Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Модель інвестиційної поведінки підприємства у ринковому середовищі




У теорії інвестицій важливе місце належить дослідженню проблеми інвестиційної поведінки підприємства та його моделюванню з урахуванням дій різноманітних факторів внутрішнього і зовнішнього середовища. Вивчення специфіки формування інвестиційної поведінки підприємства є необхідною умовою вироблення ефективних управлінських рішень в системі інвестиційного менеджменту.

Модель інвестиційної поведінки характеризує теоретичну концепцію системи мотивації суб’єктів господарювання, яка спонукає їх до здіснення інвестиційної діяльності на всіх її етапах та у всіх її формах.

Теорія інвестиційної поведінки підприємства основана на припущенні, що кожний суб’єкт господарювання веде себе раціонально і намагається максимізувати ефект своєї інвестиційної діяльності.

При аналізі інвестиційної поведінки підприємства мотиви спонукання до інвестиційної діяльності підрозділяють на дві групи - неекономічні та економічні.

Неекономічні мотиви прийняття рішень носять, зазвичай, індивідуальний характер і визначається місією та стратегією підприємства, складом персоналу і т.д. Неекономічні мотиви відносно до економічних носять звичайно підпорядкований характер, хоча на окремих етапах розвитку підприємства деякі з неекономічних мотивів можуть придбати пріоритетне значення. В системі неекономічної мотивації прийняття інвестиційних рішень пріоритетну роль відіграють соціальні, екологічні, інноваційні, етичні та політичні мотиви.

Економічні мотиви спонукання підприємств до інвестиційної діяльності, пов’язані з дією загальних економічних законів, мають уніфікований характер для підприємств різних сфер діяльності, форм власності, організаційно-правових форм і т.п.

Основу економічної мотивації інвестиційної поведінки підприємства визначає рівень чистого прибутку (чистий прибуток - прибуток за мінусом податків та інших платежів), який зіставлений з нормою відсотку на кредитному ринку. Підприємство, прагнучи до максимізації чистого прибутку, буде вкладати капітал у нові проекти до тих пір, доки чистий прибуток від їх реалізації буде перевищувати вартість кредитних ресурсів. Таким чином, чистий прибуток є важливішим спонукальним мотивом здійснення інвестицій.

Однак рівень чистого прибутку залежить від рівня інвестиційних ризиків і, крім того, очікувана до отримання в наступному періоді сума чистого інвестиційного прибутку має бути приведена до теперішньої вартості.

Норма відсотку на кредитному ринку визначає вартість запозиченого капіталу. У той же час для здійснення інвестиційної діяльності залучається не тільки запозичений капітал, але й власний капітал. У цьому випадку базою порівняння виступає не норма позикового відсотку, а й середньозважена вартість капіталу, який залучається як інвестиційний ресурс.



З урахуванням розглянутих міркувань відрізняють декілька типів мотивації поведінки підприємства.

1. Мотивація накопичення власних інвестиційних ресурсів пов’язана з психологічними особливостями індивідуумів. Якщо відсутні реальні можливості ефективного інвестування, індивід схильний накопичувати (зберігати) отримані кошти.

Однак психологічна прихильність до заощаджень, тобто до накопичення капіталу як інвестиційного ресурсу, реалізується при наявності певних передумов.

Однією з таких передумов є рівень доходів, отриманий від основної операційної діяльності. Чим вище доход, тим більше можливостей у підприємства, задовольнивши поточні потреби, сформувати заощадження. Слід також зауважити, що самі собою збереження новий доход не створюють, для цього вони повинні бути задіяні в інвестиційному процесі.

Другою з передумов є норма відсотку. Підприємство, при відомій поточній нормі відсотку, оптимізує розподіл своїх доходів у часі, відповідно споживаючи або накопичуючи їх як інвестиційний ресурс. При цьому норма відсотку формує два різних механізми мотивації накопичення:

  • зниження норми відсотку на фінансовому ринку стимулює негайне споживання доходів, а її підвищення - ріст заощаджень;
  • підвищення норми відсотку приводить до зростання майбутніх доходів, тому менша використана в інвестиційному процесі сума заощаджень може принести великий майбутній доход, і цим надається можливість збільшити поточне споживання.

2. Мотивація використання накопиченого капіталу в інвестиційному процесі. В інвестиційній теорії тривалий час панувала думка про те, що всі заощадження суб’єктів господарювання автоматично перетворюються в інвестиції у найближчому майбутньому. Однак заощадження не завжди дорівнюють інвестиціям.



Нерівність цих показників визначається тим, що заощадження крім потенційної можливості бути використаними в інвестиційному процесі мають ще одне альтернативне застосування. Вони у формі запасу грошових коштів і окремих видів товарно-матеріальних цінностей можуть служити страховим резервом господарської діяльності підприємства, забезпечуючи їх ліквідність.

Розподілення заощаджень на цілі інвестування і забезпечення ліквідності пов’язане з двома поняттями - «схильність до інвестування» і «перевага ліквідності».

З урахуванням викладеного можна зробити висновок, що надлишок заощаджень визначає страховий запас ліквідності підприємства:

 

Заощадження - Інвестиції = Запас ліквідності.

Визначальним спонукальним мотивом перетворення заощаджень підприємства в інвестиції є здатність накопиченого капіталу, який залучається в інвестиційний процес, генерувати інвестиційний прибуток. З розширенням обсягу використання заощаджень в інвестиційному процесі норма інвестиційного прибутку має тенденцію до зниження, що пов’язане з продуктивністю капіталу, яка зменшується. Однак цей загальний економічний закон на рівні окремих підприємств у певні періоди їх функціонування може мати безліч виключень. Іншими словами, норма інвестиційного прибутку підприємств може змінюватися у досить значному діапазоні, що зумовлює різний ступінь інтенсивності процесу перетворення їх заощаджень в інвестиції.

Важливішим критерієм ефективності реалізації заощаджень в інвестиційному процесі виступає ставка відсотку, який формується на фінансовому ринку. Для того, щоб заощадження підприємства використовувалися як інвестиційний ресурс, норма інвестиційного прибутку повинна перевищувати усталену ставку відсотка на фінансовому ринку. Таким чином, ставку відсотку можна розглядати як середню ціну (винагороду) за відмову підприємства від використання заощаджень як запасу ліквідності та їх трансформацію в інвестиції.

Вище був розглянутий мотиваційний механізм реалізації власних заощаджень підприємства в інвестиційному процесі. Разом з тим, інвестиції підприємства можуть формуватися і за рахунок використання позикового капіталу. У цьому випадку критерієм ефективності залучення позикового капіталу виступає різниця між рівнем очікуваного інвестиційного прибутку і ставкою відсотку на кредитному ринку. Низька ставка відсотку на кредитному ринку інтенсифікує процес інвестицій підприємства за рахунок залучення позикового капіталу і навпаки.

3. Мотивація альтернативного здійснення реальних або фінансових інвестицій характеризується найбільш складним механізмом, тому що пов’язана з дією різноманітних економічних і неекономічних факторів.

Зі збільшенням ставки відсотку на фінансовому ринку мотивація вкладення капіталу в реальні капітальні активи зменшується. З цієї причини підприємство віддає перевагу зниженню обсягів реального інвестування. І навпаки, якщо ставка відсотку проявляє тенденцію до зниження, мотивація реального інвестування збільшується.

У той же час ріст ставки відсотку сприяє збільшенню чистого прибутку в фінансовому інвестуванні підприємства (депозитні вклади, облігації, векселі і т.п.).

Ці фактори, що конкурують, визначають вибір найбільш підходящого варіанту інвестування: реального чи фінансового.

За умови незмінності ставки відсотку обсяги реального і фінансового інвестування підприємств у значній мірі визначаються рівнем ділової активності товарного і фінансового ринків, який прогнозується. Якщо підприємство очікує, що через погіршення кон’юнктури очікуваний операційний прибуток знизиться, воно краще скоротить обсяги реального інвестування. Аналогічний механізм мотивації здійснення фінансових інвестицій, який пов'язаний з динамікою кон’юнктури фінансового ринку.

Важливим фактором мотивації здійснення реальних інвестицій виступає інтенсивність амортизаційних потоків підприємства. Це пов’язано з реалізацією важливішої функції реальних інвестицій - забезпеченням відтворення основних засобів, що амортизуються. Чим інтенсивніше амортизаційний потік підприємства, тим більший обсяг капіталу повинен інвестуватися у реальні капітальні активи для підтримки виробничого потенціалу підприємства. В цих умовах реальне інвестування набуває пріоритету перед фінансовим інвестуванням.

Активацію фінансового інвестування викликає відсутність у підприємства ефективних реальних інвестиційних проектів, що вимагають невідкладної реалізації. У цьому випадку надлишковий запас ліквідності залучається в інвестиційний процес з метою ефективного використання шляхом вкладень у різноманітні фінансові інструменти.

Визначну роль в альтернативності виборі підприємством реальних або фінансових інвестицій відіграють і різні інституціональні фактори - екологічні, соціальні, іміджеві.

4. Мотивація здійснення внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Під внутрішніми інвестиціями треба розуміти вкладання коштів у капітальні матеріальні і нематеріальні активи власного підприємства, а під зовнішніми інвестиціями - усі види вкладання коштів в інші підприємства.

Мотивація здійснення внутрішніх інвестицій визначається місією і стратегічними цілями розвитку підприємства. Здійснення таких інвестицій носить пріоритетний характер по відношенню до зовнішніх інвестицій.

Головним мотиваційним механізмом зовнішніх інвестицій є рівень чистого інвестиційного прибутку, який повинен бути не нижче, ніж за внутрішніми інвестиціями.

Разом з тим, мотиваційний механізм здійснення зовнішніх інвестицій повинен враховувати і інші фактори.

Так, пряме вкладення коштів у реальні активи інших підприємств може переслідувати цілі диверсифікації операційної діяльності чи забезпечення формування замкненого технологічного або комерційного ланцюга (вкладення капіталу у підприємства-постачальники сировини, а також у підприємства, які забезпечують збут готової продукції). Дані фактори тісно пов’язані із стратегічними цілями розвитку підприємства.

Одним з варіантів реалізації цих же стратегічних цілей є придбання контрольного пакету акцій підприємств-суміжників. Таке фінансове інвестування дозволяє вирішувати стратегічні задачі з меншими витратами капіталу, ніж пряме реальне зовнішнє інвестування.

І нарешті, важливим фактором здійснення зовнішніх інвестицій є диверсифікація інвестиційного ризику. Відволікання частини капіталу, що інвестується, від основного бізнесу для зниження рівня ризику є вагомим спонукальним мотивом здійснення зовнішніх інвестицій.

5. Мотивація альтернативного здійснення інвестицій на вітчизняному і іноземному ринках. Мотиваційний механізм інвестування на вітчизняному і іноземному ринках базується на порівняльних перевагах, які можуть бути отримані підприємством при експорті прямих іноземних інвестицій. У системі цього мотиваційного механізму виділяють дві групи стимулів, пов’язаних з економічними і позаекономічними причинами.

Головними економічними стимулами здійснення підприємством експорту прямих іноземних інвестицій є:

  • намагання отримати більш високий прибуток;
  • диверсифікація інвестиційного і комерційного ризиків;
  • мінімізація податкових виплат.

 

Реалізація економічних переваг прямого іноземного інвестування підприємства пов’язана з:

- більш пільговою системою оподаткування;

- можливостями зменшення транспортних витрат за рахунок компактного

розміщення джерела сировини і ринків збуту;

- скорочення витрат на оплату персоналу за рахунок наявності більш дешевої робочої

сили;

- отриманням монопольних переваг виробництва і реалізації нової продукції;

- попередженням можливих коливань валютних курсів.

Зовнішньоекономічними причинами, що посилюють стимули здійснення прямих іноземних інвестицій, є:

  • політична стабільність в країні імпортера капіталу;
  • високий рівень державної підтримки іноземних інвестицій (державних гарантій, державного страхування інвестицій, усунення подвійного оподаткування і т.п.);
  • більш висока ступінь розвитку інвестиційного права;
  • процеси глобалізації і транснаціоналізації;
  • технологічне лідерство тощо.

 

Модель інвестиційної поведінки підприємства визначає лише мотиваційний механізм здійснення інвестицій. Ця мотивація суттєво посилюється або стримується проявом окремих макроекономічних факторів. Характер впливу цих факторів пояснюється у табл. 1.1.

 

Таблиця 1.1.

Характер впливу окремих макроекономічних факторів

на інвестиційну активність підприємства

 

  Підвищує інвестиційну активність підприємства     Знижує інвестиційну активність підприємства
  1. Ріст схильності до заощаджень 2. Зниження норми переваги ліквідності. 3. Зниження ставки відсотку на фінансовому ринку 4. Інтенсифікація темпів технологічного процесу 5. Зниження темпів інфляції 6. Ріст ділової активності у циклічному процесі економічної динаміки 7. Високий рівень конкуренції, розвитку інфраструктури інвестиційного ринку 8. Сприятливий інвестиційний клімат     1. Ріст схильності до споживання 2. Ріст норми переваги ліквідності 3. Ріст ставки відсотку на фінансовому ринку 4. Сповільнення темпів технологічного процесу 5. Зростання темпів інфляції 6. Зниження ділової активності у циклічному процесі економічної динаміки 7. Низький рівень конкуренції, розвитку інфраструктури інвестиційного ринку 8. Несприятливий інвестиційний клімат  

 

Реалізація моделі інвестиційної поведінки підприємства потребує здійснення прогнозних розрахунків значної кількості показників - інвестиційного прибутку, відсоткової ставки, темпів інфляції, цін на окремі товари і т.п. Ефективне здійснення цих прогнозних розрахунків пов’язано з «гіпотезою раціональних очікувань».

Відповідно до даної гіпотези визнається, що суб’єкти господарської діяльності засновують свої прогнози окремих показників не тільки на минулій, але і й на доступній їм поточній інформації. Кожний суб’єкт господарської діяльності буде самостійно оптимізувати свій прогноз, який базується на доступній йому інформації, що є одним із проявів раціональної економічної поведінки.

 


.

mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал