Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 10. Поведінка підприємства на факторному ринку




Мета:розкрити механізм функціонування підприємства на ринках факторів виробництва

 

План:

10.1. Ринок факторів виробництва: сутність та особливість структури

10.2. Фірма на ринку праці.

10.3. Умови функціонування підприємства на ринку капіталу

10.4. Особливості функціонування фірми на ринку землі

 

Література: [14-гл. 21; 20-гл. 16-17; 26-гл. 23-25; 27-гл. 18-20]

 

 

-10.1-

Ринок ресурсів – місце, де фірми купують необхідні для них фактори виробництва: працю, капітал, природні ресурси, інформацію тощо.

Функції ринків ресурсів:

1. Визначення, як виробляти товари та послуги (це залежить від технології виробництва і цін на ресурси, які використовуються).

2. Визначення, для кого виробляти товари та послуги (залежить від доходу, який одержують люди за свою працю і ресурсів, які вони мають).

Відмінності ринків факторів виробництва від ринків товарів та по­слуг:

- на ринку товарів та послуг фірми є продавцями, а споживачі покуп­цями готової продукції;

- на ринку факторів виробництва фірми є покупцями, а домашні госпо­дарства разом з фірмами – продавцями виробничих ресурсів.

До факторів виробництва відносяться: праця; капітал; земля; підприємницькі здібності; інформація.

Фактори виробництва певного типу і якості створюють окремі ринки, наприклад:

- ринок засобів виробництва;

- ринок фахівців певної кваліфікації (економістів, бухгалтерів тощо);

- ринок патентів та ліцензій;

- ринок капіталів та ін.

Структура ринку факторів виробництва наведена на рис. 10.1.

Попит на фактори виробництва є похідним від попиту на кінцеву продукцію, що виробляється за допомогою даного фактора виробництва, залежить від ступеня ринкової влади фірми на ринку кінцевої продук­ції.

Попит на виробничі ресурси залежить від:

- технології, яка використовується фірмою для випуску продукції, - чим більш безвідходна технологія, тим менше треба ресурсів;

 
 

 


Рис. 10.1. Ринок факторів виробництва

 

- цін на готові вироби, - їх зміна може призвести до зміни попиту на ресурси, що використовуються для виготовлення цих виробів;

- попиту на продукцію фірми, оскільки фірми купують ресурси для ви­користання у виробництві товарів і послуг з метою їх наступного продажу;

- продуктивність ресурсу, на яку впливають наступні чинники:

а) інші вхідні фактори виробництва (чим більша кількість капіталу та землі поєднується з працею, тим вища гранична продуктивність і попит на працю);

б) технічний прогрес (чим вища якість капіталу, тим вища продуктивність праці, тим менша кількість праці потрібна);



в) якість ресурсу.

- вартості ресурсів, яка впливає на собівартість продукції, що випу­скається, а отже, на прибуток, який одержує фірма.

- ціни на інші ресурси:

а) ресурсозамінники. При цьому спостерігається ефект заміщення та ефект обсягу. Ефект заміщення полягає у наступному: коли ціна капіталу знижується, фірма замінює робітників машинами, на які впала ціна, і тоді попит на робітників падає. Ефект обсягу полягає у наступному: при зниженні ціни на капітальні ресурси середні витрати виробництва знижуються, а при меншій собівартості фірмі вигідно виробляти більше продукції, що призводить до підвищення попиту на всі ресурси, зокрема на робітників. При перевазі ефекту заміщення над ефектом обсягу продукції зміна ціни ресурсозамінника змінить попит на працю в тому ж напрямку. Якщо ефект обсягу продукції перевищує ефект заміщення, то зміна ціни ресурсозамінника змінить попит на працю у протилежному напрямку.

б) взаємодоповнювані ресурси. Зміна ціни взаємодоповнюваного ресурсу змінює попит на працю у протилежному напрямку.

У графічному вигляді попит на фактори виробництва має вигляд спадної кривої з від’ємним нахилом (рис. 10.2).

 

ціна ресурсу

Попит на конкурентному ринку продукції

Попит на монополістичному

ринку продукції

 

попит на ресурс

Рис. 10.2. Попит на ресурс на конкурентному ринку продукції та за умов недосконалої конкуренції

 

Крива попиту на фактори виробництва показує зміну обсягу факто­рів виробництва, необхідних фірмі при зміні цін на ці фактори. Вона співпадає з кривою граничного продукту в грошовому виразі (MRP).



На конкурентному ринку факторів, де вхідні ціни виробника продукції задані, попит покупця на ресурс задано кривою граничного продукту в грошовому виразі. Крива МRP прямує вниз, оскільки по мірі зростання попиту на ресурс гранична продуктивність цього ресурсу падає (згідно закону спадної граничної продуктивності). Коли виробник продукції користується монопольною владою, попит на даний ресурс також передається кривою МRP, але ця крива прямує вниз більш похило, оскільки падають як гранична продуктивність ресурсу, так і граничний дохід.

Чинники, що визначають еластичність попиту на ресурс:

1. Еластичність попиту по ціні на кінцеву продукцію галузі.

Оскільки попит на фактори виробництва є похідним від попиту на продукцію даного фактора, то підвищення цін на кінцевий продукт зменшує на нього попит і відповідно зменшує попит на ресурси, що необхідні для його виробництва. Чим більш еластичний попит на кінцеву продукцію, тим більш еластичний попит на фактори виробни­цтва даної продукції.

2.Технологічна можливість заміщення одного виду ресурсів іншим.

Заміщення ресурсів може бути: а) прямим, коли замінюється один вид ресурсів іншим (бензин у двигунах внутрішнього згорання можна замінити газовою сумішшю); б) технологічним, коли зі зміною тех­нології відбувається заощадження певного ресурсу.

Еластичність попиту на фактори виробництва буде високою, якщо при підвищенні цін на них існує можливість їх заміни.

3. Частка фактора виробництва певного виду у загальних витратах фі­рми.

Еластичність попиту на фактор виробництва тим більша, чим більша його частка у загальних витратах виробництва.

4. Термін використання фактора виробництва.

Попит у довгостроковому періоді більш еластичний, ніж у корот­костроковому, тому що за великий період часу фірма має більше мо­жливостей заміни ресурсів.

Пропозиція факторів виробництва визначається мобільністю економічних ресурсів та часовим періодом (короткостроковим чи довгостроковим). В кожний момент часу загальна пропозиція конкретного ресурсу обмежена його наявністю (розмірами робочої сили, розмірами заощаджень у населення, наявністю та обсягами корисних копалин та ділянками землі, розмірами основних фондів тощо).

Фактор виробництва буде вважатися мобільним, якщо він під дією навіть невеликих стимулів переміщується з однієї галузі в іншу. В такому випадку пропозиція ресурсу еластична, бо незначне підвищення ціни в будь-якій галузі залучить до неї достатню кількість необхідних ресурсів з інших галузей. Якщо під дією навіть значних економічних стимулів фактор виробництва не буде переміщуватися з однієї галузі в іншу, то такий економічний ресурс вважається немобільним. В такому випадку пропозиція послуг нееластична, бо значне підвищення ціни в будь-якій галузі залучить до неї незначну кількість необхідних ресурсів з інших галузей. Дуже часто немобільні фактори виробництва в короткостроковому періоді стають мобільними у довгостроковому періоді. Отже з часом зростає пропозиція факторів виробництва та їх мобільність.

Особливості пропозиції факторів виробництва полягають в тому, що вони за певний час бувають визначеними, але не фіксованими.

Загальна пропозиція ресурсів за певний час залежить від фізич­ного або технологічного обмеження ресурсів. Наприклад, посівні площі у кожному році є заданою величиною, як і кількість трудових ресур­сів. У кількісному плані ресурси можуть бути змінені дуже мало і за великий проміжок часу.

Природні ресурси теж обмежені, але не фіксовані, тому що є мож­ливість відкриття нових родовищ, розробки і впровадження штучних ма­теріалів – замінників природних. Обмеженість, але не абсолютна фік­сованість притаманна всім виробничим ресурсам.

Крива ринкової пропозиції ресурсу має позитивний нахил, який показує, що при повній зайнятості всіх ресурсів фірми змушені платити все більш високі ціни за ресурси, щоб залучити їх з других галузей у свою.

Коли ринок ресурсів абсолютно конкурентний, фірма може придбати будь-який обсяг цього ресурсу за фіксованою ціною, яка встановилася на ринку ресурсу (рис. 10.3).

ціна ресурсу ціна ресурсу

S

 

Р D =MRP P a S=MRC

D=MRP

Q кількість ресурсу Q кількість ресурсу

(а) ринок ресурсу (б) окрема фірма

MRC – співпадає з S- пропози­цією ресурсу;

MRP – співпадає з D- попитом на ресурс.

 

Рис. 10.3. Встановлення пропозиції ресурсу для фірми на конкурентному ринку ресурсу

 

 

Рівноважна ціна на ресурс та рівноважний рівень використання цього виду ресурсу на ринку ресурсу визначається перехрещенням кривих попиту та про­позиції на ресурс. Оскільки на конкурентному ринку ресурсу ціна на ресурс є величи­ною даною для окремої фірми, то крива пропозиції ресурсу для окремої фірми S=MRP абсолютно еластична. Фірмі вигідно купувати ресурс до точки, де MRP=MRC (точка а). Тоді фірма максимізує свій прибуток.

В умовах недосконалої конкуренції на ринку факторів виробництва попит на виробничі ресурси визначає економічну владу:

- монопсонії – можливість впливу на ціну єдиного покупця певного виду факторів виробництва;

- олігопсонії– можливість впливу на ціну декількох покупців певного виду факторів виробництва.

Крива пропозиції в умовах недосконалої конкуренції має додатний нахил і не співпадає (як за досконалою конкуренцією) з кривою грани­чних витрат від використання ресурсу (MRC). Крива MRC знаходиться вище кривої пропозиції S (рис. 10.4).

Фірма максимізує прибуток, коли купляє кількість ресурсу в обсязі Q, де виконується рівність MRP=MRC. Але, користуючись своєю монопольною владою на ринку ресурсу, платить за цей ресурс не P0, а P1. Точка Е максимальної прибуткової рівноваги показує стан, при якому фірма досягає найбільшої прибутковості (рис. 10.5).

 

ціна ресурсу, MRС

витрати на ресурс S

 

кількість ресурсу

 

Рис. 10.4. Пропозиція факторів виробництва в умовах недосконалої конкурен­ції

 

 

С,Р MRС

S

P0 A

 

P1 E D=MRP

 

Q кількість ресурсу

Рис. 10.5. Рівновага ринку факторів виробництва в умовах недосконалої конкурен­ції

-10.2-

 

Заробітна платаявляє собою ціну, матеріальне винагородження за використання праці як фактора виробництва, вартісну категорію. Її мінімальний розмір повинен забезпечувати необхідний обсяг життєвих засобів для

відтворення трудових ресурсів. Його розмір визначається розрахунковим шляхом по прожитковому мінімуму, що визначається по нормативам задоволення мінімальних потреб робітника в товарах та послугах.

Форми заробітної плати:

1) погодинна, коли розмір винагородження за працю залежить від відпрацьованого часу (за годину, день, тиждень, місяць);

2) відрядна, коли заробітна плата залежить від кількості виробленої продукції.

На практиці існує множина систем заробітної плати: відрядно-преміальна, погодинно-преміальна, погодинна з нормативним завданням, акордна тощо. Більшість систем, що використовуються на підприємствах в різних країнах, відносяться до області ноу-хау і не публікуються у відкритій пресі.

Розрізняють також номінальну (грошову) та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна платаце сума грошових коштів, яку отримують робітники у відповідності з кількістю та суспільно визнаними результатами праці або у відповідності з грошовою оцінкою вартості робочої сили. Вона включає в себе податки з заробітків, але не враховує динаміки споживчих цін.

Реальна заробітна плата– це заробітна плата, яка виражена у засобах існування та послугах, якими користується робітник. Її розмір показує, яку кількість предметів споживання та послуг може придбати робітник на свою номінальну заробітну платню.

Чинники, що впливають на динаміку реальної заробітної плати: динаміка цін;податки;номінальна заробітна плата; субсидії;пенсії.

Чим вище попит на працю, тим вище середній рівень заробітної плати за неї. А попит на працю у значній мірі залежить від продуктивності праці.

Чинники, що впливають на продуктивність праці,:

1) кваліфікація робітників, його здібності, вміння, знання, здоров’я, відношення до праці, стаж роботи;

2) кількість основного капіталу, з яким використовується праця. Чим більш новітній та продуктивніший основний капітал, тим продуктивніша та дорожча праця;

3) якість природних ресурсів (наприклад, якість землі для сільського господарства);

4) якість праці (здоров’я, освіта, підготовка робітника);

5) рівень технологічного прогресу та його використання у виробництві – чим вище цей рівень, тим вище продуктивність;

6) ефективність системи управління виробництвом;

7) діловий, соціальний та політичний клімат.

Для фірми вигідно наймати додаткових робітників до тих пір, поки MRPL=MRC=W. Зміна заробітної плати обумовлює обсяг попиту на працю (рис. 10.6). Якщо зарплата зросте з W0 до W1, то кількість найнятих робітників впаде з L0 до L1. Якщо зарплата впаде до W2, то кількість зайнятих зросте до L2. Таким чином, кількість зайнятих обернено пропорційна рівню середньої зарплати.

 

W

W1 E1 SL1

 

W0 E0 SL0

W2 E2 SL2

D=MRPL

L1L0 L2 L

Рис. 10.6. Взаємозв’язок попиту на працю і заробітної плати

 

Кожна людина стоїть перед дилемою: більше працювати чи більше відпочивати. Припустимо, на даний момент максимальний доход, який би можна було заробити за 24 години, дорівнює B гр.од. Максимальна кількість годин на добу –24. Тому бюджетне обмеження “доход-вільний час” можна висловити прямою (АВ) (рис. 10.7).

 

Доход,гр.од.

B

 

 

I0 E

U3

U2

вільний час U1

H0 A Сукупний час, год. на день

робочий час

Рис. 10.7. Вибір між працею та відпочинком

 

Коли ринкова заробітна плата дорівнює W гр.од. на годину, робітник одержує W гр.од. доходу за кожну годину дозвілля, від якої він відмовляється задля роботи. Кількість годин роботи залежить від розміру заробітної плати та індивідуальних уподобань по відношенню до доходу і дозвіллю.

Індивідуальні уподобання на графіку визначаються кривими байдужості (U1,U2,U3). Робітник знаходиться у стані рівноваги в точці E, де лінія бюджетного обмеження АВ є дотичною до кривої байдужості U2. При цьому вільний час складає Н0, робочий час (24-Н0), денний дохід I0=W(24-H0). Нахил бюджетного обмеження дорівнює W – ставці заробітної плати. Це означає, що робітник максимізує корисність, коли гранична норма заміщення вільного часу доходом дорівнює зарплаті:

 

MRSIH=W (10.1)

 

Припустимо, що ставка заробітної плати збільшилась з W1 до W2. Бюджетне обмеження зміститься із АВ до АВ1 (рис. 10.8). Робота в такому випадку стає біль привабливою, що викликає бажання більше працювати. Рівновага зсувається з точки Е1 в точку Е2.

 

Доход,гр.од.

B1

 

I2 E2

D

I3 B E3 U2

I1 E1

U1

 

H3 H2 H1 C A Сукупний час, год. на день

вільний час робочий час

Рис. 10.8. Зростання заробітної плати: ефект заміщення перевищує ефект доходу

 

Якщо провести бюджетне обмеження CD, що є паралельним до обмеження АВ1 і дотичним до кривої байдужості U1, то можна визначити ефекти заміщення і доходу. Ефект заміщення виражається у скороченні вільного часу і зростанні заробітної плати. Графічно це означає переміщення з Н1 до Н3. Однак із зростанням доходу підвищується цінність і такого нормального блага, яким є досуг – вільний час для розвитку особистості. Ефект доходу спрямований у протилежному напрямку дорівнює відрізку Н3Н2. Таким чином ефект заміщення перевищує ефект доходу. Це означає збільшення робочого часу із зростанням заробітної плати, крива індивідуальної пропозиції праці має позитивний нахил (рис. 10.9).

Однак, подальше зростання доходів зменшує бажання працювати. Індивід починає цінити вільний час все вище і вище. Це призводить до того, що ефект доходу починає перевищувати ефект заміщення (рис. 10.10).

 

 

W

SL

W2

 

 

W

 

24 – H1 24 – H2 24

Рис. 10.9. Позитивний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці

 

Доход,гр.од.

B1 U1 U2

 

D

B

I3 I2 E3 E2

I1 E1

 

 

H3 H1 H2 C A Сукупний час, год. на день

вільний час робочий час

Рис. 10.10. Зростання заробітної плати: ефект доходу перевищує ефект заміщення

 

 

В результаті робочий час скорочується з (24-Н1) до (24-Н2), а вільний час збільшується з Н1 до Н2. Така реакція на зростання заробітної плати обумовлює негативний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці (рис. 10.11).

 

W

 

W2

 

W1

SL

 

24 – H2 24 – H1 24

Рис. 10.11. Негативний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці

Із зростанням заробітної плати зазвичай виникає бажання більш працювати. Однак і це бажання має свої межі, тому що віддаються у пожертву години вільного часу. Із зростанням заробітної плати вищою стає ціна відпочинку. Тому згодом наступає такий момент, коли збільшення зарплати призводить не до збільшення, а до скорочення робочого часу.

На рис. 10.12 показані три етапи зростання заробітної плати.

 

W

W4 SL

W3

 

W2 N

W1

 

H1 H4 H2=H3 H

Рис. 10.12. Крива індивідуальної пропозиції праці

На першому етапі зростання заробітної плати з W1 до W2 призводить до збільшення робочих годин з Н1 до Н2, ефект заміщення перевищує ефект доходу. На другому етапі зростання заробітної плати з W2 до W3 не відображається на збільшенні тривалості робочого дня, ефект заміщення дорівнює ефекту доходу. На третьому етапі підвищення зарплати з W3 до W4 призводить до скорочення робочого дня з H2 до H4, ефект заміщення менший за ефект доходу. З підвищенням зарплати зростає і ціна відпочинку.

Для більшості ринків праці типовою є недосконала конкуренція, що виражається у вигляді монопсонії. В даному випадку фірма виступає єдиним покупцем на певному ринку праці, а тому має можливості впливати на рівень заробітної плати. Це досягається шляхом скорочення числа найманих робітників. Внаслідок посилення конкуренції між найманими робітниками їх заробітна плата скорочується нижче за рівноважний стан (рис. 10.13).

W

MRCL SL=AC

 

H

Wc A

Wm M С DL=MRPL

 

Lm Lc L

Рис. 10.13. Модель монопсонії на ринку праці

У випадку досконалої конкуренції рівновага встановлюється в точці С. Заробітну плату Wc отримало б Lc робітників.

Монопсоніст сплачує рівну плату за кожну одиницю праці, тому крива пропозиції є кривою середніх витрат. Залучення додаткових робітників означало б підвищення заробітної плати за середню, тому крива граничних витрат MRCL розташована вище за криву пропозицій. Перетин її з кривою граничного продукту в грошовому виразі визначить розміри зайнятості. В умовах монопсонії MRPL=MRCL. Це означає, що скоротивши кількість робочих з Lc до Lm, монопсонія знизить заробітну плату з Wc до Wm.Таким чином, монопсонічна влада обумовлює зниження і масштабів зайнятості, і рівня заробітної плати, і водночас збільшить прибуток монопсоніста на величину, що дорівнює площині AHMWm.

Роль профспілок на ринку праці

Основне завдання профспілок на ринку праціпідвищення заробітної плати для своїх членів.

Шляхи підвищення заробітної плати профспілками:

1) підвищення попиту на працю (рис. 10.14):

а) збільшення попиту на результати праці;

б) підвищення продуктивності праці;

в) вплив на підвищення цін ресурсозамінників праці членів профспілок;

г) підтримка акцій по зниженню цін на ресурси-компліменти.

W S

 

 

W

W D

 

D

 

0 L L L

 

Рис. 10.14. Вплив профспілок на підвищення попиту на працю

 

Можливості впливу профспілок на попит незначний, в основному їх дії спрямовані на протидію зниженню попиту на працю, а не на сприяння його збільшення.

2) скорочення пропозиції на ринку праці (рис. 10.15):

а) підтримка законодавчих актів по обмеженню імміграції;

б) боротьба за скорочення робочого тижня та тривалості робочого дня;

в) боротьба за скорочення використання дитячої праці;

г) боротьба за обов’язковий вихід на пенсію тощо.

д) кваліфікаційне ліцензування професій;

е) створення цехових профспілок, які використовують метод тред-юніонізму (вимоги тривалого терміну навчання навичкам спеціальності, непомірні вступні внески, обмеження прийняття нових членів у спілку тощо).

 

W S S

 

 

W

W

D

 

0 L L L

 

Рис. 10.15. Підвищення заробітної плати за рахунок скорочення пропозиції праці

3) використання відкритого або галузевого тред-юніонізму, тобто методики широкого об’єднання всіх наявних та потенційних робітників певного фаху і вплив тиском на підприємців при укладанні угоди про ставку заробітної плати (рис. 10.16).

W S

 
 

 

 


W F C

 

W

 

D

 

0 L L L

Рис. 10.16. Встановлення заробітної плати за участі галузевих профспілок

 

 

На рис. 10.16 початкова ставка заробітної плати складала величину W при рівні зайнятості L . Профспілка шляхом погрози страйку може нав’язати фірмам, що наймають даних фахівців, ставку заробітної плати W . Нова ставка заробітної плати призведе до зміни кривої пропозиції S на криву W FCS, тому що робітники не будуть найматися (за рішенням профспілки) при ставці заробітної плати нижче W . Погодившись з вимогами профспілок, фірми приймають цю заробітну плату, що буде відповідати абсолютно еластичній пропозиції праці на ділянці W FC. Це означає, що на цій ділянці граничні витрати на працю МRC будуть дорівнювати ставці заробітної плати W . Підвищуючи ставку заробітної плати фірми повинні скоротити кількість найманих працівників з L до L .

Дії відкритих та закритих тред-юніонів по підвищенню заробітної плати призводять до зниження рівня зайнятості.

Якщо профспілка має монопольну владу на ринку праці, вона намагатись обмежити пропозицію праці, щоб підвищити рівень зарплати (рис. 10.17).

В умовах досконалої конкуренції рівновага встановилась б в точці Е, було б зайнято Lc робітників із заробітною платою Wc. Монопольна влада профспілок дозволяє їй скоротити число зайнятих з Lc до Lu і збільшити, таким чином, заробітну плату з Wc до Wu. Альтернативний прибуток (економічна рента), яку отримує робітник, дорівнює площі фігури ABCWu.

Якщо на монопсонічному ринку праці сформувались сильні профспілки, то створюється двостороння монополія.

 

W

 

Wu A SL

Wc B E

С DL

 

MR

 

Lu Lc L

Рис. 10.17. Вплив монопольної влади профспілок на рівень заробітної плати і чисельність зайнятих

 

Двостороння монополія – це поєднання монопсонії з моделлю профспілок (рис. 10.18).

 

W

MRCL

Wu E3 SL

Wc E1

Wm E2 DL

MR

Lm Lu Lc L

Рис. 10.18. Двостороння монополія на ринку праці

В умовах досконалої конкуренції рівновага встановилась б в точці Е1 – точці перетину кривих попиту і пропозиції праці. При цьому було б зайнято Lc робітників, а рівень заробітної плати склав би Wc. Однак фірма-монопсоніст буде намагатись знизити зарплату до рівня Wm шляхом скорочення зайнятих з Lc до Lm. Профспілка, в свою чергу, буде намагатись підняти зарплати до рівня Wu, також скорочуючи пропозицію праці. Таким чином, при відносно незначній різниці у кількості найманих робітників (Lm і Lu) підходи до визначення рівня заробітної плати різко відрізняються один від одного (Wm і Wu). Встановлення рівня заробітної плати буде залежати від сили протидіючих монополій.

Економічна рента– це різниця між доходом, одержаним від використання фактора (ресурсу) виробництва, та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати можливість користування цим ресурсом.

Економічна рента, пов’язана з наймом робочої сили,-надлишок заробітної плати, виплачений понад мінімальної суми, необхідної для оплати праці найманих робітників (рис. 10.19).

Рівноважний рівень задано точкою А, що перебуває на перетині кривих пропозиції та попиту на неї. Оскільки крива пропозиції похило прямує вгору, деякі з робітників погодилися б працювати за платню, меншу від w . Отже, площина фігури w АВ – це економічна рента, яку одержують всі робітники.

 

W

S

 

 

A

w

 

В D

 

 

0 L L

Рис. 10.19. Економічна рента на ринку праці

 

 

В умовах досконалої нееластичної пропозиції ціна на працю повністю залежить від попиту (рис. 10.20).

W S

 

W2 E2

D2

W1 E1

D1

 

L* L

Рис. 10.20. Економічна рента за умов, коли пропозиція суворо обмежена

. Економічна рента – плата за ресурс, пропозиція якого суворо обмежена. На рис. 10.20 вона дорівнює площі фігури W1W2E2E1

 

 

-10.3-

Ринок капіталу та капітальних активів складається з засобів виробництва, що являють собою вторинний фактор виробництва, бо є продуктом людської діяльності.

Види капіталу:

1. Фізичний капітал – це виробничий фактор довгострокового використання, що виступає у вигляді капітальних товарів для виробництва товарів та послуг.

Сукупний запас фізичного капіталу виступає у вигляді основних фондів фірми, які збільшуються у процесі здійснення інвестування.

2. Нефізичний капітал – це знання, вміння людей, патенти, авторські права, ліцензії, ноу-хау, різноманітна інформація, які можуть бути використані при організації виробництва (чи в самому виробництві) різноманітних товарів і послуг.

Узагальнюючим вираженням доходу на капітал є показник, що обчислюється як відношення прибутку за звітний період часу (місяць, квартал, рік) до величини капіталу, що використовується. Ця величина вимірюється у відсотках і називається відсотком.

Незалежно від того, чи використовує підприємець орендований капітал чи власний, доходом на капітал все рівно виступає відсоток. У випадку використання власних капітальних ресурсів відсоток включається у неявні витрати і являє собою дохід підприємця як власника.

Відсоток на капітальні ресурси буде тим вище, чим більше продуктивність капітальних активів, що виступають у якості економічних факторів виробництва. Ефективним буде таке вкладення в капітал чи інвестиційний проект, річний дохід від якого не нижче ринкової норми відсотку по будь-якому іншому капітальному активу, включаючи банківський відсоток.

Перед будь-яким споживачем стоїть проблема переваги використання блага у поточному часі чи накопичення капіталу з метою його використання у майбутньому (наприклад, з метою накопичення певної суми для придбання дорогого товару, мандрівки тощо). Для цього споживач частину своїх доходів кладе у банк, щоб через певний час повернути їх з відсотками, що виступають для нього у якості ціни (вартості) відмови від поточного споживання. У даному випадку споживач виступає як кредитор, а банк – як позичальник. Коли потребується сума значно більша , ніж є у певної фізичної чи юридичної особи, то вона звертається у банк за кредитом певної суми на певний час. Повертається кредит банку (кредитору) з відсотками. Таким чином, ціною позичкового капіталу виступає позичковий відсоток.

Позичковий відсоток – це частка створеної вартості, що передається функціонуючим підприємцем фінансовому як сплату за користування позичковими капіталами.

Норма відсотка (r) – це процентне відношення позичкового відсотка до позичкового капіталу:

 

(10.2)

 

На ставку відсотку впливає інфляція. Тому розрізняють номінальну та реальну ставку відсотку.

Номінальна ставка відсотку – це ціна використання капіталу, що призначається кредитором.

Реальна ставка відсотку – це різниця між номінальною ставкою відсотку та рівнем інфляції.

Норма відсотка впливає на рівень інвестування в економіку.

Низькі процентні ставки сприяють підвищенню ділової активності підприємців.

Інвестування – це використання частини поточного виробництва для збільшення основних фондів фірми.

Валове інвестування – загальне збільшення запасів капітальних товарів.

Чисте інвестування – збільшення основних фондів фірми без врахування заміни фізично зношеного капіталу.

Підприємець здійснює купівлю капітального товару з метою підвищення доходності свого бізнесу. При цьому він зіставляє очікуваний доход від використання даного капіталу з витратами на його купівлю і експлуатацію. Подібні розрахунки мають назву дисконтування.

Дисконтування– це математичні розрахунки поточної вартості майбутніх доходів, що будуть отримані через певний час при існуючій ставці відсотку.

Поточна дисконтована вартість (DV) однієї гривні, що буде виплаченою через рік, дорівнює:

 

DV = (10.3)

 

Відношення дисконтованої гривні, що буде виплаченою через t років, до сьогоднішньої 1 грошової одиниці дає коефіцієнт дисконтування, що дорівнює:

 

DV = , (10.4)

де t – число років, протягом якого проводиться розрахунок майбутніх платежів (чи вартість капітальних засобів).

 

Дисконтована (сучасна) вартість (DV) – це сума, яку необхідно заплатити в даний момент за капітальні товари, щоб через певний строк мати бажаний доход:

 

DV=SP/(1+r)t, (10.5)

де DV – дисконтована вартість;

SP – ціна пропозиції (прейскурантна ціна капітального товару);

t – період, за який ми хочемо одержати певний доход;

r – норма відсотка.

 

Ця формула застосовується при аналізі доречності купівлі капітального товару. Знаючи ціну пропозиції обладнання та його ліквідну вартість, можна достатньо точно розрахувати наслідки інвестиційного рішення.

Для того, щоб визначити, чи окупиться певна інвестиція в капітал, обчислюють сьогоднішню цінність майбутніх потоків грошей, які фірма очікує одержати від інвестицій. Після цього порівняти її з інвестиційними витратами. Це є критерій чистої дисконтованої вартості (NDV):

Критерій NDV: треба робити інвестиції, якщо сьогоднішня цінність очікуваних у майбутньому потоків грошей перевищує інвестиційні витрати:

 

, (10.6)

де NDV – вартість інвестицій у капітал;

R – очікуваний прибуток протягом t років;

t – період, за який має окупитися інвестиція;

r – ставка дисконту (ринкова процентна ставка, або будь-яка інша віддача, яку фірма може одержати від “подібного” вкладення коштів).

 

Рівняння визначає чисту вигоду фірми від інвестування. Фірмі слід інвестувати лише в тому випадку, коли чиста вигода має додатне значення, тобто якщо NDV>0.

Люди, що здійснюють заощадження, порівнюють поточне споживання з майбутнім.

На рис. 10.21 зображені криві байдужості для поточного та майбутнього споживання. Звичайний споживач має позитивні часові переваги. Це означає, що відмова від витрачання однієї грошової одиниці в теперішньому часі повинна принести йому більше за 1гр.од. в майбутньому.

Припустимо, що доход індивіда складає 100 тис. гр. од. на рік. Якщо він споживає в поточному році всі 100 тис., то його заощадження дорівнюють 0. На графіку (рис. 10.21) ця ситуація відображена точкою К. Припустимо, наш індивід вирішив відкласти гроші на “чорний день”. Припустимо, величина цих заощаджень заради майбутнього споживання дорівнює 10 тис. гр. од. поточного доходу. Таке відповідальне рішення може бути прийнято раціональним індивідом тільки в тому випадку, якщо в майбутньому ці 10 тис. гр. од. дозволять йому споживати на суму, що перевищує 10 тис., наприклад 11,5 тис. гр. од. Цю ситуацію відображає на графіку точка L. Відмова від наступних 10 тис., дається, як правило, більш важко і повинна бути компенсована більшою винагородою. Тому криві байдужості будуть наближатись до вертикального положення. Більший кут нахилу є характерним для кривих байдужості тих індивідів, хто прагне до негайної винагороди.

 

U1 U2 U3

N

M 10

 

 

L

11,5 ΔC2

 

60 70 90 100 K Поточне споживання, тис. гр. од.

ΔC1

Рис. 10.21. Часові переваги

Гранична норма часової переваги (MRTP) – це вартість додаткового майбутнього споживання, достатнього для компенсації відмови від одиниці поточного споживання за умови, що загальний добробут індивіда не зміниться.

Для відрізку KL: MRTP=ΔC2/ΔC1=11,5/10=1,15. Для відрізку MN: MRTP=30/10=3, де ΔС2 – обсяг споживання в майбутньому році, необхідний, щоб споживач відклав ΔС1 споживання в поточному році.

Можливості обмеження поточного споживання на користь майбутнього не безмежні. Заощадження визначаються загальною сумою доходу за вирахуванням поточного споживання:

 

S = I - C. (10.7)

 

Міжчасове бюджетне обмеження показує можливості переключення поточного споживання на майбутнє споживання. Нахил міжчасового бюджетного обмеження АВ (рис. 10.22) дорівнює -(1+і). Кут нахилу залежить від ставки позикового відсотку. Чим вона є вищою, тим більш крутим є нахил міжчасового бюджетного обмеження.

Точка дотику кривої часової переваги із міжчасовим бюджетним обмеженням характеризує між часову рівновагу. В точці рівноваги нахил часової переваги дорівнює нахилу міжчасового бюджетного обмеження:

 

MRTP = - (1+і) (10.8)

 

Близькість точки Е до точки А або до точки D залежить від доходу, схильності до заощадження і величини відсотку.

       
 
   
 


В U1 U2 U3

 

23 E

 

 

80 A Поточне споживання,

тис. гр. од.

Рис. 10.22. Міжчасове бюджетне обмеження і міжчасова рівновага

 

Зростання ставки позикового відсотку виражається у повороті міжчасового бюджетного обмеження за годинниковою стрілкою (10.23).

B1

B

36 E2

23 E1 U2

U1

 

70 80 A Поточне споживання, тис. гр. од.

Рис. 10.23. Зміна міжчасової рівноваги із зростанням ставки відсотку

 

Збільшення ставки відсотку з 15 до 20 викликало зростання заощаджень з 20 до 30 тис. гр. од. (рис. 4.24). При цьому майбутнє споживання поточного доходу зросло з 23 тис. гр. од. (20×1,15) до 36 тис. гр. од. (30×1,2). Це означає, що завдяки підвищенню ставки відсотка стало дешевше отримати грошову одиницю майбутнього споживання за рахунок поточних грошових одиниць. Природно, це спонукає до нагромадження.

 
 


Середній

відсоток

20

Пропозиція заощаджень

15

20 30 Заощадження за рік, тис. гр. од.

 

Рис. 10.24. Пропозиція заощаджень

 

Фірми виявляють попит на капітал з метою придбання економічних ресурсів у тих випадках, коли не вистачає своїх власних. При цьому чим менша ставка відсотка, тим більше попит на капітал (рис. 10.25).

r

r

 

r

D

К К К

Рис. 10.25. Попит на капітал

 

Фактори, що впливають на поведінку споживача капіталу:

1) переваги споживача стосовно бажання придбати товар раніше, ніж накопичить для цього гроші (за це бажання він повинен заплатити певну суму);

2) величина доходу споживача ( чим менше доход у споживача, тим менше попит на капітал);

3) ступінь визначеності майбутнього (чим вище визначеність у доходах споживача, тим вище попит на капітал);

4) зміна ставки відсотку (чим нижче ставка відсотку, тим вище попит на капітал).

Фірми можуть виступати у якості кредиторів у тих випадках, коли у них з’являються тимчасові надлишки грошей, які вони не можуть використати самі (рис. 10.26).

 

r S

r

r

 

К К К

 

Рис. 10.26. Пропозиція капіталу

 

Процес формування ціни грошового капіталу на ринку капітальних ресурсів підкоряється загальним закономірностям ринкового ціноутворення, в основі яких взаємодія попиту і пропозиції на грошові кошти (рис. 10.27).

 

r S

 

 

r

D

К К

Рис. 10.27. Формування рівноважної ціни на ринку капіталу

 

Ринковий попит на капітал – це сума індивідуальних попитів всіх фірм, громадян та держави, що потребують зовнішні фінансові ресурси для свого розвитку чи придбання товарів (послуг).

Ринкова пропозиція капіталу – це сума індивідуальних пропозицій всіх власників заощаджень, які готові на певних умовах надати їх фірмам, громадянам чи державі.

Особливістю ринку капіталу є його неоднорідність як з боку попиту, так і з боку пропозиції. З боку попиту неоднорідність пояснюється бажанням фірм отримати різні грошові суми і на різні терміни по якомога меншій ставці відсотку, а давати по якомога більшій ставці. Пошуки партнерів, у яких би співпали бажання дати і взяти в борг необхідну суму на певний строк по прийнятній ставці відсотку, дуже не прості. Згладжують таку неоднорідність ринку капіталу в значній мірі фінансові посередники.

Фінансові посередники: банки; інвестиційні фонди; пенсійні фонди; страхові компанії тощо.

Фактори, що впливають на діапазон ставок відсотку:

1) ступінь ризику по поверненню кредиту (чим вище шанс, що позичальник не виплатить кредит, тим вище ставка відсотку для компенсування цього ризику);

2) термін внеску та суми виданого кредиту (довгострокові внески та довгострокові кредити мають більш високу ставку відсотку);

3) розмір кредиту (у зв’язку з тим, що адміністративні витрати великого та малого кредиту приблизно рівні в абсолютному вираженні, ставка відсотку буде вище на дрібний кредит при інших рівних умовах);

4) оподаткування на дохід (кредитори будуть піддавати перевагу інвестиціям, що оподатковуються);

5) обмеження умов конкуренції на ринку капіталу (чим вище конкуренція на ринку капіталу, тим нижче ставка відсотку).

 

 

-10.4-

 

Ринок землі – це ринок природних ресурсів, що включає в себе сільськогосподарські угіддя, родовища корисних копалин, ділянки для споруд тощо.

Особливість земліполягає у тому, що вона:

Ø є особливим, невідтворювальним фактором виробництва, який має необмежений термін служби, при цьому на ній відбуваються всі виробничі процеси;

Ø має абсолютно нееластичну криву пропозиції. Земля не піддається переміщенню, вільному переводу з однієї галузі виробництва в іншу, з одного підприємства на інше, тобто вона нерухома. Невідтворювальність землі означає, що у виробничому чи господарському обігу завжди є фіксована кількість придатної до використання землі;

Ø при раціональній експлуатації в сільському господарстві не тільки не зношується, але й підвищує свою продуктивність;

Ø є природним фактором, а не продуктом людської праці, і не має витрат виробництва, тобто є безплатним, невідтворним дарунком природи.

Як і на всі інші економічні ресурси, попит на землю є похідним. Крива попиту має від’ємний нахил у відповідності до закону спадної граничної родючості ґрунту, а також у зв’язку з тим, що для сільгоспвиробників ціна продукту повинна знижуватися, щоб вони могли продати додаткові одиниці продукції.

Фактори, що впливають на попит на землю:

· продуктивність землі;

· технологія в галузях, що використовують землю;

· кількість інших факторів виробництва;

· попит на кінцеву продукцію.

Пропозиція на ринках землі більш-менш стабільна. Фіксований (у конкретний час) характер пропозиції землі визначає криву пропозиції на землю як абсолютно нееластичну. Тобто пропозиція землі не може бути збільшена навіть в умовах значного підвищення ціни на землю. Фіксований характер пропозиції землі означає, що попит виступає єдиним фактором, що визначає земельну ренту, а пропозиція є пасивною (рис. 10.28). Вартість землі визначається ставкою орендної плати за одиницю використовуваної протягом певного часу земельної ділянки.

 

R S S

 

R B

D

 

Q Q

Рис. 10.28. Визначення вартості землі

 

На рисунку 10.28 показана ситуація, коли на ринку землі є єдина пропозиція певної ділянки землі Q , а криві попиту показують попит сільгоспвиробників на використання цієї земельної ділянки. Точка А перетину пропозиції землі S та попиту на землю D формує рівноважну ринкову ціну R використання даної ділянки землі. Виділена площина ОR АQ є доходом, що отримує власник землі за здачу ділянки в оренду.

Якщо попит на землю збільшиться з D до D , то вартість землі стане рівною R і величина доходу від землі як економічного фактора збільшиться (прямокутник ОR ВQ ). При зростанні цін на сільськогосподарську продукцію гранична доходність землі збільшується, що призводить до зрушення кривої попиту з положення D1 до D2, що, в свою чергу, викликає зростання ставки орендної плати з R1 до R2. Орендна плата збільшується зі збільшенням цін на продукцію, а не навпаки. Орендна плата визначає ціну землі на ринку. Ціна землі визначається орендною платою, яку має намір одержати власник землі у майбутньому.

Структура орендної плати:

- рента;

- амортизація споруд та будівель, що знаходяться на землі;

- процент від використання вкладеного в землю чи в будівлі капіталу.

У зв’язку з тим, що власник землі отримує свій дохід від незмінного фактору виробництва, цей дохід називається земельною рентою.

Треба зазначити, що у довгостроковому періоді, якщо прикласти певну кількість праці та певні капітальні витрати, можна збільшити придатні до використання площі землі (наприклад, для збільшення земель під посіви роблять осушення болот, будівництво зрошувальних систем тощо). Це призведе до того, що еластичність пропозиції землі в залежності від ціни стане хоча і невеликою, але все ж таки відмінною від нуля (див. рис. 10.28, крива пропозиції S ).

Той, хто володіє землею чи використовує її, отримує певні переваги. У зв’язку з цим стосовно землеволодіння та землекористування виникають особливі економічні відносини, що породжують особливий дохід та особливу його економічну форму – земельну ренту.

Земельна рента є нетрудовим доходом, який не пов’язаний з підприємницькою діяльністю. Вона являє собою частину прибутку, що створюється виробниками, що господарюють на землі, який регулярно привласнюється власником землі у вигляді орендної плати, що виплачуєорендар власнику землі Рента за кращу землю (R2) вище, ніж за середню (R1), а за середню – вище, ніж за гіршу (R3). Негативний вплив факторів попиту може виявитися настільки значним, що крива попиту (D4) та крива пропозиції взагалі не перетнуться. За цих умов земля не зможе принести її власникам якогось доходу у вигляді ренти.

Чинники, що впливають на величину земельної ренти:

o різноманітність у родючості та місцезнаходженні;

o попит на землю.

Економічну ренту можуть отримувати не тільки власники землі, що використовується для сільськогосподарських потреб, а й власники інших природних ресурсів, для яких властива абсолютна обмеженість. Це можуть бути родовища корисних копалин, привабливі для туризму території, сили природи (водоспади, ріки тощо). Механізм утворення ренти у цих випадках збігатиметься з розглянутим вище.

Зміна розміру рент ніяк не впливає на кількість землі, що пропонується для використання. Якщо відносно неземельних ресурсів ціна виконує спонукальну функцію, тобто підштовхує власників ресурсів до збільшення їх пропозиції на ринку, то щодо землі рента такої функції не виконує. Тому економісти вважають ренту надлишком, тобто платою , яка не є обов’язковою для забезпечення наявності землі.

Одна й та сама праця чи капітал у поєднанні з різними за родючістю землями приносить різні результати. Для родючіших земель крива середніх витрат лежатиме нижче, ніж для менш родючих. Отже, користувачі родючої землі за інших рівних умов отримуватимуть додатковий економічних прибуток, який пов’язаний із стійкими відмінностями у якості ґрунтів. Цей додатковий прибуток називається диференційною рентою. Оскільки кількість землі обмежена і хтось уже користується родючою землею, то диференційна рента не може бути ліквідована за рахунок перетікання капіталу, а тому власники кращих земель можуть отримати більшу ренту навіть у довготривалому періоді. Однак родючість землі може змінюватися внаслідок економічної діяльності людини. Використання сучасних технологій вирощування сільськогосподарської продукції, додаткові інвестиції в землю можуть дати значно кращі результати порівняно з експлуатацією земель, що використовується традиційно. Так виникають відмінності у економічній родючості землі, які теж можуть приносити диференційну ренту. Вони менш стабільні і можуть бути ліквідовані, якщо конкуренти перейдуть до аналогічного варіанту використання землі.

Види диференційної ренти:

1) диференційна рента І виду – це надлишок прибутку над нормальним прибутком, який пов’язаний з відмінностями у природній родючості окремих ділянок землі, а також у їх місцезнаходженні. Вона розраховується як різниця між індивідуальною ціною виробництва на відносно кращих ділянках та ринковою рівноважною ціною. Цей вид ренти привласнюється землевласником.

2) диференційна рента ІІ виду – це надлишок прибутку над нормальним, який виникає в господарствах при більш продуктивних вкладеннях капіталу. Цей вид ренти привласнюється підприємцем-орендарем. Після закінчення терміну орендної угоди вона привласнюється власником землі. Тому орендар прагне збільшити термін орендної угоди, а землевласник – скоротити (10.29).

Монопольна рента – це надлишок прибутку, який отримують власники особливих унікальних ділянок землі після продажу продукції по монопольним цінам (наприклад, від деяких земель у провінції Шампань).

Абсолютна рентаце прибуток, який отримує землевласник, що має землю у приватній власності.

Ціна землі не дорівнює земельній ренті. Якщо земельна рента являє собою ціну послуг землі як фактора виробництва, то ціна землі визначається на основі капіталізованої ренти, тобто являє собою дисконтовану вартість рентних платежів. Чим вища рента від ділянки землі, тим вища ціна землі.

 

Ціна землі не дорівнює земельній ренті. Якщо земельна рента являє собою ціну послуг землі як фактора виробництва, то ціна землі визначається на основі капіталізованої ренти, тобто являє собою дисконтовану вартість рентних платежів. Чим вища рента від ділянки землі, тим вища ціна землі.

грн.          

АТС
МС МС МС

 

АТС

АТС

 

1200 1000 800 тис.т

 

Рис.10.29. Утворення диференційної ренти

 

Припустимо, що якась ділянка землі в минулому приносила ренту в сумі Rn. Покупець бажає придбати цю ділянку землі. Для того, щоб розрахувати ціну землі визначимо альтернативну вартість отриманих за землю грошей. Ціна землі повинна бути рівною сумі грошей, які поклавши у банк колишній власник землі отримав би той же відсоток на вкладений капітал. Хай поточна ринкова ставка відсоткового проценту складає величину r. Тоді ціна землі РT дорівнює:

 

РT = å , (10.9)

де - коефіцієнт дисконтування.

 

Оскільки коефіцієнт дисконтування стає все менше зі зростанням n, нова кількість, що додається до отриманої суми, поступово наближується до нуля по мірі того, як n наближується до нескінченності. По-друге, оскільки стає все меншим зі зростанням n, нова кількість, що додається до отриманої суми, поступово наближується до нуля по мірі того, як n наближується до нескінченності. Сума в формулі досягає межі, коли Rn за кожний цикл однакова. Ця межа дорівнює:

 

, (10.10)

де R – річна рента;

r – ринкова ставка позикового відсотка.

 

Таким чином, при даній ставці позичкового відсотку ціна на землю визначаються земельною рентою.

 

 

Контрольні питання:

1. Що являє собою ринок факторів виробництва?

2. Як формується попит на фактори виробництва?

3. Які фактори впливають на цінову еластичність попиту на ресурс?

4. Від чого залежать зміни в попиті на ресурс?

5. Що лежить в основі формування пропозиції праці? Якими мотивами керується індивід, надаючи перевагу збільшенню кількості робочого часу?

6. Чим пояснюється форма кривої індивідуальної пропозиції праці?

7. Яким чином встановлюється рівновага на ринку праці, де діє досконала конкуренція?

8. Чим пояснюється виникнення безробіття за умови монополії на ринку праці?

9. Чому зайнятість в умовах монопсонії не є ефективною?

10. Якими можуть бути наслідки монопсонізації ринку?

11. В чому полягає сутність конфлікту між профспілками та союзами підприємців за умов двосторонньої монополії?

12. Охарактеризуйте основні види капіталу як економічного ресурсу.

13. Що таке дисконтування? З якою метою воно використовується?

14. Як визначається критерій чистої дисконтованої вартості? Яке значення має цей критерій для прийняття рішень про інвестиції?

15. Що таке міжчасова рівновага? Як вона встановлюється? Які фактори впливають на її зміну?

16. В чому полягає специфіка формування індивідуальної пропозиції капіталу?

17. Які фактории впливають на поведінку споживача капіталу?

18. Які фактории впливають на діапазон ставок відсотку?

19. Чому крива індивідуальної пропозиції землі є абсолютно нееластичною?

20. Що таке земельна рента? Чим вона відрізняється від орендної плати?

21. Охарактеризуйте основні види земельної ренти.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.114 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал