Література 6 страница

4.новели про митців

Оповідання про митців, трактування в них теми мистецтва і митця.

«Я стою між двох світів...», писав Т. Манн. Наскрізні теми творчості Т. Манна - це «взаємини художника і бюргера» (тобто проблема протистояння мистецтва та світу банального життя); осмислення кризи гуманістичної культури й напружений пошук засобів її подолання та ін.

Одна з найулюбленіших новел Т. Манна — «Тоніо Креґер» (1903). Критики вважають її програмним твором письменника, адже в ній вустами головного героя, наділеного багатьма автобіографічними рисами, він відкрито висловив власне творче кредо й розуміння мистецької вдачі.

Зображений у новелі письменник Тоніо Креґер - «напівбюргер-напівмитець». Це спричинює його подвійне відчуження і від світу мистецтва, для якого він «надто» бюргер, і від світу обивателів, в якому до нього ставляться як до підозрілого дивака, а одного разу навіть приймають за злочинця. Та й у внутрішньому своєму світі Тоніо не знаходить спокою. «Бюргерську» частину його душі приваблюють прості втіхи обивательського світу, однак «мистецька» її частина потребує повної самовіддачі. Відтак він, скоряючись суворій дисципліні творчої праці, відмовляється від звичайного людського щастя. Символічним уособленням привабливого бюргерського життя, про яке мріє, але яке не може собі дозволити герой-митець, виступає пара пересічних обивателів - Ганс Гансен та Інга Гольм.

хнє життя схоже на граціозний танок - легкий, природний, позбавлений мук творчості, величезної духовної напруженості й виснажливої творчої праці. Тоніо навіть трохи заздрить цій життєрадісній і гармонійній парі. Втім, він залишається вірним своєму покликанню. А потяг до «бюргерського життя» переплавляється у його серці на любов до людей обивательського світу, ту любов, що наповнює вітрила його мистецтва силою людяності, надає його творам душевної теплоти та духовної значущості.

Розмірковуючи над любов'ю до життя, Тоніо підкреслює: «... коли з літератора щось і може зробити поета, то це якраз моя міщанська любов до всього людського, живого, звичайного. Від неї походить вся доброта, весь гумор, і мені навіть здається, що це і є та любов, про яку в Святому Письмі сказано, що людина може говорити мовою людською і ангельською, та без любові голос її однаково буде лише гудінням міді та брязкотом кімвала».

Іншим боком проблема взаємин митця із «життям» повертається у новелі «Смерть у Венеції» (1911), яка здобула славу шедевра світової літератури XX ст. Тут розповідається трагічна історія митця Ґустава Ашенбаха, що знехтував своїм мистецьким покликанням й занурився у вир життєвої стихії. Уособленням краси життя для нього постає чотирнадцятирічний Тадзьо. Спочатку юнак впав в око письменнику як еталон досконалої вроди. Однак естетичне захоплення Ашенбаха швидко набуває характеру душевної прихильності, а згодом - пристрасті, котра повністю руйнує його особистість. Він зрікається всього, що досі було сенсом його життя - творчості з її щоденною каторжною працею, моральних засад, які він палко обстоював у своїх творах, зрештою, почуття власної гідності. Наприкінці новели Ашенбах справляє враження жахливої карикатури на самого себе - такого, яким він був до зловісної подорожі до Венеції.

Порівняйте фотографію прототипу Тадзя з описом юнака у новелі:

«... Тадзьо усміхнувся Ашенбахові: уста його поволі розтулилися, і на них заграла промовиста, довірлива, мила, відверта усмішка. То була усмішка Нарциса, що схилився над водою, глибока, чарівна, знадлива усмішка, з якою той простягав руки до відображення своєї власної вроди, - трохи гірка усмішка, бо його прагнення ніколи не здійсниться, ніколи він не поцілує в чудесні губи свою тінь, кокетлива, допитлива, ледь болісна, зачарована й чарівлива» (переклад Є. Поповича).

Смерть Ашенбаха ставить останню крапку в історії його падіння. Символічною паралеллю до духовного розпаду головного героя є пошесть холери у Венеції. Хвороба, що лютує у місті, яке Т. Манн сприймав як колиску ренесансної культури, символізує також крах гуманістичних традицій у Європі XX ст.

Перелом у творчості після 1 св війни

Як справжній патріот своєї Батьківщини, відомий німецький письменник Томас Манн боляче переживав події Першої світової війни і не менш боляче сприймав роль Німеччини у цій війні та подальшу непопулярність країни у світовому суспільстві. Цим і пояснявся інтерес митця до міжнародної та національної політики. А спробою німецького письменника-патріота виправдати свою країну в очах демократичного світу стали новели та есе часів війни, серед яких найбільш відомі «Роздуми аполітичного».

Фашистський переворот примусив Томаса Манна емігрувати. Саме в еміграції письменник зблизився з найбільш активними антифашистами. За часи Другої світової війни митець вів цикл радіопередач, яки призначалися спеціально для німецьких слухачів. У цих передачах Манн наголошував на тому, що невід’ємною частиною німецької культури є гуманістична мораль і що тільки вона здатна захистити свідомість співвітчизників письменника від впливу нацистської ідеології.

Одним з найвидатніших творів Томаса Манна по праву вважається новела «Смерть у Венеції», яка є засторогою людства від духовного занепаду. Головний герой новели – письменник Густав фон Ашенбах – людина, яка присвятила усе своє життя мистецтву, але позбавила себе усіх людських почуттів. Герой був впевнений, що для справжнього митця зайві будь-які почуття, достатньо спостерігати за тим, що діється навколо і відображати це у своїх творах. Ашенбаху довелося разом з іншими мешканцями Венеції переживати страшну епідемію холери, але і тут замість того, щоб боротися з хворобою, він просто спостерігав за тим, що відбувалося у місті. В результаті письменник гине від холери, а ось Венеція залишається такою ж прекрасною і непорушною. Та якщо й інші будуть ставитися до життя так, як і герой новели, загинути може не тільки людина і культура, а й увесь світ.

Ще одним яскравим твором є оповідання Томаса Манна «Маріо і Чарівник», яким у 1930 році письменник розпочав антифашистську тему у своїй творчості. Це оповідання – ствердження перемоги добра у його одвічній боротьбі зі злом.

Найвизначнішим твором Томаса Манна вважається роман «Будденброки», який одразу ж після виходу в світ став справжнім бестселером. Не менш відомі і такі твори письменника, як філософські романи «Доктор Фаустус» і «Чарівна гора», у яких засуджуються людські вади та возвеличується людська моральність.

Томас Манн, антифашист і гуманіст, істинний шанувальник мистецтва і талановитий митець, сказав прості і в той же час геніальні слова, яки швидко стали крилатим висловом: «Війна – це лише боягузлива втеча від проблем мирного часу».

6. роман чарівна гора

Зачарована гора (нім. Der Zauberberg) — філософський роман німецького письменника Томаса Манна, опублікований видавництвом С. Фішер у 1924 році.

Зміст

[показати]

Короткий опис[ред. • ред. код]

Роман присвячений становленню особистості простакуватого Ганса Касторпа, який навідує двоюрідного брата в санаторії Давоса й потрапляє під чари мікрокосмосу тих, хто " живе нагорі". Серед неповторної атмосфери декадансу й зачаєної смерті Ганс Касторп знайомиться з яскравими персонажами: паном Сеттембріні, адвокатом поступу й просвітництва, містичним єзуїтом Нафтою, екзотичним гедоністом Пепперкорном та магнетичною панею Шоша, втіленням любовного потягу. Тритижневі гостини Ганса затягуються на довгі роки, й зачароване поле Гори розриває лише несподіваний удар грому, провісник війни.

" Зачарована гора" — ключовий філософський роман німецької літератури ХХ сторіччя.

Томас Манн (з Вступу до " Зачарованої гори" для студентів Прінстонського університету", 1939 р.)

Історія написання[ред. • ред. код]

Гірська місцевість біля Давосу, місце дії роману

Приводом до написання роману були відвідини Томасом Манном дружини Каті Манн, що на той час перебувала в санаторії Давосу (нім. Waldsanatorium, Davos Platz, Dr. F. Jessen). За час свого тритижневого перебування в санаторії Томас Манн особисто познайомився зі щоденним життям " там, нагорі", про яке вже досить докладно знав з численних листів дружини. Спершу він мав намір написати сатиричну новелу, яка виглядала би як протилежність до новели " Смерть у Венеції" (1912).

Роботу над " Зачарованою горою" Томас Манн почав у 1913 році, перервавши навіть написання іншого роману " Сповідь афериста Фелікса Круля". Та Перша світова війна змусила його зупинити роботу. За роман він знову взявся лише в 1920 році. Попередньо запланована новела розрослася до двотомного роману, чи як жартома казав сам Томас Манн дещо " розтягнутого short story". У 1924 році роман вийшов друком у видавництві С. Фішер.

Деякі мотиви " Зачарованої гори" можна віднайти у ранньому оповідання Томаса Манна " Трістан", в якому Антон Кльотерйан везе свою хвору на сухоти жінку в гірський санаторій. Там він знайомиться з письменником Детлевом Шпінелем, який спонукає Габрієлу виконати на піаніно уривок з опери Вагнера " Трістан та Ізольда", хоча лікарі приписали пацієнтці уникати будь-яких хвилювань.

Зміст

Дія розгортається на початку XX сторіччя (у роки, що безпосередньо передували початку першої світової війни) у Швейцарії, в розташованому поблизу Давосу туберкульозному санаторії. Назва роману викликає асоціації з горою Герзельберг (Гріховна, або Чарівна, гора), де, згідно з легендою, мінезінгер Тангейзер провів сім років в полоні у богині Венери.

Герой роману, молодий німець на ім'я Ганс Касторп, приїжджає з Гамбурга в санаторій «Берггоф» відвідати свого двоюрідного брата Йоахіма ЦІМС, що проходить там курс лікування. Ганс Касторп має намір провести в санаторії не більше трьох тижнів, але до кінця наміченого терміну відчуває нездужання, що супроводжується підвищенням температури. У результаті лікарського огляду у нього виявляються ознаки туберкульозу, і за наполяганням головного лікаря Беренса Ганс Касторп залишається в санаторії на довший термін. З самого моменту приїзду Ганс Касторп виявляє, що час в горах тече зовсім не так, як на рівнині, а тому практично неможливо визначити, скільки днів, тижнів, місяців, років пройшло між тими чи іншими описаними подіями та який термін охоплює дію всього роману. У самому кінці роману, правда, говориться, що Ганс Касторп провів у санаторії в цілому сім років, але навіть цю цифру можна розглядати як певну художню умовність.

Власне кажучи, сюжет і події, які трапляються в романі, зовсім не важливі для розуміння його сенсу. Вони лише привід для того, щоб протиставити різні життєві позиції персонажів і дати автору можливість висловитися їх вустами по багатьом хвилюючим його проблем: життя, смерть і любов, хвороба і здоров'я, прогрес і консерватизм, доля людської цивілізації на порозі XX століття. У романі низкою проходять кілька десятків персонажів - в основному пацієнти, лікарі та обслуговуючий персонал санаторію: хтось одужує і покидає «Берггоф», хтось помирає, але на їх місце постійно надходять нові.

Серед тих, з ким Ганс Касторп знайомиться вже в перші дні свого перебування в санаторії, особливе місце займає пан Лодовіко Сеттембріні - нащадок карбонаріїв, масон, гуманіст, переконаний прихильник прогресу. При цьому, як істинний італієць, він пристрасно ненавидить Австро-Угорщину. Його незвичайні, часом парадоксальні ідеї, висловлені до того ж в яскравій, часто уїдливою формі, мають величезний вплив на свідомість молодої людини, яка починає почитати пана Сетгембріні як свого наставника.

Важливу роль в історії життя Ганса Касторпа зіграла і його любов до російської пацієнтці санаторію мадам Клавдії Шоша - любов, якої він в силу отриманого ним суворого виховання в кальвіністської сім'ї спочатку противиться всіма силами. Проходить багато місяців, перш ніж Ганс Касторп заговорює зі своєю коханою - це відбувається під час карнавалу напередодні великого посту і від'їзду Клавдії з санаторію.

За час, проведений в санаторії, Ганс Касторп серйозно захопився безліччю філософських і природничонаукових ідей. Він відвідує лекції з психоаналізу, серйозно студіює медичну літературу, його займають питання життя і смерті, він вивчає сучасну музику, використовуючи для своїх цілей новітнє досягнення техніки - грамзапис і т. Д. По суті справи, він вже не мислить свого життя на рівнині, забуває про те, що там його чекає робота, практично пориває зв'язку зі своїми нечисленними родичами і починає розглядати життя в санаторії як єдино можливу форму існування.

З його двоюрідним братом Иоахимом справа йде якраз навпаки. Він давно і наполегливо готував себе до кар'єри військового, і тому розглядає кожен зайвий місяць, проведений в горах, як прикру перешкоду на шляху здійснення життєвої мрії. У якийсь момент він не витримує і, не звертаючи уваги на застереження лікарів, залишає санаторій, надходить на військову службу і отримує офіцерський чин. Однак минає зовсім небагато часу, і його хвороба загострюється, так що він змушений повернутися в гори, але на цей раз лікування йому не допомагає, і він незабаром помирає.

Незадовго до цього в коло знайомих Ганса Касторпа потрапляє новий персонаж - єзуїт Нафта, вічний і незмінний опонент пана Сеттембріні. Нафта ідеалізує середньовічне минуле Європи, засуджує саме поняття прогресу і всю втілює в цьому понятті сучасну буржуазну цивілізацію. Ганс Касторп опиняється в деякому сум'ятті - слухаючи довгі суперечки Сеттембріні і Нафти, він погоджується то з одним, то з іншим, потім знаходить суперечності і в того, і в іншого, так що вже не знає, на чиєму боці правда. Втім, вплив Сеттембріні на Ганса Касторпа настільки велике, а вроджене недовіру до єзуїтів настільки високо, що він цілком стоїть на боці першого.

Між тим в санаторій на деякий час повертається мадам Шоша, але не одна, а в супроводі свого нового знайомого - багатого голландця Пеперкорна. Майже всі мешканці санаторію «Берггоф» потрапляють під магнетичний вплив цієї безумовно сильною, загадковою, хоча і дещо недорікуватою, особистості, а Ганс Касторп відчуває з ним якийсь спорідненість, адже їх об'єднує любов до однієї і тієї ж жінки. І це життя обривається трагічно. Одного разу невиліковно хворий Пеперкорн влаштовує прогулянку до водоспаду, всіляко розважає своїх супутників, ввечері вони з Гансом Касторпом п'ють на брудершафт і переходять на «ти», незважаючи на різницю у віці, а вночі Пеперкорн приймає отруту і вмирає, Незабаром мадам Шоша залишає санаторій - на Цього разу, мабуть, назавжди.

З певного моменту в душах мешканців санаторію «Берггоф» починає відчуватися якийсь неспокій. Це співпадає з приїздом нової пацієнтки - датчанки Еллі Бранд, що володіє деякими надприродними здібностями, зокрема вміє читати думки на відстані і викликати духів. Пацієнти захоплюються спіритизмом, влаштовують сеанси, до яких залучається і Ганс Касторп, незважаючи на дошкульні глузування і застереження з боку свого наставника Сеттембріні. Саме після таких сеансів, а може бути, і в результаті їхньої колишньої розмірений хід часу в санаторії виявляється порушеним. Пацієнти сваряться, раз у раз виникають конфлікти по самому незначного приводу.

Під час одного з суперечок з Нафтою Сеттембріні заявляє, що той своїми ідеями розбещує юнацтво. Словесна перепалка призводить до взаємних образ, а потім і до дуелі. Сеттембріні відмовляється стріляти, і тоді Нафта пускає кулю собі в голову.

І тут грянув грім світової війни. Мешканці санаторію починають роз'їжджатися по домівках. Ганс Касторп також їде на рівнину, напутствуемий паном Сеттембріні битися там, де близькі йому по крові, хоча сам пан Сеттембріні, схоже, в цій війні підтримує зовсім іншу сторону.

У заключній сцені Ганс Касторп зображений біжучим, повзучим, падаючим разом з такими ж, як він, молодими людьми в солдатських шинелях, що потрапили в м'ясорубку світової війни. Автор свідомо нічого не говорить про остаточну долю свого героя - повість про нього закінчена, а його життя цікавила автора не сама по собі, а лише як фон для розповіді. Втім, як наголошується в останньому абзаці, надії вижити у Ганса Касторпа невеликі.

Томас Манн - майстер інтелектуального роману

Німецька література XX століття знало двох братів Маннів - Генріха і Томаса. Проте більшої популярності в галузі літератури здобув саме Томас Манн, який став лауреатом Нобелівської премії з літератури 1929 року Карел Чапек залишив доволі емоційний портрет письменника: жорстокі риси, кощавий, до суворості прямий і щось по-хлоп'ячому відкрите в обличчі. Стиль творчості Томаса Манна - аналітико-інтелектуальний. В. Днєпров зауважив: " У його творах напружувалася загальна думка, образ переходив у думку, а думка - в образ. Опис, діалог, стиль, композиція розкривали у нього інтелектуальну тезу...".

Томас Манн - це найскладніший письменник XX століття. Складність його творчості викликана

кризою буржуазної думки. Він був досить суперечливою постаттю: як представник критичного реалізму, з одного боку, критикував буржуазну дійсність, а з другого, - шукав у ній елементи позитивного. Доба, у яку жив митець, ставила складні запитання: що коїться з людяністю; чи справді розум не всевладний.

Концепція людини Томаса Манна досить складна. Його завжди цікавили ірраціональні і навіть патологічні сторони людського " я". Саме тому герої його творів дещо незвичайні.

Томас Манн народився 6 червня 1875 року у старовинному портовому містечку Любеці на півночі Німеччини. Його батько Йоганн Генріх Манн був заможним торгівцем зерном і міським сенатором. Мати, уроджена Юлія де Сільва Брунс, була донькою німецького переселенця-плантатора з Бразилії, жінка музично обдарована. Саме такий змішаний тип дав можливість поєднатися у Томасі двом протилежностям: стриманість і повага до людської особистості, притаманні людині півночі, а також тонке відчуття і любов до мистецтва людини півдня. У родині Маннів було 4 дітей - два хлопчики і дві дівчинки. Дитинство хлопця було щасливим, він захоплювався музикою, живописом, літературою, відвідував реальну гімназію, але йому страшенно не подобалося вчитися. Писав вірші, п'єси, які ставив для своєї родини.

Згідно з сімейною традицією, дитина повинна була одержати у спадок підприємство по торгівлі зерном, проте після смерті батька від зараження крові у 1891 р. торговий бізнес довелося припинити. В 16 років Манн разом з родиною переїхав до

Мюнхена, який на той час, як і нині, був інтелектуальним і культурним центром Німеччини.

У Мюнхені юнак влаштувався працювати в страхову компанію, займався журналістикою і вирішив у подальшому стати письменником, беручи приклад зі свого старшого брата. Томас став вільним слухачем Мюнхенського університету з курсу історії і політекономії, але залишив навчання вирішив присвятити себе літературі. Влаштувався редактором у сатиричний щотижневик " Сімпліціссімус", у якому з'явилися його перші оповідання, що пізніше увійшли до збірки " Маленький пан Фрідеман" (1898 р.) У цих оповіданнях письменник з іронічною і в той же час сумною інтонацією зобразив хвилювання молодого художника, котрий у відчаї шукав сенс життя. Манн прагнув пізнати дух свого часу, здатність мистецтва і творчої особистості зрозуміти людську історію, що поєднала спільне та індивідуальне. На початку свого творчого шляху він визначив головний принцип своєї діяльності: " глибоко пізнавати і прекрасно втілювати". На його світогляд мали вплив два протилежні напрями. З одного боку, він вважав себе послідовниками класичних традицій Г. Лессінга, И. Гете, Ф. Шиллера, а з іншого, - його привабили сучасні філософські й мистецькі теорії А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. Вагнера, котрі, на його думку, визначили нові шляхи пізнання трагічного світу. Певний вплив на митця мали і німецькі реалісти, від них він взяв особливу меланхолійність і мрійливість героїв, що не могли знайти місця у буржуазному оточенні. Письменник також вивчив досвід російських реалістів Л. Толстого, І. Тургенєва, А. Чехова.

Для ранньої творчості Т. Манна характерне сплетіння критичних елементів і пошук власних ідеалів, його не задовольняло існування людини в капіталістичному світі, який порівняв з в'язницею, намагався знайти можливість виходу в інший простір - волю, творчість, красу. Життя буржуазної родини письменник показав у першому і найбільш відомому романі " Буддендроки", котрий мав автобіографічний характер і приніс авторові популярність та світове визнання. Роман " Будденброки" приніс авторові успіх та визнання. Вважалося, що це реалістичний твір. Саме за нього письменник у 1929 році став лауреатом Нобелівської премії. Роман розповідав про долю чотирьох поколінь любекського патриціанського роду. Основою сюжету стала історія про занепад і крах однієї торговельної фірми в Любеці. Використавши традиційну форму скандинавської сімейної саги, письменник надав творові епічних рис: в долі героїв простежувалася доля всієї буржуазної культури.

Ознаки сімейної саги:

- стереотипна побудова;

- картини сімейної ідилії довгі і монотонні;

- обіди та вечірки перетворили у певну сцену, де розігрувався спектакль;

- добрий та дотепний дідусь - патріарх клану;

- батько-педант та симпатичне жіноцтво тощо.

У романі Томас Манн переосмислив і перебудував ці ознаки, просто спародіювавши їх. У цьому і полягло новаторство німецького митця, який бездоганно відтворив картину деградації бюргерства. Томас Манн у своєму творі намагався знайти відповіді на запитання: що прийде на зміну агонізуючому бюргерству?

Підзаголовок роману - " Занепад однієї родини" - тлумачився як прояв деяких спільних біологічно-метафізичних закономірностей, але мав і соціальну характеристику: несумісність духовно витончених людей із грубою, агресивною дійсністю Німеччини, що вступила в епоху імперіалізму. У більш широкому плані " Будденброки" говорять про загальний занепад буржуазного суспільства, пронизаного почуттям вичерпаності колишніх форм життя.

Перше покоління героїв представив Йоганн Будденброк (Старший) та його дружина Антуанета Будденброк. Йоганові під час наполеонівської війни вдалося накопичити статки і забезпечити таким чином матеріальний добробут родини.

Друге покоління - це Иоганн Будденброк (Молодший) та Елізабет Будденброк (з роду Крегерів). Син продовжив справу батька, але не так успішно, як він.

Діти Иоганна та Елізабет - Тоні, Томас та Хрістіан - є представниками третього покоління родини Будденброків. Батько покладав всі надії на сина Томаса, який здавався бадьорим та енергійним лише зовні. На самоті він слабкий, в усьому сумнівався і вагався. Проте сподівався, що справу батька й діда зможе продовжити його син.

Четверте покоління родини представляв Ганно Будденброк - хворобливо вразлива дитина: " Я ніким не хочу бути. Я всього боюсь...". Він надто тендітний і боязкий, захоплювався музикою (надихала мати). Хист скрипаля і композитора підніс Ганно над світом прози. Хлопець помирав від лихоманки (а по суті, від нестачі волі і непристосованості до життя) із руйнувалася родина, обірвалася сімейна лінія.

У 1905 році письменник одружився з Катею Прінсгейм, дочкою відомого математика. Мав шестеро дітей, але сімейний затишок і матеріальний добробут не замінили духовних та інтелектуальних проблем художника. У період Першої світової війни він пережив глибоку духовну кризу.

Другий роман " Його королівська величність" було написано в умовній казковій манері. У 1924 р. вийшов роман " Чарівна гора", у якому автор подав картину ідейного життя буржуазного суспільства напередодні Першої світової війни 1914- 1918 років. Дія у творі розгорнулася у високогірному швейцарському санаторії, куди потрапив молодий інженер Ганс Касторп. Зустрівшись із мешканцями санаторію, які втілювали різні сторони сучасної буржуазної свідомості, Ганс Касторп пройшов ряд етапів внутрішнього розвитку, наблизившись до поглибленого гуманістичного розуміння світу. Йому не до вподоби декаданс і смерть, він з огидою відкинув фрейдизм.

Маленьке німецьке герцогство, в якому всього 1 мільйон мешканців, продовжувало жити своїм життям в умовах Європи 20 століття. Бюргерсько-монархічні традиції призвели до повного економічного краху. Не було коштів для відбудови рудників, завмерла торгівля, ремесла занепали, промисловість не розвивалася, збільшилися податки. Здавалося, що кінець усьому, але знайшовся вихід: принц Клаус-Генріх одружився з донькою американського мільйонера. Батько дружини здійснив економічне диво.

Томас Манн розповів дану історію з усмішкою, іронізуючи над обивателями і титулованими правителями. Але у той же час митець висловив містичну надію на можливість поверхнево-реформаторським шляхом припинити падіння бюргерства.

Назва твору символічна. " Чарівна гора" - це місце, де раніше, ніж у низині, згуртувалася нова духовна атмосфера, центром якої став Ганс; це місце, де людина зрозуміла сенс життя. Парадоксальним було те, що людина вдосконалилася серед хворих.

Роман продовжив традиції німецького виховного роману і став одним із найважливіших філософських творів XX століття. Для нього характерна " симфонічність" - своєрідний ритм розкриття і зміни тем, повернення до безлічі намічених мотивів. Роман завоював світове визнання. Його вважали одним із найбільш значних і складних творів німецької літератури XX століття.

Томас Манн цікавився долею європейської культури і, як наслідок, з'явилася його історична тетралогія на біблійну тему " Йосип і його брати", над якою працював 10 років (1933-1943).

Тетралогія переповнена антифашистськими ідеями. Вона складалася з самостійних романів " Історія Якова", " Юність Йосипа", " Йосип у Єгипті", " Йосип-годувальник". Крім того, цим романам передувала передмова самого автора " Пекельний шлях", що коротко було викладена історико-міфологічну та філософську концепцію книги.

У цьому творі письменник хотів показати мальовничий, ілюзорно-пластичний світ стародавності. Роботу над ним він назвав " зухвалою грою". За допомогою арсеналу художніх засобів Т. Манн вирішив оживити стародавній світ, ґрунтуючись на легенди, міфи, пісні і сказання. З цією метою письменник у 1930 р. вирушив до Палестини та Єгипту, які збирався описувати. Гуманізуючи міф та показуючи його соціально-історичні джерела, автор виступив тут проти характерних для фашизму спроб возвеличити міф і взагалі інтуїтивний ірраціоналізм за рахунок людського мислення. Перехід до широкого зображення історичної та сучасної дійсності і висування масштабних, репрезентативних героїв дозволили письменникові безпосередньо і повно висловити найсуттєвішу проблематику епохи. Томас Манн був переконаний у тому, що лише люди порядні, чесні і шляхетні можуть змінити життя на краще.

Автор поставив за мету простежити еволюцію свідомості від колективного до індивідуального. В основу покладено біблійну розповідь про Йосипа Прекрасного - сина Якова. Його схопили рідні брати через заздрість і, щоб позбутися, кинули до в'язниці. Героя врятував купець. Йосип втік зі своєї батьківщини і потрапив до вельмишановного і могутнього чоловіка в Єгипті. Дружина господаря закохалася у молодого юнака, але той відштовхнув її. Тоді героїня зробила наклеп, що юнак посягався на її честь. На Йосипа знову чекала в'язниця На цей раз його звільнив народ. Історія його страждань - це історія страждання людства. У житті завжди повинне перемагати добро. Пояснюючи свої переконання написати твір на основі біблійних мотивів, Томас Манн говорив у своїй доповіді, присвяченій створенню книги: " Одного вечора в Мюнхені мене чомусь потягнуло розкрити мою стару родинну Біблію. Я був у захопленні і одразу почав шукати шляхи і зважувати можливості - чи не можливо піднести цю захоплюючу історію зовсім по-іншому, розповісти її спочатку, використовуючи при цьому засоби сучасної літератури, починаючи з арсеналу ідей і закінчуючи технічними прийомами розповіді".

З 1933-го року, після приходу до влади Гітлера, Томас Манн емігрував до Швейцарії, а з 1938 р. жив у США. У 1939 р. побачив світ роман про И Гете " Лотта у Веймарі" - підсумок багаторічних роздумів про творчість Й Гете. У романі подано глибоке трактувалися співвідношення між мистецтвом і дійсністю, між геніальним художником і навколишнім середовищем.

8 РО МАН ТЕТРАЛОГІЯ ЙОСИФ ТА ЙОГО БРАТИ

Тетралогія «Йосип і його брати» (1926-1943) поєднує риси реалістичного історичного роману зі специфічними формами міфу. Локальна середовище «Чарівної гори» змінюється декораціями, які, як і в середньовічній містерії, охоплюють всю людську долю – від Адама до наших днів. Г. Майн зумів здійснити грандіозний план і надати видимість свого роману тому, що він звернувся до зображення тих сторін людського характеру, тих ситуацій, які зберігали відносну стійкість протягом всієї історії. Т. Манн досліджує проблему міфу новаторському, п протиборстві як з ідеалістичними, так і з натуралістичними тенденціями у вирішенні цього питання.
Тетралогія «Йосип і його брати» – приклад складного, антінатуралістіческого розуміння детермінізму. Головний герой Йосип зображений на традиційному для реалістичної літератури соціальному тлі, однак тетралогія не тільки соціальний роман, Але і міф. Герой – ланка не тільки соціально-історичного механізму, але і міфологічної стихії. Кожна індивідуальність існує для письменника як в конкретному часі, таки поза часом. Почуття материнства, дружби, любові, Пошук істини – все це притаманне людині на всьому доступному для огляду протягом його існування. Проте думка про незмінність першооснов настільки ж помилкова, як і механічне уявлення про їх обумовленості. В основу психологічного аналізу тетралогії покладено думку про існування детермінізму ідля «вічних» людських якостей. Зміни цих якостей майже непомітні, але і вони підвладні законам руху. Цей рух відноситься перш за все до динаміки перетворень у сфері психіки. Найбільш стійкі якості особистості і найбільш стійкі ситуації р. долю особистості Т. Манн і називає міфом. Він пише у «Йосипа», що життя людини обумовлена не тільки співтовариством з сучасниками по конкретно-історичному середовищі, але і співтовариством за міфологічним типу.
«Йосип» побудований так, що життя і подвиги героя зображені як вічний, позачасовий міф. «У всі віки» справжній чоловік, молодий і благородний, бере на свої плечі відповідальність за долю світу, за вирішення найскладніших завдань, йде заради них на жертви і страждання, відчуває в собі покликання помножувати добро. Ці вічні якості народи світу втілили в міфах про Адонісі й Озіріса, про Йосипа Прекрасного і Парцифалі.
Використовуючи принцип характерний «укорочення часу», Т. Манн через індивідуальний конкретний образ Йосипа, наділений міфологічними позачасовими якостями, «просвічує» багато епохи. У романі дано прикмети цих часів. Одночасно Йосип живе і в століття Хаммурапі – перед читачем проходять явища другого тисячоліття. До нашої ери, стиль епохи великого розквіту Вавилона, його культура, психологія, економіка; виявляється і другом фараона Аменхотепа IV (1418 – бл. 1400 до і. Е..) -і тому живе набагато пізніше, в епоху великих прогресивних перетворень в Єгипті. Міфологічний тип, на думку Т. Манна, не просто виникає в кожну епоху, але і повторює в загальних рисах один і той же шлях. Разом з тим Т. Манн – на відміну від представників міфологічної школи – виступає проти фаталізацйі міфу. Сутність задуму Т. Манна у «Йосипа» – показати не стільки відносну стійкість міфу, скільки його вдосконалення.
Звертаючись до міфу, Т. Манн не відмовлявся від конкретно-історичного аналізу і не протиставляв міф реальності. Тетралогія це і яскравий, значний реалістичний історичний роман, до моменту створення якого Т. Майн мав багаторічний досвід письменника-реаліста. Йосип намальований новаторському. У ньому впізнаються характер і доля міфічної істоти, але ми відчуваємо в ньому і сучасника. Глибоко сучасно його почуття відповідальності, його розуміння прогресу, ненависть до війні і реакції, готовність покласти на себе найскладніші справи і зобов’язання. Останні слова Йосипа в романі-«Ми дивимося в майбутнє» – прозріння цього майбутнього. У самовідданих борців з фашизмом, які взяли на себе цю. найважчу історичне завдання XX століття, в їхній героїчний подвиг Т. Манн бачив триваючу життя давнього міфу.