Сутність економічної системи

Економічна система — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів та по­слуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Крім продуктивних сил та відносин економічної влас­ності, до складу економічної системи входять техніко-економічні, організаційно-економічні відносини та госпо­дарський механізм.

Техніко-економ відносини — відносини спеціа­лізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації та ін.

Вони розвиваються на основі суспільного поділу праці, про що йтиметься далі при розгляді причин виникнення товарного виробництва.

Організаційно-економічні відносини— відносини між людьми з приводу організації виробництва (в тому числі безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і спо­живання) матеріальних благ і послуг.

Основними елементами цих відносин є менеджмент, маркетинг, обмін виробничим досвідом та ін.

Господарський механізм— сукупність форм, методів та важелів використання економічних законів, розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва, ре­алізації власності, а також всебічного розвитку людини.

Двома основними елементами господарського ме­ханізму є ринкові та державні методи управління еко­номікою. Ринкове саморегулювання економіки відбу­вається шляхом вільної конкуренції, стихійного коливан­ня попиту і пропозиції, економічних криз тощо. Держав­не регулювання здійснюють застосуванням економічних (проведення податкової, фінансово-кредитної та інших форм політики), правових (приняття нового та вдосконалення чинного законодавства) та адміністративних (за до­помогою наказів, розпоряджень тощо) важелів.

Відносини економічної власності, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини є окремими еле­ментами системи економічних відносин.

Техніко-економічні відносини разом з продуктивними силами формують технологічний спосіб виробництва. За час існування людської цивілізації виникали та розвивали­ся три технологічних способи виробництва:

1) заснований на ручній праці (з початку існування первіснообщинного ладу до кінця XVIII — початку XIX ст., тобто часу здійснення промислової революції, після якої основою виробництва стала система машин);

2) заснований на машинній праці (з часу промислової революції до початку науково-технічної революції, яка розпочалася із середини 50-х років XX ст.);

3) заснований на автоматизованій праці (почався в се­редині 50-х років і триває до наших днів).

Якщо у розвинутих країнах світу швидко формується технологічний спосіб виробництва, заснований на автома­тизованій праці (широкому використанні промислових роботів третього покоління, тобто “інтелектуальних ро­ботів”, інформаційних технологій, верстатів з програмним числовим управлінням, автоматизованих технологічних ліній виробництва тощо), то в Україні переважає техно­логічний спосіб виробництва, який базується переважно на ручній та машинній праці. Про це свідчить те, що у на­родному господарстві України до 40% працюючих зайняті ручною працею, а верстати, устаткування, машини фізич­но зношені майже на 70 % й морально застарілі на 95 %. Це значно впливає на особливості підприємницької діяльності.