Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розвиток ландшафтів




Якісні, незворотні зміни ЛК, які супроводжуються перебудовою їх структури, називаються розвитком або еволюцією ландшафтів.

Динамічні зміни в ПТК характеризуються періодичністю і зворотністю, а еволюційні - спрямованістю і незворотністю. Під незворотністю еволюційних змін розуміють обов'язкову і незворотню зміну власивостей ЛК у ході його еволюції, на відміну від динамічних змін, які єлише сукцесіями і не виходять за межі притаманних цьому ПТК властивостей. Окремі цикли динамічних змій в ПТК можна порівняти з витком спіралі. Кожний новий виток просовує ПТК в поступальному русі. Поступальний рух або спрямованість еволюційних змін є обов'язковою умовою розвитку будь-яких природних систем. Під нею розуміють етапність еволюційних змін, тобто властивість історії розви­тку поділятися на окремі самостійні відрізки часу - етапи. Кожний етап т це окремий цикл динамічних змін, виток спіралі. В регіональному ландшафтознавстві це питання досліджувалося В.О.Ніколаєвим [222], який шляхом палеогеографічних реконструкцій виділив окремі етапи розвитку азіатських степів СРСР. Ще докладніше це питання вирішив у падеоландшафтознавстві М.Ф.Веклич [33]. Він обгрунтував хронологічну схему із 16 палеогеографічних етапів. Вони різні за розміщенням зональних типів ландшафтів і різні за тривалістю, але характеризуються однаковістю фізико-географічних умов в межах своєї тривалості.

М.Д.Гродзинський [76] розглядає ще три загальні закономірності еволюційних змін геосистем: прогресивність, довготривалість і спадкоємність. Прогресивність еволюційних змін він розуміє як спрямованість на формування нових геосистем, а не на повторення тих, що вже були. Але в такому розумінні ця риса лише повторює іншу - незворотність, що позбавляє сенсу її використання. Довготривалість еволюційних змін розуміється як властивість геосистем змінюватись лише після того, як мине значний відрізок часу. На думку М.Ф.Веклича [33], тривалість окремого еволюційного етапу не може бути меншою, ніж 500-600 років, а для геосистем регіонального рівня, за В.О.Ніколагвим (222], вона становить декілька тисяч років. Спадкоємність еволюційних змін розуміється як нерозривний зв'язок нової геосистеми з попередньою. Тобто новоутворена геосистема не є чимось абсолютно новим і поряд з новими властивостями обов'язково зберігає частину старих.

Розглядаючи це питання, Б.Б.Полинов встановив, що в кожному ландшафті представлені різновікові елементи: реліктові, консервативнії і прогресивні. Реліктові елементи збереглися від минулих епох. Урочища, які сформувалися на цих елементах, вказують на попередню історію ландшафту. Реліктовими можуть бути форми рельєфу (наприклад, льодовикові), елементи гідрографічної сітки (наприклад, сухі рус-ї ла річок і улоговини озер в пустелі) (мал. 7), біоценози і грунти (наприклад, степові угрупування з відповідними грунтами в тайзі і т. п.). Консервативні елементи знаходяться в повній відповідності до сучасних природних умов. Вони складають значну частину морфологічних одиниць ландшафту. Прогресивні елементи підкреслюють особливості розвитку ландшафтів, відображують зміни, які в ньому зароджуються, вказують на тенденції розвитку. Прикладом прогресивних елементів можуть бути острівки лісу в степу, ерозійні форми рельєфу в моренних ландшафтах і т. д. Тому І.І.Мамай [181] включає в поняття "розвиток ландшафтів" і зворотні, і незворотні зміни ландшафтів і пропонує виділяти три основні фази розвитку: 1) зародження і становлення ПТК; 2) стійке існування і повільний розвиток; 3) припинення розвитку.



Механізм розвитку ПТК полягає в поступовому кількісному нако­пиченні елементів нової структури, наприклад нових морфологічних одиниць, і витісненню елементів старої структури, що врешті-решт призводить до якісної зміни, тобто перетворенню одного ПТК в інший. Відрізок часу, з початку і до кінця якого ПТК функціонує в умовах од­нієї структури, називають віком ПТК. Вік ПТК обчислюється з того моменту, коли в ньому склалися як геоматичні, так і відповідні до них біотичні умови. Якщо встановити вік ПТК, можна визначити напрямок і стадію його розвитку.

Час, за який змінюється структура, залежить від рангу ПТК. Найбільш швидко змінюються фації. Аномально швидка зміна структури ПТК можлива внаслідок яких-небудь стихійних (землетруси, вивер­ження вулканів тощо) або техногенних процесів. Але раптова кардинальна зміна структури ПТК розглядається не як еволюційна, а як катастрофічна.



З поняттям "розвиток ПТК" безпосередньо зв'язано поняття "саморозвиток ЛК" під яким розуміють властивість ландшафтів поступово змінюватись і без впливу зовнішніх факторів внаслідок незупинної взаємодії компонентів, тобто функціонування ландшафтів. Так, В.В.Докучаєв показав, що озеро навіть при постійному стоку та інших важливих зовнішніх умовах поступово мілішає і з часом неминуче щезає, тобто перетворюється в комплекс іншого типу - болото, солончак тощо [135]. Саморозвиток ландшафту протікає відносно повільно і рідко виражений "в чистому вигляді", тому що на нього накладаються зміни, які викликані зовнішніми впливами. І внутрішні, і зовнішні чиннику впливу складним чином переплітаються і розділити їх буває нелегко.


.

mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал