Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності

1. Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

2. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, сво­бод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

1. Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчо­го судді, прокурора, слідчого є однією з найважливіших гарантій захисту особою своїх прав і свобод від їх порушення як із боку органів, що здійснюють кримінальне провадження, так і з боку інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Свобода оскарження будь-яких дій (бездіяльності) зазначених органів і посадових осіб, з одного боку, дозволяє учасникам кримінального провадження повною мірою реалізувати свої процесуальні права й забезпечити захист власних інтересів, а з друго­го — сприяє виявленню й усуненню порушень і помилок, допущених при здійсненні кримінального провадження.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскар­ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, їх по­садових і службових осіб. КСУ у правовій позиції, сформульованій у Рішенні від 25 листопада 1997 р. у справі гр. Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправо­мірних дій посадової особи, вказав, що ч.2 ст. 55 Конституції України необхідно ро­зуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядуван­ня, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або зачіпають права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешко­джають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Специфіка кримінальної процесуальної діяльності визначає особливу процедуру оскарження дій (бездіяльності) і рішень осіб, які її здійснюють (див. коментар до гл. 26 КПК). Закон передбачає два основних способи оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності державних органів і посадових осіб, які здійснюють криміналь­не провадження, — до прокурора чи до слідчого судді. Право вибору способу оскар­ження — прокуророві чи до суду — належить особі, права якої порушені.

Скарга — це звернення учасника кримінального провадження до уповноваженої особи з приводу порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з проханням про їх поновлення. Вона є правовим засобом захисту прав та інтересів учасників кримінального провадження, а якщо вони порушені, то й засобом їх відновлення.

Предметом скарги можуть бути процесуальні рішення, дії чи бездіяльність суду, слідчого судді, прокурора, слідчого.

Під діями слід розуміти будь-які процесуальні дії, здійснювані слідчим, прокуро­ром, слідчим суддею і судом під час досудового й судового провадження. Наприклад, це можуть бути незаконні дії, пов'язані з проведенням слідчих (розшукових) дій, із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, із забезпеченням прав учасників кримінального провадження тощо.

Бездіяльність має місце у ситуації, коли дотримання прав та інтересів учасників кримінального провадження передбачає необхідність вчинення посадовою особою певної дії або прийняття конкретного рішення, однак ця особа не діє, а в результаті рішення, яке повинно прийматися, не приймається, процесуальна дія не вчиняється. Така бездіяльність істотно зачіпає права та інтереси особи у кримінальному прова­дженні, а тому може бути предметом скарги.

Під рішенням у кримінальному процесі розуміється процесуальний документ владно-розпорядчого характеру, прийнятий слідчим, прокурором, слідчим суддею або судом у межах своєї компетенції у конкретному кримінальному провадженні. Це мо­жуть бути рішення, що визначають рух кримінального провадження; про визнання правового статусу того чи іншого учасника кримінального провадження; про прове­дення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій тощо.

Право на оскарження у кримінальному процесі забезпечується встановленням у нормах КПК порядку і строків принесення (у деяких випадках і розгляду) скарг на дії (бездіяльність) і рішення суду, слідчого судді, прокурора, слідчого. Гарантією здійснення права на оскарження дій (бездіяльності) та рішень у кримінальному судо­чинстві є обов'язок посадових осіб роз'яснювати порядок оскарження при проведен­ні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень, а також забезпечувати можливість реалізації цих прав.

2. Конституційні гарантії права на судовий захист і на перегляд вироку припуска­ють забезпечення кожному розгляд його справи в судах першої, апеляційної й каса­ційної інстанцій. Право особи на перегляд вироку вищим судом передбачено МПГПП (п. 5 ст. 14) та іншими міжнародно-правовими документами.

Частина 2 коментованої статті, відтворюючи цей міжнародно-правовий стандарт, відсилає до статей КПК, в яких вона реалізується (див. глави 31-32 КПК). Забезпе­чення апеляційного й касаційного оскарження ґрунтується на інстанційній побудові судової системи, розмежуванні функцій судів різних інстанцій, можливості розгляда­ти те або інше кримінальне провадження декількома судами.

Право на перегляд судових рішень судом вищого рівня мають учасники судового провадження (оскільки саме їхніх прав, свобод чи інтересів стосується судове рішен­ня), а також інші особи (незалежно від того, чи брала дана особа участь у судовому розгляді), якщо ухвалюване рішення прямо зачіпає їх права, свободи чи інтереси. Надання заінтересованим особам права на оскарження — одна з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.