Аналіз концепцій змісту соціальної та соціально-педагогічної роботи в громаді

робота в громаді вимагає від соціального працівника і лідерських якостей. Ролі соціальних працівників у громаді обумовлені змістом діяльності у рамках певної моделі. Наприклад, у трьох моделях, запропонованих Д. Ротманом, працівникам відведено виконання досить різноплано­вих ролей – від учителя до агітатора.

У моделі місцевого розвитку населеного пункту праців­нику громади відведено роль посередника у процесі змін та організатора невеликих груп, орієнтованих на розв’язання конкретного завдання.

У моделі соціального планування працівники в громаді відіграють здебільшого технічну роль «експерта». У такій ролі вони виступають як агенти змін, не тільки збираючи та аналізуючи дані, а й маневруючи між різними установами та органами влади.

У моделі соціальної дії працівники в громаді відіграють роль організаторів груп людей, котрі зазнають дискриміна­ції. Це передбачає створення та скерування масових органі­зацій і рухів, тобто мобілізацію мас, а також вплив на полі­тичний процес.

А. Гілхріст визначає ролі працівника в громаді залежно від ключових функцій, які їм доводиться виконувати. Вона виділяє, такі ключові ролі: організатор; захисник прав; розхитувач устрою; вчитель соціальних умінь; порадник.

Соціальні працівники в громаді можуть виконувати й інші ролі, наприклад, бути медіатором (посередником), фасилітатором, агентом з питань соціальних змін, менеджером, експертом, лідером, секретарем групи тощо.

Робота в громаді, хоча й має ті ж складові, що й індивідуальна соціальна робота – визначення проблеми, скла­дання плану втручання, втручання та його оцінювання, про­те ґрунтується на інших методах та підходах.

У роботі з громадою соціальні працівники застосовують тактики співпраці, кампаній, боротьби. Вибір тактик характеризують зв’язки між тими, хто прагне діяти задля змін у громаді, й тими, на кого спрямовані такі дії. Вибір тактики залежить від ситуації у громаді.

13.Cучасні моделі практичної соціальної та соціально- педагогічної роботи в громаді

Д. Ротман виділяє три моделі соціальної роботи в мікросоціумі: модель локального розвитку, модель соціального планування, модель соціальних акцій.

Модель локального розвитку: організація самодопомоги, інтеграція; розв´ язання екзистенціальних проблем; збереження демократичних взаємовідносин, традицій; вирішення широкого спектра соціальних проблем; організація групових дискусій і взаємодії груп із зацікавленими особами; виконання ролі координатора, вчителя соціальних умінь; використання маніпулятивних технік соціальної роботи; створення груп, орієнтованих на вирішення завдання; дотримання концепції раціоналізму; залучення клієнтів до вирішення проблемних ситуацій.

Модель соціального планування: розгляд проблемно-орієнтованих завдань; вирішення соціальних проблем і проблем, пов´ язаних із психічним і фізичним здоров´ ям; накопичення фактів і раціональне розв´ язання проблем; в основі тактики і техніки діяльності — консенсус-конфлікт; виконання ролі фасілітатора, аналітика, виконавця програм; маніпуляції формальною організацією і даними; як концепція роботи використовується ідеалізм; клієнти розглядаються як споживачі соціальних послуг.

Модель соціальних акцій: врегулювання взаємовідносин і ресурсів, інституційний обмін; вирішення питань соціальної несправедливості і депривації; організація об´ єднань, спрямованих на подолання негативних явищ; в основі тактики і техніки діяльності — конфлікт, соціальні конфронтації, директивні акції; соціальний працівник виступає у ролі адвоката, агітатора, брокера; маніпуляції організацією мас і політичними процесами; в основі концепції роботи — теорії реалізму; клієнти розглядаються як жертви соціальних обставин.

Мікросоціальне середовище зумовлює специфічні вимоги до професійної компетенції. Серед них — вміння проводити наукові дослідження на основі соціальних, психологічних, демографічних, статистичних даних; вміння правильно аналізувати й інтерпретувати отриману інформацію, щоб адекватно представляти ситуацію розвитку співдружності та її проблеми.

Таким чином, соціальна робота в громаді спирається на соціальну ініціативу громадян з метою розв´ язання їхніх соціальних проблем, задоволення потреб, захисту прав, розвитку системи само- та взаємодопомоги, формування просоціальної поведінки, сприяння соціальній адаптації та реабілітації, попередження несприятливих умов соціалізації, а також використання підходів невідкладної соціально-психологічної допомоги і підтримки у розв´ язанні проблем індивідуальної соціальної роботи.
Слід також зупинитися на восьми базовах моделях практичної роботи в громаді, які визначені в американській «Енциклопедії соціальної роботи» (1995), котру у США вважають настільною книгою соціальних працівників:
- організація сусідів та громадськості;
- організація функціональних громад;
- соціальний та економічний розвиток громади;
- соціальне планування;
- розвиток програм та зв’язків у громаді;
- політичні та соціальні дії;
- коаліції;
- соціальні рухи.

Варто звернути увагу на ще одну групу моделей, дотичних до
соціальної роботи в громаді:
• модель запобігання злочинності на рівні громади;
• модель формування здорового способу життя;
• модель відродження громади;
• модель виробництва;
• модель наснаження (імпаурменту) громади.
Як видно з наведеної вище інформації щодо моделей роботи в громаді, цей вид діяльності відзначається різноплановістю й складністю підходів.
Існують чотири моделі соціальної роботи у територіальній громаді, названі переважно на честь того, хто був ініціатором такої діяльності:
- модель організаційних зв’язків (модель Чевіза);
- модель зустрічей у домівках (модель Росса);
- модель коаліцій (модель Алінського);
- модель соціальних мереж (заснована на релігійних традиціях, центром допомоги виступає церква або синагога).
Названі моделі дають базові уявлення про організацію громади, проте сам процес не є статичним. Він виходить з потреб людей та конкретної ситуації, з якою вони борються. У цілому ці моделі відрізняються не тільки за методами роботи, а й за двома ключовими параметрами:
- кількістю місцевих організацій, груп, утворень тощо, які діють у громаді;
- силою та глибиною соціальних зв’язків між цими організаціями, а також людьми у громаді.
Соціальному працівникові при виборі моделі необхідно ретельно проаналізувати, що відбувається в громаді. Якщо, наприклад, у громаді небагато або зовсім немає асоціацій, а відданість і зв’язки нерозвинуті, то, напевне, краще вдатися до моделі, запропонованої Чевізом. З іншого боку, модель Росса більше пасує до ситуації, коли також немає великої кількості організацій, але соціальні зв’язки та відданість громаді є значними. Якщо поміж численними асоціаціями в громаді бракує зв’язків, то доречніше зупинитися на моделі Алінського. У випадку існування багатьох асоціацій із сильними зв’язками між собою варто звернутися до моделі соціальних мереж.
Догляд у громаді передбачає надання комплексної допомоги вразливим групам населення за місцем проживання, зокрема цілісної низки («пакета») соціальних послуг за місцем проживання, організацію неформального догляду, активне залучення користувачів послуг. Власне, ця модель ґрунтується на ідеї плюралізму соціального захисту, переплетенні державних служб із громадським піклуванням.