Комунікативний поворот у філософії 20 ст.

ХХ ст. – це період дискредитації етики. Раціоналізм, який, як не парадоксально це звучить, сам зумовив “кризу розуму”, вплив ірраціоналістичних тенденцій, “смерть Бога”, нігілізм, став причиною руйнування моральних цінностей, в першу чергу релігійних, що призвело до історичних катаклізмів (фашизм, сталінізм, революції, громадянські війни, тоталітарні режими, колоніальні війни, Хіросіма та Нагасакі, ядерний шантаж, смерть, голод та ін.). Людина стає нечутливою до зла, розмиваються самі критерії добра та зла, нівелюються моральні принципи, під вивіскою моралі можуть бути виправдані будь-які злочини, включаючи знищення мільйонів людей. Розвиток науково-технічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на Землі, потребує внесення коректив у сферу ціннісних орієнтацій суспільства, в мотиваційну сферу особистості, у способи регулювання соціальних конфліктів.

Новий етап соціальної філософії у ХХ ст. - комунікативна філософія (К.Апель, Ю.Габермас). Базовий принцип як філософії комунікації ХVІІІ – ХХ століть, так і особливо комунікативної філософії кінця ХХ – початку ХХІ ст. – принцип " цінності Іншого" в різних комунікативних структурах, у яких під Іншим розуміється людина, соціальна група, суспільство в цілому, природа, культура, історія тощо, дасть людству можливість подолати ті виклики, які несе сучасний етап розвитку людства. Саме принцип " цінності Іншого" в комунікативній філософії став основою формулювання іншого принципу комунікативної філософії (етики) – " принципу відповідальності за Іншого".

найвідомішими у філософському світі прихильниками універсальної етики, є представники т. зв. «етики дискурсу», до яких у першу чергу відносять сучасних німецьких філософів Карла-Отто Апеля та Юргена Габермаса. Етика дискурсу виходить з необхідності досягнення консенсусу у взаємодії людей, медіумом якого є дискурс, який у нормах аргументації вже містить всі необхідні засоби досягнення консенсусу. «принцип дискурсу» і підкреслює значення дискурсу як основоположного критерію для легітимації норм: норми тільки тоді мають значення, коли вони знаходять (чи можуть знайти) згоду всіх зацікавлених учасників практичного дискурсу. Відповідно “лише ті норми, практики, проекти можуть претендувати на легітимність (за умови знання їхніх наслідків та побічних наслідків), які без примусу визнаватимуться в процесі аргументації усіма можливими учасниками дискурсу”. В етиці дискурсу в основі моральних рішень лежить не консенсус відносно взаємної вигоди окремих учасників, а консенсус в межах всього універсуму воль.

На думку Апеля суть морального розвитку людства якраз полягає у здатності, при утворенні морального судження, виділити та універсалізувати ідею взаємної поваги людських інтересів. Всі попередні спроби формулювання головного принципу моральності («золоте правило моральності», категоричний імператив Канта), на його думку, були інтуїтивним вгадування тих начал, що лежать в основі дискурсивного принципу, але кожен з них мав свої недоліки.

Визначаючи важливість реальної комунікації, Апель наголошує її недостатність: залишається невирішеним питання, пов'язане з критеріями аргументації. Адже в суспільстві можуть бути обмеження для раціональної аргументації (нерівність відносин учасників обговорення, зумовлена їхнім місцем у суспільстві, всілякі примуси тощо, що перекручують комунікацію), які можуть стати підвалиною для хибної згоди. До того ж реальна комунікація має конкретні просторово-часові обмеження, а тому не може претендувати на все загальність і об'єктивність отриманих результатів.

З огляду на це Апель висуває вимогу " встановити якнайповніше необхідні умови для людської аргументації". Тому подальшим його кроком є запровадження поняття " трансцендентальної ", або " ідеальної ", комунікації, що витлумачується як необмежена комунікативна спільнота. Ідеальна (трансцендентальна) комунікація уявляється як така абсолютна інстанція, що задає достеменність і об'єктивність смислу і значущість згоди, отже, достеменність і значущість комунікації взагалі.

Поняття трансцендентальної комунікації Апеля значною мірою дотичне до відповідного поняття " ідеальна комунікація" Ю. Габермаса, який, подібно до Апеля, висуває на місце трансцендентального суб'єкта суспільство, або " самоконституюючий рід". Однак поняття роду у Габермаса так само амбівалентне, як і поняття комунікативної спільноти у Апеля. З одного боку, він виходить з реального існуючого суспільства, з іншого — звер-тається до ідеалу суспільних відносин. Останній, як і у Апеля, зводиться до інтерсуб'єктивної взаємодії індивідів і припускає досягнення істинної згоди учасників комунікації. Істинна згода, в свою чергу, потребує від учасників дискусії здатності відрізняти буття від видимості, сутність під явища, існуюче від належного, щоб бути компетентним у питаннях, які обговорюються.

Однак істина, згідно в якою тільки'й можна мислити істинну згоду, спроможна затвердитись, за Габермасом, лише тоді, коли одночасно апріорі існує необмежене наявністю комунікативне співтовариство. Тому поняття роду у Габермаса також доповнюється поняттям " ідеальної комунікації", яке має той самий сенс, що й " трансцендентальна комунікативна спільнота" у Апеля.

Ідея ідеальної мовленнєвої комунікації має стати, за Габермасом, критичним масштабом реально досягненої згоди, щоб фактична згода піддавалася сумніву, критичному перевірюванню на істинність. Ця вимога є достатнім індикатором істинного взаєморозуміння.

Які ж контури " ідеальної комунікації"? Габермас наводить такі дефініції цієї категорії: " Згідно з відмінністю між істинною та хибною згодою ідеальною ми називаємо мовленнєву ситуацію, в якій комунікація не перекручується не тільки зовнішнім випадковим впливом, а й примусом, що задається самою структурою комунікації".Ідеальні умови комунікації, за Габермасом, такі:

а) Кожний може проблематизувати будь-яке твердження;

б) кожний може виступати в дискурсі з будь-яким твердженням;

в) кожний може висловлювати свої погляди, бажання, потреби.

Ніхто з тих, хто бере участь у дискурсі, не має зазнавати (як внутрішніх, так і зовнішніх) перешкод у вигляді зумовленого відносинами панування примусу використовувати свої, встановлені в першому й другому пунктах, права.

Отже, ідеальна комунікація, або ідеальний дискурс, характеризується такими чинниками: усі учасники комунікації є в принципі рівноправними, жоден аргумент не треба виключати, і ніхто не повинен зазнавати перешкод чи якихось інших відвертих або прихованих утисків влади використовувати свої мовленнєві акти, останньою інстанцією має бути лише " своєрідний невимушений примус вагомішого аргументу".