Пожежно-руханкове товариство Сокіл (1894- 1939

" Сокіл" мав прапор малинового кольору, на одному боці якого зображений золотий лев, що спирається на скелю (герб Галицької землі), на іншому - емблема товариства: птиця-сокіл з тягарцями (гантелями) в кігтях як символ швидкості, витривалості, сили. Гімн - " Соколи! Соколи! ".

Структура. Сокільські гнізда об'єднувались у Повітовий союз гнізд, а ті - Краевий союз сокільських товариств під керівництвом Старшинської Ради, очолюваної Головою Ради, яку обирали на три роки.

У зв'язку зі збільшенням кількості осередків у провінції " Сокіл" у 1905 р. змінив статут і обрав нову назву - " Сокіл-Батько". Завдяки " Соколу" в Галичині було закладено основи спортивного руху, створено спортивні секції, які об'єдналися в Український спортивний союз, Карпатський лещатарський клуб. З 1901 р. в народних школах запроваджено уроки фізичного виховання; зроблено помітний крок до розвитку культурно-мистецького руху (особливо на селі).

Прапор " Січі" був малинового кольору, а з 1910 р. - синьо-жовтий. З одного боку прапора - восьмикутна зірка, всередині якої дві руки в потиску тримають серп, над зіркою - девіз " В єдності сила! "; з іншого боку кожна повітова " Січ" малювала свого патрона (гетьмана чи історичного діяча). Гімн - " Ще не вмерла Україна". Кожна посада мала свою символіку: кошовий січового осередку - синьо-жовту стрічку та срібний пірнач; повітовий отаман - срібну булаву і білий бунчук, генеральний отаман (К. Трильовський) - золоту булаву і червоний бунчук тощо.

Структура. В організаційній побудові основною ланкою був січовий осередок - кіш, який поділявся на чотири чети. 20 кошів складали повітову січ і мали свою січову раду, яку очолював повітовий отаман. Автономні повітові січі входили до січового союзу, на чолі якого стояла Головна січова команда. Саме вона і повітові отамани обирали генерального отамана.

З 1913 р. розгорнулося формування стрілецьких секцій, які здійснювали військовий вишкіл юнаків і дівчат. У червні 1914 року в Галичині діяло 916 осередків з понад ЗО тисячами членів і 112 осередків - на Буковині.

В основу діяльності " Пласту" покладена ідея скаутизму, що на початку XX ст. набула поширення в Англії, Франції, СІЛА та інших країнах. Перша українська скаутська організація виникла у Галичині. Восени

1911 року Петро Франко (син І. Франка) та Іван Чмола організували у Львові перші гуртки майбутнього " Пласту", а днем його заснування вважають 12 квітня

1912 року, коли за ініціативи вчителя гімназії Олександра Тисовського (1886-1968), основоположника й організатора " Пласту", було приведено до присяги 40 активних членів гуртків. Назву " Пласт" запропонував професор Боберський як назву кубанських козаків-розвідників.

Структура. " Пласт" мав таку будову; пластовий гурток (5-10 осіб) → чета (не більше 30 осіб) → сотня (100-150 осіб) → полк (300-400 осіб) → кіш (повіт) → округ (Пограничний (Перемишль), Центр (Львів), Верховинський (Стрий), Дністровський (Станіслав), Гуцульський (Коломия), Подільський (Бережани)).

Керівний орган - Верховна Пластова Рада, яка входила як секція до крайового Товариства охорони дітей І опіки над молоддю, що давало право на організування пластових гуртків при школах.

До " Пласту" приймали без обмежень. Претендент за письмової згоди батьків і двох рекомендацій пластунів складав вступний іспит, давав клятву і письмове " Слово честі".

На початку 1928 р. у Галичині діяло 138 полків (ЗО Тис осіб). Відчутний був вплив ОУН на діяльність " Пласту", що призводило до конфліктів із владою. У 1930 р. під час збройного нападу на поштову карету загинув член ОУН старший пластун Гриць Пісецький. Ця подія спричинила тотальні обшуки та арешти членів " Пласту", а ЗО вересня 1930 року Львівське староство ухвалило заборонити діяльність товариства.