Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Вертикальна або компонентна структура ландшафтів




Будь-який ПТК є частиною географічної оболонки, тому в його ве­ртикальному розрізі представлені частини всіх сфер географічної обо­лонки - літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери. Фрагменти цих сфер називають природними компонентами, а ярусну структуру, яку вони утворюють в ПТК, - компонентною або вертикальною структу­рою ПТК (іноді - радіальною [17]). У якості основних виділяють шість природних компонентів: літогенний, орогенний, кліматогенний, гідро-генний, педогенний і біогенний.

• Таким чином, вертикальною структурою ландшафтів пази- :

вають закономірне поєднання основних природних компонентів '. І (літогенного, ерогенного, кліматогенного, гідрогенного, педогенно- '. І го і біогенного), які лежать один над одним, тобто мають верти- \ : кальну послідовність розташування. Ця послідовність така: гірсь- \ : кі породи з підземними водами і відповідними формами рельєфу - \ '• грунти - поверхневі води - рослинність і тваринний світ - повітря. \

Під літогентш компонентом або літогенною основою ПТК розу­міють земну кору як поєднання гірських порід різного походження, ме­ханічного складу і нашарування. У якості особливого - ерогенного ком­понента звичайно розглядають рельєф. Строго кажучи, рельєф не може бути окремим компонентом ПТК, оскільки він являється лише формою земної поверхні, тобто однією з властивостей літогенного компоненту. Але рельєф грає настільки важливу роль у формуванні природного комплексу, що за ним за традицією зберігаються права самостійного природного компонента. Кпіматогенним компонентом ПТК називають не клімат, а повітряні маси з притаманними їм погодою і кліматом, оскільки клімат не є матеріальним тілом. Гідрогенніш компонентом ПТК є поверхневі і підземні води. Під педогенним компонентом ПТК розуміють грунти. М.А.Солнцев не включав грунти в перелік основних природних компонентів, вважаючи його похідним, оскільки він форму­ється сумісною дією всіх інших природних компонентів. Проте цей факт не заперечує існування грунтів як фізичного тіла. Біогениші ком­понентом називають рослинність і тваринний світ і в свою чергу поділяють на фітогенний (рослинність) і зоогенний (тваринний світ) компоненти.

Всі компоненти природи існують та розвиваються за своїми влас­ними законами, однак ні один з них не існує і не розвивається ізольова­но. Будь-який компонент зазнає на собі впливу інших і, в свою чергу, впливає на них. Після багатьох років польових ландшафтних дослі­джень М.А.Солнцев [296] прийшов до наступного висновку:

всі компоненти природи за силою свого впливу один на одного

нерівнозначні і, в залежності від цього, можуть бути розміщені в



певний і строго постійніш ряд. Це положення називають законом

нерівнозпачності взаємодіючих природних компонентів, а ряд, в і І якому вони знаходяться - "рядом Солнцева". Якщо встановити '. '. цей ряд по низхідній лінії, тобто починаючи з самого "сильного ", :

то він буде виглядати наступним чином: земна кора —* повітря —* •

води —> рослинність —> тваринний світ. і

Із цього ряду видно, що найбільш сильним компонентом є літоген-на основа - земна кора, а найбільш слабким - тваринний світ. Земна кора є найбільш стійким по відношенню до зовнішнього впливу і тому найбільш повільно змінюваним компонентом ПТК. І в цьому значенні вона є найсильнішим компонентом. Являючись фундаментом географі­чної оболонки, вона здійснює великий вплив на всі інші її компоненти і тому розглядається як визначальний фактор диференціації географічної оболонки на окремі ПТК. Вплив літогенної основи проявляється на­самперед в тому, що інші компоненти, особливо біогенні, змушені до неї пристосовуватися і змінюватися під її впливом.

Середнє положення займають гідрокліматогенні компоненти. Вони є "головними" по відношенню до нижніх членів "ряду" і "підлеглими" по відношенню до верхнього члену "ряду". З одного боку, тепло і воло­га перерозподіляються в залежності від властивостей земної кори, з ін­шого - вони формують місця проживання для біогенних компонентів. Літогенні і гідрокліматогенні властивості цих місць є визначальним фактором: з безлічі можливих видів біоти в них залишаються лише ті, які знаходять для себе найбільш сприятливі умови існування.



Деякі географи оспорюють точку зору М.А.Солнцева про нерівноз-начність природних компонентів та провідну роль серед них літогенної основи. Так, Ф.М.Мільков [200; 205] вважає всі взаємодіючі в ландша­фтному комплексі компоненти рівнозначними. Але, на відміну від М.А.Солнцева, він не приводить переконливих доказів на підтверджен­ня своєї точки зору, а посилається на В.В.Докучаєва. Проте в роботі В.В.Докучаєва мова іде лише про рівнозначність участі природних компонентів в утворенні грунтів, а не ландшафтних комплексів, і це не розходиться з поглядами М.А.Солнцева на грунти як похідний природний комплекс, що утворюється внаслідок сумісної дії всіх основних природних компонентів.

Літогенний компонент природи або літогенна основа - це фунда­мент, на якому формується ландшафт. В різних ландшафтах він буде різним. Так, літогенною основою моренно-водно-льодовикових ланд­шафтів Київського Полісся с підвищені, горбисто-хвилясті, розчлено­вані рівнини, складені воднольодовиковими пісками різної потужності, що підстилаються моренними валунними суглинками. Літогенну осно­ву озерно-воднольодовикових ландшафтів того ж регіону складають знижені, плоскі, слабо розчленовані рівнини, складені середньо- і ма­лопотужними воднольодовиковими пісками, що підстилаються озер­ними суглинками. І, нарешті, літогенною основою підвищених лесових ландшафтів Київського правобережного лісостепу є горбисто-увалисті сильно розчленовані рівнини, складені лесоподібними суглинками, що підстилаються воднольодовиковимн пісками і моренними валунними суглинками [88].

Порівняльний аналіз цих трьох видів ландшафтів показує, що саме особливості літогенної основи визначають характер всіх інших природ­них компонентів ландшафтів. Навіть господарське використання зе­мель визначається літологічним складом гірських порід. Так, більш ни­зьке гіпсометричне положення і більш водотривкі озерні суглинки у фундаменті озерно-воднольодовикових ландшафтів обумовили і їхнє більше зволоження порівняно з моренно-воднольодовиковими ландша­фтами. В моренно-воднольодовикових ландшафтах на бідних пожив­ними речовинами пісках сформувались і малородючі дерново-підзолисті грунти, в той час як у лесових ландшафтах на лесоподібних суглинках, що багаті на поживні речовини, сформувалися родючі сірі лісові і чорноземні грунти. Моренно-воднольодовикові рівнини вкриті хвойними та хвойно-широколистяними лісами і лише частково розора­ні, а озерно-воднольодовикові і лесові рівнини - здебільшого розорані і лише частково вкриті широколистяними лісами.

Від компонентів слід відрізняти елементи ПТК. До елементів А.Г.Ісаченко [133] відносить форми рельєфу, атмосферні опади, яруси рослинного покриву і розглядає їх як елементи першого порядку, тобто такі, що підлягають географічному дослідженню і є предметом вивчан­ня галузевих фізико-географічних дисциплін. Як елементи другого по­рядку А.Г.Ісаченко розглядає гірські породи, види і різновиди рослин і тварин і т. п., і вважає, що вони, строго кажучи, не підлягають дослі­дженню географічними науками.

 

 

4.3. Горизонтальна або морфологічна структура ландшафтів

Кожний ландшафі є частиною більш складних ПТКі, в той же час,складається із окремих, більш дрібній ПТК, ДрібніПТК, які складаютьландшафт, прийнято називати мппфо.т.'ічними одиницями ландшафті'. а їх поєднання - морфологічною або горизонтальною структурою

ландшафтів (іноді - латеральною [І7!;, і і.і відміну від поєднанняпри­родних компонентів, які складають вертикальнуструктуру ландшафтів.

Уявлення про внутрішню неоднорідністьландшафту містяться її працяхГ.Ф.Морозова, Л.С.Перга, Л.Г.Рішепського, С.Б.Калесппка. Але найбільшповна розробка цьогопитання належить М.Л.Солнаеву. з ім'ям якого зв'язана поява розділу ландшафтознавства, щоносить на­зву "морфологія ландшафт)". Завдякироботам М.А.Солицева та його учнів вдалося виявити та визначитиусі ранги ПТК,які входятьдо складу ландшафтів рівнинних областе)",скласти уяву про їх підпоряд­кування і розробити методику польовогокартографування.

Морфологічними частинами рівнинного ландшафту є: фація, під-урочище, урочище і місцевість (мал. 5).

Фація - це найпростіший ПТК, який займає елемент мезофор-:

ми або його частину, всю мікроформу або її частину і на всьому : ■ протязі зберігає однакову літологію поверхневих гірських порід, : І однаковий характер зволоження, один мікроклімат, одну грунтову '. : відміну і один біоценоз.

Фація характеризується найбільшою однорідністю природних умов і частіше за все мас порівняно малу площу - декілька квадратних мет­рів або декілька десятків і сотень квадратних метрів, хоч розміри і не є вирішальною ознакою фації. Головною ознакою фаціальної диферен­ціації є зміна літогенної основи, під якою розуміється поєднання рельє­фу і гірських порід, якіного утворюють. Різні ділянки в залежності від форми рельєфу і літологічного складу порід відрізняються тепловим режимом, глибиною залягання ґрунтових вод, балансом вологи і мінеральних речовин. Внаслідок нього кожній ділянці відповідають свої умови місцепроживання, які формують біоценоз.

Прикладами частин мікроформи рельєфу є днище або схил запади­ни, всієї мікроформи - западина або мікрозниження старічного типу на заплаві, частини елементу мезоформн - частина заплави. Заплава в ці­лому розглядається як елемент мезоформи, а річкова долина з річищем, заплавою, надзаплавними терасами і схилами берегів - як мезоформа.

 

Прикладами фацій, які займають частину мікроформи рельєфу, є: а) дно западини-блюдця з вологотрав-но-осоковими луками на дернових глейових легкосуглинистих грунтах; б) вершина піщаного валу на річко­вій терасі з бором-біломошником на дерново-слабопідзолистих піщаних грунтах [36].

Прикладами фацій, що займають всю мікроформу рельєфу, є: а) мік-розниження старічного типу на річ­ковій заплаві з щучником на заплав­них дернових глеєвих важкосугли-нистих грунтах; б) горб на річковій терасі з сосняком лишайниковим на дерново-прихованопідзолистих пі­щаних грунтах.

Прикладами фацій, які займають частину елементу мезоформи рельє­фу, є: а) міжулоговинний простір на прибалковому схилі південної екс­позиції з розораними темно-сірими лісовими середньозмитими важко-суглинистими грунтами; б) тилова частина річкової тераси з розорани­ми черноземно-лучними легкосуглинистими грунтами.

Дуже рідко фація займає весь елемент мезоформи рельєфу. При­кладами таких фацій є: а) рівна піщана заплава низького рівня з верб­няком на заплавних дернових слаборозвинених піщаних грунтах; б) схил західної експозиції яру, що росте, в покривних суглинках (грунто-во-рослинний покрив не розвинений).

Фація

Мал. 5. Схема супідрядності морфологічних одиниць лан­дшафту.

Підурочище - це ПТК, який складається з групи генетично і динамічно зв'язаних фацій, що займають один з елементів мезофо­рми рельєфу. Прикладами елементів мезоформи рельєфу є схили і днище балки, вершина і схили горба, плакорна поверхня і схили ме­жиріччя і т.д.

піщаного до піщаного або від легко- і середньосуглинистого до важко-суглинистого); умови ґрунтового зволоження і промивного режиму (рі­зний ступінь оглеєності, опідзоленості, вилугованості грунтів) і т. д. Внаслідок відмін всередині підурочища умов зволоження, механічного складу грунтів змінюється і характер рослинного покриву. Так, на сла-бохвилястій надзаплавній терасі в межах одного підурочища при одно­рідному сосновому древостані змінюється характер наземного покриву: чергуються ділянки борів-біломошників, борів-зеленомошників, борів-верещатників і т. д., які займають різні фації.

Прикладами підурочищ є: а) спадистий прибалковий схил з роз­ораними сірими лісовими легко- і середньосуглинистими грунтами слабого і середнього ступеня змитості; б) вершинна (плакорна), вирів­няна поверхня межиріччя, складена лесоподібними суглинками, з роз­ораними чорноземами слабо- і середньовилугованими важкосуглинис-тими; в) прируслова частина вирівняної заплави з заплавними дерно­вими піщаними і супіщаними грунтами під пирійно-стоколосово-червонокострицевими луками [36].

Підурочища займають проміжне положення в ієрархічному ряду морфологічних одиниць ландшафту між фацією і урочищем. А головну роль в морфологічній будові ландшафту відіграють урочища, оскільки від їх набору і просторового розміщення залежать природні якості ландшафту.

Всі фації, що розміщуються на певному елементі мезоформи рель­єфу, володіють яскраво вираженою єдністю внаслідок однакової кількості сонячного тепла і світла, яку вони отримують. Але в підурочищі в різних фаціях можуть розрізнятися: механічний склад свунтів (від супіщаного до піщаного або від легко- і піщаного до піщаного або від легко- і середньосуглинистого до важко-суглинистого); умови ґрунтового зволоження і промивного режиму (рі­зний ступінь оглеєності, опідзоленості, вилугованості грунтів) і т. д. Внаслідок відмін всередині підурочища умов зволоження, механічного складу грунтів змінюється і характер рослинного покриву. Так, на сла-бохвилястій надзаплавній терасі в межах одного підурочища при одно­рідному сосновому древостані змінюється характер наземного покриву: чергуються ділянки борів-біломошників, борів-зеленомошників, борів-верещатників і т. д., які займають різні фації.

Прикладами підурочищ є: а) спадистий прибалковий схил з роз­ораними сірими лісовими легко- і середньосуглинистими грунтами слабого і середнього ступеня змитості; б) вершинна (плакорна), вирів­няна поверхня межиріччя, складена лесоподібними суглинками, з роз­ораними чорноземами слабо- і середньовилугованими важкосуглинис-тими; в) прируслова частина вирівняної заплави з заплавними дерно­вими піщаними і супіщаними грунтами під пирійно-стоколосово-червонокострицевими луками [36].

Підурочища займають проміжне положення в ієрархічному ряду морфологічних одиниць ландшафту між фацією і урочищем. А головну роль в морфологічній будові ландшафту відіграють урочища, оскільки від їх набору і просторового розміщення залежать природні якості ландшафту.

Урочище - це ПТК, який являє собою закономірно побудовану систему генетично, динамічно і територіально пов'язаних фацій або їх споріднених груп (підурочищ), що розміщуються на одній ме-зоформі рельєфу. Прикладом мезоформ рельєфу є балка, яр, вододі­льна рівнина, заплава, надзаплавна тераса і т. д.

В залежності від складності морфологічної будови виділяють про­сті і складні урочища. До простих урочищ відносять ті, у яких кожний елемент мезорельєфу зайнятий тільки однією фацією. Тобто просте урочище - це ПТК, який складається тільки із фацій. Проте він суттєво відрізняється від підурочищ, оскільки прості урочища - це поєднання фацій, які розміщуються на різних елементах одної мезоформи рельє­фу, в той час як підурочища об'єднують фації одного елементу мезофо­рми рельєфу. Прості урочища займають, як правило, порівняно неве­ликі площі. До складних урочищ відносять такі, у яких кожний елемент мезорельєфу зайнятий кількома фаціями. Тобто складні урочища зав­жди включають не тільки фації, але і підурочища.

 

Якщо в межах однієї мезоформи (особливо часто це спостерігаєть­ся в ерозійних формах значного простягання) змінюється характер гео­логічних і гідрогеологічних умов (наприклад, при перетинанні балкою ділянки з близьким заляганням водоносного шару), то в цьому випадку до різних відрізків одної мезоформи будуть приурочені вже різні скла­дні урочища. Наприклад: верхів'я - суха балка з остепненними луками на дернових грунтах, а пониззя - волога балка з опливно-зсувними схи­лами і злаково-різнотравно-осоковими луками на дерново-глеєвих гру­нтах [36]. Різними складними урочищами будуть і два відрізки однієї балки, якщо один з них дренований донним яром.

Прикладами складних урочищ є: а) воднольодовикові рівнини, складені потужними пісками, з дерново-слабопідзолистими піщаними грунтами під сосновими лісами зеленомошниками; б) надзаплавні тера­си, складені потужними пісками, з прошарками глинистих пісків, з дер­ново-слабопідзолистими піщаними грунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами; в) балки складного профілю в лесоподібних суглин­ках, пісках і строкатих глинах, з задернованими і напівзадернованими давньозсувними схилами, з плоскими днищами, іноді ускладненими донними ярами, з дерновими суглинистими грунтами під різнотравно-злаковими луками і насадженими сосновими лісами [88].

Урочища поділяють на основні і другорядні. До основних урочищ відносять ті урочища, які найбільш широко представлені в ландшафті і утворюють основу його морфологічної структури. Другорядні урочища зустрічаються значно рідше і не займають значних площ.

Основні урочища, в свою чергу, поділяють на домінантні (фонові) і субдомінантні. До урочищ-домінашнів відносять найбільш поширені в ландшафті урочища, що займають більшу частину його площі і немов­би утворюють його фон. Звичайно, вони є і найбільш давніми урочи­щами даного ландшафту. Домінантними урочищами, як правило, є уро­чища межирічних або терасових рівнин. Урочища-субдомінанти за­ймають меншу площу, але, на відміну від другорядних урочищ, також широкорозповсюджені в ландшафті і відіграють важливу роль в його і морфологічній структурі. Урочища-субдомінанти - це завжди більш | молоді ПТК, ніж урочища-домінанти. їх утворення найчастіше зв'язане \ з провідним геоморфологічним процесом: ерозійним - в гумідному І кліматі, еоловим - в арідному і т. д.

Другорядні урочища також поділяють на дві категорії: рідкісні урочища і одиничні урочища. Частіше за все рідкісні урочища утво­рюються на таких ділянках, геологічна будова яких дещо відрізняється . від іншої території ландшафту (наприклад, ближче до поверхні, ніж в інших частинах ландшафту, залягають вапняки). Проте рідкісні урочи­ща зустрічаються не поодинці, а цілими "родинами". Одиничні урочи­ща, навпаки, завжди представлені в ландшафті поодиноко, а в деяких випадках навіть є унікальними.

Фації і урочища - головні одиниці морфологічної будови ландшаф­ту. Проте в багатьох випадках виник.инеобхідність виділяти морфоло­гічнучастину ландшафту більш високого рангу, ніж урочище, але ме­ншу за ландшафт. Це відбувається годі, коли формуються певні сполу­чення однотипних основних урочищ, то закономірно повторюються в межах ландшафту. Проміжну між урочищем і ландшафтом морфологі­чну одиницю домовились називатимісцевістю.

Місцевість - це найбільша морфологічна частина ландшафту, :

яка характеризується особливим варіантом сполучення основних :

урочищ даного ландшафту. Формування місцевостей звичайно | і пов'язано з варіаціями геологічного фундаменту і рельєфу. •

Наприклад, моренний ландшафт з поверхні на всьому протязі складають валунні суглинки. Але на деяких ділянках під їх товщею за­лягають вапняки. Для цих ділянок характерні урочища безводних балок з проявом карсту і дубовими лісами. На інших ділянках, під товщею валунних суглинків, залягають водотривкі глини і для них характерні урочища балок з багатьма виходами ґрунтових вод, зсувними схилами і вільшняками вздовж струмків.

Ландшафт, таким чином, являє собою складну систему більш дріб­них ПТК - фацій, урочищ, місцевостей. Від довільно виділеної терито­рії ландшафт відрізняється тим, що дрібні ПТК, які входять до його складу, закономірно і типово повторюються на його просторі.

Дослідження ландшафту повинно починатися з дослідження мор­фологічної структури. Воно дозволяє насамперед окреслити межі ландшафтів. При цьому слід виходити із того простого положення, що доки на території виділяються одні і ті ж типи дрібних ПТК (напри­клад, урочища), вона може розглядатися як єдиний ландшафт.

Пізнання морфологічної структури ландшафту спрощує ііого

дослідження. Воно дозволяє провадити лише вибіркове обслідування

• ; найбільш характерних представників того чи іншого типу територіальних одиниць, і встановлені для них властивості поширюва- : : ти на всі інші одиниці цього типу.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал