрозумів би, що його витрати НДКР не зможуть окупитися, і тому утримався б від інвестування у НДКР. Споживачі не мали би цінного нового продукту – продукту, який навіть в умовах чистої монополії міг би дати їм достатній споживчий надлишок.

Якщо б інвестиції у НДКР були зроблені та інновація отримана, то вхід імітаторів, в умовах відсутності патентного захисту, міг би продовжуватися доти, доки ціна не встановиться на конкурентному рівні, не враховуючи первісних витрат інноватора, - тобто на рівні М. Якщо це відбувається, надлишок Р1АХМ, який спочатку привласнював інноватор, трансформується у надлишок споживача. Крім того, конкурентне збільшення виробництва до Qc призводить до виникнення ще більшого споживчого надлишку, який вимірюється трикутником AZX. У цьому випадку інноватор не отримує нічого з (зараз більшого) надлишку, який зумовлений його винаходом, - усе отримують споживачі. Якщо інноватору дозволено монополізувати обсяг продажу нового продукту, то обмеження його максимізуючого прибуток обсягу виробництва призведе до того, що сукупний надлишок буде меншим, ніж він міг би бути в ідеалі з урахуванням трикутника чистих втрат AZX. У цьому сенсі забезпечення патентної монополії переносить витрати на усе суспільство. Зрозумівши це, споживачі можуть вимагати, щоб влада змінила патентну монополію таким чином, щоб вони змогли отримати усе – і новий продукт, і конкурентну ціну, і максимальний надлишок. Але якщо так відбувається достатньо часто, потенційні інноватори будуть вважати, що швидка імітація знищить їхні надлишки, що викличе втрати грошей на інвестиціях у НДКР, тому вони не будуть вкладати кошти у створення нових продуктів.

Система патентів допускає вільний вибір, приймаючи, протягом періоду дії патенту, чисті втрати надлишку для того, щоб гарантувати, що випуску нових товарів та технологій за наявності надлишків, які вони зумовлюють, не буде перешкоджати страх швидкої імітації. Лише після того, як строк патенту завершиться і коли конкурентна імітація матиме повну силу, споживачі дійсно можуть володіти і новим продуктом, і додатковим надлишком, який приносить конкурентне ціноутворення.

 

 

-9.3-

Технологічний процес є творчим процесом генерування ідеї та методів інтелектуальним потенціалом фірми. Ресурси, необхідні для цього, повинні бути використані настільки раціонально, щоб ефект повністю покрив витрати та дав прибуток. Кожна фірма прагне максимізувати прибуток, отриманий від впровадження технологічних нововведень як деякого безперервного процесу.

На рис. 9.2 представлена залежність очікуваної норми прибутку як функції витрат на НДКР. Фірма має багато можливих проектів, які розташовані, починаючи з найбільш прибуткового. Прогнозована норма прибутку від першого проекту становить 23%, другого 22% і т.д. Ця крива послідовного зменшення винагород – граничного доходу від витрат на НДКР має прогностичний характер. Винагороди приведені у одиницях норми доходу. Значення норми прибутку (віддачі фондів) – 10%, яке може бути вище. Оптимальний рівень НДКР відповідає точці R1, де граничні витрати та доход від НДКР еквівалентні. Повинні бути виконані усі проекти, з рівнем вище R1, а проекти нижче R1 не повинні виконуватися, так як витрати на них перевищують очікуваний доход.

Важливо мати на увазі, що доход від граничного проекту дорівнює 10%, однак середній доход від проектів буде вище. Це і відповідає пошуку фірмою області її ефективних рішень.

Очікувана норма прибутку , %

Рис.9.2. Раціональний вибір на фірмі, що здійснює нововведення

 

Якщо ресурси фірми НДКР використовуються фірмою з граничною Х-ефективністю (відсутні бюрократичні обмеження, нераціональні витрати або втрати ефективності), то крива граничних витрат відображає цю ситуацію, а точки нижче цієї кривої відповідають порушенню цих суворих вимог.

Дослідження та розробки є великим фінансовим навантаженням для фірми, і фірми не прагнуть їх максимізувати. Можна сказати, що дослідження та розробки мінімізуються на певному завданому рівні. Однак фірма може виконувати ряд НДКР, які знаходяться на рівні нижче ефективних, за рахунок більш ефективних, якщо вважають, що у неї є сенс проявити інтерес до даної розробки.

Розглянемо моделі інновацій на один період в умовах олігополії. Певна модель олігополістичної структури передбачає, що фірми одночасно приймають рішення з приводу рівня витрат на НДРК. Таким чином, ми маємо справу з моделлю Неша-Курно, у якій в якості стратегічних змінних є обсяг виробництва продукції та обсяг витрат на НДКР.

Модель олігополії Дасгупта та Стиглиця з конкуренцією

в області технологічних інновацій

Нехай галузь, що має n фірм, розпочинає виробництво нового продукту. Обернена крива ринкового попиту представлена функцією P(Q).

Припустимо що у фирм не існує інших постійних витрат, крім xi. У цьому випадку функція прибутку фирмі iбуде мати наступний вигляд:

(9.1)

де Q – сукупный випуск фірм;

qi – випуск фірми i, i = 1,…,n;

c(xi) – витрати на одиницю продукції для фірми i, i = 1,…,n;

xi – витрати фірми i на інновації, i = 1,…,n.

 

Фірма буде максимізувати прибуток на множині припустимих значень xi та qi. У єдиноперіодній моделі поведінка конкурентів відповідає моделі Неша-Курно. У результаті отримуємо наступні дві умови першого порядку для рівноваги:

 

(9.2)

де Е – еластичність попиту

 

Перша умова – це звичайна умова рівноваги (МС = MR). А друга демонструє, що у стані рівноваги функція c(xi) повинна забезпечувати спадаючу віддачу від масштабу. Як наслідок, фірма повинна продовжувати інвестувати у інновації доти, доки гранична віддача від них (обсяг випуску, помножений на зниження собівартості) не стане дорівнювати одиничній вартості подальших витрат на інновації.

Якщо припустимо, що усі фірми у галузі однакові, то дані умови матимуть наступний вигляд:

 

(9.3)

 

Аналіз диференціальної характеристики рівноваги за пропозиції, де кількість фірм може змінюватися, має такі особливості:

1. Як і в моделі Курно, загальний випуск зростає при збільшенні кількості фірм, хоча кожна фірма виробляє менший обсяг, отримуючи при цьому менший прибуток.

2. Зі зростанням кількості фірм, кожна фірма виробляє менше продукції, як наслідок, має менший ефект від збільшення технологічних інновацій (ефект зниження витрат розповсюджується на менший обсяг виробництва), в результати чого кожна фірма витрачає менше на інновації і, як наслідок, питомі витрати на виробництво (c(x)) зростають.

Отримані результати зумовлюють питання, як під дією конкуренції в області технологічних інновацій змінюється суспільний добробут. Як ми бачимо збільшення кількості фірм, як наслідок, і конкурентності ринку, призводить до збільшення галузевих обсягів виробництва, однак збільшення обсягів виробництва досягається за великих питомих витрат, внаслідок цього ефект впливу на суспільний добробут не визначений.

У стані симетричної рівноваги, за пропозиції, що n* фірм гарантовано можуть отримувати прибуток, ця умова буде мати вигляд:

 

(9.4)

 

Тобто різниця між ціною та питомими витратами виробництва повністю поглинається витратами на інновації.

У цьому разі, враховуючи, що , ми можемо записати:

 

(9.5)

де - доля галузевих витрат на технологічні інновації у загальній виручці від реалізації продукції.

 

Таким чином, доля витрат на НДКР у загальній виручці галузі знаходиться у оберненій залежності від кількості фірм на ринку та еластичності випуску за ціною, як наслідок, збільшення кількості фірм на ринку та зниження монопольної влади призводить до зниження стимулів до здійснення інновацій, що відповідає гіпотезі Й.Шумпетера.

Модель монополістичної конкуренції Дорфмана та Штайнера з конкуренцією в області продуктових інновацій

У даному випадку характеризується ринок монополістичної конкуренції, оскільки продуктова інновація призводить до зміни споживчих характеристик продукції, що супроводжується, як правило, появою нової торгівельної марки. Так як продуктові інновації спрямовані на покращення продукту, то залишковий попит на продукцію фірми і(qi) буде залежати від величини витрат на продуктові інновації та цін на продукцію, як самої фірми і, так й її конкурентів:

 

, (9.6)

де Pi – ціна продукції фірми i;

xi ­­– витрати на продуктові інновації фірми i;

P-i та x-i – ціни продукції та витрати на продуктові інновації конкурентів фірми i.

 

Так як продуктові інновації сприяють зростанню залишкового попиту, то можна припустити, що зростання витрат на продуктові інновації призводить до розширення залишкового попиту ( ), однак по мірі збільшення витрат на інновації ефект розширення попиту буде слабшати.

У цьому разі фірма буде прагнути максимізувати прибуток (Пі), обираючи відповідні ціни (Рі), та рівень витрат на продуктові інновації (хі):

(9.7)

 

Звідси перша умова оптимальності:

 

(9.8)

 

або, у термінах еластичності:

 

(9.9)

 

Друга умова оптимальності має вигляд:

 

(9.10)

 

або у термінах еластичностей:

 

(9.11)

де αi – еластичність обсягу продажу за витратами на продуктові інновації;

α-i – еластичність обсягу продажу за витратами на продуктові інновації інших фірм;

η – ступінь очікуваного зростання витрат на продуктові інновації конкурентів фірми i у відповідь на збільшення цих витрат даною фірмою.

 

Таким чином, доля витрат на продуктові інновації у сукупній виручці від реалізації продукції прямо пропорційна еластичності обсягу продажу за витратами на продуктові інновації та обернено пропорційна прямій еластичності попиту за ціною.

Відмітимо, що у моделі одного періоду показник η дорівнює нулю, що призводить до рівноваги за Нешем.

Зростання кількості фірм у рамках такої моделі, як і у випадку технологічних інновацій, знижує стимули до продуктових інновацій. Більше того, у багатоперіодній моделі фірмам вигідна змова, що утримує їх від інноваційних змагань.

 

Модель монополії у технологічній інновації

Монополія використовує ту саму політику до нововведень, що й у звичайній діяльності, отримуючи у результаті прибуток менший, ніж можна було б отримати в умовах конкуренції. Конкуренти не можуть використовувати методи управління монопольної фірми, як наслідок, виникає необхідність підвищення інноваційної активності вище суспільно оптимального рівня. При проведенні стандартного аналізу можна скористатися стандартною кривою попиту – пропозиції (рис. 9.3). Нехай існує монополія, яка виробляє товар з витратами С1, які дорівнюють постійним граничним витратам та які також дорівнюють середнім витратам. Монополіст випускає Q1 продукції, при цьому граничні доходи дорівнюють граничним витратам і ціні монополіста Р1. Нехай монополіст планує впровадити інновацію, яка дозволяє зменшити витрати до рівня С2, тоді за обсягу випуску продукції Q2 ціна матиме величину Р2 < Р1. Ціна зменшується від зменшення витрат. Покупець отримує користь, а монополіст отримає прибуток у обсязі заштрихованого прямокутника.

 

Рис.9.3. Інновації монополіста

 

В умовах монополії розмір очікуваного прибутку не є стимулом до інновацій, оскільки розмір прибутку іноді або збільшується незначними темпами, або зменшується взагалі. Тобто за умов конкуренції інновація зумовлює значно більші результати підвищення чистого прибутку.

Монополісти віддають перевагу стримуванні інновацій та вимагають від покупця ціну, яка включає монопольний елемент. Монополісти обмежують вхід на ринок нових учасників або має за мету недопущення конкурентів до ринку інновацій, які можуть завадити монополісту.

 

Отже, моделі інновації повинні мати наступні припущення:

1. Конкуренція у сфері НДКР призводить до появи переможців та програвших. При цьому перевага переможця закріплюється патентом, або приховуванням інформації, або через ефективне блокування входу на ринок.

2. У конкурентній боротьбі у сфері НДКР мається суттєва невизначеність, у результаті якої неможливо точно встановити яка фірма буде лідером у інноваціях.

3. Між фірмами існує асиметрія. Деякі з них лише прагнуть увійти на ринок, у той час як інші володіють патентами на винахід і т.д.

 

 

-9.4-

Вступ продуктової інновації можна розглядати як вхід на ринок з деяким потенціалом отримання прибутку. У цьому сенсі виникає поняття квазіренти, яке формується у результаті отримання фірмою позитивного економічного прибутку, що викликаний впровадженням інновацій. Тривалість отримання квазіренти залежить від багатьох факторів, у тому числі від галузевої специфіки, ступеня захищеності інновацій і т.д. Як правило, квазірента має достатньо тривалий потенціал. У випадку якщо попит на дану продукцію не залежить від факторів попиту на інші товари (випадок досконалої монополії), то квазірента представляє собою постійний нескінченний ануїтет (лінія b(t) на рис. 8.4) . Якщо ж ринок характеризується монополістичною конкуренцією, то розмір квазіренти, за інших рівних умов, буде поступово зростати з часом, по мірі переключення споживачів на споживання більш досконалої продукції, що пропонується на ринку.

Проаналізуємо, як відбувається створення квазіренти. За відсутності будь-яких субсидій фірма-інноватор не може отримати прибуток доти, доки НДКР не будуть завершені та нова продукція не буде запропонована покупцям. Позначимо таку дату впровадження як Т* (рис. 9.4). Зазвичай потрібен час, щоб повністю створити квазірентний потенціал нового продукту. Тоді квазірентний потенціал нового продукту, щорічний прибуток інноватора, буде поступово зростати до того часу, коли інноватор повністю не монополізує ринок (лінія VM).

Однак, як би інноватор не прагнув захистити своє нововведеня (наприклад, шляхом патентування), це не ліквідує імовірності копіювання його інновації конкурентами.

Припустимо, що один з конкурентів імітує даний продукт у момент Тіі. У цьому разі даний конкурент починає привласнювати частину квазірени, яка належить інноватору за умов відсутності копіювання, а квазирента, що отримується інноватором, стає Vіі. Відстань між VM та Vіі є квазірентою, що отримана конкурентом, якому вдалося скопіювати продукт, передбачаючи, що обсяг сукупного прибутку не зменшиться в наслідок цінової конкуренції між ним та інноватором. Тому простір Vіі - це те що залишається інноватору. Розглянемо ситуацію, коли конкурентам вдалося скопіювати новий продукт у мить Тііі. У цьому випадку (рис. 9.4) квазірента, що отримана конкурентами, яким вдалося скопіювати продукт, буде менше. Таким чином, інноватору вигідніше робити перешкоди для входу конкурентів на ринок нового продукту.

 

         
 
Квазірента на рік
 
   
роки
   
Сьогодні
 

 

 


Залишається питання, як швидко повинна фірма, яка вважає, що вона буде інноватором, здійснювати свій проект НДКР? Іншими словами, що визначає положення Т* на рис. 9.4?

Для відповіді на дане питання необхідно побудувати та розглянути модель максимізації прибутку інноватора. Розглянемо дану модель на рис. 9.5. Припустимо, що на момент прийняття рішення інноватор знаходиться у миті Т = 0.

 

           
   
 
   
 
 
 
 
   
 
 
   

 


Нехай с(Т) – умовна функція витрат інноватора, що показує обсяг загальних витрат інноватора на НДКР, які необхідні для впровадження на ринок нової продукції у період Т. Продемонстрований вид функції с(Т) відображає той факт, що для досягнення більш ранніх строків впровадження інновації необхідні більш високі дисконтовані витрати на НДКР. Прискорення темпів НДКР збільшує витрати за трьома причинами:

1) необхідно проводити більшу кількість паралельних проектів НДКР, щоб досягнути успіху в умовах невизначеності у короткі строки;

2) збільшується імовірність невдалих стартів виробництва нової продукції;

3) зменшується віддача при розподілі талановитих розробників між проектами НДКР, а залучення нових співробітників супроводжується збільшенням вартості персоналу.

Лінія VM відображає дисконтовану вартість монопольної квазіренти (за монопольного положення на ринку нового продукту), яку очікує інноватор у майбутньому за умови, що продукція з’являється на ринку у момент Т. Величина цієї квазіренти тим менша, чим довше період від прийняття рішення про інвестування у НДКР до появи нової продукції на ринку. У цих умовах, якщо підприємство не очікує конкуренції зі сторони імітаторів інновації, задача максимізації прибутку переходить у пошук найбільшої відстані між VM та с(Т). Це досягається там, де кути нахилів двох функцій однакові, тобто за період планового проекту залишається надлишок квазіренти АВ над витратами на НДКР. Це відповідає запуску виробництва нової продукції у момент ТМ.

Припустимо, що у інноватора є конкурент на ринку нового товару. Якщо мова йде про фірму, що копіює новий продукт, то при вході на ринок, ця фірма побачить нерівномірний розподіл квазіренти: велика частина квазіренти, що виникає у результаті інновації, буде привласнена інноватором. Але якщо фірми починають з симетричних структурних позицій, то не розумно вважати, що один з конкурентів свідомо вирішить зайняти друге місце. Замість цього кожна фірма може боротися за те, щоб бути першою. Конкуренція за Курно-Нешем в умовах дуопольного ціноутворення є малоймовірною; у кращому випадку сторони можуть досягнути рівноважного положення без взаємних пересувань. Однак кожна партія конкуренції навколо нового продукту є унікальною у певному сенсі, а не повторною грою; а між спостереженням, реакцією та наступним реагуванням існують часові лаги. Тому вірніше зробити припущення, що це відбувається за реакцією Курно.

Рис. 9.6(а) показує криві реакції схем НДКР для досконало симетричної дуопольної конкуренції за новий продукт. Горизонтальна вісь вимірює час НДКР фірми 1, вертикальна вісь – час НДКР фірми 2. Функції квазіренти, як показані на рис. 9.4, та функції витрат, як с(Т) на рис. 9.5, породжують функції реакції, як R1 (для фірми 1) та R2 (для фірми 2) на рис. 9.6(а). Припустимо, що фірма 1 починає розробку нового продукту повільними темпами у точці А. Передбачаючи дії свого конкурента, фірма 2 починає діяти та пересуватися у точку В вздовж своєї функції реакції. Передбачаючи повністю дії фірми 2, фірма 1 пересувається вздовж своєї функції у точку С. Фірма 2 реагує рівноважною за Курно точкою D, де обидві фірми симетрично здійснюють


(а) Повністю симетрична дуополія (б) Різні дати початку, симетрична структура (в) Симетричні дати початку, різні стратегічні

 

Рис. 9.6. Функції реакції при конкуренції НДКР

 


більш швидкі схеми НДКР, ніж вони обирали би за відсутності конкуренції. За виключенням появи випадкових факторів, вони увійдуть на ринок зі своїми продуктами, що має назву, ніс до носу.

Наслідки конкуренції двох фірм можуть буди продемонстровані у більш загальному вигляді для фірми за допомогою лінії дисконтованої сукупної квазіренти Vіі на рис. 9.5. Вона має більш крутий від’ємний кут, ніж монопольна функція VМ, внаслідок наявності стимулів, які зумовлює конкуренція. За більш крутого нахилу максимальна відстань між Vіі та с(Т) спостерігається за вибору більш швидшої схеми НДКР, при цьому сукупна квазірента перевищує витрати на НДКР на величину ЕF. Vіі розміщена ближче до початку, ніж VМ, так як виграші від інновації розподіляються між двома фірмами, кожна з яких отримує менше, ніж отримав би монополіст на дану дату впровадження нового продукту на ринок.

Симетричність на рис. 9.6(а) означає два неявні припущення: рівність ринкових сил, що відображається, наприклад, у рівності долі ринку для найбільш тісно взаємопов’язаних існуючих продуктів, і у співпадінні (або несуттєвій відміні) часу початку проекту НДКР. Діаграма 9.6(б) усуває друге, але не перше припущення. Тут фірма 1 випереджає конкурента, починаючи свій проект у точці А. Коли фірма 2 починає діяти, вона пересуває точку В вздовж своєї кривої функції реакції. Але почавши першою, фірма 1 може пересунутися у точку С, створивши фірмі 2 безнадійно невигідне положення. Зазвичай фірми у статусі фірми 2 за цих умов стають слухняними, переходячи у точку D на власній кривій функції реакції, щоб зменшити свої високі витрати на НДКР та поступитися дещо більшою долею ринку у якості компенсації.

Усунемо припущення симетричності іншим, більш важливим чином. Припустимо, що завдяки репутації що склалася, каналам збуту та іншим факторам на взаємозв’язаних ринках фірма 1 отримує 80% обсягу продажу нового товару, а фірма 2 – лише 20%, якщо кожна з них отримує результати своїх НДКР у той самий день. На рис. 9.6(в) зображені реакції, проте, щоб зрозуміти їх сенс, необхідно перейти одразу до рис. 9.7. Розмір прямокутника показує сукупну величину квазіренти, яка повинна бути розподілена між конкурентами, за умови що у обох був той самий день впровадження інновації. Вертикальна лінія показує розподіл квазіренти між двома ідентичними датами впровадження продукту. Припустимо далі, що перевага першого впровадження в один рік дозволяє фірмі отримати більш чи менш постійну одну чверть того, що у противному випадку було б квазірентою її конкурента. Тоді для невеликої фірми 2 вигода першого впровадження від «поїдання» конкурента становить більшу площу самого темного прямокутника, у той час як для домінуючої фірми 1 вигода дорівнює значно меншій площі заштрихованого прямокутника. Невелика фірма повинна виграти більше, будучі першою, ніж велика фірма. Повернемося до рис. 9.6(в), на ньому продемонстровані різні положення функції реакцій по сторонах діагоналі під кутом 45º у ситуації, коли одна з фірм є лідером. Якщо фірма 1 побачила б відсутність конкуренції, вона б обрала точку А1 на своїй функції реакції (пунктирна крива), що відповідає схемі

Рис.9.7.Розподіл квазіренти між конкурентами за одночасного впровадження продукту на ринок

 

НДКР з 4,5 року. Щоб виграти більше за першого впровадження, менш велика фірма 2 обиратиме А2, що значить схему 2,8 роки. Якщо обидві фірми обирають стратегії у той самий час, то фірма 2 матиме переваги. Проте зараз фірма 1 розуміє, що це зумовлює багаті втрати – самий темний прямокутник на рис. 9.7, - якщо вона значно відстане від фірми 2. Вона не хоче прискорювати темп, але змушена зробити це, і вона досягає точки В вздовж лінії під кутом 45º. Фірма 2, розуміючи, що її надія ще не втрачена, переходить у точку С. Проте фірма 1, відповідно реагує, пересуваючись у точку D, у дійсності, випереджаючи конкурента. Можливо, в залежності від обставин, фірма 2, побачивши, що вона не зможе бути першою, покірно пересунеться тоді у точку типу Е.

Ця модель асиметрії дає розуміння тенденції, коли домінуючі на ринку фірми повільно розробляють важливі нові продукти, але починають прискорюватися, коли менш великі конкуренти – часто нові фірми, які не мають вагомих долей ринку, - роблять виклик фірмам –лідерам.

Якщо ринкові позиції фірм до інновації симетричні, то чим більше конкурентів на ринку, тим менше буде доля ринку фірми за однакових інноваціях і, як наслідок, тим більше буде виграш від першого впровадження для даної фірми порівняно з іншими. Вертаючись до рис. 9.5, це означає, що чим більш симетричні є фірми, тим більш крутим є нахил функції V дисконтуваної квазіренти типової фірми. Таким чином, Vііі (для трьох симетричних конкурентів) має більш крутий нахил, ніж Vіі, нахил якої більш крутіший, ніж в умовах монополії з бар’єрами входу VМ. Чим круче нахил, тим швидше темп що максимізує прибуток НДКР. Зростання кількості симетричних конкурентів прискорює НДКР.

Проте існує межа зростання симетричних фірм, це така кількість N, за якої лінія дисконтованої квазиренти починає проходити нижче лінії витрат на НДКР (рис. 9.5). Якщо НДКР повинні здійснюватися у будь-якому випадку, то вони за будь-якого періоду досліджень призведуть до збитків фірми. У результаті це призведе до провалу ринку – кожна фірма буде утримуватися від інвестицій у НДКР, передбачаючи, що якщо усі фірми також почнуть здійснювати НДКР, то вигоди від впровадження інновації не відшкодують витрат на НДКР.

Тут існує й інша проблема. По мірі зростання кількості фірм, посилюються можливості цінової конкуренції, що, у свою чергу, призводить до скорочення очікуваного прибутку.

 

 

Контрольні питання:

1. Що таке інновація та які її види?

2. Визначте роль технології з позиції формування «ноу-хау» та конкурентних переваг фірми

3. Які тенденції взаємодії процесів винаходів, технологічних нововведень їх патентного захисту та імітації?

4. У чому полягає логіка патентного захисту? Яка ціна імітації?

5. Які Ви знаєте моделі інновацій?

6. Розкрийте сутність моделі монополістичної конкуренції Дорфмана та Штайнера з конкуренцією в області продуктових інновацій.

7. Розкрийте сутність моделіолігополії Дасгупта та Стиглиця з конкуренцією в області технологічних інновацій.

8. Розкрийте сутність моделі монополії у технологічній інновації

9. Надайте характеристику взаємозв’язку між структурою ринку та інноваціями.

 



mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.033 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал