Екологічне виховання засобами української етнопедагогіки

Етнопедагогіка

Етнопедаго́ гіка — галузь педагогіки, що включає в себе емпіричні педагогічні знання, навики, досвід певного етносу у вихованні підростаючого покоління. В етнопедагогіці загальнолюдські надбання трудового, етичного, естетичного виховання втілюються в системі виховання даного народу.

Завдання

Завдання етнопедагогіки полягає в тому, щоб дитина засвоїла широке коло правил і навиків співжиття у суспільстві, оволодівши перш за все духовними надбаннями рідного народу. Формування гармонійно розвиненої особи, цілісної особистості відбувається на основі засвоєння учнем історично надбаних рідним народом знань і етнічних норм у таких сферах духовності як народний світогляд, народна філософія, народна ідеологія, народна мораль, етика, народна естетика та інших сферах народної духовної культури.

Українська етнопедагогіка

Українська етнопедагогіка включає в себе такі розділи педагогічних знань як народне дитинознавство, батьківська, родинна педагогіка, народна дидактика і народна педагогічна деонтологія.

Після тривалого періоду ігнорування і заборони в Україні національної системи нині виховання в загальноосвітній школі, у дошкільних і позашкільних закладах стає на шлях відродження, науково-педагогічного осмислення і обґрунтування. По-новому осмислюється значення і роль етнопедагогіки у вихованні майбутніх громадян Української держави. Прийняття Державної національної програми «Освіта» надало процесам етнопедагогічного відродження цілеспрямованого характеру на державних засадах.

Українська народна педагогіка — складова народознавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки народознавства.

Історія

У 60-х роках XX століття Генадієм Волковим у педагогічну науку запроваджено термін «етнопедагогіка». Якщо поняття «народна педагогіка» охоплює емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Вона досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.

Екологічне виховання засобами української етнопедагогіки

Актуальність проблеми екологічного виховання безперечна. Спосіб життя наших предків у давнину забезпечував тісний зв'язок людини і природи. Від рівня екологічного мислення людини значною мірою залежить, якою буде Земля через кілька десятиріч, чи залишаться її повітря, води, ліси, грунти чистими, придатними до життя чи отруєні, забруднені нестимуть смерть усьому живому. У зв’язку з цим виникає питання про перегляд підходу до проблем екологічного виховання, про пошук нових дієвих засобів формування екологічної культури. Наш колектив використовує різні форми роботи з екологічного виховання. Відчуття краси, розуміння природи не приходить само собою, його треба виховувати з раннього дитинства, коли інтерес до навколишнього середовища особливо великий.

Софія Русова вважала природу душею, основою виховного процесу. Бо коли дитина набуває вміння спостерігати, досліджувати все, що її оточує, це навчить її любити рідний край, свою Батьківщину як щось неповторне.

Вже давно відомо: чим раніше посіємо ми в дитячу душу зерна розумного, доброго, тим рясніше будуть сходи, і чим дбайливіше плекатимемо їх, тим краще розвиватимуться і міцнітимуть ті почуття які прагнемо закласти. Саме тому вже в дошкільному віці треба показати вихованцям, який привабливий світ оточує їх, скільки в ньому цікавого, корисного, що природа робить людей щедрими і добрішими, сильними і чуйними, дарує радість і спокій. З давніх-давен наші пращури любили і шанували землю, вірили в її силу і щедрість. Кожна епоха збагачувала народну мудрість новими мотивами образами. Народ набував досвіду, як збагачувати світ природи, прогнозувати і розгадувати її таємниці. Народна творчість – багатюща скарбниця народної мудрості. Є в неї казка і пісня, загадка і легенда, дума і прислів’я, коломийка і частівка, скоромовка і лічилка. Багато вікові спостереження людей знайшли своє втілення в загадках та прикметах, в повір’ях та обрядах, в іграх та піснях.

Доступність, яскравість етнопедагогіки допомагає у роботі з дітьми, розширює уявлення малят про природу рідного краю. До того часу, поки дитина не відчуватиме себе частиною природи відповідальною за кожний її елемент, не відчує себе активним захисником навколишнього середовища, не навчиться змалечку звертатися до природи на «Ви», доти не буде позитивних результатів на терені екологічного виховання.

Вирішуючи це завдання наші вихователі використовують такі форми роботи: міні-заняття, бесіди, пошуково-дослідницьку діяльність, складання екологічних проектів («Прогноз погоди»«Рослинний світ Новомосковщини»), спостереження у природі, домінантою яких є встановлення причинно-наслідкових зв’язків, вибудовування дітьми логічних ланцюжків. Дітей вчать робити висновки на скільки все в природі взаємопов’язане і допомагають дітям в цьому прекрасні взірці української народної мудрості. Багатовіковий досвід нашого народу є тим благодатним грунтом на якому базується процес екологічного виховання в нашому дошкільному закладі. Музичні керівники та інструктор з фізичного виховання продовжують роботу по екологічному вихованню знайомлячи дітей зі звичаями, традиціями та обрядами пов’язаними з явищами живої і неживої природи. Проведення свят та дозвіль на природоохоронні теми збагачує знання дітей, підсилює емоційно-ціннісне сприйняття явищ природи і через збудження емоційно-чуттєвої сфери дитини викликає бажання берегти і примножувати в міру своїх сил природне довкілля.

Але для того, щоб надати дітям цікаву інформацію, зацікавити дітей, педагог повинен бути добре ознайомлений із засобами етнопедагогіки. Для цього в дошкільному закладі проводяться: семінари-практикуми «використання фольклору в роботі з дошкільниками», консультації «Використання легенд у роботі з екологічного виховання дітей дошкільного віку, «Ігровий фольклор на заняттях та у повсякденному житті»», колективні перегляди «Ознайомлення з обрядами як складовою екологічного виховання», педагогічні вікторини «Чи знаємо ми українські свята та обряди», «Рослинки здоровинки».

Конспект заняття з народознавства
з теми: «Ляльки моєї бабусі» для дітей середньої групи

Програмовий зміст
Продовжувати знайомити дітей з побутом і традиціями українського народу.
ознайомити із традиційними українськими ляльками-мотанками з кори, трави, соломи, ниток, тканини. Закріпити знання про їх виникнення.
Вчити виготовляти ляльку-мотанку використовуючи різні матеріали, прикрашати її одягом, прикрасами. Вчити розуміти відмінності між ігровою і обереговою ляльками.
Збагатити словник дітей такими словами: мотанка, вузликова, стригушка, десятиручка, скриня, короб, оберіг, колиска.
Познайомити дітей з українським народним фольклором – піснями, віршами, колисковими, забавлянками, іграми. Розвивати зв’язне мовлення, формувати відчуття прекрасного під час виготовлення і гри з народними ляльками.
Виховувати інтерес до минулого свого народу, його народної творчості.
Обладнання: макет української хати, українські рушники, ляльки-мотанки, колиска, народні музичні інструменти.

Хід заняття

Добрий день, люди добрі

Що сидять в нашій господі

Раді вас вітати

Щастя і добра побажати.

·
Діти, привітайтесь і ви з гостями.

·
Скажіть, а настрій у вас гарний?

Стали, діти, підтягнулись

Один одному щиро всміхнулись.
Сьогодні у нас, діти, чарівна подорож. А про що ми будемо говорити, ви здогадаєтесь, коли послухаєте ось цей вірш.
Є діти, на світі щось дуже чудове

Вони разом з нами ще з колискових.

Ми граємось ними і раді завжди

Коли у дарунок приносять нові.

Бувають яскраві і навіть смішні

Бувають веселі, пухнасті, м’які

Великі, маленькі й усі чарівні

Скажіть мені, діти, так що ж це

Здається мені запитання легке.

Світлана Камінська

- Так, молодці, це іграшки.

- А які бувають іграшки? (ляльки, машини, літаки, конструктори).

- Діти, а де ви берете свої іграшки? (дарують, у крамниці, на базарі).
- Хто ж виготовляє іграшки? (дорослі).

- А як необхідно поводитись з іграшками?

·
не кидати;

·
не ламати;

·
ставити на місце після гри;

·
ділитися з іншими;

·
дбати про них, тримати у частоті;

·
вчасто ремонтувати.

- Якими іграшками найбільше полюбляють гратися дівчатка? (лялечками)
За вікном в крамниці

Лялечка сидить

Синіми очима

На дітей глядить
Галочко, Оксаночко

Ви купіть мене

На м’якенький килим

Посадіть мене
Лиш мені, кохані,

Кривди не робіть

Ручок не ламайте

Кучерів не рвіть
Діти, любі діти,

Вас прошу усіх

Лялечок любіть

Подружок своїх
Але так не завжди було. У далекі минулі часи було все по іншому.

Готових іграшок сільським та міським дітям ніхто не купував, бо й крамниць, де вони продавались, ніхто не знав і не бачив.

Як було раніше, як зростали сільські діти, як розважались, грались, робили собі іграшки ми дізнаємось вирушивши у подорож в минуле. Вирушаймо.

Ось перед нами сільська хата. Давайте зайдемо до неї.

Подивися як гарно і затишно в ній. Багато людей прагнуть, хоч на короткий час час повернутися назад, у минуле.

Пожити у глиняній хаті з очеретяним дахом, походити босоніж по глиняній долівці.

Взимку така хата топилася дровами, а влітку дарувала приємну прохолоду. В хаті завжди була піч.

Для чого вона була? (В ній готували їсти, вона і обігрівала хату, а також на ній спали діти).

Зазвичай, скільки в родині було дітей? (багато, старші гляділи менших).

Коли дитина була маленька, бабуся чи мама скручували для неї з якоїсь старої хустки чи полотнини ось таку ляльку.

Вона дуже нагадувала дитину, яку також закутували у хустку чи ряднину й звідти лише виглядала голівка у хустинці з тонкого полотна.

Як гралися з такою лялькою?

Її не можна було ні купати, ні зодягати, її просто носили і колихали.

Захоче дівчинка розмотати свою донечку, почне розв’язувати мотузочки, а виявляється, а ні ручок, а ні ніжок у ляльки немає, і розмотана вона перетворюється на велику ганчірку або хустинку.

Підемо з вами у хатинку

Де малесенька дитинка

Будемо її забавляти

Будемо пісеньки співати

(сідають).
Ось і колисочка, де спала маленька дитина або в ній колихали лялечку.

А чи знаєте ви з якого дерева потрібно брати гілочки для плетіння колисочки? (так, гілочки верболозу, бо вони гнучкі і добре плетуться).

А як називається ця ніжна пісня, що її співає мама над колискою дитини. (колискова)

Кажуть, що ті діти, яким співають колискові пісні, виростають добрими, чуйними, лагідними, ніжними.

Давайте покладемо нашу лялечку в люлечку, на подушку гулечку. Та під подушку покладемо зіллячко чебреця і м’яти, щоб зле з очей знімати. А на мотузочку прив’яжемо хміль, щоб сон був міцним і глибоким.

·
Давайте і ми забавимо нашу лялечку.

1. А у нашої Наталочки

Губенята позіхайлики

Оченята-плакунята

Що вночі не хочуть спати.
2. Наша ляля спати хоче

Сон іще стуляє очі.

Аж до вечора я грала,

Нашій лялі догоджала.
3. Наталочка спати не лягає

І всім діткам заважає

Губенята позіхають, позіхають, позіхають

Оченята засинають, засинають, засинають.
4. Від хати до хати,

Від міста до міста

Луна колискова

Матусина пісня.
5. Я тебе нагодувала

І сповила і приспала

Колишу тебе, співаю

Спи дитино, баю-баю!
6. Пішов котик у лісок

Знайшов котик поясок

До колиски прив’язав

Та дитину погойдав.
7. Котику біленький,

Котику сіренький

Не ходи до хати,

Не буди дитяти

Ой на кота воркота

На дитину дрімота.

Ой ну, люлі, люлі

Налетіли гулі

Із нашої сторони

До нашої дитини.

·
Поки ляля наша спить трішки відпочинемо.

Поки ляля наша спить

Будем нищечком ходить.

Ручки наші вже втомились

Бо вже трішки натрудились.

Ми погладем ручки, ніжки

Сядемо на підлогу трішки.

Ми на сонці загоряєм

Щічки сонцю підставляєм

А тепер пора вставати

З лялечками іти грати.

·
Відпочили, діти?

Тож влаштовуйтесь зручненько

Не гомоніть, сидіть тихенько

Розповідати починаєм

І до уваги закликаєм.

Ляля супроводжувала дитину з самого народження. Гралися нею всі діти до 7-8 років (і хлопчики і дівчатка) допоки вони ходили у довгих сорочках. Коли були малі ляльки шили матері, бабусі, а з 4-5 років ляльку могла робити кожна дитина. Ці ляльки називаються – мотанки.

·
З чого виготовляються мотанки? (з соломи, трави, ниток, кори, тканини, яку особливим способом зав’язували, тому її ще називали вузликовою).

·
Ляльки були ігрові і ще які? (оберегові).

Ігрові використовували для розваги дітям. Оберегові – оберігають людину від небезпеки, хвороби, сварки, темних сил. Такі ляльки мами виготовляли для своїх дітей: клали в колиски, підвішували над ними, давали гратися ними. Вважалося, що все погане забирає на себе лялька, а дитинка росте здорова.

Аби оберіг нікого не нагадував, і не завдавав шкоди, робили його безликими. Замість обличчя на голові мотанки зображували хрест – символ сонця і плодородної землі. При виготовленні оберега не використовувались ні ножиці, ні голка. Найпростішу мотанку діти могли виготовляти з трьохрічного віку. Це був зайчик-мотанка. Хустинку складали навпіл, зверху робили вушка, перев’язуючи ниткою тканину, а знизу ховали писанку. Найчастіше робили на Великдень і дарували разом з писанками, крашанками.

Для маленьких діток мами робили:

1.
ляльки – немовляти (скручували з хустинки або ряднини);

2.
ляльки з соломи, трави.

Вважають, що перші солом’яні ляльки з’явилися прямо в полі, куди селяни брали своїх дітей. Залишившись без нагляду діти плакали, вередували. Щоб заспокоїти дитину мати скручувала ляльку з соломи чи трави. Складений пополам жмут віддалено нагадував голову, а решта – плаття.

Таких ляльок називали стригушками, тому що спіднички з трави підрівнювали або підстригали. В такі ляльки часто вплітали лікувальні трави. Граючись, дитина вдихала ці трави і не хворіла.

3.
з ниток;

4.
щіток (підбілювали хату);

5.
з кори «десятиручка».

Десять ручок допомагають молодій господині по господарстві. Її дарує мати донці, коли та виходить заміж.

6.
з тканини.

Лялька «день-ніч». Одна сторона такої ляльки виготовлена з тканини світлих, яскравих кольорів і символізує день, а інша з темних кольорів – ніч.

Хто перший прокидався повертав ляльку світлою стороною, а коли лягали спати – темною стороною.

Раніше вважали, що дитину виховує ні мама, ні бабуся, а сама лялька.

·
А де гралися раніше діти? (на вулиці, вигоні, в полі під відкритим небом).

Давайте й ми з вами трішки пограємось, розважимось.

(Діти грають на музичних інструментах, співають, обігрують забавлянки)
Ой, заграйте, музики

Маю гарні черевики

Починайте скоріш грати

Бо хочеться танцювати.
* * *
Танцювала баба з дідом

Загубила торбу з хлібом

Гіркі мої танцювання

Загубила харчування.

(крутяться парами)
* * *
Варила кашку лисичка

У череп’янім горщечку

Цьому дала, цьому дала

Сюди дала, туди дала

А цей ось заплакав.
* * *
А наш Петро

По болоті скакав

Та дівчат хапав

Та лелекам роздавав.
* * *
Тут Тетяна, пироги сметана

А за цю сметану

Полюбив Тетяну.
* * *
Танцювали миші

По бабиній хижі

Стало бабі за танець

З’їли миші буханець.
* * *
Біла, біла білуза

Наварила гарбуза

Сама їсть, сама п’є

А нам, хлопцям, не дає.
* * *
А Іван – Барабан

Погнав кози на майдан

Прив’язав до лози

Танцював до зорі.
* * *
А між нами, хлопчаками

Хтось не слухається мами

Раз, два, три

Це напевно, будеш – ти.
Сіли, відпочили.

·
Діти, а де зберігали ляльки?

Ляльки ніколи не залишали на вулиці, не розкидали по хаті, а зберігали в корзинах, коробах, скринях. Ляльки брали на вечорниці, в гості, а також давали дівчатам в придане.

Кожна дівчина намагалася якнайкраще зробити ляльку, пошити їй одяг – сорочечку, спідничку, фартушок, хустинку, оздобити їх квітами, кольоровими стрічками, шитвом.

·
Ми з вами, діти також виготовляли ляльки для гри. Давайте прикрасимо їх одяг.

Діти беруть з корзини ляльки і стають півколом.
Лялька спить

Яка гарненька!

Сукню зшию їй хутенько

Я легесеньку, шовкову

А до того ж кольорову!
(Сідають до столу і прикрашають ляльку.)
От сукенка вже й готова

Ця робота варта слова

Лялечко, мерщій вставай

Гарну сукню приміряй.
Правда це, скажіть, чи ні?

Може сниться все мені?

Сукні кращої ніде

Вже ніхто не віднайде.
Це твоя. Вдягай скоріше

Будеш в сукні ще гарніша.

Ось намисто для тебе

Одягнеш, як буде треба
Капелюшок одягни

В коси квіточки вплети.
От які гарні лялечки вийшли у наших дітей.
Були ви уважні, трудились тихенько

А зараз розвага для діток гарненьких

Будемо з лялькою гарнесенько грати

Будуть наші ніжки жваво танцювати.

(Кладуть на лави ляльки).
Гра з лялькою
Стриб! Скік! Стриб! Скік!

Лялька знає нас усіх

Ось до …(ім’я дитини) підійшла

Повернулась і пішла.
Гей, Оксанко, почекай

Ти зі мною пострибай!
(дитина) з лялькою стрибає

Усіх діток звеселяє

Пострибала, покрутилась

Усім діткам поклонилась.
У кінці гри говоримо так:
Лялька до дітей підійшла

Повернулась і пішла.

Гей, Оксанко, почекай

Ти із нами пострибай.

Діти гарно всі стрибають

Потім весело кружляють

Покружляли і втомились

Всі Оксанці поклонились
Беруть ляльки і стають півколом.
Хто про іграшку не знає

Мабуть кращої немає

В неї все як у людини:

Ручки, ніжки, голова

Два великих синіх ока

Тільки жаль, що не жива.

Оберіг в руках тримаю

Він велику силу має

Оберіг ми вам зробили

Зичимо здоров’я й сили.

·
Діти, сподобалась вам подорож у минуле?

·
Яка найкраща для вас іграшка?

(Діти)- Та, яку зробив ти сам!