Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Класифікація ландшафтів




3.3.1. Основні поняття та положення.Кожний ландшафт є непо­вторним як у просторі, так і в часі. Неможливо знайти два абсолютно однакових ландшафти. З цього проте не випливає, що виключена будь-яка якісна схожість між ландшафтами. Порівняння індивідуальних ландшафтів дозволяє встановити їх типологічні ознаки і виділити групи ландшафтів, які є принципово близькими за походженням, структурою, динамікою та іншими суттєвими властивостями, тобто систематизувати або класифікувати ландшафти.

Під класифікацією (з лат. сіаззіз - розряд і йсаііо - роблю) розумі­ють поділ ландшафтів у відповідності з певними ознаками на групи (класи), які знаходяться у суворій супідрядності друг з другом. Разом з терміном "класифікація" використовують і термін "таксономія" (з грецьк. іахіз - порядок, ряд, стрій). Таксон - це класифікаційна одиниця будь-якого ієрархічного рівня, яка виділяється на підставі певних кри­теріїв. Тобто терміни "класифікація" і "таксономія" є синонімами.

Близькими до них за змістом є терміни "типологія" і "районуван­ня". Але саме близькими, а не тотожними. Термін "типологія" (з грецьк. іуров - відбиток, форма, зразок) означає поєднання індивідуа­льних ландшафтів в окремі групи - таксони різної ієрархії - за спільніс­тю (типовістю) яких-небудь ознак. В той час як "районування", - це розчленування території на окремі індивідуальні одиниці певного ран­гу, кожна з яких є поєднанням генетично різнорідних ландшафтів за якою-небудь ознакою.

3.3.2. Типологічна класифікація ландшафтів. Загальноприйнята типологічна класифікація ландшафтів поки що відсутня. Власні класифікації пропонували Д.Л.Арманд [10], Ф.М.Мільков [200-201; 206], Г.Д.Ріхтер [284], А.Г.Ісаченко [126; 134; 137]. Але найчастіше викорис­товується класифікаційна система, розроблена В.О.Ніколаєвим [222]. Вона нараховує 12 таксонів ландшафтів: відділ, система, підсистема, клас, підклас, група, тип, підтип, рід, підрід, вид, підвид.

Вищою класифікаційною одиницею є відділ ландшафтів. В осно­ву виділення цього таксону покладений такий загальний показник, як тип контакту і взаємодії геосфер (літосфери, атмосфери і гідросфери) у структурі ландшафтної оболонки. Відповідно до нього розрізняють від­діли наземних, водних (або аквальних) та інших ландшафтів. До інших Ф.М.Мільков відносив земноводні і донні ландшафти.

Наступна класифікаційна категорія - система ландшафтів. Вона виділяється за відмінностями водно-теплового балансу в різних геогра­фічних поясах і включає системи арктичних, субарктичних, бореальних та інших ландшафтів. Системи поєднують і рівнинні і гірські ландшаф­ти, схожі за мікрокліматичними властивостями, що обумовлюється їх положенням в одному географічному поясі.



Системи ландшафтів поділяються на підсистеми ландшафтів відповідно до прийнятого членування географічних поясів на сектори з різним ступенем континентальності клімату. Наприклад, в системі суб-бореальних семіарідних ландшафтів виділяють підсистеми помірно ко­нтинентальних, континентальних і різкоконтинентальних ландшафтів.

Наступною класифікаційною одиницею є клас ландшафтів, який об'єднує ландшафти з однаковими морфоструктурними ознаками або одним типом природної зональності - горизонтальної або вертикальної. За відношенням до морфоструктур вищого порядку - рівнин та гір -виділяють рівнинний та гірський класи ландшафтів. Для першого хара­ктерний горизонтальний тип природної зональності, для другого - вер­тикальний.

Класи ландшафтів поділяються на підкласи ландшафтів відповід­но до ярусної диференціації ПТК у горах і на рівнинах. Клас рівнинних ландшафтів поділяють на підкласи ландшафтів низовин і ландшафтів височин, клас гірських ландшафтів - на підкласи низькогірних, серед-ньогірних та високогірних.

Класи і підкласи ландшафтів поділяються на групи ландшафтів відповідно до типу водно-геохімічного режиму, який визначається співвідношенням атмосферного, ґрунтового і натічного зволоження, ступенем дренованості. Виділяють груп» елювіальних, напівгідромор-фних і гідроморфних ландшафтів. В класифікації ландшафтів України таксон "група" відсутній. Класи і підкласи ландшафтів поділяються на типи ландшафтів за грунтово-біокліматичними або зональними ознаками: певним співвід­ношенням тепла і вологи, яким зумовлюється зональний розподіл типів грунтово-рослинного покриву. Розрізняють тундровий, тайговий, лісо­степовий, степовий та іншітипи рівнинних ландшафтів. В класифікації ландшафтів України виділяють три типи рівнинних ландшафтів відпо­відно до трьох природних зон: 1) мішаних лісів; 2) лісостеповий; 3) степовий. Всі вони належать до групи елювіальних ландшафтів. Але, на погляд В.О.Ніколасва [222]. рівною мірою заслуговують виділення в якості типів болотні, лучні, солонцово-солончакові та інші інтразона-льні ландшафти.



З цим не можна погодитись, тому що інтразональні ландшафти завжди знаходяться в підпорядкованому положенні по відношенню до зональних ландшафтів і завжди несуть відбиток зональних умов, в яких вони сформувались. У класифікації ландшафтів України від 1982 року О.М.Маринич разом з колегами [183] виділяє в окремі типи ландшафтів заплавні ландшафти рівнин, заплавні ландшафти гір і приморські ландшафти, хоча і відзначає, що заплавам властиві риси зональності (мал. 3). Але на ландшафтній карті України 1997 року [184] ці ландша­фти, а також болотні масиви, вже виділені як роди в межах відповідних типів.

А.Г.Ісаченко [126, 135] вважає тип ландшафтів вищою одиницею класифікації, а клас ландшафтів - одиницею, що підпорядкована типу, хоча зберігає за ним теж саме значення і розрізняє рівнинний і гірський класи ландшафтів. З цим важно погодитись, не зважаючи на авторитет А.Г.Ісаченко. В межах Руської рівнини, наприклад, виділяють дев'ять ландшафтних зон (льодяну, тундрову, лісотундрову, тайгову, мішаних лісів, лісостепову, степову, напівпустельну і пустельну) [206], кожній з яких, природно, відповідає певний тип ландшафтів. Тобто саме в межах рівнин - морфоструктур вищого порядку - виділяються окремі типи ландшафтів, а не навпаки.

Стосовно гірських ландшафтів, то розподіл типів грунтово-рос­линного покриву відбувається в них не в горизонтальному, а у вертика­льному напрямку разом зі зміною температури і вологості повітря. Так, М.М.Рибін [292] відповідно до висотних поясів виділяє гірсько-пустельннй, гірсько-лісовий, гірсько-лучний та інші типи ландшафтів.

Типи ландшафтів поділяються на підтипи ландшафтів, які відо­бражують поступовість зональних переходів. Відповідно до поділу природних зон на підзони, В.О.Ніколаев розрізняє в лісостеповій зоні такі підтипи ландшафтів: лучно-лісовий (північно-лісостепова підзона), лісо-лучно-степовий (середньо-лісостепова підзона), лучно-степовий (південно-лісостепова підзона). В український класифікації лісостепо­вий тип рівнинних ландшафтів поділяють на широколистяно-лісовий (північний лісостеп), власне лісостеповий (середній лісостеп) і лучно-лісостеповий (південний лісостеп) підтипи, а степовий - на північно-степовий, середньо-степовий і південно-степовий підтипи [183].

Гірські типи ландшафтів поділяються на підтипи у відповідності з висотно-поясними відмінностями. Східно-Карпатський тип гірських ландшафтів поділяється на підтипи лісо-лучних остепненних, лучно-лісових, широколистяно-лісових, змішано-лісових і лучних (субальпій­ських) ландшафтів. Кримський гірський тип ландшафтів об'єднує під­типи лісостепових посушливих, змішано-лісових, широколистяно-лісових і лучних остепнених (яйлинських) ландшафтів [183].

Типи і підтипи ландшафтів поділяються на роди ландшафтів. Го­ловним критерієм вичленення роду В.О.Ніколаєв вважає генетичний тип рельєфу і виділяє дрібносопковий, плоскорівнинний давньоалювіа-льний та інші роди ландшафтів. О.М.Маринич із співавторами [185] головним критерієм вичленення роду ландшафтів вважає провінціальні відмінності, обумовлені відмінностями у континентальності клімату. Прикладом роду ландшафтів є поліські мішано-лісові ландшафти (від­повідно до поліської провінції зони мішаних лісів). А Г.І.Марцинкевич із співавторами [186] критерієм виділення роду ландшафтів вважають генезис ПТК і відносять до цього таксону моренно-зандрові ландшаф­ти, алювіально-терасові ландшафти і т. д. Ми додержуємося такого ж погляду на суть цієї класифікаційної одиниці.

Роди ландшафтів В.О.Ніколаєв поділяє на підроби ландшафтів відповідно до літологічних відмінностей поверхневих гірських порід і в роду степних давньоалювіальних ландшафтів розрізняє піщані, галеч­никові і лесово-суглинисті підроди ландшафтів.

І, нарешті, нижчою класифікаційною одиницею є вид ландшафтів. Види ландшафтів виділяють за спільністю комплексу ознак: походжен­ням і літологічним складом поверхневих відкладів; характером і глиби­ною залягання корінних порід; характером рельєфу; особливостями грунтів і рослинного покриву. Ландшафти одного виду характеризу­ються найбільшою кількістю загальних зональних ознак і максималь­ною схожістю генезису і структури. Але головними критеріями виді­лення видів ландшафтів є генезис та літологічний склад поверхневих відкладів і характер корінних порід. Саме від них залежать і рельєф, і грунти, і рослинність. У якості прикладу видів степових ландшафтів В.О.Ніколаєв приво­дить плоскохвилясті, давньоалювіальні, піщані і супіщані рівнини з рі-знотравно-червоноковильними степами на темно-каштанових грунтах, а також полого-хвилясті акумулятивні лесові плато з різнотравно-ковильними степами на чорноземах південних. В.С.Давидчук [82] виді­ляє у якості одного з видів мішано-лісових ландшафтів знижені, слабо-хвилясті моренно-воднольодовикові слабо розчленовані рівнини на па-леоген-неогеновому фундаменті, складені пісками різної потужності, що підстилаються валунними суглинками, з дерново-підзолистими пі­щаними грунтами під хвойними і хвойно-широколистяними лісами, частково розорані.

Таким чином, типологічною класифікацією ландшафтівє :

поділ ландшафтів на окремі групи у відповідності з певними типо- \

логічними ознаками. Основними типологічними класифікаційними • І категоріями ландшафтів являються: відділ, система, підсистема, | І клас, підклас, група, тип, підтип, рід, підрід, вид. \

Класифікація ландшафтів має велике організуюче значення як ос­нова для дослідження, картографування і наукового опису ландшафтів всієї Землі або якоїсь її частини. Велике і практичне (прикладне) зна­чення типологічної класифікації ландшафтів. Кількість конкретних ландшафтів на земній кулі повинна вимірюватися п'яти- або шестизна­чною цифрою. З практичною метою (наприклад, при оцінці природних умов для розвитку сільського господарства або для меліоративних чи природоохоронних заходів) буває надто складно і навіть недоцільно досліджувати та оцінювати кожний ландшафт окремо. Частіше виникає необхідність розробляти ті чи інші типові норми або заходи по відно­шенню до типових природних умов, тобто до деякої, по можливості не дуже великої кількості ландшафтних груп. Тут на допомогу і приходить класифікація, в якій безліч ландшафтів зведена в певну кількість видів, типів, класів і т.д. Можна очікувати, що типологічно близькі ландшаф­ти будуть володіти схожим комплексом природних умов і ресурсів і, в той же час, однотипно відкликатися на господарчий вплив.

3.3.3. Регіональна класифікація ландшафтів.Під терміном "ре­гіональна класифікація ландшафтів" або "ландшафтне районування" розуміють процес виділення, систематизації, описання і картографу­вання ландшафтних регіонів - індивідуальних територіальних одиниць різних рангів, на відміну від класифікації ландшафтів, яка передбачає виділення типологічних територіальних одиниць [133].

Принципи ландшафтногорайонування витікають із об'єктивних закономірностей територіальної фізико-географічної диференціації, у якій виділяють два типи -- зональний і азональний. Відповідно до двох типів диференціації ПТК виділяють два ряди ландшафтних регіонів -зональний і азональний. До зональному ряду відносяться ландшафтні зони, до азонального -ландшафтні країни, провінції, області і райони.

Вищою регіональною класифікаційною одиницею є фізико-географічна або ландшафтна країна. Ландшафтні країни виділяють за належністю до великих геоструктурних одиниць - геотектур 2-го по­рядку і мегаморфоструктур. Ландшафтній країні відповідає клас ланд­шафтів і певна система типів ландшафтів, оскільки кожну ландшафтну країну перетинає кілька ландшафтних зон. Ландшафтні зонивиділя­ють за співвідношенням тепла і вологи. Кожній з них відповідає лише один тип ландшафтів. Зони поділяють на ландшафтні підзони у відпо­відності із зміною співвідношення тепла і вологи всередині зони і кож­ній з них відповідає певний підтип ландшафтів.

Ландшафтні провінції виділяють як частини зони або підзони за ступенем континентальності клімату у зв'язку з віддаленістю від океа­нів і різним ступенем трансформації повітряних мас. Провінції поділя­ють на ландшафтні області у відповідності з відмінностями території за геологічною і геоморфологічною будовою. Області поєднують певні роди ландшафтів. І, нарешті, кожна область поділяється на ландшаф­тні райони - найменші регіональні таксономічні одиниці. Райони ви­діляють у зв'язку з місцевими відмінностями в рельєфі, грунтоутворю-ючих породах і грунтах. Райони поєднують певні види ландшафтів.

• Таким чином, регіональною класифікацією ландшафтів є по- \

діл ландшафтів на окремі групи у відповідності з певними індивіду- \ І альними ознаками. Основними регіональними класифікаційними: категоріями ландшафтів являються: країна, зона, підзона, провій- і : цім, область, район

. 4. Ландшафт як вузлова одиниця в ієрархи ПТК

У визначенні ландшафту, що було розглянуто у першому питанні теми, підкреслюється, що ландшафт є закономірно побудованою сис­темою локальних ПТК. З іншого боку, який у визначенні не згадується, будь-який ландшафт одночасно є частиною ПТК більшого рангу, тобто більших за розмірами і складніших за будовою регіональних ПТК - фі­зико-географічних районів, областей, провінцій і країн, які являють со­бою територіальне об'єднання або продукт інтеграції ландшафтів. Єд­ність цих двох особливостей просторової диференціації ландшафтів обумовлює його специфічне вузлове положення в ієрархії ПТК.

Існує дві основні закономірності просторової диференціації гео­графічної оболонки - зональність і азональність. Зональність зумовле­на нерівномірним територіальним розподілом тепла (сонячної радіації) і вологи (атмосферних опадів) і проявляється у послідовній зміні ПТК у горизонтальному або вертикальному напрямку. У якості зональних ПТК виділяють географічні пояси і природні зони. Ландшафт, як до­сить значна частина природної зони, несе в собі її риси і в цьому розу­мінні є зональним ПТК. Так, наприклад, зональними ознаками Димер-сько-Макаровського ландшафту, що розташований в межах зони міша­них лісів, є хвойно-широколистяні ліси і дерново-підзолисті грунти, які характерні лише для цієї зони. А зональними ознаками Трипільського ландшафту, що є сусідом Димерсько-Макаровського ландшафту, але розташований в межах лісостепової зони, є широколистяні ліси та опідзолені і типові чорноземи.

Азональність зумовлена різною тектонічною, геоморфологічною і літологічною будовою земної кори і проявляється у формуванні різних за розмірами і складністю будови ПТК в залежності від відмінностей тектонічної структури, рельєфу і гірських порід, незалежно від зональ­них особливостей території. У якості азональних ПТК виділяють фізи­ко-географічні країни, області і райони. Ландшафт є складовою части­ною фізико-географічного району і в цьому розумінні є азональним ПТК. Так, наприклад, Димерсько-Макаровський ландшафт сформував­ся на моренно-воднольодовикових відкладах, а Музичанський ланд­шафт, що є його сусідом і відноситься до тієї ж самої зони мішаних лі­сів, - на лесових відкладах. Відрізняються вони і за рельєфом. ♦

Ландшафт, таким чином, є продуктом формування і зональних, і азональних чинників і являється однорідним в зональному і азонально­му відношеннях. Ця властивість не притаманна жодному з більших за ландшафт ПТК, складовою частиною яких він являється.

Проте однорідність ландшафту в зональному і азональному відно­шеннях не виключає його внутрішню неоднорідність. Ландшафт є за­кономірно побудованою системою локальних ПТК. 1 оскільки ланд­шафт розчленовується на різні фації, урочища і місцевості (див. тему № 4), він, звичайно, є внутрішньо неоднорідним. Ця неоднорідність обу­мовлюється виключно азональними факторами - поділом території на окремі ділянки, що відрізняються за рельєфом і літологічним складом гірських порід. Проте окремі морфологічні частини ландшафту (фації, урочища і місцевості), як відмічав В.Б.Сочава [298], не дають повної уяви про місцеву структуру географічного середовища і в силу цього не можуть розглядатися як основні таксономічні одиниці в ландшафтній ієрархії. В мозаїці фацій або урочищ ландшафту можна зустріти такі, що не типові для даного регіону. Лише всі урочища або фації ландшаф­ту, що взяті у сукупності, тобто як єдиний ландшафт, дають цілісну уяву про фізико-географічну специфіку тій чи іншої території.

Приклад, що підтверджує ствердження В.Б.Сочави, знайти неваж­ко. Так, в Димерсько-Макаровському ландшафтісеред характерних для Українського Полісся урочищ моренно-воднольодовикової рівнини зу­стрічаються урочища лесової рівнини іопідзоленими чорноземами, що не характерні для зони мішаних лісів, але є домінуючими для північної частини лісостепової зони [170]. В той же час у лісостеповому Трипіль­ському ландшафті серед домінуючих урочищ лесової рівнини з типо­вими чорноземами зустрічаються урочища моренно-воднольодовикової рівнини, що не характерні для лісостепової зони і сформувались біля межі з Поліссям внаслідок впливу талих льодовикових вод [138].

Такої ж думки притримувався і М.А.Солнцев, якій відмічав, що окремі фації і урочища не оригінальні в тому розумінні, що генетично сходні одиниці побудовані, в цілому, однаково і багато разів повторю­ються у'ландшафті [296]. Ця обставина має дуже велике значення, оскі­льки дає можливість вивчати не всі конкретні фації або урочища, а ли­ше окремих представників із кожного типу, що зустрічаються в даному ландшафті. При вивченні більших за ландшафт регіональних одиниць, навпроти, необхідно застосовувати індивідуальний підхід, а типологіч­ний підхід грає вторинну роль або практично втрачає значення. Проте маючи справу з ландшафтами, потрібно звертати увагу як на індивідуа­льні риси кожного з них, так і на типологічні особливості різних груп ландшафтів, у які вони поєднуються. При вивченні ландшафту, таким чином, у найбільшій мірі поєднується обидва підходи до вивчення ПТК: і "зверху" (дедуктивний) - тобто від загального до окремого, і "знизу" (індуктивний) - від окремого до загального.

Основнівластивості ПТК, їх структура, функціонування, динаміка, еволюція найбільш повно розкриваються при дослідженні ландшафтів. В комплексах цього рангу можна прослідкувати складні і різноманітні потоки речовини і енергії і між вертикальними, і між горизонтальними системами географічних зв'язків. Але, якщо первинною ланкою для аналізу вертикальних зв'язків слугує фація, то горизонтальні зв'язки можна виявити лише при дослідженні ландшафту як цілого [135].

Ландшафт, таким чином, займає вузлове положення на стику ПТК регіональної і локальної розмірностей. Він є завершальною ланкою в регіональній диференціації і вихідним об'єктом для аналізу локальних ПТК, що його складають. Звідси слідує наступне визначення:

основною, вузловою одиницею в ієрархічній структурі ПТК є •

ландшафт. Це пояснюється тим, що ландшафт, з одного боку, є :

складовою частиною більших за розмірами і складніших за будовою ' І регіональних ПТК - фізико-географічних районів, областей, провін- ' : цій і країн, які являють собою територіальне об 'єдна?іня або про- '• І дукт інтеграції окремих ландшафтів. А з іншого боку, ландшафт \ '• сам складається із менших за розмірами і простіших за будовою

локальних ПТК - місцевостей, урочищ, фаиій.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал