Людина як предмет філософських досліджень

Проблема людини - її сутності, походження, можливостей і перспектив, сенсу буття - здавна хвилювала мислителів. Дуже гостро вона стоїть і в наш час, коли вирішується подальша доля людини і людства.

1. Філософія досліджує людину із людини і в людині, досліджує її як таку, що належить царині духу, наука ж досліджує людину як таку, що належить царині природи, тобто поза людиною, як об’єкт.

2. Проблема людини не займає в філософії якогось окремого місця, а пронизує усе предметнє поле філософії.

3. Людина розглядається в філософії системно, цілісно.

4. На кожному етапі свого розвитку філософія акцентує увагу на певному колі проблем людини, виробляє своєрідну теоретичну модель людини і впроваджує специфічні принципи дослідження людини.

5. Оскільки філософія досліджує людину як багатомірний та багаторівневий феномен, то жодна окрема концепція, яка є в історії філософії, не може визнаватися у якості універсальної. Кожний із типів антропології треба розглядати в історичному контексті і у внутрішньому взаємозв’язку

1. Ставиться і обмірковується вже у філософії давнього світу, але не як самостійна проблема, а в зв‘язку з обміркуванням етико-політичних питань. В античності вже у Платона та Аристотеля визначаються специфічні ознаки людини – вона є розумною і політичною твариною. Від Платона бере початок дуалістична традиція протиставлення тілесного і духовного в людині.

2. В середньовічній філософії як божественне творіння, що займає проміжне місце між тваринами і Богом, як істота, що має розум і свободну волю і може розрізняти добро і зло, але доля якої визначена божественим провідінням. Дуалізм тілесного і духовного набуває характеру дихотомії духа і плоті. Дух – божествений початок, а плоть – гріховний, тварний.

3. В епоху Відродження відбувається обожнення людини, вона змальовується як якийсь смертний Бог. Головним в люині вважається здатність до творчості. Відбувається виправдання тілесного початку людини. Відроджується античній ідеал гармонійного розвитку людини. ()

4. В Новий час відбувається раціоналізація людини. Від cogito ergo sum Декарта вже не Дух, а розум сприймається як головний початок в людині і верховний суддя у вирішенні усіх людських справ. Поширюються механістичний і натуралістичний підходи у тлумаченні людини. (Декарт)

5. В Німецька Класична Філософія утверджується об‘єктивізм і абстрактність у розумінні людини і її сутності. Впроваджується принцип діяльності як засадний для розуміння людини. (Кант, Гегель)

6. В марксизмі долається абстрактність у розумінні людської сутності: Сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду у своїй дійсності вона є сукупністю суспільних відносин. Новий підхід до виявлення специфікі людини – через виявлення специфіки її буття в світі. Впроваджується принцип практики у розуміння людини – людина це істота, для якої властиве практично-перетворювальне ставлення до світу. (Маркс, Фром?)

7. Від С. К‘єркегора бере початок екзистенціалістський напрямок розглядання людини як істоти приреченої до свободи. (Сартр)

8. Від Шопенгауера та Ніцше бере початок ірраціоналістичний напрямок розглядання людини як вольової істоти.

9. У філософії ХХ століття відбувається антропологічний поворот і утверджується плюралізм (в філософії означає «доктрина множинності», згідно з якою існує кілька незалежних основ буття чи істинного знання,) у розгляданні людини.