Диспозитивність

1. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

2. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

4. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для за­криття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

1. Під диспозитивністю слід розуміти правове положення, згідно з яким сторонам кримінального провадження надається і забезпечується можливість вільно в межах, встановлених кримінальним процесуальним законом, обирати способи здійснення своїх матеріальних і процесуальних прав і використовувати на власний розсуд перед­бачені законом публічні засоби їхнього захисту, а також активно впливати на хід і результати кримінального провадження.

Конкретизація приписів засади диспозитивності міститься в нормах криміналь­ного процесуального закону, в яких йдеться про реалізацію сторонами своїх прав (зокрема, давати пояснення, показання; заявляти відводи, клопотання; подавати до­кази; оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом; знайомитися з матеріалами криміналь­ного провадження, журналом судового засідання і технічним записом судового про­цесу та ін.).

2. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення під час судово­го розгляду тягне за собою закриття кримінального провадження, крім виняткових випадків, передбачених КПК, а саме, коли потерпілий погоджується підтримувати обвинувачення в суді. У цьому разі кримінальне провадження за відповідним обви­нуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення (п. 4 ч. 3 ст. 56, п. 2 ч. 2 ст. 284, ст. 340 КПК).

3. Враховуючи сферу дії принципу диспозитивності, слідчий суддя, суд вирішують лише ті питання, що: 1) винесені на їх розгляд сторонами кримінального проваджен­ня; 2) віднесені до їх повноважень КПК.

4. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається тільки за наявності заяви потерпілого про вчинення щодо нього одного з кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК. Закон містить імперативну вимогу про те, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених КПК, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК). У даному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрю­ваним чи обвинуваченим (п. 1 ч. 1 с. 468, ч. 3 ст. 469 КПК).